Запровадження регіонального самоврядування

Першочергові кроки:

Затвердити Концепцію парламентської реформи на основі проекту, підготовленого незалежними експертами у 2010 р.

Прийняти Закон про вибори народних депутатів України (нова редакція — у ВРУ зареєстровано більше 10 законопроектів, із них принаймні два можна брати за основу) або Виборчий кодекс.

Внести зміни в Закон про політичні партії (були вже прийняті 2003 року, але скасовані 2007-го).

Затвердити Концепцію реформування публічної адміністрації (розроблена в КМУ 2008—2009 рр.).

Створити Урядову комісію з проведення адміністративної реформи на чолі з віце-прем’єр-міністром з питань адміністративної реформи.

Прийняти Закон про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (розроблений Мін’юстом в 2008—2009 рр.).

Прийняти Закон про державну службу (нова редакція) (розроблений Головдержслужбою в 2005—2009 рр. в кількох редакціях).

Внести в Парламент законопроекти про реформування місцевого самоврядування (Закон про адміністративно-територіальний устрій, Закон про місцеве самоврядування (нова редакція), Закон про місцеві державні адміністрації (нова редакція) (всі розроблені Мінрегіонбудом в 2009 р.), Закон про вибори органів місцевого самоврядування, Бюджетний кодекс (нова редакція), Закон про податок на нерухомість або Закон про податок на землю (нова редакція).

Створити робочу групу, доопрацювати й прийняти Закон про судоустрій і статус суддів (прийнятий у І читанні в 2007 р.).

Прийняти Закон про судовий збір (прийнятий у І читанні в 2007 р.).

Прийняти Адміністративно-процедурний кодекс (на розгляді у ВРУ з 2008 р.).

Підготувати і прийняти Закон про адміністративний збір.

Прийняти Закон про доступ до публічної інформації (прийнятий у І читанні 2009 р.).

Внести в Парламент проект Кодексу про відповідальність за адміністративні проступки (розроблений робочою групою науковців, переданий в Мін’юст 2009 р.).

Внести в Парламент пакет законопроектів про реформування кримінальної юстиції й правової допомоги (Кримінально-процесуальний кодекс (нова редакція) (схвалений КМУ для внесення у ВРУ); зміни Кримінального кодексу про запровадження кримінальних проступків, Закон про прокуратуру (нова редакція); Закон про органи досудового розслідування (розробляються робочими групами впродовж 2008—2009 рр.).

Прийняти Закон про адвокатуру (нова редакція) (перебуває на розгляді у ВРУ вже кілька років) та Закон про безоплатну правову допомогу) (прийнятий у І читанні у 2009 р.).

Ввести в дію Закон «Про засади запобігання та протидії корупції», запровадивши до нього деякі уточнюючі зміни (прийнятий 2009 р., відкладено набуття чинності до 1.04.2010 р.) і внести зміни в статусні закони про різні органи влади та їхніх посадових осіб з метою імплементації його положень (підготовлені Мін’юстом).

Прийняти Закон про Антикорупційне бюро та створити відповідну інституцію.

Створити Комісію з підготовки законопроекту про внесення змін у Конституцію України з представників усіх вищих органів влади, парламентських фракцій, наукових установ, аналітичних центрів та інших громадських об’єднань, причому незалежні експерти повинні становити більше половини членів комісії.

Внести в Парламент проект Закону про внесення змін у Конституцію України або кілька законопроектів, або проект нової редакції Конституції України.

ЧАСТИНА ІІ. МОДЕРНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ:
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ВИМІР

Стан. Країна потребує радикального підвищення ефективності національного виробництва як запоруки стабільного соціально-економічного розвитку суспільства в довгостроковій перспективі, що забезпечить якісне поліпшення стандартів життя суспільства. Технологічна база економіки неспроможна дати адекватну відповідь на кліматичні та енергетичні виклики. Економічне зростання в Україні стикається з численними обмеженнями, тоді як цілі охорони навколишнього середовища не реалізуються.

Національна економіка потребує адаптації до вимог конкуренції на регіональних та глобальних ринках, що означає підвищення ефективності виробництва, пристосування структури національної економіки до глобальної конкуренції, підвищення рівня наукомісткості економіки шляхом масового запровадження інновацій, сприяння створенню нових видів бізнесу, запровадженню найвищих екологічних стандартів виробництва.

Сучасні демографічні тенденції негативно впливають як на потенціал економічного зростання, так і створюють додатковий фіскальний тиск на економіку. Сучасна модель Української держави базується на патерналістській ідеології, основою якої є масштабний перерозподіл коштів переважно у вигляді різного роду трансферів, тоді як інвестиції у розвиток людей та зміну умов їхнього життя сьогодні практично відсутні.

Стратегічна перспектива. Cоціально-економічна модернізація — це модернізація державної економічної політики, модернізація виробничо-технологічної бази економіки, модернізація системи соціального захисту населення в широкому розумінні цього слова. Реформи мають бути спрямовані на те, щоб запровадити найбільш ефективну систему управління соціально-економічними процесами в країні на основі інтегрального поєднання економічної ефективності, ресурсної збалансованості та екобезпеки.

Кінцевим якісним результатом економічної модернізації має стати реальне скорочення розриву між Україною та країнами з розвинутою ринковою економікою. Показником успішності цього має стати скорочення відставання України за рівнем доходу (ВВП) на душу населення від розвинутих країн та зростання індексу людського розвитку.

Країна має перетворитися з суспільства, яке живе за рахунок різного роду трансферів та пільг, на суспільство, яке утримує себе за рахунок високоефективної праці. Cучасна модель Української держави, яка базується на патерналістській ідеології, має змінитися на модель, яка базується переважно на інвестиціях у розвиток людей та зміну умов їхнього життя.

Країна повинна радикально поліпшити управління інфраструктурними галузями. Такі сектори, як транспорт, зв’язок, енергетика, галузі житлово-комунального господарства і досі залишаються монополіями, на яких держава присутня не тільки в якості регулятора, а й в якості основного оператора, в результаті чого ми маємо мало реформовані базові галузі, рівень зносу основних фондів яких уже становить загрозу для безпеки та стійкого економічного розвитку.

Майбутня економічна політика країни матиме два основні компоненти. По-перше, враховуючи глибокий вплив економічної кризи на Україну, зміст економічної політики в коротко- та середньостроковому плані визначатиметься необхідністю адекватно зреагувати на кризовий спадок (подолання фіскальних та інших дисбалансів, зумовлених кризою та антикризовою економічною політикою, так і реагування на нові проблеми кризового характеру, які можуть виявитися в 2010—2011 рр.). По-друге, в суто стратегічному плані держава повинна закласти сучасні (модернові) підвалини стабільного економічного розвитку в довгостроковій перспективі.

Необхідні реформи

Фіскальна політика. Перегляд чинних, законодавчо затверджених, зобов’язань держави на предмет їх фінансового забезпечення з метою їх приведення у відповідність з фінансовими можливостями країни, запровадження середньострокового бюджетного планування, прийняття Податкового кодексу та запровадження мораторію на зміни податкового законодавства протягом наступних п’яти років або запровадити норму про те, що рішення щодо будь-яких змін податків приймаються конституційною більшістю.

Чітке розмежування між корпоративними податками (податки, які сплачує підприємство) та податками та нарахуваннями на доходи фізичних осіб (найманих працівників), поступовий перехід на персональну сплату податків на доходи та сплату соціальних внесків (нарахувань) тими, хто їх отримує. Перехід до системи середньострокового бюджетного планування.

Монетарна політика. Перехід до режиму інфляційного таргетування в середньостроковій перспективі. Такий режим означає, що НБУ з допомогою дисконтної ставки фактично регулює вартість грошей в економіці та через механізм монетарної трансмісії відповідно впливає на рівень інфляції й темпи економічного зростання.

Посилення незалежності НБУ від різних політичних впливів. З цією метою варто реорганізувати Раду НБУ, відмовившись від квотного принципу її формування та перетворення її на більш технічний орган. При цьому слід також посилити відповідальність НБУ за ефективність монетарної політики.

Регуляторна політика, приватизація та захист прав власності.Забезпечення рівних умов функціонування державних та приватних підприємств, остаточне запровадження повідомлювального принципу реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, спрощення механізмів виходу з ринку, зокрема процедури закриття бізнесу без банкрутства та суттєвого покращення процедури банкрутства.

Скорочення переліку об’єктів, що не підлягають приватизації. Забезпечення публічності передприватизаційної та післяприватизаційної діяльності Уряду та об’єкта, що підлягає приватизації.

Впорядкування відомостей щодо прав володіння матеріальними та нематеріальними активами (кадастр земельних ділянок з чіткими географічними координатами ділянок, розвинута та надійна система депозитарних інституцій, бюро кредитних історій, реєстри підприємців та компаній). Створення загальнонаціонального реєстру відомостей про заставу, врегулювання правил та процедури доступу до названих даних.

Соціальна сфера. Безумовне запровадження принципу, за яким соціальні зобов’язання держави мають формуватися винятково в рамках бюджетних можливостей, а соціальна допомога здійснюватиметься винятково на адресній основі й переважно у грошовій формі. Бенефіціарами такої допомоги мають бути лише домогосподарства, доходи яких є нижчими за встановлену обґрунтовану межу бідності.

Упорядкування категорій людей, що мають право на різного роду соціальні пільги вимагає завершення формування реєстру пільговиків. Відмова у майбутньому від надання пільг за професійною ознакою, тоді як пільги мають надаватися лише за одним статусом пільговиків.

Запровадження єдиного соціального внеску шляхом ухвалення спеціального закону.

Продовження пенсійної реформи (перегляд системи надання пенсій пільговим категоріям пенсіонерів з тим, щоб визначити максимальний розмір пенсій та перейти до виплати вищих пенсій окремим професійним групам на третьому рівні пенсійної системи, поступове підвищення віку виходу на пенсію для жінок та чоловіків, також поступове підвищення віку виходу на пенсію для окремих професійних груп, запровадження другого рівня пенсійного забезпечення, розвиток регуляторного середовища третього рівня пенсійного забезпечення).

Охорона здоров’я. Зміна структури управління цією сферою: Міністерство охорони здоров’я повинно відповідати за визначення норм і стандартів у галузі, тоді як функції фінансування медичних закладів, збору інформації тощо мають бути покладені на спеціально створений Суспільний медичний фонд.

Визначення основного переліку медичного лікування та медичних послуг, безоплатне надання яких має бути гарантоване державою для кожної особи. При фінансуванні системи охорони здоров’я потрібно перейти від підходу «утримання закладів охорони здоров’я» до принципу «оплати наданих послуг».

Створення ефективної системи профілактики та раннього виявлення захворювань, боротьби з епідеміями та забезпечення високої якості і безпечності фармацевтичних препаратів, які потрапляють на український ринок.

Інфраструктура. Створення максимально сприятливих умов для інвестування у базові інфраструктурні галузі. Адекватне регулювання інфраструктурних галузей з боку держави, яке є зрозумілим для всіх учасників ринку і, водночас, є простим до впровадження.

Аграрна політика. Створення повноцінного ринку сільськогосподарської землі. Радикальне реформування державної політики підтримки сільського господарства. Модернізація системи наукових досліджень та освіти, які б відповідали сучасним ринковим умовам функціонування сільського господарства.

Захист довкілля. Вдосконалення інформаційних, інституціональних, правових, регуляторних та економічних механізмів екологічного управління та його інтеграція в усі без виключення сфери державної політики та господарювання.

Безумовне запровадження принципу «забруднювач повинен платити» (забруднення чи хижацьке ставлення до природних ресурсів є невигідним за рахунок прогресивних штрафів та високих ставок платні за забруднення та природокористування) та стимулювання становлення моделі зеленої економіки.

Зовнішньоекономічна політика. Високий рівень інтеграції України в світове господарство та, відповідно, залежність соціально-економічного розвитку від динаміки та тенденцій розвитку світогосподарських процесів вимагає від України цілісної та ефективної зовнішньоекономічної політики як інструменту реалізації власних економічних інтересів в глобальній економіці.

Першочергові кроки:

1. Створення передумов для запровадження повноцінного середньострокового бюджетного планування.

2. Прийняття закону про державну допомогу. Такий закон має чітко визначити зміст та види державної допомоги, принципи та процедури її надання, відповідальність з боку реципієнтів допомоги.

3. Розробка та прийняття закону про державні закупівлі з врахуванням кращих світових практик.

4. Розширення бази оподаткування шляхом запровадження нових податків (насамперед податку на нерухомість). В середньостроковій перспективі потрібно визначити необхідність зниження оподаткування фонду оплати праці та ставок основних бюджетоутворюючих податків.

5. Розробка політики щодо оподаткування малого бізнесу на найближчі 5—7 років та її законодавче закріплення.

6. Прийняття закону про Національний банк України.

7. Створення економічних та інституційних передумов для переходу до режиму інфляційного таргетування в середньостроковій перспективі.

8. Прийняття закону про статус Фонду державного майна, який би покладав на ФДМУ функції управління об’єктами державної власності та забезпечення ефективності та прозорості приватизаційного процесу, повноваження щодо контролю за дотриманням виконання інвестиційних зобов’язань.

9. Прийняття спеціального закону про впорядкування відомостей щодо прав володіння матеріальними та нематеріальними активами, правил та процедури доступу до цих даних.

10. Створення загальнонаціонального реєстру відомостей про заставу.

11. Завершення формування реєстру пільговиків як інструменту оптимізації пільг.

12. Прийняття закону про єдиний соціальний внесок, який має визначити єдину систему збору, обліку внеску, надання права контролю за сплатою внеску і проведення перевірок одній установі. Для осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, він має бути встановлений на мінімальному рівні.

13. Прийняття закону про ринок земель, який має містити принципи та засади (експертної) грошової оцінки земельних ділянок, чітко врегульовувати всі можливі способи набуття власності на земельні ділянки, визначати умови для придбання земельних ділянок іноземними громадянами, встановлювати відповідальність за порушення законодавства у питаннях купівлі-продажу земельних ділянок, регулювати питання, що стосуються зміни цільового призначення земель, тощо.

14. Законодавче врегулювання орендних відносин: визначення принципів та інституціональної структури функціонування ринку оренди сільськогосподарської землі, особливо в тій частині, що стосується стану та родючості землі до та після її оренди (з відповідними санкціями), чітко визначити механізми та засади формування орендної плати та відповідних розрахунків між орендарем та орендодавцем тощо.

15. Ухвалення законодавчих актів, які необхідні для запровадження другого рівня пенсійного забезпечення.

16. З метою започаткування реформування сектору охорони здоров’я визначити основний перелік медичного лікування та медичних послуг, безоплатне надання яких має бути гарантоване державою для кожної особи.

17. Що стосується фінансування системи охорони здоров’я, потрібно розробити програму переходу від підходу «утримання закладів охорони здоров’я» до принципу «оплати наданих послуг».

18. Ухвалення спеціального закону про приватне медичне страхування, який би визначав засади функціонування та регулювання цього ринку.

19. Розробка концепції інтегрованого екологічного управління.

20. Створення незалежної Національної комісії регулювання транспорту, якій мають бути передані функції ліцензування різних видів діяльності в транспорті та забезпечення рівного доступу операторів різної організаційно-правової форми до транспортної інфраструктури, а також регулювання тарифів.

21. Створення незалежного регуляторного органу з метою вдосконалення державного регулювання у сфері ЖКГ та недопущення зловживання монопольним становищем на ринку для нагляду за діяльністю трьох галузей ЖКГ, що є природними монополіями (водопостачання, водовідведення, теплопостачання).

22. Розробка Програми ефективного використання радіочастотного ресурсу України і внесення відповідних змін до Плану використання радіочастотного ресурсу України.

Поиск по сайту: