Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Зародження ісламу. Створення загально арабської держави



Виникнення ісламу та арабської державності. Арабські халіфати

  1. Зародження ісламу. Створення загально арабської держави.
  2. Арабський халіфат за правління перших (праведних) халіфів.
  3. Халіфат Омейядів (Дамаський халіфат).
  4. Халіфат Аббасидів (Багдадський халіфат).

Джерела

uМбн Абд ал-Хакам Абд ар-Рахман. Завоевание Египта, ал-Магриба и ал-Аядалуса. Пер. С араб., прсдисл. и примеч. С.Б.Певзнера. - М., 1986.

uИбн Джубайр. Путешествие. Пер. с араб. Л.А.Семеновой. - М-, 1984.

uИбн Хордадбех. Книга путей и стран. Пер. с араб., коммент., исслед., указ, и карты Н.Велихановой. - Баку, 1986.

uНасир-ч Хусрау, Сафар-намэ. Пер. и примеч. Е.Э.Бертельса. - М.-Л., 1933-Путешествие игумена Даниила по Святой земле в начале XII века (1113-1115). Под ред. А.С.Норова. - СПб., 1894.

uат-Табари Мухаммед. «История» ат-Табари. Избранные отрывки. Пер. с араб., предисл, В.И.Беляева. - Ташкент, 1987.

uУсама ибн Мункы.3- Книга назидания. Пер. с араб. М.А.Салье. - М., 1958.

uХилал ас-Сабч. Установления и обычаи двора халифов (Русум дар ал-хллафа). Пер. с араб., преднсл. и примеч. И.Б.Михайловой. - М., 1983.

Література

Али-заде Эльмира Элкар кызы. Восстание зинджей в Аббасидском халифате (869-883). - Баку,1986.

Беляев Е.А. Арабы, ислам и Арабский халифат в раннее средневековье. - М., 1965.

Большаков О.Г. История Халифата. 1. Ислам в Аравии (570-633). - М., 1989.

Гольдциэр И. Ислам. Пер. И.Крачковского. - СПб., 1911.

Заходер Б.Н. История восточного средневековья (Халифат и Ближний Восток). - М., 1944.

Жюльен Ш.А. История Северной Африки: Тунис, Алжир, Марокко. От арабского завоеваниядо 1830 года. - М., 1961.

Мец А. Мусульманский Ренессанс. Пер. с нем. и предисл. Д.Е.Бертельса. - М., 1973.

Очерки истории арабской культуры V-ХV вв. - М., 1982.

Зародження ісламу. Створення загально арабської держави

За природними умовами Аравія поділяється на три не схожі одна на одну зони. Південна Аравія, або Ємен - з найдавніших часів славилася своїми родючими землями, непоганими бухтами та відносно багатими флорою й фауною. Західна, або Кам'яниста, Аравія, або Хіджаз - аравійське узбережжя Червоного моря. Грунти тут кам'янисті й неродючі, річок і, відповідно, іригаційних систем немає, флора та фауна дуже бідні. Решту Аравії (а територіально абсолютно переважаючу частину її площі) утворювала велика Аравійська пустеля. Єдиним винятком була вузька смуга Бахрейну, де землі переважно родючі.

Араби - народ, відомий ще в епоху стародавності, але в ті часи вони залишалися далекою напівдикою периферією цивілізованого світу, не мали єдиної державності й не дуже відчували свою етнічну єдність. араби чітко поділялися на північних (ізмаїлітів) та і південних (єменітів). Основним заняттям північних арабів залишалися кочове скотарство, караванна торгівля, мито з купців (“плата за покровительство”) і прямий бандитизм, яким іноді жили цілі племена бедуїнів (“людей пустелі”). Для більшості з єменітів усе господарство крутилося навколо колодязя, фінікової пальми та верблюда. Кожне арабське племя мало своїх богів, але для всіх авторитетом було святилище - храм Чорного Каменя Кааби в Мецці, який шанувався всіма арабами. Колосальних змін зазнало етнічне обличчя арабів із приходом ісламу, й особливо зі створенням світової мусульманської імперії.

У арабів було чимало державок, які постійно воювали між собою. Пошматована чварами Аравія вступила в середньовіччя як полігон, на якому билися за гегемонію дві супердержави регіону_ - Рим та Еран-шахр. Останнього удару квітучій Південноаравійській цивілізації завдали в 575 р. перси: сасанідське військо злочинців. Напруження пристрастей, яке великий російський сходознавець Л.М.Гумільов назвав пасіонарністю (від лат. passio - “пристрасть, жага”), клекотало в арабах (особливо в ізмаїлітах).

Засновником ісламу вважається Мухаммед ібн Абдаллах (570 - 632) - виходець із роду хашим бедуїнського ізмаїлітського племені курейш. Його батьківщина Мекка являла собою один з найбільших торговельних пунктів Західної Аравії, центральний перевалочний пункт “дороги ладану”. Другим джерелом доходу й авторитету міста було місцеве святилище - храм Чорного Каменя Кааби, який шанувався всіма арабами.

Мухаммед з роду Хашимітів вважався нащадком Кусая у п'ятому поколінні, був далеким родичем багатіїв Омейядів. Свого батька, дрібного купця Абдаллаха, він не знав зовсім, шести років утратив мати. Виховав і поставив на ноги Мухаммеда дядько Абу Таліб, якому майбутній Пророк пас овець. Ставши дорослим, Мухаммед працював караванником у багатої вдови Хадіджі, відвідав Сирію, де познайомився з християнськими монахами, а 25-ти років одружився на 40-річній Хадіджі. Хадіджа (її Мухаммед дуже поважав і шанував до самої смерті) подарувала молодому чоловікові кілька дітей, але вижила лише хвороблива й меланхолічна дочка Фатіма, яка, ставши дружиною Алі ібн Абу Таліба (двоюрідного Мухаммедового брата).

Мухаммед був дуже вразливою, меланхолічною особою , іноді впадав у транс, що межував з епілепсією, а з 610 р. в такому стані на нього почали сходити “божественні прозріння”, згідно з якими єдиний бог Аллах обрав його своїм медіумом, пророком і посланцем (расулом), устами котрого віщуватиме людям свою волю. Мухаммед був неписьменним, але віщування, які він проголошував у стані трансу, являли собою римовану прозу (садж). Три роки Мухаммед розповідав про свої видіння лише в інтимному колі, але під тиском невблаганних “божественних наказів” почав проповідувати ідею монотеїзму Першими в його божественну сутність повірили дружина Хадіджа й кузен Алі, а потім до них приєдналися десятки послідовників.

Серед них були: багатий купець Абу Бекр - людина спокійна й розумна, пряма й надійна, доброзичлива, але тверда у вірі як скеля, що підтримувала в разі потреби меланхоліка Мухаммеда; войовничий головоріз Са'д ібн Абу Ваккас; Осман ібн Аффан з високошановного роду Омейядів; викуплений із рабства ефіоп Білаль, який завдяки гучному голосу став першим муедзіном (кликаючим на молитву); Омар ібн Хаттаб - двометровий гігант, що поєднував у собі фізичну силу, рішучість, сміливість і прозорливість.

Свою релігію Мухаммед називав іслам (“покірність”), послідовників-правовірних - мусульманами (“покірними (богу)”), а вимагав від них: віри в єдиного бога Аллаха й посланницьку місію Мухаммеда; щоденної п'ятиразової молитви (намаз), на яку мусульман скликав Білаль; та закяту - “податок на бідних”, що вносився в касу общини з розрахунку 2,5 % від кількості майна (а не доходу) правовірного.

Пізніше до них додався піст протягом місяця рамадану (навесні), коли не можна їсти, пити й дивитися на жінок, доки світить сонце. В богословському плані вимагалася віра в єдиного Бога, в ангелів, божественне прозріння, у пророків і Страшний Суд.

За це мусульманам дозволялося мати до чотирьох дружин і безліч наложниць, а після смерті на них чекали райські кущі з вином і гуріями (вічно чистими дівами, які хочуть і вміють як ніхто ублажати справжніх праведників). До традиційних релігійних заповідей не красти й не розпуcничати Мухаммед додав заборону пити вино, їсти свинину й мертвеччину, вбивати своїх дітей (чим грішили раніше напівголодні бедуїни) й утримувати мусульман у рабстві. Ібрахіма (Авраама), Мусу (Мойсея) та Ісу (Ісуса Христа) Мухаммед вважав своїми попередниками і єдиновірцями.

Омейяди на чолі з Абу Суф'яном виступили категоричними противниками ісламу, але покарати Мухаммеда ім не дали родичі пророка. Та все ледь не загинуло в 619 р., коли помер глава роду хашимітів, дядько пророка Абу Таліб, який до кінця захищав племінника від нападок. Новий глава роду прокляв Мухаммеда за те, що той гарантував Абу Талібові пекло (бо дядько помер язичником). Без родової підтримки Мухаммед став людиною поза законом і кілька років жив на межі смерті. Пророка змусили емігрувати; й улітку 622 р. він здійснив хіджру (“переселення”) до Ясріба.

Уклавши з місцевими іудаїстами союзницький договір, Мухаммед став реальним лідером Ясріба, а місто дістало нову назву Медина (Мадинат ан-Набі - “Місто Пророка”).

Створивши з правовірних мобільні бойові загони, він наказав грабувати каравани купців і прочан, перерізавши та паралізувавши “дорогу ладану”. Це залишило Мекку без доходів і продовольства, а прорвати блокаду мекканцям не вдалося.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.