Видавні системи та їх етапи макетування

Загальна тенденція вдосконалення всіх типів поліграфічного обладнання — це комплексне вирішення суміжних технологічних питань за рахунок підвищення рівня автоматизації, широкого використання засобів електроніки, обчислю-вальної та лазерної техніки, створення гнучких модульних систем і програмного забезпечення комп’ютерних систем.

З розвитком обчислювальної техніки стали все активніше впроваджуватись у додрукарські процеси комп’ютерні видавничі системи (КВС) на основі персональних комп’ютерів (ПК). Поступово в історію відійшли ручне складання та складальні рядко- і літеровідливні машини. Добре відомі іноземні фірми «Monotype», «Siemens», «Linotype», «Hyphen» випускають КВС на основі комп’ютерів з виведенням даних на фотоскладальні установки та пристрої автоматичного складання текстів. КВС в редакційно-видавничих процесах різко підвищують якість видань і значно скорочують терміни їх підготовки.Поряд з інтенсивним упровадженням у додрукарські процеси комп’ютерних систем удосконалюються традиційні способи та обладнання для виготовлення

Видавничі системи, та етапи макетування

Перші персональні комп’ютери (ПК) з невеликою ємністю оперативної та постійної пам’яті, монохромним монітором використовувались спочатку для складання, опрацювання та роздруку тексту на принтері, відбитки якого застосовувались для подальшого монтажу з графічними та растровими зображеннями. Широкого використання набули ПК типу «ІВМ РС 286/386».

З розвитком апаратних та програмних засобів обчислювальної техніки з’явились можливості застосування ПК для оброблення кольорових та чорно-білих ілюстрацій, створення графічних образів і верстки видання. В той же час виробники традиційної поліграфічної техніки зайрисися розробленням спеціалізованого обладнання на основі нової обчислювальної бази з використанням

(рис.32. Комп’ютер IBM 1983 року випуску)

лазерної техніки. Так, фірма «Моnоtуре», а потім «Berthold», «Linotype» і «Scangraphic» запропонували фотоскладальні системи закритого типу, тобто системи, які мають свій спеціальний формат для опрацювання інформації в електронному цифровому вигляді.

Паралельно виробники традиційних кольороподільних систем, наприклад фірми «Crosfild» (Англія) і «Hell» (Німеччина), запропонували комбіновані ска-нери з поєднанням функції сканування, тобто зчитування зображення оригіналу, з функцією експонування (запису зображення на фотоплівку).Кольороподільник складався з двох обертових барабанів- циліндрів, на одно му з яких монтувався багатоколірний оригінал, а на іншому — закріплювалась чутлива фотоплівка до аргонового лазерного променя. При обертанні циліндра відбувалися кольороподіл і растрування зображення, а також запис створеного кольороподільного зображення для кожного кольору на плівку, тобто експону-вання.

Таким чином, для підготовки кольороподілених, змонтованих за макетом і готових до копіювання на світлочутливі пластини фотоформ додрукарський цех міг об’єднувати три дільниці:

· фотоскладальну — для створення текстової частини видання;

· кольороподільну — для продукування чотирьох, за кількістю фарб, ко-льороподілених форм багатоколірного зображення;

· монтажу— для остаточного поєднання текстової та ілюстраційної частин макета.

(рис.33. Операція кольороподілу)

Поставало питання: чи не можна об’єднати всі три процеси в єдину додру-карську систему? Якийсь час це було надзвичайно важко зробити з технічних причин. Наявна обчислювальна база або не давала змоги опрацьовувати при кольороподілі великі обсяги інформації в цифровому вигляді, або вартість поді-бного обладнання була надзвичайно високою і збільшувала собівартість усього процесу підготовки видання. Комбіновані сканери обробляли зображення в ана-логовому вигляді, тобто без проміжного запам’ятовування та зберігання.

Таким чином, процес експонування (запису) кольороподільного зображення був пов’язаний з процесом сканування (зчитування) і в часі проходив безпосередньо за ним.

Ситуація змінилася з появою нових можливостей обчислювальної техніки.

Провідні виробники складального обладнання почали створювати кольорові ска-нери та спеціалізовані станції для оброблення зображення. Оскільки інформація та шрифти кожного виробника обладнання постачалися у спеціальному форматі, постала проблема обміну інформацією між такими закритими системами. Для вирішення цієї проблеми більшість виробників створили спеціальні апаратно-програмні комплекси, які дали змогу трансформувати ілюстрації і текст, поданів електронному вигляді, з одного формату на інший. Так, концерн «MannesmannScangraphic (Німеччина) створив пристрій «Scantext Super Visor S-30» для конвер-тування кольороподілених на різних традиційних сканерах і записаних на різно-манітних носіях, інформації зображень у формат системи «Scantext 2000».

Завдання інтеграції спеціалізованих систем і ПК було вирішено з повно-тою методу запису чорно-білих шпальт «PostScript Level 1», розробленого фірмою «Adobe» (США), за короткий період цей метод став стандартом і був адаптований для роботи з кольором. Провідні виробники поліграфічних додру-карських систем почали конструювати свої системи вже так, щоб оператор міг працювати як в спеціалізованому форматі, так і в форматі мови «PostScript 1», використовуючи переваги того й іншого.

Типовим прикладом такого вирішення проблеми є лазерні фотоекспонувальні установки (фотоскладальні автомати) фірм «Scitex» (модель «Dolev PS/M») та «Mannesmann Scangraphic» (модель «Scantext Croma Speed»), оснащені растровими процесорами (RIP), як своїм оригінальним форматом, так і форматом «PostScript».

Таким чином, сучасна додрукарська система має об’єднувати в єдиний комплекс спеціалізовані високопродуктивні установки та стандартні обчислювальні платформи («Macintosh», IBM, SUN, «Silicon Cr.») і програмне забезпечення. Всі компоненти системи можуть використовуватись як у КВС у поєднанні зі стандартними ПК, так і в спеціалізованих високопродуктивних системах, забезпечуючи переваги тих чи інших і поєднуючись в єдину обчислювальну мережу. Такий підхід дає найкраще співвідношення комерційних параметрів, що визначають успіх: вартість, продуктивність, якість готової продукції, можливість подаль-шого розвитку без відмови від уже працюючого обладнання. Прикладом такої високопродуктивної, гнучкої і повністю відкритої системи може бути система «Scantext 2000» виробництва концерну «Mannesman Scangraphic».

Отже, весь додрукарський процес включає: складання тексту; кольороподіл кольорових і сканування монохромних зображень; кольорокорекцію зображень з елементами комп’ютерної графіки; виготовлення макета; верстку; виготовлення кольороподілених фото або друкарських форм.Усі апаратні та програмні засоби, необхідні для цього, можна поділити на такі групи:

· персональні комп’ютери, потужність і функціонування яких мають забез-печити відповідний рівень швидкості та якості оброблення інформації;

· пристрої для введення інформації—різного типу сканери (планшетні, барабанні, слайдові), цифрові фотокамери системи оцифровування зо-браження (плати введення-виведення відеосигналу);

· пристрої для оброблення графічної інформації та кольороподілу — швид кохідні комп’ютери (зі спеціальними моніторами, графічним адапте-ром);

· пристрої виведення зображення — принтери, фотоскладальні автомати (ФСА), плотери та ін.

· програмне забезпечення — операційну систему з відповідними програмами, які безпечують обмін інформацією між пристроями введення та виведення, програми оброблення тексту і графічної інформації;

· шрифтове забезпечення — комп’ютерні комплекси шрифтів, бажано у векторних формах типу «PostScript» або «True Type»;

· бібліотеки графічних зображень на компакт-дисках.

Виділяються такі чотири основні галузі застосування КВС:

Ø газетне виробництво;

Ø книговидавнича справа;

Ø виготовлення акцидентної продукції;

Ø оброблення і виготовлення графічного матеріалу.

До складу КВС входять найсучасніші апаратурні та технологічні досягнення: комп’ютери, сканувальні пристрої введення та виведення інформації, програмне забезпечення тощо. Умовно основні складові КВС за їх функціональним призна-

(рис.34. Одна із галузей КВС «книговидавнича справа»)

ченням можна поділити на: пристрої оброблення і оперативного збереження інформації (власне основний блок комп’ютера з процесором, оперативною та постійною пам’яттю); програмне забезпечення (пакети для набору тексту, розпізнавання зіска-нованих графічних файлів, введення й оброблення зображень, вершин, кольороподілу, мережні оболонки та інші програми);

· підсистеми оперативного відображення інформації (графічні плати);

· засоби інтеграції пристроїв в єдиний комплекс (сервери, мережні адаптери та з’єднувачі, кабелі); пристрої збереження і передачі даних на носіях (флопі-диски, компакт-диски, магнітооптичні диски, системи архівації на магнітних стрічках); пристрої введення графічної інформації (планшетні сканери, барабанні сканери, слайд-сканери, цифрові камери, графічні планшети); пристрої однофарбового друку (лазерні, струминні, матрично-голчасті принте-ри);

(рис.35. Струйний принтер)

· пристрої кольорового друку (лазерні, струминні, сублімаційні та термічні принтери, пристрої з твердими барвниками); прободрукарське обладнання (кольоропроби з кольороподілених тон, цифрові кольоропроби);

· пристрої виведення кольороподілених форм (фотоскладальне проявне обладнання, безпроявні ФСА);

· пристрої виведення фото- та друкарських форм («computer to film» та«computer to plаtе» обладнання);

· пристрої прямого виведення тиражу («computer to press»);

· контрольно-вимірювальне обладнання (еталонні кольорові атласи, ден-ситометри, спектрофотометри, переглядові столи і бокси, мікроскопи та інше обладнання).

Видавничі системи залежно від вивідного пристрою та якості виготовленої продукції умовно поділяють на дві категорії: рисі і великі. Перші призначені для виготовлення фотоформ (оригіналу-макета) чорно-біло-півтонового, штрихового та кольорового плашкового друку. Така система складається, як правило, з недо-рогого планшетного сканера, графічної станції і лазерного принтера як вивідного пристрою. Цього цілком достатньо для друкування більшості чорно-білих газет, бланкової продукції тощо.

До великих видавничих систем належать системи, в яких вивідним пристро-єм є фотоскладальний автомат (ФСА). Комплектується така система найчастіше високоякісними барабанними або планшетними сканерами, потужними графіч-ними станціями, спеціальними моніторами, пристроєм кольоропроби (цифрової чи аналогової), різноманітною комп’ютерною периферією.

На основі великого видавничого комплексу можлива підготовка фотоформи для будь-якого типу друку — як чорно-білого, так і кольорового. Головними користувачами великих видавничих систем є редакції ілюстрованих видань, рекламні агентства, поліграфічні комбінати.

Описані системи належать до традиційної технології підготовки друкарсько-го видання з виготовленням фотоформи і ФОПД. Однак завдяки швидким темпам технологій, які виключають стадії виготовлення фотоформи і ФОПД, користувач має можливість безпосередньо з комп’ютера відправляти зверстаний матеріал на вивідний пристрій для тиражування видання

Макетування

Досить часто замовник не може сформулювати детальні вимоги по введенню, обробці або виведенню даних для майбутнього програмного продукту. З іншого боку, розробник може сумніватися в пристосовувані продукту під операційну систему, формі діалогу з користувачем або в ефективності алгоритму, що реалізовується. У цих випадках доцільно використовувати макетування.

Основна мета макетування - зняти невизначеності у вимогах замовника.

Макетування(прототипирование) - це процес створення моделі необхідного програмного продукту.

Модель може приймати одну з трьох форм :

1) паперовий макет або макет на основі ПК (зображує або рисює людино-машинний діалог);

2) працюючий макет (виконує деяку частину необхідних функцій);

3) існуюча програма (характеристики якої потім мають бути поліпшені).

Як показано на рис. 36, макетування грунтується на багатократному повторенні ітерацій, в яких беруть участь замовник і розробник.

(рис.36. Макетування)

Послідовність дій при макетуванні представлена на (рис. 36). Макетування починається із збору і уточнення вимог до створюваного ПЗ Разработчик і замовник зустрічаються і визначають усі цілі ПО, встановлюють, які вимоги відомі, а які належить довизначити.

Потім виконується швидке проектування. У нім увага зосереджується на тих характеристиках ПЗ, які мають бути видимі користувачеві.Швидке проектування призводить до побудови макету.Макет оцінюється замовником і використовується для уточнення вимог до ПЗ.Ітерації повторюються до тих пір, поки макет не виявить усі вимоги замовника і, тим самим, не дасть можливість розробникові зрозуміти, що повинно бути зроблено.

Пояснимо суть недоліків. Коли замовник бачить працюючу версію ПО, він перестає усвідомлювати, що деталі макету скріплені "жувальною гумкою і дротом"; він забуває, що в гонитві за працюючим варіантом залишені невирішеними питання якості і зручності супроводу ПЗ. Коли замовникові говорять, що продукт має бути перебудований, він починає обурюватися і вимагати, щоб макет "в три прийоми" був перетворений на робочий продукт. Дуже часто це негативно позначається на управлінні розробкою ПЗ.

(рис.37. Послідовність дій при макетуванн)

З іншого боку, для швидкого отримання працюючого макету розробник часто йде на певні компроміси. Можуть використовуватися не самі відповідні мова програмування або операційна система. Для простої демонстрації можливостей може застосовуватися неефективний алгоритм. Через деякий час розробник забуває про причини, по яких ці засоби не підходять. В результаті далеко не ідеальний вибраний варіант інтегрується в систему.Очевидно, що подолання цих недоліків вимагає боротьби з життєвою спокусою - прийняти бажане за дійсне.

Поиск по сайту: