Становлення адміністративної юстиції в Україні

Адміністративна юстиція зародилася ще в часи європейських буржуазних революцій. У французькому, а потім і в німецькому праві для наближення влади до народу було запроваджено адміністративне судочинство - спершу як напівсудове, а потім і як повноцінне судове провадження для оспорювання дій влади. Дане суб?єктивне право, що також є природнім і невідчужуваним, послужило основою для створення в Західній Європі на межі XVIII- ХІХ століть інституту адміністративної юстиції. Проблеми адміністративної юстиції, розгляду адміністративно-правових конфліктів почали привертати до себе увагу ще в дореволюційній Росії (до якої протягом значного відрізку часу входила і значна частина України) у другій половині ХІХ століття. Аналізувалися західні моделі адміністративної юстиції і в той же час розроблялася вітчизняна модель судового контролю за діяннями органів управління і чиновників. У другій половині XIX ст. в губерніях Росії також були запроваджені органи розв?язання спорів, які виникають "у справах управління". На чолі цієї системи стояв Сенат (вищий урядовий орган влади з судовими, адміністративними, а іноді й законотворчими функціями), що формувався царем. Один із його департаментів мав розв?язувати суперечки між владними органами і підданими, а також компетенційні спори, - і ті, й інші разом становлять основу юрисдикції адміністративних судів. Система органів адміністративної юстиції, що формувалися в Російській імперії у другій половині ХІХ - в перші десятиліття ХХ століть мала два рівні: центральний (Сенат) і губернський ("присутствія"). Після революції 1905 року активно почали обговорюватися пропозиції щодо формування адміністративної юстиції. У 1907 році, в межах запровадженої П.Столипіним адміністративної реформи, також передбачалося створення адміністративних суддів.

30 травня 1917 року Тимчасовим урядом Росії був прийнятий Закон про суди з адміністративних справ. У Конституції Української Народної Республіки 1918 року передбачалося, що судова влада здійснюється виключно судами в межах цивільного, кримінального та адміністративного законодавства. В період гетьмана І. Скоропадського було законодавчо закріплено положення, згідно з яким Генеральний суд одержав повноваження щодо розгляду адміністративних справ, а в часи Директорії проект Основного Закону УНР достатньо велику увагу приділяв саме адміністративній юстиції.

У 1923 р. Інститут радянського права в Україні розробив проект Положення про Верховний адміністративний суд і про обласні та губернські адміністративні суди республіки. Згодом, у 1927 році, було прийнято Адміністративний кодекс УРСР. Був запроваджений адміністративно-процесуальний порядок розгляду скарг на дії місцевих адміністративних органів. Проте й у цьому законодавчому акті не передбачалося судового оскарження, за винятком скарг на неправильне провадження опису, оцінки майна, призначеного на продаж у разі несплати необхідних платежів, а також неправильний розподіл отриманих від продажу майна сум . Адміністративний кодекс України впорядкував систему органів та посадових осіб, які були уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначив процесуальні межі розгляду цих справ. При цьому суди до числа органів, які розглядають справи про адміністративні порушення, введені не були.

Тільки Конституції СРСР 1977 р. і Конституція УРСР 1978 р. закріпила за громадянами право на оскарження до суду дій службових осіб, державних і громадських органів, яке повинно було реалізуватися в порядку, встановленому законом. Через 10 років, у листопаді 1987-го р., був прийнятий Закон УРСР "Про порядок оскарження до суду неправомірних дій службових осіб, що порушують права громадян".

Необхідність створення спеціалізованого інституту адміністративної юстиції, який би міг надійно захищати права громадян від диктату з боку владних органів та їх посадовців, почала визрівати в українському суспільстві практично одразу після проголошення Україною своєї незалежності. Задекларованою Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992 р. № 2296-ХІІ [7] Концепцією судово-правової реформи в Україні передбачалася наявність у складі судів загальної юрисдикції суддів (колегій) за спеціалізацією по розгляду адміністративного судочинства, тобто виведення адміністративних судів в окрему систему. До затвердження нової Конституції України це положення так і не було реалізоване. Важливим є прийняття Кодексу Адміністративного судочинства України.

Поиск по сайту: