У списку використаних джерел наводять усі інформаційні джерела, які використовувались в процесі виконання роботи: галузеві керівні документи, стандарти, монографії, підручники, довідники, статті тощо.
Список використаних джерел містить перелік джерел, використаних у пояснювальній записці. Джерела розміщують у списку в порядку появи посилання на них в тексті записки і послідовно нумеруються арабськими цифрами. Допускається розміщувати літературні джерела за алфавітом.
Літературними джерелами можуть бути книги, багатотомні видання, періодичні видання (газети, журнали), спеціальні види нормативно-технічних документів (стандарти, патенти, каталоги), Internet видання та ін. Для виконання атестаційної роботи потрібно використати 5–20джерел. Назви літературних джерел наводять мовою, якою вони написані – українською, російською, англійською та ін.
Допускається розміщувати літературні джерела за алфавітом. При цьому спочатку подаються літературні джерела написані українською та російською мовами, а далі англійською мовою.
Відомості про літературні джерела подають відповідно до вимог ГОСТ 71–84 «Бібліографічний опис творів друку».
Обов’язкові елементи бібліографічного опису літературних джерел такі:
• прізвища та ініціали автора або колективу авторів у називному відмінку;
• назва видання;
• характеристика видання та відомості про повторне видання;
• місце видання, видавництво;
• рік видання, кількість сторінок.
Прізвище та ініціали одного, двох або трьох авторів записують, як правило, до назви джерела , а чотирьох – після назви. Якщо кількість авторів більш ніж чотири після назви джерела указується прізвище та ініціали першого автора з доповненням «та ін.». У першому випадку ініціали авторів розміщуються після прізвища авторів, у другому та третьому випадках – перед прізвищем.
Назву книги наводять в описі у тій формі, в якій її вказано на титульному аркуші.
Для повторного видання наводять його порядковий номер, наприклад, 2-ге вид., 3-тє вид., і т. д. У характеристиці видання пишуть: виправлене, доповнене, стереотипне, наприклад, 5-те вид., виправ. і доп.
Назви місця видання наводять повністю у називному відмінку, за винятком назв міст: Москва – М., Київ – К., Санкт-Петербург – С.Пб.
Назву видавництва записують у скороченій формі, наприклад, К.: НАУ. Рік видання позначають арабськими цифрами. У кінці опису книги вказують фактичну кількість сторінок, наприклад, 125 с.
Використання розділових знаків (крапок, ком, двокрапок, дефісів) показано на прикладах, наведених нижче.
Бібліографічний опис книг індивідуальних авторів:
1. Глушков В. М. Синтез цифровых автоматов. –М.:Физматгиз, 1996. – 467с.
2. Бабич М. П., Жуков І. А. Комп’ютерна схемотехніка:Навч.посіб. –К.:НАУ, 2002. –
508 с.
3. Томас М. Структура и реализация сетей на основе протоколаOSPF:Пер.с англ. –М.:Издательский дом “Вильямс”, 2004.– 816 с.
Опис багатотомних видань:
4. Хоровиц П., Хилл У. Искусство схемотехники:В3-х т.:Пер.с англ. – 4-е изд.,перераб.
и доп. – М.: Мир, 1993. – Т. 3, – 367 с.
Опис періодичних видань:
5. Уэнспи Д. Х. Высоконадежная система с тройным резервированием для управления технологическими процесами // Електроника, 1983. – №2. – С. 32–39.
6.Chakrabarti S., Mishra A. Quality of service challenges for wireless mobile Ad Hoc networks // Wireless Communications and Mobile Computing. – 2004. – Vol.4, №2. – P.129–153.
Бібліографічний опис стандарту містить його індекс,цифрове позначення,назву,дату введення в дію, наприклад:
7. ГОСТ 2.105–95.ЕСКД. Общие требования к текстовым документам. – Введ. 01. 07.
96.
8. ДСТУ 3008–95. Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення. – Чинний від 01. 01. 96.
Описуючи патентний документ, наводять скорочену назву документа («А. с.» – авторське свідоцтво, «Пат.» – патент); назву держави, яка видала документ; назву винаходу; прізвище або назву заявника, а також прізвища авторів; номер заявки, дати замовлення і публікації; номер бюлетеня та кількість сторінок.
9. АС 1449986 СССР. Устройство для формирования остатков по модулю /
Н. В. Черкасский. – №4122318/24 – 24. Заявл. 19. 09. 86; опубл. 07. 06. 88. Бюл. №19. – 2 с.
Посилання на Internet видання повинні містити назвуInternet-ресурсу і публікаціїіз зазначенням авторів та року опублікування матеріалів та посилання на Internet-ресурс:
10. Arpacioglu O., Small T., Haas Z. Notes on scalability of wireless Ad Hoc networks // IETF Internet draft, draft-irtf-ans-scalability-notes-01.txt. – 2003.
Конференції
11.Bannerjee S. Khuller S. A clustering scheme for hierarchical control in wireless networks
// Proc. 20th Annual Joint Conf. of the IEEE Computer and Communications Societies (INFOCOM 01). – Anchorage (Alaska), 2001. – P.1028–1037.
12. Клименко И.А. Способ адаптивной маршрутизации с учетом параметров качестваобслуживания в мобильных сетях Ad Hoc // Пр. Наук.-практичної конф. молодих вчених та аспірантів “Інтегровані інформаційні технології та системи” (ІІТС – 2005). – Київ: НАУ, 2005. – С.78–80.
Усі цитати, а також взяті з літератури дані повинні мати посилання на першоджерела. Посилання наводять у тексті в квадратних дужках, у яких ставлять порядковий номер джерела, наприклад: [3], [8, 42], [15, 17–55, 88]; посилаючись на стандарт, указують його номер, наприклад, ГОСТ 16263–70.
ДОДАТКИ
До додатків виносяться:
• відомість дипломного проекту;
• специфікації;
• методики і протоколи випробувань;
• результати патентного дослідження;
• виведення розрахункових формул;
• акти про впровадження у виробництво та копії патентів, отриманих дипломником;
• коди програм;
• інші матеріали, які допомагають більш повно і докладно розкрити задум та шляхи реалізації проекту (роботи).
Кожний додаток починають з нової сторінки. Додаток має заголовок, надрукований зверху малими буквами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Над заголовком з вирівнюванням по правому краю сторінки маленькими буквами з першої великої друкують слово «Додаток __».
Додатки позначають послідовно великими буквами українського алфавіту за винятком Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ь, таким чином – Додаток А, Додаток Б і таке інше. Наприклад: