Джерела та процес комплектування музейних фондів

Залежно від методів розрізняють три основні види або способи комплектування: систематичне, тематичне і комплексне. Систематичне комплектування - регулярне поповнення музейної колекції однотипними музейними предметами, поповнення систематичних колекцій. Тематичне комплектування полягає у виявленні і збиранні різнотипних предметів музейного значення, що відображають конкретну тему. Завдання систематичного й тематичного комплектування об'єднує комплексне комплектування.

Форми комплектування музейних фондів: закупки колекцій або окремих предметів за рахунок спеціальних асигнувань, передбачених кошторисом музею; безвідплатна передача (дар) у власність музею колекцій або предметів організаціями чи приватними особами; обмін дублетних і непрофільних матеріалів на предмети, що відповідають профілю та характеру музейних зібрань; цільові замовлення на виконання оригінальних робіт. Для вивчення певної теми та проведення збиральницької роботи музеї організують також експедиції - археологічні, етнографічні, історично-по-бутові, природничо-наукові.

Комплектування називають поточним, якщо воно здійснюється у формі закупівлі, дару, обміну, цільового замовлення, систематичного збирання матеріалів на об'єктах постійного комплектування. Але іноді воно відбувається у вигляді одноразової акції і має оперативний характер. Таким є комплектування «по гарячих слідах», суть якого полягає в організації і проведенні збиральницької роботи на місці якої-небудь події під час її здійснення або зразу ж після неї. Це може бути збиральницька робота під час з'їздів, конгресів, закладки й відкриття об'єктів, значимих політичних подій.

Загальні критерії характеристики предмета включають його інформативність, репрезентативність, атрактивність і експресивність. Часткові критерії враховують специфіку конкретної колекції, тип, вигляд та різновид предмета як джерела. Важливого значення набувають при цьому вік предмета, його автентичність і рідкісність. Для встановлення Цих характеристик необхідне знання про сам предмет, історію застосування матеріалу, його виготовлення, а також знайомство з тими ознаками, що можуть засвідчити автентичність предмета.

Перш ніж потрапити у фонди предмети музейного значення проходять довгий і складний шлях, основні етапи якого фіксують у спеціальній документації. Одночасно записується легенда предмета, що містить відомості про його походження, середовище побутування, способи застосування, а також про самого власника. Потім проводиться експертиза предметів, яка засвідчується письмовим висновком.

На підставі заяви власника про передачу предметів або колекцій у дар, на закупівлю, обмін, а також акта прийому, легенди, висновків фахівців і особистих спостережень фондово-закупівельна комісія ухвалює рішення про прийом або повернення предметів, а також про їх вартість. При прийомі предметів або колекцій у дар (пожертвування) укладається договір дарування, при прийомі предметів на закупівлю укладається договір купівлі-продажу, при прийомі предметів на обмін укладається договір міни. Складається акт про прийом предметів на постійне зберігання, який затверджується директором музею і скріплюється печаткою. Якщо на зберігання приймається колекція, то до акта додається колекційний опис, у якому попредметно розкривається її зміст.

Спеціальна документація ведеться і під час експедицій. Залежно від мети і завдань експедиції польова документація може включати польовий опис, польовий щоденник, зошит для запису пам'яток фольклору, спогадів і розповідей зацікавлених очевидців та учасників подій, легенди предметів, реєстр фотографувань із зазначенням порядкового номера негатива, місця, часу та сюжету знімка.

Отже, процес комплектування фондів можна розділити на такі взаємопов'язані етапи. Спочатку розробляється наукова концепція комплектування фондів музею, в якій міститься оцінка структури та змісту вже наявного музейного фонду, обґрунтування спрямованості та характеру комплектування або поповнення колекцій, визначення критеріїв відбору матеріалів до фондів з урахуванням мети й завдань, які стоять перед музеєм.

Далі складається план комплектування із зазначенням конкретних тем, кожна з яких має свої об'єкти, способи і форми комплектування, проводиться експертне опитування фахівців. Наступним етапом є підготовка до збирацької роботи, під час якої вивчаються необхідна з теми література, архівні фонди, аналізуються колекції інших музеїв, проводяться консультації з фахівцями інших профільних дисциплін, складаються плани збирання по конкретній темі. Потім починається власне збиральницька робота, тобто вивчається середовище перебування, ведеться виявлення і збирання предметів музейного значення на постійних об'єктах комплектування або під час відряджень та експедицій, складається необхідна польова документація. Зрештою предмети музейного значення Разом із супутньою документацією та звітами подаються до Фондово-закупівельної комісії, рішенням якої вони включаються до фондів музею, тобто приймаються на постійне зберігання.

26. Визначення поняття "музейний предмет".

Музейний предмет – основа всієї діяльності музею. 17ст. перші спроби дати визначення МП. Це вилучений із реальної дійсності предмет музейного значення, який включено до музейного зібрання. МП здатен довгий час зберігатися, він є носієм соц. або природничонаукової інформації, першоджерелом знань та емоцій культурно-іст. цінності і частини нац. надбання.

Предмет ставши музейним предметом:

1) стає пам’яткої історії та культури;

2) стає документальним свідченням, символом конкретного факту, події, явища, процесу;

3) відбувається реконструкція відносин у середовищі побутування;

4) виявляються властиві ознаки і характеристики;

5) набуваються нові зв’язки з іншими предметами подібними або відмінними;

6) музейний предмет включається в певний історичний контекст.

Властивості МП:

-інформативність(засиби масових інформацій)

-експресивність(викликання емоцій)

-атрактивність(привернення уваги)

-репрезентативність – здатність МП бути зразком, що найкращим чином представляє цілий ряд схожих з ним предметами та найбільш повно відображати явища зовнішнього світу.

-асоціативність – здатність викликати асоціації.

У сукупності ці властивості дають МП якість, яку називають музеальністю.

Ступінь вираженості вказаних властивостей дозволяє визначати музейну цінність. Прийнято виділяти наукову, історичну, меморіальну і художню(естетичну) цінність.

27. „Застосування сили чи примусу" як критерій здійснення реституції історико-культурних цінностей.

Застосування сили чи примусу" як критерій здійснення реституції історико-культурних цінностей.

Реституція (від лат. – повернення до часу скоєння правопорушення) – використання правових засобів загальною метою яких є повернення до стану, який передував скоєнню правопорушення.

Здійснення реституції історико-культурних цінностей відбувається на основі 6 засад: засада права міжнародного публічного, засада ідентифікації, критерій застосування сили чи примусу, засада територіальна, засада формальної процедури, засада реституції компенсаторної.

Критерій застосування сили чи примусу. Примус може бути застосований в різних формах,доволі часто застосовується до пам′яток. Під повернення підпадають історико-культурні цінності, що були вивезені при використанні сили або при загрозі сили чи інших форм примусу.

Критерії застосування сили чи примусу:

-застосування фізичної сили;

-загроза застосування фізичної сили (не вважається загрозою наявність армії окупанта);

-реквізиція;

-конфіскація;

-примусове прийняття оплати (вимагає двосторонньої доказової бази);

-мародерство - массовий вивіз цінностей під час відходу з окупованих територій,проте є вийняток - власність колаборантів,звідси випадає і нормальна торгівельна діяльність.

Поиск по сайту: