Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Станція катодного захисту (СКЗ); 12 – кінцева ГРС



 

До складу магістрального газопроводу входять: власне газопровід з відгалуженнями та лупингами, головні споруди, компресорна станція (КС), пункти контрольно-вимірювальної апаратури, ремонтно-експлуатаційна служба (РЕС), лінійно-експлуатаційна служба (ЛЕС), газорозподільна станція (ГРС), підземні сховища газу, лінії зв'язку та електропередачі, установки електрозахисту газопроводу від корозії, допоміжні споруди (водопостачання й каналізації, садиби лінійних обхідників, адміністративні тагосподарсько-побутові об'єкти).

На газопроводах встановлено пристрої вимикання, продувальні пристрої та пристрої для видалення вологи.

Пристрої вимикання встановлюють через 15-25 км. по трасі газопроводу; це пробкові або кулькові крани, які відключають окремі ділянки трубопроводу для ремонту або ліквідації аварії. Крім пристроїв вимикання, по всій трасі встановлюють контрольно-вимірювальну апаратуру, яка автоматично інформує пункти експлуатації про можливі неполадки.

Головні споруди призначені для очищення газу від шкідливих домішок (видалення вологи, відокремлення сірки тадеякихінших цінних компонентів) і підготовки його до транспортування.

Компресорні станції (КС) – це комплекс споруд, призначений для стиснення газу, що транспортується, до такого тиску, який забезпечив би безперебійне його подавання від родовища до споживачів. До складу КС входять: компресорний цех з установками для стискування газу, уловлювач пилу, установки для очищення газу та інші об'єкти.

При підході магістрального газопроводу до місць споживання газу (наприклад, містам, селищам, підприємствам) тиск у ньому має бути знижений до рівня, якій є необхідним для споживача (0,3-1,2 МПа). Для цього призначені газорозподільні станції (ГРС), у яких розміщується обладнання для зниження тиску газу, його додаткового очищення та осушення.

Для регулювання нерівномірності споживання газу будують підземні газосховища. Споруджують їх у водонасичених пористих пластах, відпрацьованих нафтових і газових родовищах.

Інженерні дослідження трас магістральних трубопроводіввідрізняються рядом специфічних особливостей та мають на меті:

1. ретельне вивчення природних умов зони прокладення трубопроводу;

2. отримання та аналіз матеріалів для розробки економічно доцільних і технічно обґрунтованих рішень;

3. прогнозування змін навколишнього природного середовища під впливом будівництва та експлуатації будівель і споруд;

4. розробку оптимального варіанту траси при дотриманні технічних умов, що забезпечують надійність роботи трубопроводу.

Довжина траси трубопроводу повинна бути найменшою між початковою та кінцевою його точками при найменшій кількості кутів повороту. У зв'язку із цим кожен поворот траси повинен бути обґрунтованим.

При трасуванні трубопроводів необхідно уникати складних переходів через великі водні та інші перешкоди, обминати аеродроми, промислові підприємства та підприємства з розробки корисних копалини, населені пункти, залізничні станції та інші інженерні споруди.

Прокладання магістральних трубопроводів у залізничних й автомобільних тунелях, у тунелях або в одній траншеї з електричними чи телефонними кабелями, на мостах для усіх видів транспорту взагалі забороняється.

Поблизу населених пунктів і промислових підприємств трасу трубопроводу, по можливості, намічають гіпсометричне нижче відміток їх розташування на випадок аварійного розливу нафти.

При розміщенні майданчиків для будівництва КС, НПС, ГРС та інших об'єктів їх слід максимально наближати до шляхів сполучення, джерел водо - та електропостачання й культурно-побутовим об'єктам. Їх не рекомендується розміщувати в місцях залягання корисних копалини, на закарстованих, зсувних або затоплюваних ділянках.

Прокладання магістральних трубопроводів. Магістральні трубопроводи прокладають під землею, на землі та над землею.

Найчастіше магістральні трубопроводи споруджують підземними. При цьому враховують кліматичні умови й властивості рідини, яку перекачують. Трубопроводи укладають на таку глибину, щоб сезонні та добові коливання температури не впливали на зміну в'язкості рідини – від 0,8 до 1,1 м.

Наземний спосіб прокладки трубопроводів застосовується при перетині боліт і обводнених ділянок траси. Метод виконання будівельних робіт залежить від несучої здатності торф'яного та покривного шарів. Трубопровід можна прокладати безпосередньо по торф'яній основі, штучній основі, дюкером, по естакадах і палях.

Прокладання трубопроводів над землею здійснюється при перетині гірських річок, залізниць й шосейних доріг, ярів ібалок з крутими бортами, у районах багаторічної мерзлоти. Для цього використовують мостові переходи різних конструкцій.

Не допускається прокладання магістральних трубопроводів по територіях населених пунктів, промислових і сільськогосподарських підприємств, аеродромів, залізничних станцій, морських і річкових портів, причалів та інших аналогічних об’єктів.

Для забезпечення нормальних умов експлуатації й виключення можливості пошкодження магістральних трубопроводів та їх об’єктів, навколо них встановлюють спеціальні охоронні зони.

Охоронні зонимагістральних трубопроводів (при будь-якому виді прокладання) встановлюють залежно від виду продукту, якій транспортується, від повітряних або водних переходів тощо, і вони можуть змінюватись в межах від 25 до 100 м. В охоронних зонах без письмового дозволу підприємств трубопровідного транспорту на відстані менше 1000 м забороняється: будівництво, облаштування складів, проведення меліоративних заходів, гірничих і земляних робіт, геологорозвідувальних, геодезичних, пошукових та інші вишукувальних робіт пов’язаних з проходкою свердловин, шурфів і відбором проб ґрунтів (окрім ґрунтів рослинного шару).

Трубопроводи слід проектувати з урахуванням максимальної індустріалізації будівельно-монтажних робіт за рахунок застосування, як правило, труб із заводською ізоляцією й збірних конструкцій в блочно-комплектному виконанні зі стандартних та типових елементів і деталей, виготовлених на заводах або в стаціонарних умовах, що забезпечують якісне їх виконання.

Лінії електропередачі

Лінія електропередачі (ЛЕП)– це електрична лінія, яка виходить за межі електростанції чи підстанції й призначена для передавання електричної енергії на відстань (ДСТУ 3465-96 «Системи електропостачальні загального призначення»).

ЛЕП входять до складу основних елементів електричної мережі. До них належать електростанції, підвищувальні та знижувальні трансформаторні підстанції, електроприймачі (рис. 6.16).

 

Рис. 6.16. Загальна схема енергосистеми:

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.