Нерівномірний розподіл влади, зловживання нею
Керівництво, базоване на силі
Ригідність статевих ролей
Статевотипізовані родинні обов'язки та статева сегрегація інтересів
Суворі правила родинного житгя
Деструктивний спосіб розв'язання конфліктів
Невдачі та помилки приховуються, засуджуються, зазнають обструкції, довго пригадуються
Відсутність поваги до приватних справ, особистих таємниць, тотальна підконтрольність поведінки
Почуття незахищеності, підпорядкованості, самотності, переживання почуття провини, тривожності, депресії
Закритість сімейного життя, подружніх стосунків від суспільного життя
Виховання дітей в умовах гіперконтролю, підпорядкованості, звітності, слухняності
Авторитет кожного, кооперативне використання влади
Керівництво, базоване на авторитеті Взаємозамінність статевих ролей
Гнучкість розподілу сімейних обов'язків та видів діяльності, подільність діяльності з відповідним розмежуванням інтересів Лабільність правил родинного життя Конструктивний спосіб розв'язання суперечок
Невдачі та помилки не приховуються, обговорюються без дорікань, прощаються, забуваються
Повага до приватних справ, особистих таємниць, невтручання в інтимний світ без запрошення
Сприйняття сім'ї як найбезпечнішого місця, де набувається впевненість собі, зникають сумніви, тривожність, підвищується настрій
Відкритість сімейного життя для соціуму, активне включення подружжя в суспільне життя
Виховання в умовах розширення автономії дитини, її самовизначення, повноправної участі в прийнятті колективних рішень
Роль батька-матері є центральними гендерними ролями у процесі соціалізації дітей в традиційній сім'ї, в якій батько виконує інструментальні, а мати емоційно- експресивні ролі. Побуцова сімейних стосунків на засадах егалітарності вимагає від особистості високої психологічної культури—самодостатності, інтєрнальності локусу контролю, гендерної чуйності, здатності до рефлексії. Тому партнерська сім'я часто буває конфліктогеннішою, ніж традиційна, в якій ролі кожного чітко обумовлені.
Російський психолог Н. Шведова зазначає: "В контексті нових моральних цінностей, які обумовлені новими реаліями життя, незалежність, особистісний ріст, розвиток внутрішнього світу жінки і чоловіка стають поступово першочерговими цінностями..., оскільки свобода особистості може бути досягнута тільки шляхом саморозвитку, часом ціною відмови від загальноприй- нятної моралі, порушення стандартів і стереотипів в різних сферах життя. ... Серед принципових змін спостерігається послаблення соціальних обмежень в сфері сімейної поведінки і розширення рамок індивідуального вибору, а суспільні норми мають менш імперативний характер. Традиційна сім'я, яка базувалася на обмеженні свободи індивіда, особливо жінок, поступово перестає бути однозначною моделлю для наслідування " [78].
Актуального звучання сьогодні набули ідеї, роздуми, педагогічні висновки А.С.Макаренка та В.О. Сухомлинського щодо соціального наслідування дитиною психологічних властивостей батьків, історичної зумовленості соціальних та сімейних ролей чоловіків та жінок і пов'язаних з цим ціннісних орієнтацій, важливості материнського та батьківського впливу на становлення її гендерної ідентичності: "Справжнє кохання між батьком і матір'ю, пошана одного до одного, допомога і дбання, одверто припустимі вияви ніжності і ласки... служать могутнілі виховним фактором, неминуче збуджують у дітей уважність до таких серйозних і гарних взаємин між чоловіком і жінкою "[46].
Аналізуючи особливості виконання гендерних ролей чоловіками та жінками, вихованих на статевотипізованих моделях, психологи дійшли висновку про їхню непродуктивність для розкриття всіх граней індивідуальності людини, про їхню однобічність у процесі соціалізації і як наслідок — нереалізований потенціал соціальних ролей у жінок та батьківських — у чоловіків, бо найважливішою умовою самореалізації особистості є насамперед право бути собою.
Які кроки мають бути зроблені у напрямку зміни стереотипів про сильну та слабку стать? Це вироблення нових підходів до розуміння психології, мислення, взаємин статей. Це— здатність сприйняти багатомірність чоловічого та жіночого начала в особистості. У 70-х роках XX століття було покладено початок розвитку нових моделей тендерної поведінки, яку пізніше назвали андрогінною (від лат. апйго — чоловік та %уп — жінка).
Андрогінність — це не протиставлення жіночості та мужності, а їхня інтеграція, їхня двоєдність. Це не "безстатеве" виховання, навпаки, максимум можливостей у розвитку позитивних "чоловічих" і "жіночих" якостей в особистісному зростанні людини, що формує самодостатність людини, можливість адаптуватися до різних життєвих обставин, гнучкість поведінки, її асертивність.'Переважна більшість чоловіків і жінок різного віку, стажу подружнього життя орієнтована на партнерські стосунки у шлюбі й поза ним, однак тільки одиницям вдалося вибудувати їх. Попри те, рольові очікування та розподіл ролей у сучасних сім'ях значно змінилися порівняно з традиційною моделлю. І все-таки егалітаризація сімейних ролей значно відстає від зростаючої активності жінок у соціальній сфери
Якщо прихильники традиційного виховання спираються на тезу, яка стверджує, що "немає просто людини, а є тільки чоловік і жінка", то прихильники егалітарного дотримуються принципу, згідно з яким "немає тільки жінки чи чоловіка. а є просто людина, особистість". На їхнє переконання, творення міжособистісних стосунків у сім'ї має відбуватися на засадах психологічної рівності особистостей чоловіка і жінки. Це означає, що за домашні, побутові справи береться у сім'ї той, хто на даний момент є менш зайнятим. Статева належність не має значення. Як свідчать дослідження, і молодь, і дорослі, і літні люди орієнтовані на партнерство статей у шлюбі й поза ним. Отже, основою егалітарної гендерної поведінки є взаємозамінність статей у реалізації господарських, побутових, виховних функцій сім'ї.
Виховання па традиційних статевотипізованих гендерних взірцях розвиває однобічні соціальні вміння та навички, які ускладнюють повноцінну реалізацію особистості. Батьківська сім'я в більшості не є для дітей прикладом побудови егалітарних стосунків статей і формує настановлення на диференціацію нормативів статеворольової поведінки та поділ сфер діяльності чоловіків та жінок.'
Диференціація вимог до поведінки хлопчиків та дівчаток, а пізніше чоловіків та жінок призводить до того, що головними винуватцями депривованих дітей, соціальних сиріт вважають матерів. Між тим формула депривованого дитинства складається з двох доданків: девіантне материнство+девіантне батьківство.
Чимало дискусій точаться навколо того, що має зробити українське суспільство, щоб вивільнити жінку для виконання своєї основної ролі — материнства: скоротити її робочий день, доплачувати батьку, впровадити гнучкий графік виконання і професійних обов'язків тощо. Чи не криється в такій одностатевій відповідальності половина проблем депривованих дітей, які можна було б успішно розв'язати за рахунок розвитку психологічної готовності до материнства і майбутніх татусів?
Зазначимо, що поступово зникає відомий комплекс чоловічо-жіночих стереотипів, нав'язаних патріархальним суспільством, мовляв, материнство — це виключно жіноча справа; і жінка в першу чергу несе відповідальність за виховання дитини, оскільки материнство їй дано самою природою. Не випадково в законодавстві про сім'ю підкреслюється, що обидвоє батьків однаковою мірою відповідальні за дитину. Причому юридична рівність батька й матері дитини не залежить від того, які стосунки склалися між ними. Таке положення різко контрастує з тією увагою до особи батька, яка йому приділяється у випадках девіантного материнства, відмови жінки від своєї дитини після її народження та в процесі подальшого догляду за нею.
У Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї і а жінок (схвалено Постановою Верховної Ради України від 5.03.1999 р.) наголошується: "Держава гарантує та забезпечує рівні права і можливості жінкам і чоловікам відповідно до основних прав та свобод людини; Держава захищає права сім'ї як основної ланки суспільства; Держава захищає материнство та дитинство і визнає пріоритетність інтересів матері та дитини в суспільстві; Держава забезпечує жінці можливість поєднувати професійні та сімейні обов'язки".
Рівність статей закладена в основу всіх законів України, як, наприклад, "Про охорону дитинства", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та інших. Питання гендерної рівності забезпечується статтею 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права та свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням рівних можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, здобутті освіти і професійної підготовки, у прати та винагороді за неї. Ґендерно-чутлива політика також включає в себе спеціальні заходи щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановлення пенсійних пільг, створення умов жінкам для поєднання праці і материнства, моральну і матеріальну підтримку материнства і дитинства, в тому числі надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам.
Законодавчі акти в Україні, які стосуються захисту прав дитини, орієнтовані на її людський розвиток незалежно від статі. Права хлопчиків та дівчаток розглядаються інтегральною частиною прав людини та громадянина. Наріжним принципом гендерного виховання є уникнення будь-яких проявів упередженості та дискримінації дітей, диференціації вимог щодо їхнього навчання та поведінки, освоєння майбутніх професійних, сімейних та громадянських ролей на підставі належності до певної статі.
Отже, суспільство і батьківська сім'я задають ззовні певні взірці батьківства- материнства та визначають межі варіабельності його моделі. Проте кожна конкретна особистість інтеріоризує цю зовнішню модель, пропускаючи зовнішній досвід через призму власних переконань, поглядів, індивідуальних особливостей. Насамкінець відбувається узгодження та поєднання інтеріоризованих моделей батьківства подружньої пари — чоловіка та дружини, які створюють власну сім'ю та мають намір дати житгя дитині.
Характер відносин та психологічна атмосфера між членами сім'ї, активна участь обох батьків у вихованні дітей та подібність їхніх поглядів на виховання, організація побутової діяльності і відпочинку сім'ї, вміння аналізувати і розуміти мотиви поведінки партнерів та власні вчинки та дії, наявність навичок вирішення конфліктних ситуацій, які виникають у взаєминах, — усе це впливає на виховання в дітей якостей сім'янина та формує психологічну готовність особистості до сімейного життя та виконання майбутніх батьківських ролей.