Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб'єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах. Основні форми соціального партнерства такі:
ð спільні консультації представників сторін на всіх рівнях;
ð колективні переговори на всіх рівнях;
ð укладання договорів та угод на всіх рівнях;
ð погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.;
ð спільне розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм на всіх рівнях;
ð організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;
ð участь найманих працівників в управлінні виробництвом;
ð участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;
ð спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;
ð участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором;
ð розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;
ð обмін необхідною інформацією;
ð контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.
Цивілізовані відносини між партнерами повинні підтримуватись принципами, які розроблені Міжнародною організацією праці.
Перший принцип: загальний та міцний мир може бути досягнутий лише на основі соціальної справедливості.
Другий принцип: ненадання в будь-якій країні робітникам людських умов праці є перепоною для інших країн, які прагнуть покращити положення трудящих.
Третій принцип: свобода слова і свобода об’єднання є необхідними умовами постійного прогресу.
Четвертий принцип: злиденність в будь-якому місці є загрозою для загального благополуччя.
П’ятий принцип: всі люди незалежно від раси, віри та статі мають право на матеріальне благополуччя і духовний розвиток в умовах свободи, стабільності в економіці і рівних можливостей.
Шостий принцип: повна зайнятість та підвищення життєвого рівня.
Сьомий принцип: в соціально-моральному розумінні праця не є товаром.
Слід зазначити, що в цілому соціальне партнерство реалізується через систему переговорів та укладання угод на державному, територіальному, галузевому і професійних рівнях, а також колективних договорів на підприємствах (в організаціях, закладах).
Представниками сторін для укладання договорів можуть бути:
ð робітники, інтереси яких представляють профспілки, або інші уповноважені ними особи;
ð роботодавці, їх інтереси представляють спілки роботодавців або відповідні міністерства, відомства, інші органи влади;
ð державні органи виконавчої влади, виступають як представники загальнодержавних інтересів.
До практики регулювання соціально-трудових відносин увійшло укладання на тристоронній основі Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та Всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями. Відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» в державі почали реалізовуватися на практиці елементи вертикальної системи соціального партнерства на всіх рівнях суспільства. Укладаються генеральні, галузеві, територіальні та інші угоди, а також колективні договори
Розглянемо, що ж можуть визначати зазначені угоди в разі їх укладання.
Генеральна угода визначає загальні принципи регулювання соціально-трудових відносин на найвищому рівні і включає загальні напрями соціально-економічної політики у сфері зайнятості, оплати праці, доходів, рівня життя населення, соціального захисту, соціального забезпечення, а також соціального страхування.
Галузеві угоди встановлюють норми оплати праці та інші умови, а також соціальні гарантії і пільги для працівників певної галузі (галузей).
Територіальна угода регулює норми соціального захисту найманих працівників та може включати, виходячи з умов та економічних можливостей відповідних адміністративно-територіальних одиниць, більш високі порівняно з установленими генеральною або галузевою угодою соціальні гарантії та компенсації.
Професійні тарифні угоди визначають норми оплати праці, соціальні гарантії і пільги для робітників певної професії.
Колективний договір, за Законом України «Про колективні договори і угоди», — це правовий акт, який регулює трудові та соціально-економічні відносини найманих працівників і роботодавців на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, за видом діяльності, галузевої належності, а також в їхніх структурних підрозділах.
Колективні договори доповнюють і розвивають норми, прийняті у генеральній, галузевій і територіальній угодах, але вони не можуть бути нижчі за ті, що передбачені іншими угодами.
Водночас, поряд із загальними принципами МОП можна також виділити специфічні принципи організації роботи партнерів. Такими принципами є:
ð дотримання норм законодавств;
ð повноважність представників сторін;
ð рівноправ’я і свободі вибору і обговорення питань;
ð добровільність сторін в прийнятті на себе обов’язків;
ð реальність виконання обов’язків;
ð контроль і відповідальність за їх виконання.
Ці принципи повинні дотримуватись на всіх рівнях системи соціального партнерства – від державної до конкретних організацій.