та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалів

Взяття у живого донора кісткового мозку та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалів проводиться з додержанням вимог, встановлених статтями 12 і 13 цього Закону.

За згодою донора та при відсутності у нього медичних протипоказань кістковий мозок, інші здатні до регенерації анатомічні матеріали можуть братися повторно.

За бажанням повнолітньої дієздатної особи у неї може бути взято на зберігання за її рахунок кістковий мозок з метою використання у разі потреби для аутотрансплантації. За згодою донора його кістковий мозок може бути надано безоплатно або за плату для трансплантації іншій особі. Для працівників, зайнятих на роботах із підвищеним ризиком ураження кровотворної системи, взяття кісткового мозку та його зберігання здійснюються за рахунок роботодавця. Порядок взяття, зберігання і використання кісткового мозку встановлюється Кабінетом Міністрів України.

§ Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Закон України від 8 червня 2000р. із змінами від 3 лютого 2004р. (ст. 1) //Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 40. - Ст. 337; Офіційний вісник України. - 2004. - № 8. - Ст. 463; 2006.- № 22.-Ст.199.

(витяг)

Стаття 1.Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат;

зона надзвичайної ситуації - окрема територія, де склалася надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру;

аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю;

катастрофа - велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків;

об'єкт підвищеної небезпеки - об'єкт, який згідно з законом вважається таким, на якому є реальна загроза виникнення аварії та/або надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру;

потенційно небезпечні заходи - заходи (покази озброєння і військової техніки, паради, тренування, навчання), які проводяться в умовах присутності цивільного населення за участю особового складу Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з використанням озброєння і військової техніки, що можуть створити загрозу виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - система організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і ліквідації їх наслідків, що реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними силами та засобами підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, добровільними формуваннями і спрямовані на захист населення і територій, а також матеріальних і культурних цінностей та довкілля;

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - підготовка і реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію техногенного та природного характеру або пом'якшення її можливих наслідків;

ліквідація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - проведення комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що здійснюються у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров'я людей, а також на локалізацію зон надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру - скоординовані дії підрозділів єдиної державної системи щодо реалізації планів локалізації та ліквідації аварії (катастрофи), уточнених в умовах конкретного виду та рівня надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, з метою надання невідкладної допомоги потерпілим, усунення загрози життю та здоров'ю людей, а також рятувальникам у разі необхідності;

зона можливого ураження - окрема територія, на якій внаслідок виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру виникає загроза життю або здоров'ю людей та заподіяння матеріальних втрат;

оповіщення - доведення сигналів і повідомлень органів управління про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо до центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій і населення;

система оповіщення - комплекс організаційно-технічних заходів, апаратури і технічних засобів оповіщення, апаратури, засобів та каналів зв'язку, призначених для своєчасного доведення сигналів та інформації про виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру до центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій і населення;

класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - система, згідно з якою надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру поділяються на класи і підкласи залежно від їх характеру;

класифікаційна ознака надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - технічна або інша характеристика аварії або катастрофи, що дає змогу віднести її до надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру;

аварійно-рятувальна служба - сукупність організаційно об'єднаних органів управління, сил та засобів, призначених для вирішення завдань щодо запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру й окремих їх наслідків, проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

§ Про зону надзвичайної екологічної ситуації: Закон України від 13 липня 2000р. (ст. 1) //Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 42. - Ст. 348; 2006.- №22.- ст.199.

(витяг)

Стаття 1.Визначення зони надзвичайної екологічної ситуації

Зона надзвичайної екологічної ситуації - окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація.

Надзвичайна екологічна ситуація - надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.

Негативні зміни в навколишньому природному середовищі - це втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

§ Про розвідувальні органи України: Закон України від 22 березня 2001р. (ст. 4, 5, 19) //Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 19. - Ст. 94; 2003.- № 27.- Ст.208; 2005.- № 17. № 18-19.- Ст.267.

(витяг)

Стаття 4. Основні завдання розвідувальних органів України

На розвідувальні органи України покладаються:

добування, аналітична обробка та надання визначеним законом органам державної влади розвідувальної інформації;

сприяння спеціальними заходами здійсненню державної політики України в економічній, політичній, воєнній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку;

забезпечення безпечного функціонування установ України за кордоном, безпеки співробітників цих установ та членів їх сімей у країні перебування, а також відряджених за кордон громадян України, які обізнані у відомостях, що становлять державну таємницю;

участь у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, в тому числі з тероризмом, незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею зброєю і технологією її виготовлення, незаконною міграцією.

Стаття 5. Методи і засоби діяльності розвідувальних органів України

Для виконання покладених на розвідувальні органи України завдань щодо отримання розвідувальної інформації та забезпечення безпеки своїх співробітників вони застосовують методи і засоби оперативно-розшукової діяльності у порядку, визначеному в Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність", з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Методи і засоби діяльності розвідувальних органів не повинні завдавати шкоди життю, здоров'ю, честі і гідності людей.

Не підлягає розголошенню інформація, що стосується особистого життя, честі та гідності громадян, яка стала відома розвідувальним органам у процесі їх роботи, крім випадків, передбачених законом.

Порядок зберігання інформації, здобутої в процесі розвідувальної діяльності, визначається відповідними нормативно-правовими актами.

Стаття 19. Застосування співробітниками розвідувальних органів України засобів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї

Співробітники розвідувальних органів України виключно для реалізації прав, визначених в абзацах одинадцятому і тринадцятому частини першої статті 9 цього Закону, мають право застосувати засоби фізичного впливу, зберігати, носити, використовувати і застосовувати спеціальні засоби активної оборони в порядку, передбаченому законодавством України, а військовослужбовці розвідувальних органів, крім того, - зберігати, носити, використовувати і застосовувати вогнепальну зброю в порядку, передбаченому Законом України "Про міліцію".

Перевищення співробітником розвідувального органу України своїх повноважень при застосуванні засобів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

§ Про державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003р. із змінами від 19 червня 2003р. (ст. 2, 19, 20, 21) //Відомості Верховної Ради України.-2003.- №45.- Ст.357; 2005.- № 17. № 18-19.- Ст.267; 2006.- № 1.- Ст.116; 2006.- № 51.- Ст.519; 2007.- № 7-8.- Ст.66; 2007.- № 33.- Ст.442; 2008.- № 5-6. № 7-8.- Ст.78.

(витяг)

Стаття 2. Основні функції Державної прикордонної служби України

Основними функціями Державної прикордонної служби України є:

...;

...;

...;

ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України "Про розвідувальні органи України" та "Про оперативно-розшукову діяльність";

участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів;

... .

Стаття 19. Обов'язки Державної прикордонної служби України

На Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються:

10) здійснення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності, а також здійснення контррозвідувальних заходів в інтересах забезпечення захисту державного кордону України;

Стаття 20. Права Державної прикордонної служби України

Органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов'язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право:

31) здійснювати розвідувальні, контррозвідувальні та оперативно-розшукові заходи згідно із законами України;

41) матеріально і морально заохочувати осіб, які надають Державній прикордонній службі України допомогу у виконанні покладених на неї завдань;

Стаття 21. Застосування сили під час охорони державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні

Військовослужбовці, а також працівники Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових повноважень можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, під час виконання завдань з охорони державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні в межах повноважень, визначених цим Законом, законами України "Про державний кордон України", "Про виключну (морську) економічну зону України", мають право в порядку і випадках, передбачених Законом України "Про міліцію", військовими статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами, застосовувати фізичну силу, використовувати службових собак, а також зберігати, носити спеціальні засоби і зброю, використовувати і застосовувати їх самостійно або у складі підрозділів.

Не допускається застосування зброї в напрямку території суміжної держави, за винятком випадків відбиття збройного нападу та вторгнення на територію України озброєних військових груп і злочинних угруповань, припинення збройних провокацій, а також для відбиття нападу або припинення збройного опору осіб, які незаконно перетинають чи намагаються незаконно перетнути державний кордон України.

§ Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України: затверджений Законом України від 24 березня 1999р. із змінами від 21 грудня 2000р., 6 лютого 2003р., 3 квітня 2003р., 3 лютого 2004р. (ст. 60-63, 195-223) //Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 22-23. - Ст. 196; 2001. - № 9. - Ст. 38; 2003. - № 15. - Ст. 108; 2003. - № 27. - Ст. 209; Офіційний вісник України. - 2004. - № 8. - Ст. 464; 2005.- № 3.- Ст.76.

(витяг)

60. Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів або зброї - крайній захід, який допускається у виняткових випадках і в порядку, визначеному в цьому Статуті та Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України.

Начальник патруля має право особисто застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби або зброю чи віддати патрульним наказ застосовувати їх лише за таких обставин:

для захисту військовослужбовців, а в разі потреби й цивільних осіб, від нападу, що загрожує їхньому життю і здоров'ю, якщо іншими способами захистити їх неможливо;

для відбиття групового або збройного нападу на патруль, якщо життю або здоров'ю начальника патруля чи патрульних загрожує безпосередня небезпека;

під час затримання особи, яка чинить збройний опір, або озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, небезпечних для життя і здоров'я, або особи, яка намагається втекти з-під варти, якщо іншого способу затримати їх немає.

61. У разі якщо дозволяють обставини, начальник патруля перед застосуванням заходів фізичного впливу, спеціальних засобів або зброї повинен голосом чи пострілом угору попередити про це особу, проти якої мають бути застосовані ці заходи. Про застосування зброї начальник патруля негайно доповідає начальникові органу управління Служби правопорядку в гарнізоні або черговому органу управління Служби правопорядку в гарнізоні (черговому військової частини).

Особовому складу патруля в усіх випадках категорично заборонено застосовувати спеціальні засоби та зброю на багатолюдних вулицях, площах і в громадських місцях, а також якщо від цього можуть постраждати сторонні люди.

62. Чергова зміна підрозділу безпеки дорожнього руху Служби правопорядку в гарнізоні призначається для забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів у гарнізоні та запобігання дорожньо-транспортним пригодам.

У наказі начальника органу управління Служби правопорядку в гарнізоні визначається склад чергової зміни із числа військовослужбовців підрозділу безпеки дорожнього руху Служби правопорядку та порядок несення нею служби.

Чергова зміна підпорядковується начальникові органу управління Служби правопорядку в гарнізоні та черговому органу управління Служби правопорядку в гарнізоні.

Військовослужбовці, призначені для несення служби у складі чергової зміни, розподіляються за контрольними постами, спеціально обладнаними автомобілями підрозділу безпеки дорожнього руху Служби правопорядку в гарнізоні і за визначенням начальника органу управління Служби правопорядку в гарнізоні можуть виконувати завдання спільно з військовослужбовцями чергової зміни патрульно-постової служби методом чергування на окремих ділянках місцевості на спеціально обладнаних автомобілях.

63. Інспектори підрозділу безпеки дорожнього руху Служби правопорядку в гарнізоні під час виконання завдань мають право:

зупиняти військові транспортні засоби Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, у разі порушення їх водіями правил дорожнього руху, за наявності ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення ним довкілля, а також відомостей про те, що він використовується з протиправною метою чи не за призначенням, з метою їх огляду і перевірки у водіїв документів на право користування та керування транспортними засобами, дорожніх листів, відповідності вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам;

проводити технічний огляд транспортних засобів Збройних Сил України;

регулювати дорожній рух на автомобільних дорогах і вулицях під час проходження колон військових транспортних засобів, організовувати і забезпечувати супровід цих колон і транспортних засобів спеціального призначення;

направляти в разі необхідності на медичний огляд водіїв військових транспортних засобів;

затримувати та відсторонювати від керування військовими транспортними засобами осіб, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, а також тих, які не мають документів на право керування чи користування транспортними засобами, вживати до водіїв інші заходи, передбачені законодавством;

використовувати передбачені відповідними нормативно-правовими актами технічні засоби для виявлення та фіксації порушень правил дорожнього руху, забороняти використання військово-транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці дорожнього руху чи довкілля або номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах, затримувати і доставляти в установленому законодавством порядку військові транспортні засоби для тимчасового тримання на спеціальних майданчиках чи стоянках;

перевіряти у військових частинах виконання контрольних і профілактичних заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

брати участь у розслідуванні дорожньо-транспортних пригод, вчинених за участю водіїв транспортних засобів Збройних Сил України, осіб, які керували транспортними засобами Збройних Сил України під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди;

сприяти командирам військових частин в усуненні порушень правил утримання шляхів, які знаходяться на територіях дислокації військових частин, обмежувати або забороняти проведення ремонтно-будівельних та інших робіт чи заходів на зазначених шляхах, якщо при цьому не виконуються вимоги правил дорожнього руху.

Виходячи з умов дислокації військ, стану справ щодо дотримання водіями військових транспортних засобів правил дорожнього руху та технічного стану транспортних засобів, на чергову зміну підрозділу безпеки дорожнього руху Служби правопорядку в гарнізоні покладаються додаткові завдання, які визначаються в Інструкції, що затверджується начальником органу управління Служби правопорядку в гарнізоні та погоджується з начальником гарнізону.

195. Застосуванню фізичної сили, вогнепальної та холодної зброї, якщо дозволяють обставини, мають передувати попередження про намір їх використання. Без попередження фізичну силу, зброю можуть застосовувати у разі виникнення загрози життю або здоров'ю військовослужбовців, нападу на чатового, на об'єкти, які охороняють, вартове приміщення або зміну, що прямує до постів (з постів).

За неможливості уникнення застосування сили (зброї) це не повинно перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на чатових обов'язків. У разі заподіяння чатовими шкоди особовий склад варти забезпечує в найкоротший строк подання потрібної допомоги потерпілим.

Про застосування фізичної сили (зброї) чатовий або розвідний негайно доповідає начальникові варти, а начальник варти - черговому варт (черговому військової частини).

Перевищення повноважень у застосуванні сили (зброї) має наслідком відповідальність, встановлену законом України.

196. Чатовим застосовується зброя без попередження у разі явного нападу на нього або на об'єкт, який він охороняє.

197. Усіх осіб, які наближаються до поста або до забороненої зони, позначеної покажчиками, крім начальника варти, помічника начальника варти, свого розвідного та осіб, яких вони супроводжують, чатовий зупиняє вигуком "Стій, назад" або "Стій, обійти справа (зліва)".

За невиконання особою, яка наближається до поста або до забороненої зони, цієї вимоги чатовий попереджає порушника вигуком "Стій, стрілятиму" й негайно викликає начальника варти або розвідного. Якщо порушник не виконує цієї вимоги, чатовий досилає патрон у патронник і робить попереджувальний постріл угору.

Якщо порушник не виконує й цієї вимоги та намагається проникнути на пост чи до об'єкта, який охороняють (перетнути заборонену зону), або якщо він після такої спроби вдається до втечі, то чатовий застосовує зброю.

Чатовий, озброєний багнетом, попереджує порушника вигуком "Стій, буде застосована зброя", і негайно викликає начальника варти або розвідного, не послабляючи уваги за об'єктом, що охороняє, стежить за поведінкою порушника до прибуття резервної групи на чолі з начальником варти, розвідним.

198. В умовах поганої видимості, коли з відстані, яку зазначають у табелі постів, не можна розгледіти осіб, які наближаються до поста або до забороненої зони, чатовий зупиняє їх вигуком "Стій, хто йде?". Якщо відповіді немає, то чатовий попереджає: "Стій, стрілятиму" й затримує порушника або діє відповідно до частин другої й третьої статті 197 цього Статуту.

Про затримання порушника чатовий повідомляє у вартове приміщення, не послабляючи уваги, й далі охороняє об'єкт, який йому доручено, та стежить за поведінкою порушника.

Якщо на вигук чатового надійде відповідь "Іде начальник варти (помічник начальника варти, розвідний)", чатовий наказує: "Начальник варти (помічник начальника варти, розвідний), до мене, решта - на місці"; за потреби чатовий вимагає, щоб особа, яка наближається до нього, освітила своє обличчя. Переконавшись, що той, хто назвався, справді начальник варти (помічник начальника варти, розвідний), чатовий допускає до себе всіх осіб, які прибули.

Якщо той, хто назвався начальником варти (помічником начальника варти, розвідним), виявиться невідомим або якщо особи, які перебувають з ним, не виконують вимогу чатового залишитися на місці, чатовий попереджає порушників вигуком "Стій, стрілятиму". За невиконання порушником цієї вимоги чатовий застосовує до них зброю без попереджувального пострілу вгору.

199. Коли необхідно вступити в рукопашний бій для захисту себе або об'єкта, чатовий повинен рішуче і сміливо діяти багнетом і прикладом.

200. У крайніх, невідкладних випадках або за несправності засобів зв'язку й сигналізації чатовий може викликати на пост начальника варти або розвідного пострілом угору.

201. Чатові інших постів, почувши постріл або стрілянину, зобов'язані повідомити про це засобами зв'язку начальника варти і посилити пильність, а за можливості надати вогневу підтримку.

202. Начальник варти має право застосовувати зброю без попередження сам і складом варти у разі явного нападу на об'єкти, які охороняються, на чатових, вартове приміщення, зміну, що прямує до постів (із постів). Крім того, начальник варти має право застосовувати зброю для припинення заворушення серед заарештованих за умови виникнення безпосередньої загрози життю і здоров'ю людей або до заарештованого, який намагається втекти. У цих випадках до застосування зброї він має голосом або пострілом угору попередити осіб, проти яких буде застосовано зброю.

203. Начальник варти відповідає за охорону та оборону доручених варті об'єктів, бойову готовність особового складу варти, правильне несення ними служби, за організацію та проведення заходів виховної роботи, збереження та справність огорожі, засобів зв'язку, сигналізації, транспортних і технічних засобів, засобів пожежогасіння на постах і у вартовому приміщенні, а також за збереження боєприпасів, документації та майна, які є у вартовому приміщенні, згідно з описом, додержання встановленого порядку у вартовому приміщенні.

Начальник варти зобов'язаний:

знати завдання варти, інструкцію начальникові варти, порядок використання й правила експлуатації наявних технічних засобів охорони, обов'язки всіх посадових осіб варти;

вимагати від особового складу варти знання й неухильного виконання ним своїх обов'язків;

прийняти за описом від начальника попередньої варти табель постів, схему розміщення постів, інструкцію начальникові варти та інші документи, ящики з боєприпасами, печатки на них і ключі до них, а також засоби зв'язку, сигналізації та пожежогасіння;

перевірити зовнішнім оглядом особисто разом із начальником попередньої варти стан зазначених в інструкції найважливіших об'єктів, справність освітлення, стан огорожі та окопів, а через розвідних або свого помічника - стан інших об'єктів, що охороняються;

робити записи в постовій відомості про всі виявлені неполадки на постах та доповідати черговому варт (військової частини);

направляти у визначений час зміни на пости, перевіряти знання розвідними та вартовими своїх обов'язків і нагадувати їм про особливості несення служби на кожному посту;

перевіряти стан технічних засобів охорони, давати вказівки помічникові начальника варти з технічних засобів охорони (оператору) на вмикання (вимикання) сигналізації на об'єктах, що охороняються;

стежити за постійною бойовою готовністю резервних груп, справністю транспортних засобів, технічних засобів охорони, засобів зв'язку, за старанним триманням зброї та боєприпасів особовим складом варти, за додержанням правил заряджання, розряджання зброї та заходів безпеки при цьому, а також за тим, щоб усі особи варти, які прямують на пости, залишали у вартовому приміщенні курильні та запалювальні речі;

підтримувати встановлений порядок у вартовому приміщенні;

складати та проводити бойовий розподіл особового складу варти на резервні групи й ставити перед ними завдання на випадок нападу, пожежі, стихійного лиха та відповідно до вказівок, викладених в інструкції;

перевіряти особисто не менш як два рази (з них один раз уночі) несення служби чатовими, стан об'єктів, які охороняються, та огорожі, справність засобів зв'язку, технічних засобів охорони, а також засобів пожежогасіння, робити про це відповідні записи в постовій відомості;

періодично посилати свого помічника і розвідних для перевірки несення служби чатовими;

прибути на пост особисто чи негайно направити свого помічника або розвідного під час виклику чатовим або у разі ненадходження від нього у визначений час доповіді (сигналу);

допускати до вартового приміщення лише осіб, які мають на це право (стаття 209 цього Статуту);

проводити через чергового варт заміну хворих у складі варти;

розбиратися на місці з кожним випадком застосування чатовими зброї та терміново доповідати про це черговому варт (військової частини);

організовувати та проводити заходи виховної роботи з особовим складом варти;

вести записи в постовій відомості про зміну варти, допуски, перевірку, зміну чатових;

доповідати черговому варт (військової частини) щодо проведення зміни варт.

204. У разі виявлення під час зміни чатового будь-яких неполадок на посту начальник варти прибуває на пост і, встановивши характер і причини їх, наказує чатовому змінитися та негайно доповідає про неполадки черговому варт (військової частини).

205. У разі невиконання будь-ким із складу варти своїх обов'язків або вчинення провинності начальник варти негайно усуває його від виконання службових обов'язків, вилучає боєприпаси і доповідає про це черговому варт (військової частини). Надалі діє за його вказівками.

206. У разі раптового захворювання начальник варти доповідає про це черговому варт (військової частини) й діє за його вказівками.

Якщо захворює один із розвідних, начальник варти покладає його обов'язки на свого помічника або виконує їх особисто й доповідає про це черговому варт (військової частини).

207. Начальник варти зобов'язаний викликати варту командою "За зброю" в разі нападу на об'єкт, який охороняють, на чатового або вартове приміщення, виникнення пожежі або стихійного лиха, надходження сигналу технічних засобів охорони, заворушень серед заарештованих, а також у разі тривоги в гарнізоні (військовій частині) та за наказом осіб, які перевіряють варту.

Для виклику варти "За зброю" начальник варти подає команду "Варта - ЗА ЗБРОЮ". За цією командою особовий склад варти діє, як визначено у статті 173 цього Статуту.

208. За умови виникнення надзвичайних ситуацій у варті (напад, пожежа, стихійне лихо) начальник варти діє відповідно до бойового розподілу і залежно від обставин вживає відповідних заходів.

209. Начальник варти допускає до вартового приміщення
безперешкодно тільки:

начальника гарнізону (командира військової частини);

заступника начальника гарнізону;

чергового варт (військової частини);

помічника чергового варт (військової частини, якщо варта йому
підпорядкована);

командира роти (батареї), від якої віднаряджено варту, його
заступників, а також усіх прямих начальників командира роти
(батареї).

Про прибуття цих осіб до вартового приміщення начальник варти
доповідає черговому варт (військової частини).

210. Інших осіб, що прибули для перевірки варти, начальник варти допускає до вартового приміщення лише в супроводі чергового варт (військової частини) або помічника, якщо варта підпорядкована йому.

Під час зміни варт ніхто не допускається до вартового приміщення й до об'єктів, які охороняються, за винятком осіб, які прибули для перевірки варт.

211. З прибуттям до варти осіб для перевірки варти начальник варти відрекомендовується прибулому, наприклад: "Товаришу полковнику. Начальник варти лейтенант Гуленко", і на вимогу прибулого доповідає про стан справ у варті.

212. Коли начальник варти одержує накази, що передаються від імені начальників, яким варта підпорядкована, через інших осіб, він зобов'язаний запитати у цих осіб пароль. У разі невпевненості в правильності одержаного наказу начальник варти має право переконатися у правильності наказу будь-яким зручним для нього способом.

213. Начальникові варти заборонено:

виходити з вартового приміщення, крім випадків: зарядження (розрядження) зброї, зміни чатових, перевірки несення ними служби або за їх викликом, а також у випадку якогось порушення чи стихійного лиха в районі об'єкта, що охороняється (доповідає про це черговому варт або його помічникові);

вести не пов'язані із службою розмови по телефону особисто або дозволяти це іншим особам варти;

відпускати будь-кого із складу варти без дозволу чергового варт (військової частини);

змінювати без дозволу чергового варт (військової частини) порядок зміни чатових, передбачених табелем постів;

використовувати не за призначенням транспортні засоби, виділені для варти.

214. Начальник варти відповідає за охорону Бойового Прапора своєї військової частини (з'єднання) та бойових прапорів інших військових частин, якщо вони зберігаються в цій військовій частині.

Під час зміни варти він зобов'язаний особисто прийняти від начальника попередньої варти Бойовий Прапор у запечатаному чохлі або запечатаній заскленій шафі, перевіривши при цьому справність чохла (шафи) й печатки та звіривши печатку із зліпком з неї. Переконавшись у справності чохла (шафи) й печатки, він наказує розвідному та чатовому прийняти Бойовий Прапор під охорону.

215. Бойовий Прапор начальник варти видає лише начальникові штабу військової частини (з'єднання) або його помічникові (заступникові) після ознайомлення з допуском, підписаним командиром військової частини (з'єднання) на кожний випадок виносу Бойового Прапора.

У разі зберігання разом бойових прапорів кількох військових частин допуск повинен бути підписаний командиром тієї військової частини, Бойовий Прапор якої видається.

216. Начальник штабу або його помічник (заступник), прийнявши Бойовий Прапор, скидає чохол і у присутності начальника варти перевіряє згідно з табелем постів наявність і стан полотнища, шнурів, китиць, державних нагород, древка й наконечника. Після цього начальник варти робить у постовій відомості запис, наприклад: "Такого-то числа, місяця, року, о такій-то годині Бойовий Прапор військової частини згідно з допуском N... видано"; начальник варти й офіцер, який прийняв Бойовий Прапор, ставлять свої підписи. Письмовий допуск начальник варти залишає в себе.

217. Під час повернення Бойового Прапора під охорону варти начальник варти перевіряє згідно з табелем постів наявність і стан полотнища, державних нагород, шнурів, китиць, древка, наконечника та стежить за правильністю згортання прапора прапороносцем та асистентами. Після того, як чохол (шафу) запечатано гербовою печаткою, начальник варти звіряє печатку з наявним у нього зліпком із печатки і наказує розвідному та чатовому взяти Бойовий Прапор під охорону. Після взяття Бойового Прапора під охорону начальник варти робить відповідний запис у постовій відомості, потім начальник варти й офіцер, який здав Бойовий Прапор, ставлять свої підписи.

Після зміни варти письмовий допуск здають разом із постовою відомістю.

Якщо після видання Бойового Прапора чатового знімають із поста, про його зняття й заступання на цей пост роблять відповідний запис у постовій відомості.

Коли посту біля Бойового Прапора загрожує небезпека (пожежа, стихійне лихо), начальник варти особисто вживає заходів до врятування Бойового Прапора й організовує його охорону на новому місці.

218. Начальник чергової зміни на гауптвахті (додаток 12 до цього Статуту) зобов'язаний:

приймати за вказівкою начальника гауптвахти (чергового органу управління Служби правопорядку в гарнізоні) заарештованих під охорону на підставі ухвали чи вироку військового суду, постанови прокурора або командира військової частини під час проведення дізнання, постанови слідчого;

приймати за вказівкою начальника (чергового) органу управління Служби правопорядку в гарнізоні під охорону затриманих військовослужбовців і розміщувати їх у камерах;

особисто приймати під час зміни попередньої варти заарештованих у камерах за іменним списком, підписаним начальником гауптвахти;

перевіряти стан камер під час зміни варти та несення служби, звертати при цьому увагу на цілість стін, стелі, підлоги, грат, вікон, надійність замків на дверях та справність технічних засобів охорони. У разі несанкціонованого спрацювання технічних засобів охорони камер із заарештованими особисто встановлювати причину їх спрацювання;

проводити ранковий огляд та вечірню перевірку заарештованих у камерах, перевіряючи при цьому, чи немає в них зайвих предметів;

стежити за неухильним додержанням заарештованими правил, встановлених на гауптвахті;

направляти заарештованих на роботи лише за письмовим розпорядженням начальника гауптвахти; після повернення заарештованих перевіряти їх наявність, а також перевіряти наявність у них зайвих предметів; конвоювання заарештованих у дисциплінарному порядку провадити з незарядженою зброєю; під час конвоювання заарештованих, які перебувають під судом, слідством, а також затриманих за підозрою у вчиненні злочину особисто перевіряти зарядження зброї конвойними;

призначати у разі потреби на допомогу вивідному вартових із складу зміни, яка не спить;

зберігати ключі від камер заарештованих;

стежити за вчасним постачанням і забезпеченням їжею заарештованих;

приймати пропозиції, заяви й скарги від заарештованих і передавати їх начальникові гауптвахти;

доповідати начальникові гауптвахти та черговому органу управління Служби правопорядку в гарнізоні про всі неполадки у варті та про вжиті заходи щодо їх усунення; про надзвичайні події негайно доповідати черговому органу управління Служби правопорядку в гарнізоні.

У разі виникнення заворушень серед заарештованих і для попередження їх втечі начальник чергової зміни викликає чергову зміну командою "За зброю", доповідає черговому органу управління Служби правопорядку в гарнізоні, вживає заходів до припинення безладдя шляхом попередження та нагадування заарештованим вимог, визначених цим Статутом. Якщо попередження не впливатиме, він має право застосувати силу, а в крайньому разі - і зброю.

219. Начальник варти з охорони штабів, пунктів управління та установ, крім виконання загальних обов'язків, визначених цим Статутом, зобов'язаний:

знати пропускну систему, опис і час дії перепусток, форми документів, які посвідчують особу, порядок пропуску через пости військовослужбовців, цивільного персоналу, відвідувачів і транспортних засобів;

викликати варту командою "За зброю" у разі проникнення порушника, прориву через пост без перепустки, невиконання вимог чатового;

вживати заходів до затримання осіб, які намагаються проникнути на об'єкт (з об'єкта) з порушенням пропускного режиму.

220. Помічник начальника варти підпорядкований начальникові варти.

Помічник начальника варти зобов'язаний:

знати завдання варти, інструкцію начальникові варти, обов'язки всіх осіб варти, виконувати обов'язки начальника варти за його відсутності або під час його відпочинку;

прийняти під час зміни варти вартове приміщення та обладнання, інвентар і майно, що є в ньому, за описом;

відправляти за наказом начальника варти зміни на пости й перевіряти несення служби чатовими;

складати графік зміни чатових біля входу до вартового приміщення та проводити їх зміну;

стежити за чистотою і порядком у вартовому приміщенні й на прилеглій до нього території, за опаленням печей та освітленням, вчасним харчуванням особового складу варти;

супроводжувати за наказом начальника варти осіб, які перевіряють несення служби чатовими.

Помічник начальника варти на гауптвахті повинен не менш як чотири рази на добу (з них двічі вночі) перевіряти стан камер і виконання заарештованими встановлених для них правил (додаток 12 до цього Статуту).

У разі тяжкого захворювання (поранення) або загибелі начальника варти помічник начальника варти бере на себе виконання його обов'язків і доповідає про це черговому варт (військової частини).

221. Розвідний підпорядковується начальникові варти та його помічникові й виконує лише їх накази та розпорядження.

222. Розвідний відповідає за правильне несення служби підлеглими йому чатовими, вчасну зміну й виставлення їх на пости, правильне здавання та прийняття чатовими постів.

223. Розвідний має право застосовувати зброю особисто і складом зміни вартових для відбиття нападу на чатового, на зміну вартових та на об'єкт, який охороняють.

§ Дисциплінарний статут Збройних Сил України: затверджений Законом України від 24 березня 1999р. із змінами від 21 грудня 2000р., 13 вересня 2001р., 3 квітня 2003р., 3 лютого 2004р. (ст. 6) //Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 22-23. - Ст. 197; 2001. - № 9. - Ст. 38; 2002. - № 2. - Ст. 6; 2003. - № 27. - Ст. 209; Офіційний вісник України. - 2004. - № 8. - Ст. 464; 2005.- № 3.- Ст.76.

(витяг)

6. Право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених законами та військовими статутами заходів примусу аж до арешту винного й притягнення його до кримінальної відповідальності.

Застосування зброї допускається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

§ Порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями: затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004р. № 368 (п. 4, 5, 6) //Офіційний вісник України. - 2004. - № 12. - Ст. 740.

(витяг)

4. Державного рівня визнається надзвичайна ситуація:

1) яка поширилась або може поширитися на територію інших держав;

2) яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1 відсоток від обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація державного рівня за територіальним поширенням);

3) яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі - особи, життю або здоров'ю яких було заподіяно шкоду внаслідок надзвичайної ситуації), чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби);

4) внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної плати;

5) збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

6) яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.

5. Регіонального рівня визнається надзвичайна ситуація:

1) яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1 відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація регіонального рівня за територіальним поширенням);

2) яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

3) збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

6. Місцевого рівня визнається надзвичайна ситуація:

1) яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об'єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта;

2) внаслідок якої загинуло 1 - 2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

3) збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

§ Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судової експертизи: затверджені наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998р. № 53/5 //Офіційний вісник України. – 1998. – № 46. – Ст. 1715.

§ Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992р. № 8 із змінами від 3 грудня 1997р. (п. 4) //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – Львів: юридичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка. - 1998. - С. 184.

(витяг)

4. Правомірне застосування працівником міліції, членом громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовцем до правопорушника фізичного впливу, спеціальних засобів або зброї виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

§ Про судову практику у справах про необхідну оборону: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002р. № 1 //Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 4.

Закріплене ст. 36 Кримінального кодексу України (далі - КК) право кожного на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання є важливою гарантією реалізації конституційних положень про непорушність прав та свобод людини і громадянина, про невід'ємне право кожної людини на життя, недоторканність її житла й майна, а також забезпечує умови для захисту суспільних інтересів та інтересів держави.

З метою правильного й однакового застосування законодавства про необхідну оборону Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. При розгляді справ даної категорії судам необхідно беззастережно додержувати вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України і ст. 36 КК, враховуючи те, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

2. Згідно з ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

3. Суспільно небезпечне посягання на законні права, інтереси, життя і здоров'я людини, суспільні інтереси чи інтереси держави може викликати в особи, яка захищається, сильне душевне хвилювання. Якщо в такому стані вона не могла оцінювати відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту, її дії слід розцінювати як необхідну оборону.

Правомірним слід вважати застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від того, якої тяжкості шкода заподіяна тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

Якщо при необхідній обороні випадково заподіяно шкоду не причетній до нападу особі, відповідальність може настати залежно від наслідків за заподіяння шкоди через необережність.

За змістом ст. 38 КК до необхідної оборони прирівнюються дії, вчинені під час правомірного затримання та доставлення відповідним органам влади особи, яка вчинила злочин.

4. Згідно з ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, а згідно з ч. 2 ст. 38 КК перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, - умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. У зв'язку з цим кримінальна відповідальність за такі дії настає лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 та 124 КК.

Коли при перевищенні меж необхідної оборони чи заходів, необхідних для затримання злочинця, заподіяно тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть, дії винного за відсутності умислу на позбавлення потерпілого життя належить кваліфікувати за ст. 124 КК.

5. Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини. Якщо суд визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, у вироку слід зазначити, в чому саме воно полягає.

6. Потрібно мати на увазі, що представники влади, працівники правоохоронних органів, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовці не підлягають кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну при виконанні службових обов'язків по запобіганню суспільно небезпечним посяганням і затриманню правопорушників, якщо вони не допустили перевищення заходів, необхідних для правомірного затримання злочинця.

7. Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання.

При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.

Якщо ж особа в обстановці, що склалася, не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальності суспільно небезпечного посягання, але перевищила межі захисту, який потрібно було застосувати, її дії мають розцінюватись як перевищення меж необхідної оборони. У такому разі кримінальна відповідальність можлива лише за статтями 118 і 124 КК. Коли ж особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального посягання, її дії кваліфікуються як заподіяння шкоди через необережність.

8. Призначаючи покарання за дії, пов'язані з перевищенням меж необхідної оборони, судам слід суворо додержувати вимог статей 50, 65 КК.

9. Питання про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок перевищення меж необхідної оборони, має вирішуватись у відповідності з вимогами статей 440, 454 ЦК. Враховуючи конкретні обставини справи, ступінь винності того, хто оборонявся, і того, хто нападав, суд може зменшити розмір майнового стягнення. Шкода, заподіяна в стані необхідної оборони без перевищення меж останньої, відшкодуванню не підлягає.

10. Оскільки відповідно до ст. 11 КК злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), не утворюють стану необхідної оборони дії, спрямовані на припинення правопорушення та заподіяння шкоди, яке хоча формально й містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки.

11. Судовій палаті з кримінальних справ, Військовій судовій колегії Верховного Суду України, апеляційним судам з метою забезпечення суворого додержання законодавства, яке гарантує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань, належить періодично вивчати й узагальнювати практику розгляду судами кримінальних справ про злочини проти життя і здоров'я громадян та вживати заходів до усунення виявлених недоліків.

12. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. № 4 „Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань”.

Поиск по сайту: