Мусульмани Донецьких степів

Posted on Вересень 20, 2010 by Ilgar

Мусульмани Донецьких степів

Ослаблення й загибель Хазарського каганату призвели до серйозних змін на території східноєвропейських степів. У середині X ст. у середній течії Сіверського Дінця на зміну великим населеним пунктам прийшли невеликі поселення. Степові простори заповнилися в основному новими кочівниками, що прийшли зі сходу. Це печеніги й тюрки, а з середини XI ст. – половці. Проте, історичні хроніки зберегли свідчення про розповсюдження ісламу серед печенігів того часу.

Так, відповідно до повідомлення аль-Бекри (автор XIII ст.), велика група печенігів під впливом проповідників-купців прийняла іслам. Їхні співвітчизники – язичники вкрай негативно поставилися до цієї події. У війні, що почалася, мусульмани здобули перемогу, в результаті чого більшість печенігів також стали мусульманами.

Важко сказати, наскільки широко був розповсюджений іслам серед печенігів. У цілому ж відомо, що в кочовому середовищі світові релігії поширювалися звичайно набагато пізніше, ніж серед осілого населення. Яскравим прикладом цього служить тривалий процес ісламізації кочового населення Золотої Орди, що розтягнувся до XV ст.

В 1257 р. на престол Золотої Орди зійшов Берке-хан. Саме при ньому як державна релігія був прийнятий іслам. Численні мусульманські джерела повідомляють про це масу подробиць, реальних і легендарних. Як і в хазарський час, іслам на територію Східної Європи прийшов із Середньої Азії. Берке-хан прийняв його з рук бухарського шейха Шамсаддіна аль-Бахарзи. Описують, що великий хан, перед яким тріпотіли всі навколишні народи, спочатку не був допущений до шейха. Проте, виражаючи свою повагу ісламу, він довго стояв під дверима, поки йому не дозволили ввійти.

Таким чином, плеяда мусульманських держав поповнилася ще однією великою державою. Прийняття ісламу як державної релігії вплинуло як на культуру Золотої Орди, так і на політичне положення цієї держави. Під впливом мусульманської культури міста Золотої Орди набули вигляду східних міст, як писемність стала використовуватися арабська графіка. Сильний вплив мусульманська культура мала і на мистецтво Золотої Орди.

Поширення ісламу не було швидким й одноразовим процесом, воно відбувалося з різною інтенсивністю на різних територіях держави. У першу чергу, нова віра розповсюдилася в міських центрах. Донецькі степи, що представляють периферійну область, досить довго стояли осторонь від цього процесу. Кочівники в основі своїй залишалися язичниками, що ж стосується осілого населення, то його було небагато. Проте, до середини XIV ст. іслам розповсюджується й на цю територію. Відбувається це паралельно з розвитком осілого життя. Як не дивно, але на території Донецьких степів ці процеси пов’язані з потужною міжусобною смутою, що в 60-х рр. XIV ст. потрясла золотоординську державу.

Багаторічна війна викликала переміщення населення з розорених областей на ті території, які знаходилися осторонь від воєнних дій, а саме – на землі Криму й у степи, розташовані між Волгою і Доном, які перебували під контролем могутнього еміра Мамая. В 2-й половині XIV ст. тут спостерігається ріст кількості поселень. Майже всі знахідки монет також датуються цим періодом, що свідчить про розвиток торгівельного життя на території краю. У середній течії Сіверського Дінця, у нинішнього села Маяки Слов’янського району Донецької області з’являється великий населений пункт (нинішня назва Царино городище). Неподалік від нього, у нинішнього смт. Райгородок Слов’янського району Донецької області, знаходилось ще одне велике поселення. На його території збереглися залишки цегельних будівель і руїни мечеті. Наприкінці XIX ст. поруч із Райгородським городищем був знайдений меч. Багата. Орнаментація верхівки його рукоятки свідчила, що він виготовлений східними майстрами (найбільше ймовірно, іранськими). Петлі піхов були прикрашені чорненим орнаментом, а також арабським написом із побажаннями благ. Меч і численні знахідки монет свідчили, що зазначений населений пункт існував у 2-й половині XIV ст.

Дослідження Райгородського городища могли б істотно доповнити наші знання про історію середньовічного населення Донецького краю, в тому числі й мусульманського. На жаль, цей пам’ятник в 50-60-х рр. XX ст. був повністю знищений діяльністю Райгородского крейдового кар’єру. Краще збереглося Царино городище, на території якого велися розкопки. Були знайдені залишки будівель, велика колекція монет, керамічного посуду, металевих предметів. Знахідки свідчать про активну торгово-ремісничу діяльність жителів цього населеного пункту, що був одним із самих великих, якщо не найбільшим, поселенням, розташованим у степах між ріками Дніпром і Доном. Особливий інтерес становить прилягаючий до пам’ятника мусульманський могильник. Він займав велику площу, що говорило про наявність тут великої мусульманської громади.

Інтерес також становить надгробна плита, знайдена під містом Ізюмом Харківської області. Арабський напис на ній свідчить, що ця плита стояла на могилі Алі ад-Діна сина Джамал ад-Діна сина Алі ат-Таразі. Датується плита 734 р. від Хіджри. У цьому написі особливо цікавою є нісба, яка свідчить, що предки Алі ад-Діна походили з Тараза (Східний Туркестан). Нині важко сказати, мала відношення ця плита до поховання кочівника або вона стояла на могилі якогось купця, що помер у дорозі та був похований біля древнього шляху, що у більш пізніший час отримав назву Ізюмського. Що ж стосується Таласса (Тараза), то він ще в IX ст. згадується в арабських географічних творах як місто купців.

У середині XIV ст. на території Донецьких степів іслам поступово починає розповсюджуватися й серед кочового населення. Так біля хутора Гусельщиково (нинішній Новоазовський район Донецької області) при розкопках кургану була виявлена мармурова плита з ім’ям Али-бек Нойона. Зазначене поховання становить особливий інтерес. Похований, безсумнівно, був мусульманином, про що свідчить надгробна плита з арабським написом. Однак, його поховали під курганом, як протягом багатьох сторіч ховали кочівників. Проте серед основної частини кочового населення Донецьких степів поширення ісламу розтяглося надовго. Так на початку 80-х рр. XX ст. у Ляпинській балці під Маріуполем проводилися розкопки поселення й прилеглого до нього безкурганного цвинтаря. Обидва об’єкти датувалися 2-ю половиною XIV ст. Особливий інтерес становить язичницький могильник, на якому ховали своїх померлих жителі поселення. Небіжчики похоронені по обряду, характерному для кочового населення степів. Відмінністю від могил кочівників була відсутність над похованнями курганів. Все це свідчило про те, що в Ляпинський балці мешкала група населення, що недавно залишила кочовий побут і осіла на землі. Причому, більшість їх були ще язичниками. У цілому, серед кочових татар пережитки язичництва зустрічаються до середини XV ст., однак у цей час вони в основному були вже мусульманами.

Наприкінці XIV ст. велика частина осілих поселень на території Донецького краю гине. Точна причина цього не відома. Цілком ймовірно, частина їх могла не пережити страшного розгрому, якому піддав в 1391 та 1395 р. землі Золотої Орди середньоазіатський правитель Тимур. Могли бути й інші причини. Так чи інакше, занепад і розпад Золотої Орди вкрай негативно відбилися на долях осілого населення, що проживало на степових просторах між Дніпром і Доном. Практично всі поселення, навіть ті, які існували на цій території в XI-XIV ст., гинуть. Важко сказати, куди подалося населення, що проживало в них. Імовірно, частина його могла відправитися на північ, у межі російських земель. Частина ж могла піти на південь – у Крим. На багато сторіч великі степові простори перетворилися в незаселену прикордонну область, на території якої відбувалися постійні військові конфлікти. В XVII ст. у російських джерелах ця область отримала назву Дике Поле.

Едуард КРАВЧЕНКО

Posted in Uncategorized|Залишити коментар

Український гетьман – мусульманин!

Posted on Вересень 20, 2010 by Ilgar

Український гетьман – мусульманин!

Звернемо увагу шановних читачів на той факт, що один з гетьманів України був мусульманином! До того ж він прийняв Іслам не з кон’юктурних міркувань, а пізнавши істинність Віри Аллага.

Загальновідомо, що на протязі своєї історії Україна тісно взаємодіяла з мусульманським світом. Відомо й те, що ці взаємини не завжди були мирними. Але факти щодо поширення Ісламу на теренах України практично не досліджувались, а інколи – замовчувалися. Нині визнана класичною книга Дмитра Яворницького “Історія запорізьких козаків” за рядянських часів була заборонена. Адже в ній правдиво, а не однобоко, як у комуністичних підручниках, висвітлюється історія України, показано, що відносини козауів з турками й татарами далеко не завжди були ворожими. Більш того, вчений висловив думку, що Кримське Ханство й Запорізька Січ повинні були об’єднати свої зусилля у боротьбі проти російського імперіалізму. Цікаво, що подібні думки існували й серед татар, досить згадати славетну поему Джанмухамеда “Тугай-бей”, про участь татарського війська у війні Б.Хмельницького. Всі ці аспекти потребують окремого і грунтовного висвітлення. Ми ж звернемо увагу на такий маловідомий факт: один з гетьманів України був мусульманином! До того ж він прийняв Іслам не з кан’юктурних міркувань, а пізнавши істиність Віри Аллага. Цим гетьманом був Петро Суховієнко. На жаль він жив у добу “Руїни” і не зміг стати гетьманом всієї України, але він змагався до кінця і лише коли було вичерпано всі можливості, зійшов з арени. Немає певних відомостей прол кінець його життя. Проте найімовірніше, що закінчив він його у Криму…

А на закінченнянаводимо розлогу цитату з Д.Яворницького (1990 року видання):

“…у Запоріжжі зявився іще один гетьман, Петро Суховій. Небавом після вбивства Брюховецького запорожці, не бажаючи приєднуватись до гетьмана Дорошенка, повернулися у Січ і послали від себе до кримського хана кількох посланців. Хан дуже зрадів приходові запорожців, прийняв їх дуже привітно і довідавшись, що вони розійшлися з Дорошенком, порадив їм обрати свого гетьмана і в самому Запоріжжі. Спочатку охочого на це довго не було, та потім висловив згоду колишній писар Війська Запорізького, молодий двадцятирічний, але “вмілий і вчений чоловік” Петро Суховій або Суховієнко. Суховій вигадав для себе печатку, схожу на печатку кримського хана, – лук і дві стріли, – став іменуватися гетьманом Війська Запорізького й написав листа Дорошенкові, називаючи себе гетьманом ханської величності й наказуючи Дорошенкові надалі не іменуватися Запорізьким гетьманом. У Запоріжжі до Суховієнка пристала одна частина, 6 тисяч козаків; тим часом інша частина визнала гетьманом Дорошенка і кликала його на лівий бік Дніпра для Чорної Ради, обіцяючи поламати стріли Суховія своїми мушкетами… Але Суховій не полишив спроб стати гетьманом і написавши листа ханові від імені всього війська, він разом із посольством від запорізького Коша вирушив у Крим. Хан прийняв Суховія дуже милостиво, був дуже вдововлений з нього й написав у Запоріжжя, що козаки ніколи не посилали у Крим таких мудрих людей, тому й надалі просив присилати таких “умілих”, як Суховій.

[Далі описуються подробиці військових походів Суховієнка й спільного з ним татарського війська. Сказано, що його визнав гетьманом і турецький султан. Далі мова йде про те, як йому допоміг І.Сірко] Та не довго запорожці й Сірко стояли за Суховія і ще зовсім недавно будучи на його боці, вони виступили тепер за Дорошенка. Тоді Суховій пішов до татар, з котрими він так зійшовся, що навіть прийняв Іслам і взяв ім’я Шамай або Ашпат-мурзи; із ним було лише зо триста запорожців…”

Ці події мали місце у 1668 – 1669 роках.

Абдул-Къадир Нурмухамедов

Posted in Uncategorized|Залишити коментар

Поиск по сайту: