Тема : Інноваційна діяльність підприємств

1. Загальна характеристика інновацій та інноваційної діяльності підприємств

2. Здійснення інновацій підприємствами на основі НТП і НТР

3. Класифікація інновацій

4. Інноваційний менеджмент та фінансова підтримка інноваційної діяльності підприємств.

5. Вплив новин (нововведень) на виробництво, будь-яку господарську і підприємницьку

діяльність

6. Пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні.

Основні терміни і поняття:

новизна інноваційне підприємство

нововведення інноваційна політика

інновації науково-технічний прогрес

інноваційний процес інноваційний менеджмент

інноваційна діяльність реінжиніринг

1. Загальна характеристика інноваційних процесів.

Усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи - традиційні та інноваційні. Традиційні процеси (явища) характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Відповідно інноваційні процеси у ринкових умовах господарювання у розвитку економіки будь-якої галузі народного господарства мають вирішальне значення.

Процеси оновлення пов'язані з ринковими відносинами. Основна маса інновацій реалізується в ринковій економіці підприємницькими структурами як засіб вирішення виробничих, комерційних завдань, як надзвичайно важливий фактор забезпечення стабільності їх функціонування, економічного зростання і конкурентоздатності.

Протягом тривалого періоду, коли економіка функціонувала й розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів, у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або стали економічно невигідними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційних процесів.

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Започатковується інноваційний процес інноваційною ідеєю вирішення певного проблемного питання у будь-якій сфері діяльності. Відповідно до рис. 1. наступною ланкою інноваційного процесу є новація. Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у господарську практику (у виробництво) визнається за нововведення. Лише успішні нововведення є інноваціями.

Правові, економічні і організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні визначає Закон України „Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 року, згідно якого інновації - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам останнього.

Для ефективного функціонування економіки потрібно, щоб новини запроваджувалися на макрорівні шляхом прогресивних міжгалузевих структурних зрушень і якісних змін у стані продуктивних сил. На мікрорівні завдяки нововведенням підприємства при необхідності істотно збільшують виробництво продукції, поліпшують її якість, досягають необхідної стабільності в результаті пом'якшення впливу несприятливих природних умов, істотно підвищують продуктивність праці, забезпечують економію ресурсів і, насамперед, енергоносіїв, а також охороняють довкілля, успішно вирішують соціальні питання, пов'язані з докорінною зміною умов праці, життя і побуту людей на селі.

Щоб досягти вищої ефективності сільськогосподарського виробництва, забезпечити конкурентоспроможність продукції аграрні підприємства здійснюють інноваційну діяльність.

Згідно з законодавством України інноваційна діяльність - це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути:

· фізичні та юридичні особи України;

· фізичні та юридичні особи іноземних держав;

· особи без громадянства;

· об'єднання юридичних та фізичних осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові й інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Підприємство будь-якої форми власності, в якому понад 70 відсотків обсягу продукції (у грошовому вимірі) за звітний період є інноваційні продукти або інноваційна продукція визнається інноваційним підприємством.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

· інноваційні програми і проекти;

· нові знання та інтелектуальні продукти;

· виробниче обладнання та процеси;

· інфраструктура виробництва і підприємництва;

· організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;

· сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

· товарна продукція;

· механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів "Про інноваційну діяльність", "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", "Про інвестиційну діяльність", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", Постанови Верховної Ради України "Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України", Постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів" та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

У нинішній період ринкових відносин інноваційні процеси стали основою розвитку будь-якої галузі народного господарства. Вони є передумовою розвитку економіки в майбутньому.

2. Здійснення інновацій підприємствами на основі

З .Класифікація інновацій. За своїм характером інноваційна діяльність є однією з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою запровадження досягнень науково-технічного прогресу в виробництво і соціальну сферу.

За своїм характером інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв'язані види.

Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нової продукції, технології її виробництва, засобів виробництва.

Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва.

Економічні - методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності.

Соціальні - різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка та підвищення кваліфікації персоналу, стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці, охорона здоров'я людини та охорона довкілля тощо);

Юридичні - нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій.

Екологічні - впровадження заходів для охорони навколишнього середовища.

Деякі економісти пропонують виділити окремо в класифікації так звані інфраструктурі інновації (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, освітні тощо).

Досить обґрунтованою і переконливою є класифікація інновацій за окремими ознаками Рис.2.

Між окремими видами інноваційних процесів існує відносно тісний взаємозв'язок. Технічні новини зумовлюють передовсім відповідні організаційні нововведення, а останні потребують, як правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємств.

Уточнення поняття інновацій та їх типів за вищевказаними ознаками дозволить вибрати правильну стратегію розвитку підприємства-інноватора, яка залежить від домінуючого типу інновацій; побудувати економічні механізми та організаційні форми управління (що є наслідком обрання стратегії); змоделювати поведінку підприємства щодо реалізації своєї інноваційної продукції на ринку.

Рис.2 Класифікація інновацій.

4.Інноваційний менеджмент та фінансова підтримка інноваційної діяльності підприємств. Науково-відтворювальні процеси загалом й такі їх складові, як інноваційна діяльність та інноваційні процеси потребують особливих регулювання, підтримки, мотивації, наполегливості в досягненні їх завершення в діючому виробництві та на ринку. Все це може бути забезпечено проведенням відповідної політики (науково-технічної та інноваційної) в макроекономіці, регіонах, галузях, корпораціях, на окремих підприємствах за допомогою менеджменту й, зокрема, - інноваційного менеджменту.

Інноваційний менеджмент - це особлива управлінська діяльність, спрямована на одержання економічних, соціальних та екологічних результатів функціонування соціально-економічних систем шляхом створення (придбання) та переважного використання у виробничо-комерційній діяльності інновацій в якості основних продуктів, а також факторів ефективної праці.

Статистичні дані свідчать про постійне зниження частки інноваційно активних промислових підприємств в Україні. Протягом 1999 - 2002 p.p. спостерігається щорічне зниження цього показника в середньому на 4,1%. Зазначені негативні тенденції характерні і для підприємств АПК. Так, у 2000 році 971 підприємство АПК впроваджувало інновації у своїй діяльності, а в 2003 році їх кількість скоротилася на 29,5 % і становила 684 підприємства.

Протягом останніх років простежуються дві тенденції: з одного боку, незначне збільшення обсягу сукупних витрат н дослідження і розробки в абсолютному вираженні, а з другого - зниження значення цього показника у відносному вираженні (у відсотках до ВВП), що свідчить про відставання темпів зростання витрат на проведення досліджень і розробок від темпів зростання ВВП. Якщо у 1999 році сукупні витрати на дослідження й розробки становили 0,14% ВВП, то у 2002 році - тільки 0,08%, тобто на 0,06 пункта менше. Для порівняння: у 2002 році в середньому в країнах ЄС аналогічний показник становив 1,85%, у США - 1,98%, а у Японії-2,18%.

Однією з умов забезпечення в Україні сталого розвитку є досягнення значно вищого рівня інноваційної активності підприємств. Тому об'єктивно виникає необхідність здійснення державного регулювання інноваційної діяльності суб'єктів господарювання.

Відношення держави до використання інновацій для вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку виражає інноваційна політика. Вона проявляється в діяльності державних органів, владних структур по визначенню, організаційно-управлінському та ресурсному забезпеченню досягнення цілей перетворення продуктів наукової й науково- технічної діяльності в інновації та переводу господарських систем на інноваційний тип розвитку.

Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науко­во-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики є:

орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури; інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності; підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Важливою складовою підтримки суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів є фінансова підтримка, яка може бути надана шляхом:

1) повного безвідсоткового кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

2) часткового(до 50%) безвідсоткового кредитування проектів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту або інших суб'єктів інноваційної діяльності;

3) повної чи часткової компенсації відсотків, сплачених суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

4) надання держаних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

5) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України „Про страхування".

Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

· кошти Державного бюджету України;

· кошти місцевих бюджетів;

· власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

· власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності;

· кошти будь-яких фізичних і юридичних осіб;

· інші джерела, не заборонені законодавством України.

Однією з найбільш ефективних інновацій в управлінській справі за останні роки став реінжиніринг. Зараз надзвичайно популярним у проектуванні ділових процесів став реінжиніринг бізнесу, "реінжиніринг - це фундаментальне переосмислення і радикальна перебудова бізнесу з метою поліпшення таких важливих показників, як вартість продукції, якість продукції, рівень сервісу, фінансовий стан фірми, маркетинг, побудова інформаційних систем та ін ".

Реінжинірингу притаманні такі основні властивості:

- відмова від застарілих правил і підходів та початок ділового процесу ніби з „ чистого листа". Це дозволяє подолати негативний вплив застарілих господарських догм, які давно склались;

- нехтування діючими системами, структурами і процедурами та радикальна зміна способів господарської діяльності - якщо неможливо переробити своє ділове середовище, то можна переробити свій бізнес,

- забезпечення значних змін показників діяльності (вони на порядок відрізняються від попередніх).

Реінжиніринг застосовується в трьох основних ситуаціях:

По-перше, в умовах, коли фірма знаходиться в стані глибокої кризи. Ця криза може виражатись у явно неконкурентному (дуже високому) рівні витрат на виробництво, різкому зниженні попиту на продукцію фірми і т.п.

По-друге, в умовах, коли сучасне (поточне) положення фірми може бути визнано задовільним, однак прогнози її діяльності є несприятливими (невтішними). Фірма зіштовхується з небажаними для себе тенденціями у сфері конкурентоспроможності, прибутковості, рівня попиту на продукцію і т.д. Тут фірма реагує на негативні зміни факторів впливу, поки вони не набули ще фатального для неї характеру.

По-третє, реалізацією можливостей реінжинірингу займаються благополучні, швидкозростаючі та прогресивні організації, їх завдання полягає у прискореному нарощуванні

відриву від найближчих конкурентів і створенні унікальних конкурентних переваг. Застосування реінжинірингу в цій ситуації є кращим варіантом ведення бізнесу.

В реінжинірингу виділяють дві суттєво відмінні його різновидності: •=> кризовий реінжиніртг, де мова йде про вирішення вкрай складних проблем підприємства, коли справи пішли зовсім погано і потрібен комплекс заходів, який дозволив би виправити ситуацію, вивести організацію з того важкого, кризового стану, в який вона потрапила;

•=> реінжтіртг розвитку, який застосовується коли справи підприємства йдуть в цілому непогано, однак погіршилась динаміка розвитку, стали випереджати конкуренти.

Успішна реалізація програм реінжинірингу передбачає:

1) послідовну підготовку і проведення заходів з розробки удосконалених моделей бізнес- процесів;

2) ініціювання та здійснення (практичну реалізацію) пілотних (пробних) проектів з наступним подальшим удосконаленням та оптимізацією бізнес-процесів на основі результатів впровадження пілотних проектів;

3) базування програм реінжинірингу на викорифстанні сучасних інформаційних технологій (засобів телекомунікації, систем електронних конференцій, інтегрованих баз даних, об'єднаних комп'ютерних мереж, експертних систем, електронних імітаційних моделей, інших сучасних інформаційних технологій).

5.Вплив новин (нововведень) на виробництво, будь-яку господарську і підприємницьку діяльність.Локальні і глобальні нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати оптимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, що вони системно, комплексно і гармонійно використовуються підприємствами. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на ефективність діяльності підприємства справляють технічні й організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (за допомогою ефективності нових технічних і організаційних рішень).

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм - народногосподарській (загальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньогосподарський (^ефект одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).

Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їх розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність певної групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука - виробництво - експлуатація (споживання)", дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій підприємств-продуцентів і підприємств споживачів.

Для оцінки внутрішньогосподарського економічного ефекту від створюваних технічних новин можна застосувати показник чистого прибутку, та похідні показники - коефіцієнт ефективності одночасних витрат, економію ресурсів.

Ступінь впливу нововведень організаційно-технічного характеру протягом року на результативність діяльності підприємства можна обґрунтувати за допомогою наступних техніко-економічних показників:

• приріст обсягу виробленої продукції;
• приріст продуктивності праці;
• приріст фондоозброєності праці;
• приріст фондовіддачі;

частка економії від впровадження технічних і організаційних новин в загальних витратах на виробництво продукції; приріст рентабельності виробництва.

Дослідження фахівців свідчать, що при загальній тенденції постійного зниження фондовіддачі техніко-організаційні нововведення забезпечили значне підвищення обсягів виробленої продукції (близько 18 %). Особливо це помітно в сучасних умовах господарювання, у вік комп'ютеризації технологічних процесів виробництва. За рахунок впровадження нововведень організаційно-технічного характеру рентабельність виробництва і відповідно темпи його зростання зросли в 1,5—2 рази. Значно знизилась собівартість продукції і матеріально-технічні витрати.

Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що майбутнє економічного розвитку держави за новою технікою, технологією, нововведеннями.

Поиск по сайту: