Марбурзька школа неокантіанства

Це було кантіанство, принаймні його вважали таким у добі його найбіль­шого розквіту в XIX віці. Марбурзька школа від цього почала, але потім у всіх пунктах відійшла, твердячи, що кантіанство треба або інакше розуміти, або видозмінити.

2. Раціоналізм проти емпіризму. Філософів усіх часів чи не найбільше розділяє те, в чому вони бачать достовірність: одні вірять тільки фактам, другі тільки почуттю необхідності. Перші створили емпіризм, другі — раціоналізм. Особливу позицію займав Кант: не довіряв ані самим фактам, ані самому почуттю необхідності, зате довіряв їм, коли поєднуються між собою. Це дало початок його особливій "критичній" філософії. Натомість засновники марбурзької школи до фактів не мали жодної довіри, оскільки факти знаємо тільки через чуттєві дані, котрі є лише суб'єктивними реакціями і не дають жодної підстави для об'єктивного знання.

При такій орієнтації засновники марбурзької школи мусили бути против­никами емпіризму. Дані чуттів не лише не є джерелом пізнання (як хоче емпіризм), але нічим не спричинюються до пізнання, не мають для нього жодного значення. Значення мають єдино чуттєві необхідності. Ними виключно й керується точна наука, не зберігаючи нічого з чуттєвих даних. В емпіризмі марбурзька школа бачила найбільшу з помилок, а його ініціаторів — Локка і Юма — звинуватила в тому, що занапастили філософію.

Марбурзька школа поборювала також арістотелізм через те, що за основу бере чуттєві дані. Не тільки не вважала Арістотеля великим філософом, але мала його за шкідливого відступника, котрий зрадив Платона і на довгі віки запровадив філософію на хибний шлях.

Мало того, школа, властиво, закинула кантіанство, в кожному разі "право­вірне" кантіанство з його двома джерелами пізнання, оскільки визнавала тільки одне. Згідно з кантіанством, думка давала пізнанню форму, а чуття матеріал. Тимчасом для марбурзької школи пізнання було виключно справою думки, отож думка мусить надавати пізнанню матеріал, оскільки чуттєві дані, випад­кові та суб'єктивні, інформують нас хіба про нас самих, але не про світ. Думка отримує від чуттів тільки подразники, але не матеріал. Вона діє під впливом цих подразників, але своє знання про предмети мусить сконструювати

сама. Це було вже не кантіанство, а чистий раціоналізм. Переконання про виключність і самодостатність думки було ближчим до Фіхте й Геґеля, ніж до Канта.

Марбурзька школа, захищаючи виключність думки та розуму, боролася аж на два фронти. Поборювала не тільки погляд, що пізнання, якщо можна так сказати, є нижче від розуму, але також що пізнання вище від розуму. Інакше кажучи, боролася не тільки з емпіризмом, але також із містицизмом, в якому бачила погляд без жодних підстав, чисте непорозуміння. А до містицизму зараховувала також інтуїтивізм.

3. Апріоризм проти психологізму. Кант твердив, що суб'єкт пізнаючи накидає предметам свої власні форми. Тому знаходить ці форми у всіх пред­метах; вони повсюдні, але тільки суб'єктивні. Вони вроджені для розуму, інтелект містить їх у собі. Можна зробити висновок, що якби наш інтелект був збудований інакше, то й ці форми були б іншими. Тому очевидно, що це є форми нашої психіки і їх слід розуміти психологічно.

Так принаймні інтерпретували Канта кантіанці. Натомість Коген покинув цю психологічну інтерпретацію. Він інтерпретував так: апріорні форми пізнан­ня, котрі відзначив Кант, не є формами психіки, не є вроджені, інтелект не містить їх у собі, вони не є залежні від будови нашого інтелекту. Це радше форми, якими кожен суб'єкт, кожен інтелект мусить послуговуватись, якщо має пізнавати предмети. Без них пізнання предмету було б неможливим, вони виникають, коли суб'єкт уявляє собі предмет, і не були б іншими, коли б людський інтелект був збудований інакше. Бо інтелект пізнає лише тоді, коли може на це спромогтись. Якщо не може спромогтись, то не може нічого пізнати.

Коген визнавав, що Кант послідовно не дотримався цього розуміння своєї теорії, але воно було його глибшою інтенцією, в кожному разі його властивим філософським здобутком. І якщо сьогоднішня філософія має користати з Канта, то мусить його розуміти саме так, усупереч першим неокантіанцям, які його розуміли психологічно.

Ця інтерпретація мала далекосяжні наслідки, а саме відбирала у філософії Канта її суб'єктивні, релятивістські, антропоморфні риси: те, що людський інтелект трактує явища у певних категоріях, напр., кількості чи причинності, загалом не означає, що забарвлює їх по-своєму. Зовсім навпаки: ці категорії як необхідні умови пізнання предметів є якнайбільш предметними. Тому марбурзька школа заперечувала суб'єктивізм.

4. Трансцендентальний метод проти спекулятивного. Виникає питання, як встановити ці апріорні форми пізнання. Раз вони не є формами психіки, то цього не можна зробити психологічно. Психологічне спостереження тут не допоможе. І марбурзька школа поборювала психологізм.

Але так само не можна, як це робили Фіхте та Геґель, виводити їх апріорно, тому що то вже спекулятивний метод без зв'язку з дійсністю. А якщо йдеться про предметне пізнання, то треба звернутися до дійсності. Як це зробити? Не через чуттєві сприйняття, оскільки вони інформують нас про нашу власну реакцію, а не про дійсність. То що ж інформує нас про неї?

Інформує наука, а саме точна наука. Вона елімінує чуттєві дані і все те, що є суб'єктивною реакцією суб'єкта, залишаючи те, що у досвіді є предметним.

Тутшкола залишилась вірною Кантові. Бо істотною рисою кантіанства було, що філософія мусить спиратися на науку, черпати свої узагальнення з неї. Кант говорив, що метод філософії муситьбути "трансцендентальним", і марбурзька школа зробилана цьому найбільший наголос. Розуміли це так, що філософія звертається до "факту науки" і встановлює, якими є необхідні умови цього факту. Це і тільки це є її завданням і способом поступування.

Тут марбурзька школа, що, зрештою, йшла власним шляхом, збігалася з іншими напрямками сучасної думки: спільним для них було звертання до конкретних наук. Так само поступали не тільки ранні кантіанці, але також позитивісти та нові матеріалісти. Однак при всіх подібностях між ними були принципові відмінності, а саме: марбурзька школа зверталася не до всіх наук, а тільки до тих, котрі вважала "найдосконалішими — до математики та матема­тичного природознавства, оскільки інші науки не позбулися повсякденного, чуттєвого, суб'єктивного бачення світу. Результати цього обмеження не могли не виявитися; школа зверталася до абстрактних наук і витворила абстрактну картину світу, зовсім відмінну від тої, яку витворили "сцієнтисти", хоча ті

так само зверталися до конкретних наук.

5. Опозиція проти дуалізму явищ і речей. Ствердивши, що пізнання має

суб'єктивні складники, Кант приймав, що пізнаємо єдино явища, а не речі самі в собі, однак не виявляв сумніву в тому, що речі в собі існують. У повсякденній свідомості прізвище Канта з жодним іншим поняттям не спле­лося так сильно, як із поняттям "речі в собі". Проте вже ранні кантіанці, на чолі з ЛянГе, мали сумніви щодо цього поняття. Звертаючись до деяких висловів Канта, говорили, що це тільки "граничне поняття" (Grenzbegnff). Це означає, що воно становить тільки ідеальну границю наших зусиль, аби окрес­лити явища, тому не протистоїть явищам, а є властиво ідентичне з явищами,

є нашим горизонтом, а не чимось недостовірнимпоза ним.

Коген пішов у цьому напрямку: найперше інтерпретував поняття речі в собі як граничне поняття, а потім його цілковито відкинув, у переконанні, що може викликати тільки непорозуміння, витворюючи ілюзію якоїсь двоїс­тості явищ і речей, котрої насправді немає. Твердив також, що Кант взагалі-то не надавав цьому поняттю ваги, що воно було не його ідеєю, а залишком давньої метафізики, від якої він не вмів цілковито визволитись. Це мусять зробити його наступники. І марбурзька школа поборювала дуалізм речей і явищ, трактувала світ моністичне. А що твердження про речі в собі ототож­нювала з метафізикою, то поборювала й метафізику.

6. Ідеалізм проти матеріалізму. Якщо в дійсності немає речей у собі, то в ній немає нічого, що б виходило за межі свідомості. І немає підстав, аби

предмети протиставляти суб'єктові.

"Протиставлення суб'єкту й предмету, — писав Коген, — кульгає: воно є

залишком схоластики. Немає предмету інакше як через суб'єкт. Якщо так,топредмет має ту ж природу, що й суб'єкт, відтак не протистоїть думці, а

міститься у її рамках". Наслідком цього був ідеалізм: марбурзька школа мала члч

його за основну тезу, тому поборювала передусім матеріалізм. Вважала, що може послатися тут на нову фізику, котра розбила традиційне розуміння матерії. "Ідеалізм проник у нову фізику, — писав Коген. — Теорії електрики судилося здійснити найбільший переворот у розумінні матерії і через перетво­рення її в силу довести до перемоги ідеалізму".

Поиск по сайту: