Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Археологічні джерела трипільської культури



Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту, назва від села Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

Комплекс археологічних знахідок із характерним посудом, орнаментованим спіральними візерунками, вперше отримав назву “трипільська культура” завдяки відкриттю київським археологом В.В.Хвойкою таких пам’яток поблизу Києва наприкінці ХІХ ст. Поселення, за яким названо цю культуру, розташоване у 2 км від села Трипілля Обухівського району.

Виділено понад 40 різноманітних локально-хронологічних угруповань. Їх можна згрупувати у три великі підрозділи:

1. Пам’ятки, для яких характерний керамічний комплекс у традиціях культури Прекукутень - раннє Трипілля .

2.Пам’ятки, для яких характерний керамічний комплекс у традиціях культури Кукутень-Трипілля.

3.Пам’ятки доби ранньої бронзи, для яких характерний синкретичний керамічний комплекс з традиційними елементами різних культур, в тому числі Кукутень-Трипілля.

Характерною рисою трипільської культури є залишки жител у вигляді “площадок” – скупчень обпаленої глини. Такі об’єкти реконструюються як рештки прямокутних споруд з дерева та глини з двома поверхами та горищами, які знищені у ритуальній пожежі.

Часто будівлі розташовано по колу або овалу. Починаючи з раннього періоду фіксуються поселення великої площі – понад 10 га, а з етапу В І-ІІ найбільші – “протоміста” - у межиріччі Південного Бугу та Дніпра сягають понад 100, а найбільші - 450 га.

Різноманітні інструменти та знаряддя праці, а також і зброя виготовлялася з кременю, каменю, кістки та рогу, а також, набагато менше - з міді, а у пізній період – з бронзи. Іноді трапляються керамічні виробничі предмети – прясельця, відтяжки від верстату.

Керамічний комплекс трипільських поселень вирізняється різноманітністю, що властиво для всіх давніх хліборобських культур. Він характеризується наявністю посуду із складним кольоровим візерунком. Серед керамічних виробів Трипілля антропоморфні статуетки, зооморфні фігурки, моделі будівель, ритуальні предмети.

Трипільська культура досліджується понад 100 років, розкопано десятки жител, здобуто чимало матеріалу, який дозволяє робити певні соціально-економічні реконструкції.

Високого рівня у населення трипільської культури досягли такі виробництва як гончарство, обробка каменю, кістки, металообробка, ткацтво, а також будівництво та видобуток різної мінеральної сировини.

Тисячі трипільських артефактів (рукотворних речей): орнаментована кераміка, ритуальні предмети, теракотова скульптура свідчать про високий духовний розвиток людності, що залишила нам такий спадок. “Золотим віком енеоліту” назвав академік Б.О. Рибаков період трипільської культури. Втім зрозуміти інтерес широких кіл громадськості до Трипілля неможливо без розуміння ролі феномену Трипілля в давній історії та цивілізаційному процесі в Україні.

17. Еволюція поняття „музей".

Термін «музей» від давньогрецького слова «музейон» – «місце, присвячене музам». Цим словом греки позначали своєрідні культурно-релігійні осередки, що, зокрема, мали деякі ознаки сучасних музеїв, архівів, бібліотек, оскільки в них накопичувалися й вивчалися різноманітні колекції рукописів, природних об’єктів, творів мистецтва та ін. У XV–XVI ст. слово «музей» використовувалося щодо колекцій старожитностей та творів мистецтва. У XV-XVII ст. поширення набувають кунсткамери. В цей час зібрання рухомих старожитностей та об’єктів природи починають усвідомлюватися як джерела знань, що породжує потребу у відповідній інституції, яка б забезпечувала їх ефективне використання. Так, серед інтелектуалів XVII ст. виникає ідея «musaeum» – закладу, в якому мав бути зібраний комплекс джерел, необхідних для наукового пізнання. Зазначена ідея знайшла своє втілення у ІІ пол. XVII ст., коли у 1661 р. було створено музей при Базельському університеті, а у 1683 р. – при Оксфордському. Таким чином, процес передачі зібрань кунсткамер у відання навчальних закладів і, як наслідок, актуалізації джерельно-наукової та освітньо-виховної функції предметів старовини був важливим етапом в перетворенні старожитностей у музейні пам’ятки. Протягом XVIII-ХІХ ст., із усвідомленням просвітницької ролі пам’яток виникає необхідність у відкритті музеїв для аудиторії. Поодинокі приклади відкриття музеїв у XVII – XVIII ст. набувають масового характеру в XІX ст. На поч. ХХ ст., із утворенням музейних мереж та оформленням музейної справи, конституювання явищ музею та музейної пам’ятки завершується і починається етап їх наукового осмислення. У 20-х рр. ХХ ст. В.В.Дубровський запропонував поняття «музей»




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.