Перелік теоретичних питань, на основі засвоєння яких можливе виконання цільових видів діяльності

- Що таке функціональна нейрохірургія?

- Що таке стереотаксис і у чому суть методу стереотаксичної нейрохірургії?

- Які варіанти неврологічної патології можна лікувати методом функціональної нейрохірургії?

- Що таке нейродеструктивні та нейростимуляційні методи функціональної нейрохірургії і які області їх викоритсання?

- В чому полягають основні принципи техніки стереотаксичних втручань на глибинних структурах головного мозку?

- Що таке відновна нейрохірургія?

- Які два головні підходи у відновній нейрохірургії Ви знаєте?

- Які основні методи сучасної відновної нейрохірургії та принципи позитивного впливу відновних нейрохірургічних втручань, що використовуються в сучапсній нейрохірургічній практиці?

- Що таке нейротрансплантація та відновна тканинна нейроінженерія?

- Що таке нейростимуляція і яка роль цього методу у відновленні втрачених функцій нервової системи?

- Що таке епілепсія і які клінічні форми епілепсії ви знаєте?

- Які основні моменти патогенезу епілепсії?

- Класифікація клінічних варіантів епілепсії.

- Які точки прикладання хірургічного методу у лікуванні епілепсії?

- Які клінічні покази для використання нейрохірургічного методу лікування епілепсії?

- Які види нейрохірургічних втручань з приводу лікування епілепсії Ви знаєте?

- Що таке паркінсонізм і у чому суть патогенетичного механізму розвитку основних проявів хвоороби Паркінсона?

- Класифікація паркінсонічних синдромів і основні критерії клінічних форм паркінсонізму.

- Які покази для використання нейрохіургічного методу у лікуванні паркінсонізму і у чому суть стереотаксичних втручань при хворобі Паркінсона?

- Що таке дитячий церебральний параліч (ДЦП) і у чому полягають основні моменти патогенезу станів, котрі включені до цього поняття?

- Класифікація ДЦП.

- Покази до проведення нейрохірургічних втручань при ДЦП, їх принципи та технічні особливості.

- Що таке спастичність і які захворювання можуть бути причиною цього клінічного стану?

- Сучасні уявлення про патогенез спастичності і їх значення у виборі тактики лікування хворих із таким діагнозом.

- Підходи до консервативного та хірургічного лікування спастичності.

- Покази до хірургічних втручань при спастичності.

- Варіанти функціональних нейрохірургічних втручань при синдромі спастичності різної етіології.

- Причини та патогенез винекнення нейропатичного больового синдрому, його морфологічний субстрат, як основа для вибору адекватного методу лікування.

- Покази до використання хірургічних методів лікування нейропатичного больового синдрому.

- Варіанти функціональних нейрохірургічних втручань у лікуванні нейропатичного больового синдрому.

- Алгоритми діагностики епілепсії, синдрому паркінсонізму та хвороби Паркінсона, дитячого церебрального параліча, синдрому спастичності, нейропатичного больового синдрому;

- Які шкали оцінки важкості стану хворого та глибини неврологічного дефіциту при епілепсії, хворобі Паркінсона, ДЦП, синдромі спастичності Ви знаєте?

- Що таке епілептичний статус і у чому полягає невідкладна медична допомога при цьому патологічному стані?

- Які принципи консервативного реабілітаційного лікування хворих, що перенесли травму спинного мозку чи периферійних нервів, а також хворих із ДЦП?

- Принципи соціальної реабілітації хворих із епілепсією та хворобою Паркінсона.

- Принципи лікарсько-трудової експертизи хворих із епілепсією, хворобою Паркінсона, ДЦП, синдромом спастичності та нейропатичними больовими синдромами.

V. Зміст теми

В загальному можна стверджувати, що вся патологія нервової системі виникає через дефіцит морфологічних її складових: загибель нейронів і руйнування зв’язків між ними. В процесі розвитку захворювання виникає певна компенсація функції втрачених елементів. У більшості випадків „прагнення” ушкодженої нервової системи до компенсації при значному первинному руйнівному впливі (або при значному персистуючому негативному чиннику) не призводить до значних результатів. Однак воно стає причиною розвитку патологічного викревлення функції різних частин ЦНС, що проявляєтся появою не стільки недостатності функції, скільки патологічної, викривленої, активно продукованої функції. Останнє значно ускладнює життя хворого і часто може привести до його смерті.

Лікування будь-якої патології може бути етіотропним, патогенетичним і симптоматичним. Якщо первинний патологічний чинник втратив дію на нервову систему, то етіотропне лікування неможливе. Так буває у великій кількості випадків неврологічної патології. Однак, первинне ушкодження може спричинити початок тривалого патологічного процессу, у якому можна завжди виділити певну кількість чинників, що є факторами тривалого підтримання цього патологічного процесу. Усунення таких чинників можна вважати псевдо етіотропним лікуванням, котре насправді є патогенетичним. Значна частина втручань може бути направлена на ланки розвитку патологічного процесу. Таке лікування можна назвати патогенетичним. Нарешті, при відсутності можливості здійснити відчутний лікувальний вплив на двох попередніх рівнях розвитку захворювання, єдиним варіантом лікування може вважатися симптоматична корекція стану хворого.

Наразі не будемо вдаватися до розгляду спірних сторін цієї класифікації та варіантів можливого подвійного трактування тих чи інших методів лікування.

У відповідності до цієї схеми можна виділити кілька варіантів лікування патології нервової системи. Серед них, слід означити методи, що відновлюють морфофункціональну струтуру нервової системи. В загальному ці варіанти лікувальних втручань отримали назву відновної нейрохірургії. В цій назві прикментик „відновна” означає відновлення функції, але через відновлення морфологічного її субстрату. Метод відновної нейрохірургії може бути віднесений до патогенетичного, оскільки він не впливає на первинний негативний чинник. Однак, якщо зауважити, что відновні втручання в ідеалі покликані виключати „вторинну” причину розвитку захворювання – морфофункціональний дефіцит, то у випадку патологій, які спричиняются нетривалою у часі дією первинного патологічного чинника (наприклад, травми) вона може вважатися засобом етіотропного лікування.

Відновлення може здійснюванись або протезуванням функціональної системи, або стимуляцією аутогенного відновлення. Аутогенне відновлення у бвльшості випадків означає використання пластичності нервової системи, а також стосується звязків між нейронами. Хоча у деяких випадках (відновлення гіпокампу) можливе і менш-більш повноцінне аутогенне відновлення нейрональних популяцій. Класичним варіантом першого напрямку – є протезування з використанням біологічного матеріалу, наприклад, вставок периферичних нервів для протезування пошкодженого нервових стовбурів. Класичним варіантом стимуляції аутогенного відновного процесу є електростимуляція, в першу чергу спинного мозку та периферійних нервів.

Крім відновного лікування в клініці нервових захворювань значна кількість лікувальних методів зводиться до патогенетичних втручань, покликаних перервати той чи інший ланцюг патологічних реакцій. Патогенетичними є переважна більшість сучасних терапевтичних і нейрохірургічних методів лікування патології нервової системи.

Одним із варіантів патогенетичного лікування є функціональна нейрохірургія: сукупність нейрохірургічних методів впливу на структури нервової системи, що мають на меті корекцію функціональних розладів ЦНС без відновлення морфологічного субстрату її нормального функціонування.

Функціональна нейрохірургія сформувалася як окремий напрямок нейрохірургії у 80-х роках минулого століття. ЇЇ об’єктом є патологічна функція або (рідше) ізольована відсутність нормальної функції. У більшості випадків, можна стверждувати, що наявність патологічної функції нервової системи вцілому є причиною відсутності або ослаблення нормальної функції окремих уражених структур ЦНС. Ця нормальна функція у такому варіанті розгляду полягає у гальмівному впливі на інші структури. Її дефіцит може бути спричинений або ушкодженням гальмівних нейронів, або руйнуванням збуджувальних нейронів, що активують гальмівні. Можуть також зустрічатися і випадки прояву патологічної функції при ізоляції тієї чи іншої структури від будь-яких (гальмівних чи збуджувальних) впливів. Прикладом цієї патологічної ситуації є розгальмування мотонейронів спинного мозку після пошкодження низхідних шляхів.

Виходячи із цього, корекція функції в плані пригнічення її патологічного варіанту може досягатися або патогенетично більш обгрунтованою штучною стимуляцією гальмівних нейронів або ж руйнуванням надмірно збуджених нейронів чи нейронів, через котрі ці розгальмовані клітини передають збудження на подальші ланки функціональної осі, а також аксонів вказаних клітин. Це є основою двох груп методів функціональної нейрохірургії: стимуляційних і деструктивні.

Методи нейродеструкції включають: кріодеструкцію, радіочастотну термокоагуляцію, анодний електроліз, сфокусоване, високоінтенсивне гамма-опромінення (радіохірургія), хімічна деструкція (медіаторна деструкція, виокористовується поки що лише в умовах експерименту). Останніми роками деструктивні методи використовуються рідше.

Існує також методика хімічної дії на різні глибинні структури з метою впливу на функцію (хімічна функціональна нейрохірургія) та з метою стимуляції власних регенераційних процесів. Якщо не враховувати методи тривалого введення баклофену (протисудомний препарат) або препаратів морфінового ряду у субарахноідальний простір, цей метод дії на структури нервової системи перебуває на стадії експериментальної розробки.

Відновна і функціональна нейрохірургія в їх рафіновановому виді не вичерпують всього об’єму можливих втручань такого роду. На стику цих двох напрямків виник новий: протезування втрачених функцій нервової системи. Методично – це метод функціональної нейрохірургії, оскільки використовує як головний засіб нейростимуляцію. Однак ідейно – це метод відновлення втраченої функції, а не корекція функціональної сфери. Окрім того, нейропротезування потребує створення не лише засобів передачі впливу на нейрони, але й засобів отримання впливу, часто від інших елементів мозку.

На даний час найбільш широкого клінчного використання набули такі сегменти відновної та функціональної нейрохірургії: електростимуляційні методи підсилення регенерації нервових закінчень у периферичних нервах, епідуральна електрична стимуляція нейропластичного процесу у автономізованих через ушкодження провідникового апарату спинного мозку ділянках (центру сечовипускання); електростимуляційні методи боротьби із хронічним больовим синдромом, стуляція глибинних структур головного мозку при різноманітних неврологічних захворюваннях, електростмуляція блукаючого нерва; найрізноманітніші варіанти деструктивних втручань без викоритсання стереотаксичного методу і з викоритсанням останнього.

У основі стереотаксичної нейрохірургії лежить метод стереотаксису (від грецьк. stereos – просторовий, taxis – рух): сукупність прийомів і розрахунків, що дозволяють за допомогою спеціальних приладів і методів рентгенологічного та функціонального контролю з високою точністю ввести інструмент впливу на нейрональні структури в заздалегідь визначену ділянку головного чи спинного мозку для дії на неї з лікувальною метою.Основним методичним прийомом стереотаксису є зіставлення умовної координатної системи мозку з координатною системою стереотаксичного приладу.

Перша стереотаксична операція на підкіркових структурах людини була виконана у 1947 році неврологами Шпігелем та Уайсизом. Вони створили перший стереотаксичний атлас мозку людини і оригінальний стереотаксичний апарат, що дозволяє з високою точністю (до 1 мм) потрапляти у підкіркові структури.

Сьогодні у світі найбільш широко використовуються три моделі стереотаксичних апаратів: шведська (Лекселовська; фірма «Електа»), німецька (в основі лежить апарат Ріхерта-Мундінгера) і американська (фірма «Радіонікс»).

За 60 років з моменту першого стереотаксичного втручання накопичений величезний досвід клінічного викоритсання методу в багатьох клініках світу. Стереотаксичні операції на даний час успішно використовуються для лікування гіперкінезів (паркінсонізму, торзійної дистонії, гемібалізму, хореї), дитячого церебрального параліча, невгамовних больових синдромів. Також метод може використовуватися для пункції внутрішньомозкових кіст і абсцесів, біопсії і деструкції глибинних пухлин, хірургічного лікування епілепсії і ряду стійких психічних порушень, які не піддаються консервативному лікуванню; для кліпування або тромбування аневризм церебральних судин, кріодеструкції артеріо-венозних мальформацій, видалення внутрішньомозкових гематом тощо. Значна частина із перерахованих варіантів використання стереотаксичного методу мають історичне значення.

При зіставленні умовної координатної системи мозку з тривимірною координатною системою стереотаксичного апарату важливе значення має визначення внутрішньомозкових орієнтирів. З цією метою в наш час використовуються дані комп'ютерної або магнітно-резонансної томографія. Головними мішенями стереотаксичних втручань є ядра таламуса, субталамічний ядерний комплекс, бліда куля.

Стереотаксична операція включає наступні етапи: 1) фіксацію рами апарату на голові пацієнта або фіксація голови в апараті; 2) проведення комп'ютерної або магнітно-резонансної томографії з визначенням внутрішньомозкових координат мішені; 3) зіставлення координат мішені з координатною системою апарату, проведення розрахунків і перенесення отриманих даних на направляючі пристрої апарату; 4) накладення фрезевого отвору в зоні, віддаленій від функціонально значущих ділянок кори; 5) введення пристрою для деструкції або електроду для стимуляції в намічену область; 6) рентгенологічний або електрофізіологічний контроль точності попадання; 7) проведення деструкції або встановлення електроду для тривалої глибинної стмуляції; 8) загальнохірургічні завершальні маніпуляції. Більшість операцій проводяться під місцевим знеболенням.

Поиск по сайту: