Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Економічний романтизм С. Сісмонді



Подальший розвиток ринкових відносин, пов'язаний з роз­кладом та занепадом дрібного виробництва, майновим розшару­ванням населення, концентрацією багатства на одному полюсі й злиденності — на другому, загостренням соціальних суперечно­стей та кризових явищ в економіці, сприяв переосмисленню ідей класичної школи щодо гармонії приватних і суспільних інте­ресів. У першій половині XIX ст. у європейській економічній думці був започаткований критичний напрям у політичній економії.

Не відмовляючись від теоретичних канонів класичної школи, представники цього напрямку виступили з критикою капіталіз­му та деяких ідей А. Сміта і його послідовників. Вони прагнули поліпшити існуючий суспільний устрій шляхом його реформу­вання.

Першим видатним економістом, який виступив з науковою критикою економічної системи капіталізму та поставив під сумнів пануючу економічну ортодоксію, був французький економіст швейцарського походження Жан Шарль Леонард Сімонд де Сісмонді (1773—1842), який стверджував, що "побудував політичну економію на нових засадах»[42].

Відомий французький історик, еко­номіст Жан Шарль Леонард Сімонд де Сісмонді(1773—1842) народився у фран­комовній частині Швейцарії в родині проте­стантського пастора в околицях Женеви.

Здобувши середню освіту в протестант­ській колегії, С. Сісмонді працював службов­цем Ліонського банкірського дому, але за­гроза революційного терору змусила його переселитися в Англію. Згодом він зайняв­ся фермерством у Італії і виклав результати своїх роздумів щодо розвитку сільського гос­подарства у Тосканії в першій науковій праці,

опублікованій у 1801 р. Наступний твір вченого "Про комерційне ба­гатство, або Принципи політичної економії в їх застосуванні до тор­говельного законодавства" побачив світ у 1803 р. і був присвячений популяризації ідей економічного лібералізму А. Сміта.

Повернувшись до Женеви, С. Сісмонді деякий час працював на посаді секретаря торгової палати. Однак незабаром залишив служ­бу, цілковито присвятивши себе науковій діяльності. Його історичні, літературні та політичні твори ("Історія італійських республік" в 2 то­мах, багатотомна "Історія французів", "Історія падіння Римської імперії", "Історія відродження свободи Італії" та ін.) користувалися популярністю у сучасників. У 1818 р. С. Сісмонді отримав замов­лення на статтю для Енциклопедії Единбурга, що спонукало його знову звернутись до економічних проблем.

У 1819 р. була опублікована головна економічна праця вченого "Нові начала політичної економії, або Про багатство у його відно­шенні до народонаселення" (1819), у якій він заявив про свій роз­рив з економістами-рікардіанцями. Неортодоксальні ідеї вченого знайшли продовження у його останній роботі "Нариси з політичної економії" (1837—1838).

У розвитку економічних поглядів С. Сісмонді можна виділити два періоди:

1-й період,пов'язаний з пропагандою ідей класичної школи щодо вільної гри особистих інтересів, економічної свободи та фритредерства, який знайшов відображення у праці "Про ко­мерційне багатство, або Про принципи політичної економії у їхньому застосуванні до торговельного законодавства" (1803);

2-й період,пов'язаний з критикою капіталізму вільної кон­куренції та ідей класичної школи, обґрунтуванням необхід­ності державного регулювання економічного життя, рефор­мування існуючого суспільства та повернення до дрібного то­варного виробництва. Ці ідеї знайшли відображення у таких працях вченого, як "Нові начала політичної економії, або Про багатство у його відношенні до народонаселення" (1819) та "Нариси з політичної економії" (1837).

Прискорений розвиток європейського капіталізму після про­мислового перевороту та буржуазних революцій супроводжував­ся кризами та розоренням селянства і дрібних ремісників. Став­ши на захист інтересів дрібної буржуазії, С. Сісмонді симпатизу­вав цеховому устрою середньовічних ремісників, які володіли засобами виробництва і працювали на замовника або близький ринок. Він ідеалізував дрібне селянське виробництво, де праця і капітал поєднані, а виробництво підпорядковане споживан­ню.Вчений обґрунтовував необхідність побудови такого поряд­ку, "який забезпечив би як бідному, так і багатому задоволення, радість і спокій, такого порядку, за якого ніхто не страждає"[43]. Подібні утопічні ідеї вченого та прагнення повернутись до мину­лого дрібнотоварного устрою отримали в історії економічних учень назву економічного романтизму.

Відхід Сісмонді від канонів класичної школи відбувся не на ґрунті теоретичних принципів політичної економії. У цьому відно­шенні він, навпаки, проголосив себе учнем Адама Сміта. Відхід відбув­ся на ґрунті методу, предмета і, на кінець, практичних висновків класичної школи. Сісмонді — перший опонент, якого класична шко­ла зустріла на своєму шляху. Ш. Жід, Ш. Ріст

Відображенням неортодоксального підходу С. Сісмонді до ана­лізу проблем економічної науки є:

1. Критика поглядів класиків на предмет і метод політич­ної економії на основі розвитку моральних аспектів економіч­ної науки, започаткованих А. Смітом у праці "Теорія мораль­них почуттів". С. Сісмонді трактував політичну економію як науку про "бережливе та господарське управління національ­ним надбанням", наголошуючи на тому, що політична еконо­мія — не гедоністична, а моральна наука, яка має брати до уваги почуття, потреби та пристрасті людей і, "піклуючись про долю бідняків", аналізувати проблеми розподілу та спо­живання (табл. 5.1).

2. Заперечення "закону ринків" Сея та класичної доктрини безперервного нарощування суспільного багатства на ос­нові розвитку виробництва та нагромадження капіталів.

На противагу класикам, С. Сісмонді стверджував, що спожи­вання не є "безмежною силою, здатною знищити безмежне виробництво". Звівши реалізацію до особистого споживання, вчений зазначав, що для збуту виробленого товару потрібно, аби виробництво повністю відповідало доходам суспільства. Однак, на думку дослідника, з розвитком капіталізму відбу­вається звуження внутрішнього ринкув зв'язку з тим, що:

— скорочується дохід робітників, які витісняються машина­ми і не виявляють попиту на споживчі товари; водночас зростання безробіття знижує ціну на робочу силу на рин­ку праці і попит зайнятих робітників також знижується;

— зменшується споживчий попит збоку капіталістів, які у погоні за нарощуванням обсягів виробництва спрямову­ють на нагромадження все більшу частку прибутку.

Таблиця 5.1. Порівняльний аналіз економічних поглядів А. Сміта та С. Сісмонді[44]

 

Класична політична економія А. Сміта Критичний напрям політичної економії С. Сісмонді
Трактував політичну економію як науку про об'єктивні закони виробництва і нагрома­дження багатства на основі пріоритетного розвитку особистого інтересу та невтручан­ня держави в економічне життя Стверджував, що "матеріальний добробут лю­дей, оскільки він залежить від держави, ста­новить предмет політичної економії; ми нази­ваємо політичною економією управління на­родним багатством"
Спонукальним мотивом економічної діяльності вважав особистий егоїстичний інтерес окремого індивіда, турботу про власну вигоду, природне прагнення до по­кращання власного становища Зазначав, що "політична економія є мораль­ною наукою, яка має справу з людською при­родою, а не з економічними відносинами, веде до мети, коли прийняті до уваги почуття, по­треби і пристрасті людей"
Прагнув виявити глибинні закономірності економічних явищ та процесів, розкрити внутрішні зв'язки економічних категорій на основі абстрактного методу наукових досліджень Був переконаний, що "важливо в деталях ви­вчати становище людей. ...Слід приглядатися до часу, країни і професії людини", оскільки "грубі помилки допускалися тому, що прагну­ли завжди узагальнювати все те, що належать до соціальних наук"
Відстоював ідею ринкової рівноваги та гар­монійного розвитку ринкової економіки на основі природного самочинного механізму, який постійно пристосовує виробництво то­варів до дійсного попиту на них Закликав утримуватися "від цієї небезпечної теорії рівноваги, яка відновлюється сама по собі". Визнавав, що "з часом така рівновага відновлюється, але шляхом неймовірних страждань"

Водночас вчений звертав увагу на те, що нововведення, які зменшують витрати виробництва, не збільшують автоматично кількість споживачів, оскільки фабриканти "завжди знижували ціну на свою продукцію в арифметичній прогресії, звільняючись від робочої сили в геометричній прогресії"[45]. Збут надлишкової продукції на зовнішніх ринках також скорочується, оскільки роз­виток капіталізму в раніше відсталих країнах породжує у них аналогічні проблеми.

Таким чином, за умов капіталізму сукупний попит на спожив­чому ринку виявляється недостатнім для того, щоб придбати всівироблені товари. Зазначивши, що "народи... можуть розоря­тися не лише від того, що тратять дуже багато, але і відтого, що тратять дуже мало"[46], С. Сісмонді дійшов висновку, що капіталізму внутрішньо притаманні кризи надвиробниц­тва, викликані недоспоживанням. Вихід із ситуації вчений вбачав у гальмуванні капіталістичного розвитку, поверненні до дрібнотоварного виробництва та відродженні споживчого попиту дрібних товаровиробників.

4. Історизм, динамічний погляд на капіталізм. Виступаючи
прихильником трудової теорії вартості, С. Сісмонді трактував прибуток як вирахування із продукту праці робітників, підкрес­люючи його експлуататорську природу. Він був одним з перших економістів, які піддали сумніву панівну ідею про при­родність та гармонійність капіталізму. "Чи можна стверджувати, що ми досягли тепер істини, що ми не відкриємо основної вади в системі найманої праці... як ми її відкрили в системах рабства, феодалізму, цехових корпорацій... Прийде, безсумнівно, час, коли наші онуки будуть вважати нас варва­рами за те, що ми залишили трудящі класи без захисту, таки­ми ж варварами, якими вони, так само як і ми, будуть вважа­ти народи, які зробили ці нації рабами", — писав учений[47].

5. Переконання в тому, що не можна розглядати багатство безвідносно до споживання окремих людей, потреби якихє метою будь-якого виробництва. На думку вченого, при­множуючи матеріальне багатство, нація жертвує метою заради засобів, оскільки час, необхідний для зміцнення тіла та духу, витрачається на виробництво предметів розкоші та поглиблення соціальної нерівності. "Людина сама по собі працює для того, щоб відпочивати, — зазначав вчений, — людина у суспільстві найчастіше працює для того, щоб хтось відпочивав. Позбавлення особи дня відпочинку викличе зро­стання багатства на одну сьому: багаті стануть ще більше прагнути до розкоші, а бідні стануть ще біднішими". Відтак вчений стверджував, що має існувати межа розширення виробництва, співмірна з соціальними доходами.

6. Критика закону народонаселенняТ. Мальтуса, заснована на переконанні у тому, що "національний добробут залежить від стабільного та постійного попиту на працю"[48]. На думку С. Сісмонді, кількість засобів існування не є межею збільшен­ня чисельності населення, інакше замолені верстви повинні були б демонструвати значне кількісне зростання, чого насправді не відбувається.

Вчений стверджував, що лише у суспільстві дрібних власників, де виробництво людей, як і речей, співмірне зі зростанням доходів, немає небезпеки перенаселення. Водночас в епоху промислового перевороту становище робітника змінюється залежно від попиту на робочу силу та конкуренції на ринку праці, які породжують злидні та безробіття.

7. Твердження, згідно з яким добробут суспільства залежить не стільки від розвитку його продуктивних сил, скільки від справедливого розподілу створеного багатства.

8.. Заперечення ідеї економічного лібералізму та обґрунтування необхідності державного регулювання процесів виробництва та розподілу суспільного багатства.Піддаючи сумніву принцип "laissez faire", вчений звертав увагу на те, що економічна свобода та необмежена конкуренція породжу­ють анархію виробництва, за якої ніхто не в змозі врахувати дійсну величину попиту та реальні потреби споживачів. За цих умов держава покликана не допустити "пожертви людьми заради багатства, яким вони зовсім не будуть користуватися", оскільки "лише вона єдина може піднятися над матеріальним розрахунком збільшення продукції, необхідної для виживання, і порівняти з ним зростання споживання і достатків всіх, що і має бути метою, до якої прагнуть нації"[49].

Держава, на думку С. Сісмонді, повинна спрямовувати свою діяльність:

на регулювання темпів економічного зростання та об­меження конкуренції;

стримування швидкого прогресу нових винаходів, за­безпечення повільної і поступової еволюції суспільства;

законодавче заохочення роздробленості, а не концен­трації виробництва, шляхом поділу фабричної промисло­вості на невелику кількість самостійних майстерень, від­родження дрібного селянського землеволодіння тощо.

Звернувши увагу на соціальні наслідки економічних перево­ротів та проблему нерівномірного розподілу власності й доходів, С. Сісмонді одним із перших вказав на необхідність проведен­ня державою активної соціальної політики. Він виступив ізпрограмою соціальних реформ, для проведення яких необхід­ними були "лише поступові й непрямі заходи з боку законо­давства, лише здійснення у відносинах між господарем і робі­тником повної справедливості, яка б покладала на першого всю відповідальність за зло, яке він завдав другому"[50], в тому числі:

— впровадження соціального забезпечення робітників за ра­хунок підприємців;

— забезпечення участі найманих робітників у прибутках підприємств;

— створення грошових фондів, які б захищали робітників у період безробіття, інвалідності, старості (праобраз ме­ханізмів соціального захисту);

— обмеження робочого днята встановлення мінімальної за­робітної плати тощо.

Шлях динамічного аналізу, що опирається на час і простір, відкритий Сісмонді, робить автора видатною особистістю в історії економічної думки.

Й. Шумпєтер

Водночас С. Сісмонді не був соціалістом. Він намагався вир­ішити соціальні проблеми без знищення капіталізму та індивіду­альної ініціативи, наполягаючи на тому, що державне втручання в господарське життя допоможе природним ринковим силам дія­ти більш гармонійно.

Заслугою дослідника стало започаткування динамічного аналізу ринкової економіки, Ті проблем та суперечностей, диспропорцій між виробництвом та споживанням, які потребу­ють державного регулювання господарського життя. Симпатії С. Сісмонді до робітничого класу, його критика капіталістичного устрою та аргументи щодо державного втручання в економіку спра­вили вплив на соціалістичну думку та знайшли відображення в концепціях регульованого капіталізму та соціального реформізму, в дослідженнях представників історичної школи, які сприйняли його визначення політичної економії як "філософії історії".

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.