Топографічні карти як засоби навчання географії: зміст, особливості зображення, використання у навчальному процесі

Топографічні карти відносять до загальногеографічних, використовують їх для вивчення певної території, яку вони характеризують з великою точністю.

Якщо територія велика, топографічні карти мають велику кількість листів. На кожному з них відбита маленька ділянка цієї території, обмежена меридіанами і паралелями. наприклад, лист топокарти масштабу 1: 1 000 000 обмежений меридіанами, відстань між якими становить 6°, та паралелями, відстань між якими дорівнює 4°. Таким чином поверхня земної кулі ніби розчленована на трапеції з основою у 6° та боковими ребрами у 4°. У великомасштабних картах розміри трапеції менші:

- масштаб 1: 100 000 обмежує 30’ за довготою та 20’ за широтою;

- масштаб 1: 25 000 обмежує 7’30” за довготою та 5’ за широтою.

Географічні координати топокарти зазначаються в кутках. Для визначення географічних координат різних точок на карті є мінутна рамка. Вона складається з двох паралельних ліній, які поділені на мінутні відрізки. Крім того, кожна мінута поділена точками на 6 десятисекундних відрізків.

Формування навичок роботи з компасом та топографічною картою здійснюється під час уроків – екскурсій на місцевості, де учні не просто формують навички а й здобувають знання і закріплюють це все на практиці.

Призначення топографічних карт і планів місцевості - ознайомити школярів із детальним зображенням ділянок земної поверхні і пояснити, як здійснюється генералізація при створенні середніх і дрібномасштабних карт.

8.Вимірювання на топографічних картах і планах у процесі виконання практичних робіт у 6 та 8 класах

Топографічна карта і план можуть використовуватися під час визначення відстаней між окремими місцевими предметами і об’єктами, якщо відоме їх місцеположення на карті. Вимірювати відстані по карті є необхідним під час вирішення різних бойових завдань, наприклад, під час визначення відстаней до виявлених спостереженням цілей і об’єктів у розташуванні противника або під час визначення довжини маршруту, розмірів лісу або болота, під час підготовки даних для пересування за азимутами і т.п. По карті за планом можна визначити ширину великої ріки, озера, відстані між об’єктами у населеному пункті, що не завжди можливо виконати шляхом безпосереднього вимірювання на самій місцевості.

Карта і план є майже єдиним засобом під час визначення у бойових умовах відстаней між окремими об’єктами і місцевими предметами, розташованими на території, що зайнята противником.

Визначення відстаней по карті полягає в тому, що спочатку вимірюють довжину відрізків (ліній) по карті, а потім, користуючись масштабом карти, визначають, якій відстані вони відповідають на місцевості.

Для того щоб визначити на карті відстань між будь-якими місцевими предметами з використанням числового масштабу, потрібно виміряти на карті лінійкою або циркулем відстань між цими предметами у сантиметрах і помножити отримане число на величину масштабу.

Простіше, без будь-яких розрахунків, відстань по карті можна визначити, використовуючи лінійний масштаб. Для цього достатньо відкласти циркулем або лінійкою з міліметровими позначками відстань між заданими точками на карті і, приклавши циркуль (лінійку) з цією відстанню до лінійного масштабу, прочитати за надписами, величину в метрах або кілометрах, що відповідає відстані на місцевості.

За відсутності циркуля його може замінити масштабна лінійка або ж смужка паперу, на якій рисками відмічається відтань, що виміряна по карті, або відстань, що відкладається на ній за масштабом. У цьому випадку смужка паперу прикладається до карти так, щоб її рівний край торкався точок, між якими потрібно визначити відстань. Після цього гострим олівцем проти цих точок роблять позначки у вигляді тонких рисок на краю смужки. Приклавши відмічений рисками відрізок на смужці паперу до лінійного масштабу, проводять відлік відстані.

Приблизну відстань по карті можна визначати за допомогою деяких предметів (сірника, олівця і т. п.). Для цього потрібно попередньо визначити за масштабом карти, якій відстані на місцевості відповідає довжина цього предмета.

9.Дрібномасштабні тематичні карти природних явищ як засоби навчання географії: зміст, особливості зображення, використання у навчальному процесі вивчення географії материків і океанів.

Тематичні карти поділяються на дві основні групи: карти природних та суспільних явищ. В цих двох групах карт в свою чергу виділяють ряд підгруп, що детальніше характеризують тематику. Підгрупи складаються з наборів карт певної вузької спрямованності.

Перша група тематичних карт - карти природних явищ або фізико-географічні карти. Їх основний зміст пов'язаний з відображенням окремих елементів природного середовища.

До карт природних явищ належать наступні різновиди карт:

· геоморфологічні карти (морфометричні карти, карти рельєфу, карти схилів, карти глибини та густоти розчленування рельєфу);

· геологічні карти (тектонічні карти, карти новітньої тектоніки, карти четвертинних відкладень, гідрогеологічні карти, інжернерно-геологічні карти, карти інженерно-геологічного районування);

· гідрологічні карти;

· гідрографічні карти (карти океанів та морів, карти шельфу та внутрішніх вод);

· геохімічні карти;

· карти грунтів;

· кліматичні карти (рис. 1);

· ландшафтні карти;

· карти рослинного покриву;

· карти тваринного світу (зоогеографічні та зоологічні карти);

· фенологічні карти.

У зв'язку з тим, що оглядові карти використовують для загальногоорієнтування і вивчення природних особливостей великих територій,зображення рельєфу має бути таким, щоб можна було зробити висновок провисотне положення районів, які вивчаються, тип рельєфу місцевості, атакож про вертикальне й горизонтальне розчленування певної території.

Вода - важливий елемент природи. Зображення водних об'єктівна картах має велике практичне і наукове значення.

Водні об'єкти - океани, моря та їх частини (затоки, бухти тощо), озера,поверхневі водостоки (річки, струмки), виходи підземних вод (джерела),льодовики та. створені людиною штучні водойми (водосховища, канали,колодязі) - все це частина природного середовища, яку суспільствовикористовує і покликане охороняти.

На кольорових географічних картах гідросітка зображається синім абоблакитним кольором. Кількість елементів гідро сітки і детальність їхзображення на карті залежить від природних особливостей території, щокартографується, а також від призначення і масштабу карти.На дрібномасштабних картах ґрунтовийпокрив не показують. Однак якщо болото чи солончаки великі за площею абопоширені на значні території; на карти наносять вертикальні лінії длязображення солончаків і горизонтальні - для боліт. За таким принципомзображають і піски.

10. Дрібномасштабні тематичні карти суспільних явищ як засоби навчання географії: зміст, особливості зображення, використання у навчальному процесі вивчення географії материків і океанів.

Тематичні карти поділяються на дві основні групи: карти природних та суспільних явищ. В цих двох групах карт в свою чергу виділяють ряд підгруп, що детальніше характеризують тематику. Підгрупи складаються з наборів карт певної вузької спрямованності.

Карти суспільних явищ - це група тематичних карт, які відображають об'єкти та події, пов'язані з існуванням та діяльністю лидини. До цієї групи карт належать карти населення, карти обслуговування населення, економічні карти, карти політико-адміністративного устрою, історичні карти.

До карт суспільних явищ належать наступні різновиди карт:

· карти населення (карти кількості та розміщення населення, демографічні карти, етнографічні карти, антропологічні карти, карти міграції населення);

· політичні, політико-адміністративні та адміністративні карти (рис. 2);

· економіко-географічні карти (загально-економічні, карти промисловості, карти транспорту, карти сільського господарства, карти лісового господарства);

· карти обслуговування населення;

· медико-географічні карти;

· історичні карти.

Кожний населений пункт, незважаючи на його розмір, береучасть у територіальному поділі праці й виконує певні виробничі,

адміністративні та культурні функції. Звідси й виникає потреба в йоготочному зображенні. Це складно, тому що на порівняно незначній площітреба розкрити докладну якісну характеристику значної кількостіоб'єктів. Перед використання конкретної карти треба обов'язково вивчитиїї легенду, щоб зрозуміти, яке значення на ній мають форма пунсона,шрифти тощо.

На дрібномасштабних картах, через значну генералізацію показуютьневелику кількість населених пунктів. Значення населених пунктів при їхвідборі визначається в першу чергу їх політико-адміністративноюфункцією, кількістю жителів і роллю населеного пункту в територіальномуподілі праці. Крім того, враховують також історичне значення пункту,культурно-побутову функцію тощо.

Шляхи сполучення. Зображуючи шляхи сполучення на дрібномасштабнихзагальногеографічних картах, слід насамперед показати дороги, важливідля внутрішньодержавних міжрайонних зв'язків. Часто на ряді оглядовихкарт показують лише кілька залізничних ліній, важливих узагальнодержавному значенні. Залізниці, автомагістралі зображаютьузагальнено. Річкова транспортна система із зменшенням масштабугенералізується менше, ніж сухопутні шляхи. На картах судноплавначастина річок виділяється темнішим, а несудноплавна - світлішим синімкольором.

На дрібномасштабних картах зображають найважливіші морські порти,позначаючи їх умовним знаком, який за формою нагадує якір. Часто вздовжумовного знаку морського шляху цифрами показують довжину шляху міжкінцевими портами.

Політико-адміністративні елементи. На дрібномасштабних картах показуютьграниці та назви певних політичних чи адміністративних одиниць. Державнісухопутні кордони зображають відмивкою на всьому їх протязі. Вздовжморських берегів державним кордоном є берегова лінія. Коли кордонпроходить морем або океаном і розділяє острови чи півострови різних

держав, його зображають окремими невеликими відрізками. На оглядовихкартах показують границі областей та автономних округів. На деякихнаносять межі заповідників.

11.Методи навчання географії.

Географічна освіта в сучасній школі вимагає вибору оптимальних методів формування теоретичних знань.

Будь – який метод являє собою засіб взаємопов’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на досягнення триєдиної мети: освітньої, розвивальної і виховної.

Організація пізнавальної діяльності учнів на уроках географії зобов’язує вчителя чітко уявити співвідношення внутрішньої і зовнішньої сторони методу.

У сучасній педагогіці склалася цілісна система класифікації методів навчання. Однак, в останні роки вчені намагаються не тільки розглядати методи навчання з погляду зовнішніх форм і засобів діяльності вчителя і учнів, а й виявляти істотні ознаки, пов’язані із специфікою засвоєння окремих елементів знань змісту освіти (в тому числі географічної). Це є класифікація методів навчання за рівнями самостійної пізнавальної діяльності учнів, яку запропонували І.Я.Лернер і М.М.Скаткін.

Вона охоплює такі методи: інформаційно – рецептивний, репродуктивний, метод проблемного викладу знань, частково – пошуковий або еврестичний, дослідницький.

Інформаційно – рецептивний метод – це спосіб організації засвоєння учнями готових знань про предмети і явища навколишнього світу та способи виконання різних видів діяльності. Цей метод навчання може вимагати різних засобів (словесних, наочних, практичних) і форм прояву ( мовлення і слухання, показ і розглядання, показ вчителем об’єкта і способу дій з ним та маніпулювання об’єктом учнями), але в усіх цих випадках його дидактична суть, - як зазначає І.Я.Лернер, - у поданні вчителем готової інформації, з одного боку, і в усвідомленому сприйманні й запам’ятовуванні учнями, з іншого.

Щодо предметів і явищ навколишнього світу “готовими” називають знання, що надаються учневі у вигляді інформації, в якій міститься характеристика об’єкта, розкриваються його взаємозв’язки й залежності. Інформацію для засвоєння учні отримують через пред’явлення самого об’єкта, його матеріалізованої форми або відомостей про нього у знаковій ( усній або письмовій) формі.

Ефективність інформаційно – рецептивного методу залежить, по – перше, від змісту інформації, її структури, логіки викладу; по – друге, підготовки учнів до її сприймання; по – третє, ефективності контролю за якістю її засвоєння.

Цей метод використовується для організації засвоєння змісту навчального предмета, який є новим для школярів, малознайомим, складним за структурою і вимагає цілісного сприймання.

Репродуктивний метод . Цим методом учнів навчають способів діяльності. Навчальна мета його полягає в тому, що вчитель конструює систему завдань на відтворення дій, уже відомих і усвідомлених учнями інформаційно – рецептивним методом, а учні виконують ці завдання, відпрацьовують їх відтворення. У процесі чого формуються вміння і навички.

Найбільш поширений варіант використання репродуктивного методу в процесі навчання географії – це постановка учням завдань, виконуючи які слід керуватися типовими планами характеристики окремих компонентів природи, комплексної фізико – географічної характеристики території, характеристики окремих економіко – географічних об’єктів, галузей народного господарства, економічних районів тощо; завдань, під час виконання яких слід керуватися інструкцією про порядок виконання дій (при визначенні азимута, географічних координат об’єкта та ін.); завдань, які виконуються за зразком і т. п

Метод проблемного викладу знань. Суть цього методу полягає у продуманій, цілеспрямованій і послідовній системі дій вчителя і учнів, за якої вчитель створює проблемні ситуації, спрямовує і контролює шляхи розв’язання завдань, здійснює перевірку їх виконання та оцінює діяльність учнів. Таким чином, вчитель не тільки повідомляє учням готові знання, а показує шляхи їх відкриття.

Інакше кажучи, учитель демонструє перед учнями самий шлях наукового мислення, змушує їх стежити за діалектичним рухом думки до істини, робить учнів як би співучасниками наукового пошуку.

Частково – пошуковий (евристичний) метод призначений поступово залучати учнів до творчої діяльності. За цим методом школярі під керівництвом учителя вчаться розв’язувати проблемні задачі. Насамперед учитель вчить учнів виявляти проблему в цілому або її частини. При цьому він ставить проблемні запитання по ходу викладання навчального матеріалу, демонстрування ілюстрації, картини та ін.

Вчитель може висловлювати свої міркування щодо цих запитань і висловлюваних фактів. Складну задачу може розчленувати на декілька підзадач і тоді розв’язання кожної з них полегшить наближення учнів до її виконання. Іноді вчитель проводить евристичну бесіду, яка складається із серії взаємопов’язаних запитань, кожне з яких є кроком на шляху до розв’язання задачі. І в першому, і в другому випадку вчитель спрямовує учнів на пошуки способу розв’язання не цілісної задачі, а окремих її елементів, що в сукупності ведуть до вирішення поставленої проблеми.

Дослідницький метод, як і інші розглянуті методи проблемного навчання, є способом організації творчої діяльності учнів, яка зумовлюється навчальним проблемним завданням. Але відмінність діяльності учнів, організованої цим методом полягає у самостійному розв’язанні цілісної проблеми. Це означає, що учні самі виконують всі етапи процесу розв’язання проблеми, починаючи з усвідомлення пізнавального протиріччя. Обов’язковою передумовою використання цього методу є засвоєння учнями умінь виконувати всі ці етапи в їх логічній послідовності, а саме : створення проблемної ситуації, висловлення передбачення для керування діяльністю школярів, доведення правильності передбачення, аналіз виконання навчально – дослідницького завдання ( учні роблять загальний висновок і порівнюють його з визначеними цілями).

До словеснихметодів навчання географії відносяться: розповідь, бесіда, диспут, конференція.

Розповідь доцільно застосовувати, коли треба підкреслити характерні риси географічного об’єкта або явища, життя і побуту населення, розкрити історію географічних відкриттів, повідомити про визначні події сучасності і т. п. Під час розповіді вчитель виконує дві функції: розкриває навчальний зміст і керує навчально – пізнавальною діяльністю учнів. Друга функція часто залишається поза увагою.

Викладений зміст може запам’ятовуватися учнями механічно або засвоюватися ними свідомо. Важливо останнє. Однак це можливо лише в ході активної пізнавальної діяльності. Для її забезпечення необхідно, щоб керівна функція учителя здійснювалася через організацію і стимулювання пізнавальних процесів, контроль за ними та їх регулювання і коригування.

Одним з найпоширеніших наочних методів навчання є спостереження.

Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів навколишньої дійсності, яке підпорядковане конкретно визначеним цілям і вимагає вольових зусиль.

Шкільна програма передбачає таку систему спостережень в природі і трудовій діяльності людей, яка найбільше відповідає курсу географії. Одні спостереження проводяться щодня ( за погодою ), інші – раз на місяць (вимірювання висоти сонця над горизонтом ), окремі епізодично (за місячним чи сонячним затемненням ).

До практичних методів навчання географії відносять суспільно корисну

працю учнів, їх виробничу практику. Суспільно корисна праця благотворно впливає на формування особистості учнів, привчає їх поважати працю інших і свою, бережливо ставитися до продуктів праці. Під час виробничої практики здійснюється зв’язок шкільного навчання з життям. Учителі спрямовують роботу учнів на озеленення території, вивчення водних джерел своєї місцевості, охорону рослинних і тваринних ресурсів, боротьбі з ярами, допомогу старшим на виробництві

Поиск по сайту: