Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Виклад основного матеріалу. Основою методичної компетентності є володіння викладачем низкою педагогічних



Основою методичної компетентності є володіння викладачем низкою педагогічних методів, які дозволяють ефективно навчати студентів. У тлумачному словнику С. Ожегова та Н. Шведової, метод – спосіб діяти будь-яким чином, прийом; методичний – суворо послідовний, системний, той, що точно відповідає плану. Педагогічні словники трактують концепт «метод навчання» як систему послідовних взаємопов’язаних дій педагога та учнів, які забезпечують засвоєння змісту освіти. Таким чином структура методу навчання характеризується трьома ознаками: означає мету навчання, спосіб засвоєння, характер взаємодії суб’єктів навчання.

Аналіз педагогічної наукової літератури доводить різне розуміння фахівцями поняття «метод навчання». Так, Д.І. Тихомиров визначає це поняття як «спосіб передання іншим знань», К.В. Єльницький під методом навчання вбачає «усі способи, прийоми та дії педагога», С.О.Ананьєв розглядає метод навчання як «сукупність координованих прийомів викладання».

Однак, слід зазначити, що для формування фахівця певної галузі педагогу слід як володіти системою знань про методи навчання, так і уміти застосовувати їх у спільній діяльності зі студентами. Для того, щоб стати взірцем фахівця для вихованців, викладач повинен уміти до них донести свої набутки, свій досвід. А це стає можливим лише за умови володіння викладачем системою педагогічних дій, що визначає його педагогічну компетентність.

У педагогіці існує поняття «методична майстерність викладача», яке необхідно зіставити з методичною компетентністю педагога. Існують різні підходи до визначення поняття методичної майстерності: як досвіду педагогічної діяльності та виду педагогічного досвіду, або ж як один із показників ефективності педагогічної діяльності. Більшість дослідників дотримуються думки, що методична майстерність характеризує рівень професійної кваліфікації викладача. Останнім часом проблема методичної майстерності викладача здійснюється з позиції дослідження його педагогічної творчості.

Отже, методичну майстерність викладача можна визначити як високу ступінь розвитку у нього педагогічних умінь, які виявляються у швидкому, точному та свідомому виконанні певного впливу на суб’єктів навчання з метою вирішення педагогічних завдань на основі засвоєння знань та розвитку професійних якостей.

На сучасному етапі розвитку вищої професійної освіти нагальною є проблема підвищення рівня професійно-педагогічної компетентності викладача спеціальних дисциплін. Важливим аспектом при цьому є зміна ролі викладача – замість наставника він має стати організатором пізнавальної діяльності студентів. Саме це завдання потребує від викладача-інженера високого рівня володіння спеціальними методами педагогічного впливу на студентську аудиторію.

Структура професійно-педагогічної компетентності викладача спеціальних дисциплін містить відповідні складові:

· особистісний – містить властивості особистості викладача, що безпосередньо характеризують його розвиток, визначають стійкі особливості поведінки й створюють грунт для існування обмежень у діяльності;

· інтелектуальний – виявляється в уміннях, що передбачають потребу в раціоналізації мисленнєвої діяльності; знання й практичну перевірку загальних правил виконання дій, самоконтроль;

· функціонально-предметний – становить здібності викладача, що забезпечують орієнтаційну основу педагогічної діяльності та прийоми її безпосереднього виконання;

· адаптивний – спрямований на формування індивідуального стилю діяльності й на зміну стилю мислення викладача.

Вимоги до педагогічної кваліфікації викладача становлять систему базових педагогічних знань та базових педагогічних умінь. До таких зараховуємо: ґрунтовні і глибокі знання державного законодавства про освіту і виховання молоді; знання з фахових дисциплін, педагогіки, психології, обізнаність із сучасними досягненнями у цих галузях; досконале володіння педагогічною технікою, методикою навчання і виховання; проектувальні, організаційні, комунікативні, діагностичні та дослідницькі вміння.

Цілісна система професійно-педагогічних умінь відображає низку взаємопов’язаних завдань, які характеризуються єдністю прикладного й аналітичного аспектів діяльності, забезпечуючи гностичну, розвивальну, виховну, діагностичну, організаційну функції навчання. Відповідно до цих функцій та етапів дидактичного процесу, окреслено такі групи вмінь: проектувальні, оцінні, комунікативні, організаційні, конструктивні. Кожна група складається з певної низки умінь:

· проектувальні уміння виявляються у формулюванні мети навчальної дисципліни з урахуванням вимог до професійної діяльності, дозволяють планувати навчальну дисципліну згідно поставленої мети, визначати раціональні види діяльності студентів, що сприяють успішному оволодінню знаннями та уміннями, а також корегувати свою діяльність з урахуванням реакції студентів, встановлювати між предметні зв’язки;

· оцінні уміння виявляються у спроможності аналізувати ефективність процесу вирішення педагогічних завдань, оцінювати ступінь відповідності досягнутих та запланованих цілей, аналізувати сильні та слабкі сторони діяльності студентів;

· регулятивними уміннями є уміння своєчасно відмовитись від педагогічних рішень, що втратили свою актуальність, корегувати діяльність студентів та процес вирішення педагогічного завдання на будь-якому етапі діяльності, формулювати нові професійно-педагогічні завдання;

· комунікативними уміннями вважаємо уміння виразно та контрольовано-емоційно говорити; викладати навчальний матеріал згідно змісту навчального заняття, передбачати та конструктивно вирішувати проблемні питання;

· організаційні уміння передбачають доречне використання технічних засобів навчання (розробку планів навчальних занять з використанням ТЗН, підготовку презентацій екранних наочних матеріалів до лекцій, виготовлення роздаткового матеріалу для практичних занять, добір програмного забезпечення та завдань для індивідуальної роботи студентів, знаходження необхідної для навчального заняття інформації у мережі «INTERNET», добір навчального матеріалу, який дозволяє розвивати професійні здібності з урахуванням задоволення індивідуальних пізнавальних потреб студентів;

· конструктивні, які дозволяють дібрати матеріал для навчального заняття, виділити ключові поняття та виявити в них закономірності, планувати логічні переходи від одного етапу заняття до іншого, розташовувати теоретичний матеріал від простого до складного, робити висновки з даної теми з урахуванням переходу до наступної.

Прагнення викладача до аналізу, узагальнення, осмислення досвіду своєї роботи, оцінювання її з позиції соціальної значущості пов’язані з рефлексією. Такий підхід, тобто спрямлюваність викладача на постійний “зворотній зв’язок”, уміння бачити й оцінювати інформацію з позиції студента є однією з найважливіших умов розвитку професійно-педагогічної компетентності викладача.

Розвиток професійно-педагогічної компетентності викладачів ґрунтується на їхній соціальній та особистісній мотивації, системі знань та вмінь педагогічного характеру, засобах стимулювання й забезпечується використанням науково обґрунтованих мети, змісту та комплексу відповідних організаційно-педагогічних засобів їхньої реалізації. Мотивація навчання, потреба в самовдосконаленні при цьому має здійснюватись шляхом стимулювання свідомого самостійного вирішення педагогічних завдань як можливого результату навчальної діяльності, що виявляється в професійній компетентності студентів.

Особливу роль у методичній роботі викладача виші відіграє самостійна робота з підвищення рівня своїх знань, удосконалення методичної майстерності. У значній мірі вона визначається вимогами до педагогічних кадрів керівництва вищого навчального закладу, а також професійною відповідальністю, професійними амбіціями викладача. Саме тому ця форма методичної роботи викладача є чинником їхньої самоосвіти, а її зміст охоплює систематичне вивчення наукової, психолого-педагогічної та методичної літератури, участь у методичній роботі кафедри, розробку окремих проблем, пов’язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи, проведення експериментальних досліджень, огляд педагогічної та методичної преси. Така робота спонукає викладача звертатися до нових досягнень науки та передового педагогічного досвіду з метою удосконалення особистого.

Важливим аспектом методичної компетентності викладача вищого навчального закладу є дотримання ним організаційної грамотності викладання дисципліни, яка виявляється в умінні розподілити навчальну інформацію за модулями, надати їй найбільш ефективну форму для її сприйняття студентами, визначити кредитну вартість кожної форми роботи студента, проконтролювати виконання ним цієї роботи, забезпечити мотивацію студента у вивченні дисципліни.

В умовах КМС обов’язковим елементом діяльності викладача є ознайомлення з планом дисципліни, тобто викладач мусить визначити для студентів, які теми будуть вивчатися, скільки буде модульних контролів, які види самостійної роботи, до яких тем і в який термін мають виконати студенти. Все це полегшує організацію позааудиторної роботи студента і не перетворює його діяльність на її імітацію [5].

Підготовка і проведення лекцій, практичних, семінарських занять, складання їх методичних розробок у вищій школі вимагає від викладача певної системи професійних психолого-педагогічних, методичних знань, навичок і вмінь, що відповідають сучасним вимогам педагогічної діяльності.

В цій системі необхідно виділити основну її частину, що визначає необхідний базовий рівень психолого-педагогічної і методичної підготовки сучасного викладача, яка включає в себе систему методичних умінь, що забезпечують педагогічно і психологічно грамотну організацію навчального процесу на різних його етапах:

· вміння визначати актуальність навчальної теми, її професійну значимість, створити позитивну мотивацію щодо її вивчення;

· вміння визначити навчальні цілі лекцій, практичних, семінарських занять, чітко диференціювати їх по рівнях професійної підготовки;

· вміння визначити виховні цілі, що пов'язані з розвитком професійно-важливих якостей особистості;

· вміння здійснити відбір змісту навчального матеріалу для лекцій і занять на основі головних критеріїв;

· вміння структурувати зміст матеріалу на основі виділення основних його елементів і визначення логічних зв'язків між ними;

· вміння правильно організаційно-методично побудувати заняття, визначити цілі, функції і зміст основних його етапів;

· вміння визначити методи навчання та контролю, відповідно до цілей, змісту дисципліни і сучасних вимог;

· вміння визначити умови ефективності сучасних методів і засобів навчання;

· вміння конструювати різноманітні види матеріалів контролю;

· вміння створювати оптимальні навчально-методичні умови для формування власне професійних умінь і навичок;

· вміння здійснювати широку міждисциплінарну інтеграцію;

· вміння складати навчальні інструктивні матеріали, професійні алгоритми для відпрацювання професійних умінь і навичок та організації самостійної роботи студентів з літературою;

· вміння моделювати професійні ситуації, використовуючи арсенал засобів ігрових, імітаційних методів навчання і інші.

Зазначена система психолого-педагогічних і методичних умінь є основою кваліфікаційної професіограми сучасного викладача (її педагогічної частини) і може бути підґрунтям цілей психолого-педагогічної підготовки, підвищення кваліфікації та сертифікації професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів.

Слід зазначити, що регулярне підвищення особистої кваліфікації викладачами українських вищих навчальних закладів не містить обов’язкового компоненту педагогічного стажування. Таким чином можна вважати, що підвищується (або підтверджується) кваліфікація фахівця, але не викладача.

Висновки.Отже, проблема методичної компетентності сучасного викладача фахової дисципліни у вищому навчальному закладі стоїть достатньо гостро і має вирішуватись на державному рівні, адже саме від педагогічної майстерності фахівця залежить ступінь опанування студентами дисципліни, їхня вмотивованість до саморозвитку у майбутній професії.

Література

1. Гриньова В.М. Формування педагогічної культури майбутнього вчителя (теоретичний та методичний аспекти). - Харків: Основа, 1998 - 300 с.

 

2. Демченко С.О. «Розвиток професійно-педагогічної компетентності викладачів спеціальних дисциплін вищих технічних закладів освіти». Автореф. Дис.. канд.пед.н. Кировоград, 2005. – 20 с.

 

3. Джантіміров А. Ю. «Багаторівнева підготовка інженерно-педагогічних кадрів для професійно-технічних навчальних закладів» Автореф. Дис.. канд.пед.н.,Київ 2007. – 20 с.

 

4. Зязюн І.А., Базилевич Н.Г., Дмитренко Т.Г. Педагогічна майстерність: Хрестоматія. – К.: СПД Богданова А.М., 2008. – 462 с.

 

5. Резван О.О. Методика викладання у вищій школі: Навчальний посібник, МОНМС України, Харків, ХНАДУ, «Міськдрук», 2012. – 152 с.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.