Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Типологія інвалідності



 

 

 

 

Класифікацій на ознака Групи інвалідності Види порушення здоров'я
Причина інвалідності Інваліди з дитинства ДЦП, сліпота, глухота, розумова відсталість, вроджені вади серця тощо
Інваліди по захворюваності Ураження вегето-судинної, ендокринної, шлункової та інших систем організму
Інваліди праці Обмеження життєдіяльності внаслідок професійних захворювань чи травм на роботі
Ступінь мобільності Мобільні Захворювання вегето-судинної, ендокринної, видільної, нервової та інших систем організму
Маломобільні Хворі на церебральний параліч, сліпоглухонімі, особи з ураженням кінцівок та інші
Нерухомі Особи з пошкодженням спинного мозку, кістково-м'язової системи

Інвалідність у дітей визначається вченими як стійка соціальна дезадап­тація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку ви­ховні і педагогічні процеси, у зв'язку з чим вона постійно потребує догля­ду та допомоги. Це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушень розвитку і росту дитини, здібно­стей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчання, спілкування, трудової діяльності у майбутньому.

Дитина-інвалід — це особа, яка внаслідок хронічних захворювань, вроджених чи набутих порушень у розвитку має обмеження у життєдіяль­ності, перебуває в особливо складних і надзвичайних умовах і має особ­ливі потреби у розвитку психофізичних можливостей, природному сімей­ному оточенні, доступі до об'єктів соціального оточення і засобів комуні­кації, соціалізації та самореалізації.

Фактори зовнішнього середовища є визначальними у появі хвороб, тому що вони не тільки впливають безпосередньо на організм, але й можуть викликати зміни його внутрішніх властивостей. Ці зміни у майбутньому поколінні можуть самі спричинювати хвороби (спадковість, вроджені вади).

 

 

Розрізняють такі обмеження дитячої життєдіяльності. Діти з:

· порушеннями слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати);

· порушеннями зору (сліпі, слабозорі);

· порушеннями інтелектуального розвитку (розумово відсталі, з зат­римкою психічного розвитку);

· порушеннями опорно-рухового апарату;

· з комплексними порушеннями психофізіологічного розвитку (сліпо­глухонімі, ДЦП, з розумовою відсталістю та ін.);

· хронічними соматичними захворюваннями;

· психоневрологічними захворюваннями.

Показниками для інвалідності у дітей є патологічні стани, які розвива­ються при уроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм. Питання про встановлення інвалідності розглядаються після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про виз­нання дитини (підлітка) інвалідом в Україні приймають республіканська, обласні, міські, спеціальні дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне, відновного лікування, неврологічне, психіатричне, туберкульозне, ото­ларингологічне, офтальмологічне, урологічне, неврологічне та ін.). Рішен­ня спеціалістів фіксується у картці стаціонарного хворого, консультатив­ному висновку або витягу з історії хвороби. Консультативний висновок (ви­тяг), видається на руки батькам (опікуну) дитини (підлітка)-інваліда для лікарсько-контрольної комісії (ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання дитини. Медичний висновок оформлюється ЛКК дитячих лікувально-профілактичних закладів.

На сьогодні у світі є кілька моделей реабілітації людей з обмеженими функціональними можливостями.

В межах медичноїмоделі інвалідність розуміється як особиста пробле­ма людини, тобто обмежені можливості розглядаються в контексті взає­мозв'язку між певною людиною та його недугою. Завдання соціально-пе­дагогічної роботи полягає в підтриманні життєдіяльності особистості в переважній більшості за допомогою медичних заходів та домінуючому ак­центі на соціальному захисті інвалідів.

Стрижнем соціальної моделіє взаємозв'язок між людиною з обмеже­ними можливостями та соціумом, а не відхилення у її здоров'ї та розвитку. Обмежені можливості розуміються як наслідок того, що соціальні умови звужують можливості самореалізації інвалідів, тобто інваліди розглядаються скоріше як дискримінована група, ніж аномальна.

Щоб подолати це, необхідна інтеграція людей з обмеженими можливо­стями в суспільство через створення їм умов для максимально можливої самореалізації, а не шляхом пристосування інвалідів до норм та правил життя здорових людей. Суспільство повинно адаптувати існуючі в ньому стандарти до потреб людей з обмеженими можливостями для того, щоб вони не почували себе заручниками обставин та обмеженої дієздатності.

Одним із напрямків роботи соціальних служб, що потребують активно­го залучення волонтерів, є соціальна реабілітація дітей та молоді з обме­женими функціональними можливостями. Основними завданнями, які ви­рішуються в роботі з дітьми-інвалідами, є задоволення їхніх потреб у соці­альних взаємовідносинах і спілкуванні, доступі до інформації і об'єктів оточення та матеріальних цінностей. Провідним компонентом соціальної роботи з даною категорією дітей є формування індивідуальності, їх соціа­лізація з урахуванням потенційних можливостей і потреб кожної дитини.

Очевидним є той факт, що невелика кількість соціальних працівників та педагогів не в змозі надати кожному інваліду необхідну увагу. Тому саме завдяки залученню волонтерів, в першу чергу підлітків, молоді та студент­ства, можна забезпечити надання особам з обмеженою дієздатністю знач­ної кількості різноманітних соціальних послуг.

У багатьох соціальних службах молоді накопичений цікавий досвід ро­боти волонтерів з дітьми-інвалідами. Так, у Сєвєродонецькій ССМ лікарі-волонтери щомісячно проводять курси реабілітаційного лікування для дітей віком до 14 років, що страждають вадами опорно-рухового апарату. У Сто-рожинецькій ССМ Чернівецької області активно діє волонтерське «Бюро милосердя». Однією з форм роботи цього бюро є проведення марафонів милосердя зі збору коштів, одягу, ігор для дітей-інвалідів.

У Зачепилівській ССМ Харківської області працює загін волонтерів по роботі з інвалідами «Дзвін». Члени загону здійснюють соціально-психоло­гічний патронаж сімей, які виховують дітей-інвалідів, доглядають за важ­кохворими, прикутими до ліжка інвалідами.

За ініціативи учасників клубу молодих інвалідів «Повір у себе» волон­тери Вінниці ведуть пошук та опікуються сім'ями, де виховуються діти з фізичними вадами, котрі страждають від соціальної ізоляції і потребують спілкування з однолітками.

Підбір та підготовка волонтерів до роботи з дітьми з обмеженими функ­ціональними можливостями є досить непростою справою. Оскільки волон­тер повинен мати не лише бажання працювати з такими людьми, але й бути гуманним, терплячим, емпатійним, а також володіти певною інформацією про психофізіологічні особливості цих людей.


 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.