Поняття про міжнародно-правове визнання. Міжнародно-правове визнання: поняття та його юридичне значення

Зміст

Вступ

Міжнародно-правове визнання: поняття та його юридичне значення

1.1 Поняття про міжнародно-правове визнання

1.2 Конститутивна теорія визнання

1.3 Декларативна теорія визнання

Форми та види визнання у міжнародному праві

2.1 Визнання de facto, de jure та ad hoc

2.2Види міжнародно-правового визнання

Інститут визнання у сучасному міжнародному праві: критерії офіційного визнання в міжнародному праві

Визнання української держави світовим співтовариством

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В міжнародному праві є низка проблем, до кінця не розв’язаних з погляду їх теоретичного обґрунтування та нормативно-правового регулювання. Однією з таких проблем є випадки утворення нових держав та правові наслідки, що виникають за таких обставин. Створення нових держав характерно не лише для історично віддалених часів, остання хвиля мала місце зовсім нещодавно, наприкінці ХХ століття, і вже точно на цьому не буде поставлено крапку. Хіба що за минулі століття змінились причини та способи виникнення нових держав. За останні роки утворення нових держав було зумовлено переважно територіальними змінами (хоча справжні причини таких змін безумовно набагато глибші) – і як результат – об’єднання (Німеччина), розпад (СРСР, Югославія, Чехословаччина), а також виокремлення частин. Проте не втрачають своєї актуальності і випадки утворення нових держав у результаті докорінної зміни соціально-економічної формації, форми правління чи політичного режиму держави внаслідок революцій, боротьби національно-визвольних рухів чи інших соціальних потрясінь.

І в усіх випадках виникає питання про те, як має реагувати світова спільнота на факт появи нової держави. В міжнародному праві у таких ситуаціях використовують термін визнання держави з боку інших суб’єктів міжнародного права. Названий інститут досліджувався різними науковцями-міжнародниками. Серед найбільш відомих – Д.І. Фельдман, Я. Броунлі, Ф.Ф. Мартенс, Н.І. Алієв, П.Н. Бірюков. Проте погляди науковців діаметрально розходяться. Пояснюється це тим, що цей правовий інститут доволі тісно пов’язаний з політикою. В літературі навіть часто визначається, що «визнання нової держави є політичним актом і не регламентується міжнародним правом». Це не означає, що така регламентація не є необхідною. Метою тут має виступати уніфікація відповідних міжнародних відносин, які на сьогодні характеризуються надзвичайною різноманітністю, що в результаті породжує багато практичних проблем.

Спроба кодифікації норм, яка була зроблена Комісією міжнародного права ООН, так ні чим і не завершилась. І це незважаючи на те. що ще у 1949 р. питання визнання було включено до списку тем, відібраних для першочергової кодифікації. Вирішальну роль у регулюванні визнання на сьогодні відіграють основні принципи міжнародного права. Всі названі обставини в комплексі й зумовлюють актуальність теми.

Міжнародно-правове визнання: поняття та його юридичне значення

Поняття про міжнародно-правове визнання

Наукове дослідження в рамках визначеної теми доцільно почати з аналізу терміна, який застосовується для характеристики держави на факт утворення нового суб’єкта міжнародного права. Поняття «визнання» має доволі широке значення. В міжнародному праві його розуміють як спосіб творення звичаєвих норм, як форму погодження з юридичними фактами, ситуаціями, діями між державами. В переважній більшості визнання є мовчазним, що полегшує юридичне оформлення міждержавних відносин. Традиційно цей термін застосовують також і щодо характеристики реакції держав на факт утворення нових країн. В теорії міжнародного права розрізняють декілька видів визнання залежно від особливостей новоствореного суб’єкта: визнання держав, визнання урядів, визнання органів опору, визнання національно-визвольних рухів [12, с.134].

Як відзначав Ф.Ф. Мартенс, міжнародне право «не може визнати, що дане суспільство існує, якщо воно не визнано державним законом, або прийняти його за самостійний політичний механізм, якщо воно не є таким у початках державного права» [16, с.267]. Він вважав, що у міжнародних відносинах кожному законному суспільству належить право на визнання з боку всіх цивілізованих держав законності свого існування.

Визнання — це односторонній, добровільний акт держави, у якому вона:

o прямо чи побічно заявляє або про те, що розглядає іншу державу як суб'єкт міжнародного права і має намір підтримувати з нею офіційні відносини, або

o про те, що вважає владу, що затвердилася не конституційним шляхом у державі або на частині її території, достатньо ефективною, щоб виступати в міждержавних відносинах у якості представника цієї
держави або населення відповідної території.

Обов'язку визнання не існує, це право держави. За допомогою акту визнання держава погоджується з відповідними змінами в міжнародному правопорядку, міжнародної правосуб'єктності. Визнання, зокрема, свідчить про вихід на міжнародну арену нової держави або уряду і спрямоване на встановлення між державою, що визнає, і державою, що визнається, правовідносин, характер і обсяг яких залежать від виду і форми визнання. Визнання на практиці означає, що держава визнає іншу нову державу як юридичну особу, тобто з усіма її правами й обов'язками, що випливають із міжнародного права. Таким чином, право і дієздатність кожного суб'єкта реалізуються у взаємовідносинах з іншими і залежать від їхнього бажання прийняти його в міжнародне співтовариство.

Проблема визнання держави виникала у разі її утворення на колишній залежній території в результаті деколонізації. В даний час вона виникає частіше усього при територіальних змінах: при об'єднанні двох і більше держав або при їхньому розпаді (поділі, виділенні). Особливо актуальне визнання при здобутті незалежності, при соціальних революціях, а також при нелегітимних засобах зміни політичного режиму (в результаті військового перевороту, при встановленні диктатури або виникненні нової держави в результаті збройної інтервенції іншої держави — наприклад, «Турецької Республіки Північного Кіпру»).

Визнання нової держави є політичним актом і не регламентується міжнародним правом. Воно здійснюється звичайно за допомогою заяви держави, що визнає, адресованої визнаній державі, про намір вступити з нею у взаємовідносини як із суверенною державою, зокрема — установити з нею дипломатичні відносини. Правовідносини визнання і дипломатичні, консульські правовідносини витікають із різноманітних норм міжнародного публічного права. У той же час, визнання як юридичний факт є базою для всіх наступних відносин між суб'єктами міжнародного права, і дипломатичні, і консульські відносини встановлюються після визнання [11, с.106].

Проте зразу виникає питання, чи можна вважати новоутворену державу рівноправним суб’єктом міжнародного права, якщо її не визнають інші держави і чи не ставиться обсяг її правосуб’єктності в пряму залежність від волевиявлення вже існуючих суб’єктів. Якщо схилятись до такої тези, то тим самим порушується ряд міжнародних принципів, які констатують право націй на самовизначення, в процес якого не повинні втручатись інші держави, право на не втручання у внутрішні справи вже створеної держави, тощо, з аналізу яких випливає, що утворення нової держави не можна ставити в залежність від волі чи бажання інших суб’єктів міжнародного права. На тлі таких невідповідностей і виникло дві протилежні теорії на проблему визнання держав: конститутивна та декларативна.

Поиск по сайту: