Мистецтво Стародавньої Греції

Головними сферами грецької культури стають філософія й мистецтво.Вони виростають із міфології та користуються її образами. Але згодом вони набувають іншого змістовного значення, яке виходило за межі міфології. Філософське мислення, на відміну від міфологічного, намагається пояснити дійсність шляхом раціонального, логічного судження, а не шляхом розповідного характеру художнього образу, достовірність якого з самого початку знаходиться поза будь-якими сумнівами. Засобами філософського судження стають не наочні образи і емоції, а абстрактні поняття. На противагу міфології, філософія чітко розрізняє факти й логічні умовиводи від бездоказових вимислів й передбачень.

Перший давньогрецький філософ Фалес Мілетський,поставивши питання про першооснову усіх речей, став шукати відповіді не в діянні богів, а в логічних узагальненнях фактів, що дало змогу йому зробити висновок, що першоосновою, із якої все виникає, є вода. Згодом це питання отримує інше рішення в Анаксимена і Анаксимандра, у піфагорійців і елліатів, у Геракліта, Анаксагора і Демокріта, у Платона і Арістотеля.Але усі великі грецькі філософи в обґрунтуванні своїх думок використовують не міфологію, а факти й умовиводи, що не заважає їм, інколи, оформити свої думки в образи міфологічної мови.

Одночасно з філософією, яка уже в стародавній Греції отримує незалежність від міфології, розвиваються і початкові форми наукових знань ‑ астрономії, математики, медицини.Сократ повернув грецьку філософію до вивчення людської душі. Вершиною грецької філософії були вчення Платона і Арістотеля, у яких були зроблені спроби звести в єдину систему уявлення про світ, суспільство, людину, істину, добро й красу.

Мистецтво Стародавньої Греції, як і філософія, спиралось на міфологію й черпало з неї свої теми й сюжети. Проте воно починає служити не тільки ритуально-міфологічним, культовим завданням. Твори мистецтва набувають свою власну, естетичну цінність, яка визначається не їх культовим призначенням, а художніми цінностями. Мистецтво стає самостійною галуззю культури, сферою діяльності, спрямованою на задоволення естетичних потреб. У ньому виникають й диференціюються один від одного як особливі його види архітектура, скульптура, живопис, декоративно-прикладне мистецтво, лірична поема, драма, театр.

Характерні особливості мистецтва античності:

1. Творцями античної культури були древні греки, які називали себе еллінами, а свою країну Елладою. Грецьке мистецтво розвивалось під впливом трьох дуже різних культурних напрямків:

· егейського, яке ще зберігало життєву силу у Малій Азії, і його вплив відповідав душевним потребам древнього елліна у всі періоди його розвитку;

· дорійського, завойовницького (породженого хвилею північно-дорійської навали), спроможної вносити чіткі корективи у традиції стилю, який виник на Криті;

· східного, яке принесло в молоду Елладу зразки художньої творчості Єгипту і Месопотамії.

Але це був лише підготовчий етап грецького мистецтва, який демонстрував якусь норму, якусь основу. Повністю ідеал цього мистецтва розпочав виявлятися пізніше, на новому етапі розвитку давньогрецького суспільства.

2. Основою грецького мистецтва була міфологія. Докорінна відмінність античної культури від культури Єгипту, Месопотамії чи Скіфії випливає із самого характеру грецької міфології, яку потім, лише перейменувавши на свій лад, запозичили римляни.

Як будь-яка інша, грецька міфологія являє собою докорінно художню творчість народу, вона втілювала в конкретні образи таємничі сили природи. Грецька поезія, і в першу чергу гомерівський епос, надали народним легендам закінчений розповідний характер.

Життя для елліна ‑ боротьба, а за життям наступає смерть. Але життя ‑ не тільки боротьба, головне в житті ‑ радість. А радість породжує усмішку. І в цілому грецьке мистецтво осяяне усмішкою, велично спокійною усмішкою радості. Отже, грецька міфологія створила богів, що втілювали в прекрасних людських образах пристрасті і мрії, якими живе світ.

3. Якщо стародавній грек сприймав природу не в її нерозгаданих таємницях, а в її видимій об'єктивній реальності, його мистецтво мало стати реалістичним. Художня творчість Еллади вперше в історії світу установила реалізм як абсолютну норму мистецтва. Але не реалізм у точному копіюванні природи, а в завершенні того, чого не змогла довершити природа. Отже, притримуючись намірів природи, мистецтву належить створювати таку досконалість, яку природа лише започаткувала, але сама не змогла досягти. Боги Олімпу ‑ Зевс, Афродіта, Афіна ‑ хто вони, як не люди, які стали ще прекраснішими і набули у своїй людській досконалості безсмертя.

Реалізм ‑ основа грецького мистецтва, але мета цього мистецтва ‑ не просто копіювання природи. Яка б вона не була подібна, копія завжди поступається оригіналу. В творі мистецтва подібність зображення повинна бути осяяна натхненням, яке перетворює художника в суперника природи. Грецькі художники намагались творити до максимальної правдоподібності, щоб розкрити у ній усю красу реального світу, з вірою в те, що у ній можлива вища гармонія.

4. Головна тема грецького мистецтва ‑ людина. Повністю виявити всі можливості людини ‑ такою була мета мистецтва, поезії, філософії і науки. Ніколи ще в історії людства так глибоко не впадало в душу усвідомлення того, що людина ‑ найвище творіння природи. І тому вслід за міфотворчістю мистецтво повинне зображувати людину, наділену тією гідністю і тією красою, яку належить їй в самій собі виявити.

5. Грецьке мистецтво твердо стає на шлях гуманізму, де йому судилося завоювати нетлінну славу. Мета грецького мистецтва ‑ створення краси, яка рівнозначна добру, рівнозначна фізичній і духовній досконалості людини. Створювана мистецтвом ідеальна краса породжує в людині благородне устремління до самовдосконалення.

Архітектура. На відміну від критської архітектури, що мала вигляд палаців, архітектура Греції була насамперед храмовою. Але грецькі храми мали з самого початку винятково особливе призначення. У них не збирались для моління, бо культові церемонії проводились перед жертовником під відкритим небом. Грецький храм використовували винятково як приміщення для статуї божества у вигляді ідеального образу людини (чоловіка чи жінки). Отже, храм був ніби вмістилищем, архітектурним обрамленням рукотворної краси, тієї, що не змогла створити сама природа, надавши таку можливість людині.

Кредо античної архітектури ‑ міра. В основі її художнього впливу лежить пропорційна узгодженість, що виникла в результаті вивчення тектонічних законів оточуючого світу, у тому числі дивовижної будови людського тіла, тому ця архітектура була в якомусь плані антропоморфна, подібна до людини, співвіднесена з її пропорціями. Основою її смислового значення була єдність конструктивної і художньої тектоніки.

Уже в архаїчну добу у грецькій архітектурі чітко вирізнились два стилі, або ордери: дорійський та іонійський. Ордер (що означає устрій, порядок) визначає структуру колон і розміщеної на ній верхньої частини будівлі і даху. Роль колони у грецькій архітектурі була великою і різноманітною. Колони оточували целлу (приміщення для статуї божества), визначали всю зовнішність храму. Грецька колона ‑ це зупинена симфонія чітких і повноголосих звуків дивовижної чистоти і виразності, це абсолютна завершеність окремих частин і цілого, це ствердження якогось ідеального порядку, якого споконвічно добивається людський геній.

Найвищого розквіту культура Античної Греції досягає у 40‑30-ті рр. V ст. до н.е. Цей період був кульмінацією найвищого розквіту Афін. Вища слава Афін, їх величність і краса в історії світової культури нерозривно пов'язані з іменем вождя афінської демократії ‑ Периклом. Насамперед Перикл вирішив відбудувати Афінський Акрополь(верхнє місто). Так називали укріплену частину давньогрецьких міст, які будувалися на найвищому місці.

До ансамблю архітектурних споруд Афінського Акрополякласичної доби входили наступні архітектурні пам'ятки:

Парфенон,присвячений покровительці міста Афін ‑ Афіні Парфенос (Афіні Діві). Арх. Іктін і Каллікрат, 447‑438 рр. до н.е.);

Храм Ніки Аптерос (безкрилої). Арх. Каллікрат(449‑420 рр. до н.е.);

Храм Ерехтейон(421‑406 рр. до н.е.);

Храм Парфенон будували під загальним керівництвом Фідія. За узгодженням з Периклом він побажав втілити у цьому найбільшому пам'ятнику Акрополя ідею торжества демократії. Парфенон ‑ найкращий храм, виконаний в дорійському стилі.

Парфенонбув також сховищем, державною скарбницею, державним банком. В казну богині Афіни надходили різні пожертвування. Значну цінність в грошовому еквіваленті становив дорогоцінний металевий посуд й інші дорогоцінності, багато з яких були подаровані союзними містами, інші складалися із доходів земель, які належали богині, частина ‑ із доходів срібних копалень тощо. В Парфеноні зберігалась також головна статуя храму, виконана в хризоелефантинній техніці (гр. хрисос ‑ золото, елефас ‑ слонова кістка). Існує думка, що в дні крайніх злиднів дозволялось переплавляти золотий "одяг" статуї на монети з тією умовою, що згодом потрібно було повернути його богині.

Друге призначення Парфенону полягало в тому, що це була культова споруда, тісно пов'язана зі святом Панафіней і з Панафінейською процесією. В бажанні якомога простіше співставити храм з пейзажем грецькі архітектури добивались великих успіхів. Під час архітектурних обмірів Парфенона виявили, що у будівлі, як і в людському тілі, немає ні прямих, ні рівних площин: усі лінії дещо вигнуті, площини ледь вигнуті або прогнуті, вісі колон, при уявному їх продовженні вгору, перетинаються в одній точці на висоті двох кілометрів. Парфенон здається природно і органічно вписаним у високій скелі Акрополя.

Храм Ніки Аптерос. Остання чветь V ст. до н.е., мармур, висота колон ‑ 4,04 м. Побудований близько 425 р. до н.е. архітектором Каллікратом, храм Ніки Аптеросє однією із найкрасивіших будівель іонійського ордеру класичної епохи. Мав по чотири іонійських колони з західної і східної сторін і глухі стіни з півдня і півночі. Храм є особливим типом ‑ амфіпростилем. У невеличкому (3,74х4,19 м) внутрішньому приміщенні стояла статуя богині перемоги ‑ Ніки. За легендою, Ніка була задумана і створена без крил, оскільки жителі Афін хотіли, щоб Перемога завжди залишилась з ними і не могла покинути місто. Фриз храму скульптори присвятили боротьбі греків з персами.

Храм Ерехтейон (421‑406 рр. до н.е.). Останньою будівлею Акрополя був храм, присвячений Афіні, Посейдону і міфічному царю Ерехтею. Це єдиний храм Акрополя, що в плані асиметричний. Тут вперше в історії світової архітектури у західному портику храму роль колон виконували скульптури жіночих постатей ‑ каріатид.

Скульптура.Як уже було сказано, архітектура і скульптура складали у Греції єдине органічне ціле. Скульптурні твори не тільки визначали знаково-смислову форму самого храму, який був "обрамленням" статуї божества, а й заповнювали тектонічні і несучі форми перекриття та конструктивних частин будівлі. Скульптурні композиції поміщались на фронтонах і методах будівлі, а в іонійському ордері оточували рельєфний фриз.

Перші з грецьких скульптур ще відверто відображують вплив Єгипту. Фронтальність і невпевнене подолання скутості рухів ‑ виставленої вперед лівої ноги чи руки, притисненої до грудей. Ці кам'яні скульптури найчастіше із мармуру, яким багата Еллада, відображують невимовну чарівність. Це оголені юнаки (куроси), атлети, переможці в змаганнях. Благотворний взаємовплив фізичної культури і мистецтва. Можна сказати без перебільшення, що скульптура Еллади народилась на стадіоні. Митця дихала краса добре тренованого, стрункого тіла, а прекрасні статуї надихали юнаків на тренування, даючи їм зразок фізичної досконалості.

Скульптура досягла в Давній Греції високої неперевершеної досконалості завдяки творчості Мірона, Фідія й Поліклета.

Мірон ставив за мету зобразити людське тіло в момент руху. Найкраще йому вдалося це в статуї юнака – метальника диска (Дискобола). Гордістю епохи був майстер Фідій – чудовий скульптор, ливар, архітектор і декоратор. З 450 р. до н.е. він керував усім художнім оформленням Афін. Але світової слави Фідій набув дивними статуями Афіни. Бронзова статуя Афіни, що стояла у дворі Акрополя, виділялася серед інших здобутків мистецтва. Інша статуя Афіни – 12-ти метрова Афіна-Діва (Парфенос) була культовою статуєю Парфенона.

Сучасником Фідія був Поліклет з Аргоса, що очолював школу місцевих скульпторів. Сила його таланту знайшла своє вираження у винятково тонкому й правдивому зображенні людського тіла. До найкращих здобутків Поліклета належать: ідеальна статуя юнака-списоносця – «Дорифора», «Поранена амазонка», юнак-атлет, що накладає пов’язку переможця на свою голову «Діадумен». Поліклет був також відомий і як теоретик мистецтва, що намагався розробити й обґрунтувати закони пропорційності частин і гармонії людського тіла.

Поиск по сайту: