Одним із провідних напрямків зовнішньої політики України є участь у загальноєвропейському процесі і, зокрема, у процесі європейської інтеграції.
Із 1992 р. Україна стала учасником Наради з безпеки та співробітництва у Європі (НВСЄ) і підписала ключовий документ НБСЄ — Гельсінський Заключний Акт. Це стало свідченням визнання рівноправності України у творенні демократичних міждержавних відносин і безпеки в Європі. Із 1 січня 1995 р. НБСЄ стала постійно діючою організацією — ОВСЄ, важливим елементом загальноєвропейського дому. На початку грудня 1994р. на зустрічі глав держав і урядів НБСЄ (ОБСЄ) у Будапешті лідери чотирьох держав — України, СІЛА, Великої Британії та Росії— підписали Меморандум про гарантії безпеки України. У ньому три ядерні країни підтвердили свої зобов'язання поважати незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої держави, утримуватися від загрози чи використання сили проти України.
9 листопада 1995 р. Україна першою серед країн СНД офіційно вступила до Ради Європи (РЄ). Це дало можливість брати участь у виробленні спільної політики Європейських держав у галузі прав людини, трансформувати національні державні та суспільні інститути відповідно до загальноєвропейських вимог.
Вступивши до РЄ, Україна взяла на себе ряд зобов'язань, які стосуються, насамперед, приведення її правової та політичної систем у відповідність до вимог цієї організації. Так, згідно з рекомендаціями РЄ, в Україні було скасовано смертну кару. Незважаючи на опір деяких сил у державі, виконання рекомендацій РЄ відповідає національним інтересам України, наближає її до стандартів демократичного суспільства. Для контролю за виконанням узятих на себе зобов'язань щодо України запроваджено постійно діючий моніторинг стану справ із правами людини. За період від 1995 до 2004 рр. Україні неодноразово загрожували виключенням із РЄ за невиконання зобов'язань. Така ситуація не найкращим чином впливала на імідж України та її відносини з Єв ропейськими державами. Це також негативно відбивалося на євроінтеграцій-них прагненнях України. Проте після «помаранчевої революції» моніторинг РЄ становища в Україні було знято.
Важливе значення для просування України на шляху до європейської інтеграції має співробітництво з Європейським Союзом (ЄС). У 1992 р. Україна долучилась до співробітництва з європейськими фінансовими організаціями, зокрема, ставши членом Європейського банку реконструкції та розвитку, який був створений для допомоги країнам Східної Європи подолати комуністичне минуле. Тоді ж і почалося співробітництво з ЄС. Українське керівництво проголосило стратегічною метою вступ до цієї впливової міжнародної організації. У 1994р. була підписана, а в 1998р. набула чинності закону Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. У документі проголошувалися такі цілі співробітництва: розвиток політичного діалогу; сприяння розвитку торгівлі, інвестицій; створення умов для взаємовигідного співробітництва в усіх галузях; підтримання зусиль України зі зміцнення демократії, розвитку її економічного потенціалу та завершення переходу до ринкової екоміки. Загальну стратегію ЄС щодо України було затверджено в 1999 р.
У липні 2002р. відбувся самігп «Україна—ЄС». Основними питаннями, що обговорювалися, були надання Україні статусу країни з ринковою економікою та асоційоване членство країни в ЄС. За підсумками роботи саміту було прийняте рішення, що Україна не відповідає вимогам ЄС і не потрапляє до хвилі розширення ЄС у 2004 і 2007 рр. У 2003р. Україні було надано статус «країни-сусіда ЄС». Щоб зменшити негативні наслідки від вступу до ЄС сусідів України, із ними були укладені угоди про спрощення візового режиму.
У 2005 р. починається новий етап у співробітництві з ЄС. Нове українське керівництво на чолі з Президентом В. Ющенко спрямувало всі зусилля на досягнення стратегічної мети — вступ до ЄС. Основними кроками на цьому шляху є надання Україні статусу країни з ринковою економікою, вступ до Світової організації торгівлі (СОТ), подання заявки на вступ до ЄС, початок переговорного процесу про умови вступу, набуття асоційованого членства в організації, вступ до організації. Проте у 2005—2007 рр. цей процес було пригальмовано. Єдиним успіхом у цей період стало надання Україні статусу країни з ринковою економікою.
Нові перспективи для співробітництва з ЄС відкрилися після вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). Розпочалися переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.
Проголошення Україною без'ядерного статусу сприяло налагодженню тісних відносин із НАТО. У 1994 р. Україна стала учасником програми НАТО «Партнерство заради миру». У 1996 р. була схвалена індивідуальна програма партнерства Україна—НАТО. У 1997 р. в Мадриді між Україною та НАТО було підписано «Хартію про особливе партнерство». У хартії проголошувалося, що НАТО відкрите для вступу нових членів та підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, недоторканість її кордонів. Був визначений механізм консультацій між двома партнерами. Україна розглядає НАТО як найбільш ефективну структуру колективної безпеки в Європі, хоча не схвалила дії НАТО в Югославії. Для більш тісного співробітництва в Києві відкрито офіс воєнного представництва НАТО. На Празькому саміті НАТО в листопаді 2002 р., про розвиток Хартії і рішення України (травень 2002 р.) про повноправне членство в Альянсі, було затверджено План дій і Цільовий план на 2003 р., який містить перелік кокретних дій, які б переконали НАТО в серйозності намірів України. Згідно з цими документами Україна брала на себе зобов'язання забезпечити свободу слова, розвиток громадянського суспільства, захист прав і свобод громадян, розв'язання важливих економічних і соціальних проблем, щоб наблизитись до європейських цінностей і стандартів.
У 2004—2007 рр. процес відносин із НАТО загальмувався через значну полі-тизацію цього питання всередині країни. У 2007 р. Прем'єр-міністр України В. Янукович заявив у штаб-квартирі НАТО, що Україна не буде підписувати План дій із набуття членства в організації. Після дострокових парламентських виборів 2007 р. відбулася зміна правлячої коаліції. У лютому 2008 р. до штаб-квартири НАТО було надіслано листа з підписами Президента України, Прем'єр-міністра України та Голови Верховної Ради України про бажання України підписати План дій и набуття членства в організації. Цей лист викликав чергове загострення протистояння в парламенті між коаліцією та опозицією. Висновок. За роки незалежності Україна зробила вагомі кроки в напрямку Європейської інтеграції. Так. країни стала членом ОБОЄ. РЄ, СОТ та інших європейських регіональних організацій, набула статусу країни з ринковою економікою. Але цей процес відбувається в умовах гострого внутрішньополітичного протистояння та зовнішньополітичного тиску з боку Росії.