Просвітницький реалізм і сентименталізм

Просвітницький реалізм вивів на перший план героїв з демократичного середовища, показав їхню боротьбу за існування, за визнання в суспільстві, за утвердження почуття гідності. Зокрема, подолати абстрактні норми моралістики Д. Дідро (слайд 77) намагався через поєднання в одному персонажі (племіннику Рамо) цинізму і гострого критицизму ("Племінник Рамо"), П.-О. Бомарше (слайд 78) - Долає абстрактні норми моралістики через поєднання в одному персонажі крутійства і кмітливості в образі Фігаро ("Севільський цирюльник" та "Весілля Фігаро") Мимоволі станеш злим, коли все помічаєш.

У романахАтуана-Франсуа Прево(слайд 79) (1697-1763) бурхливі людські пристрасті стикалися ЗІ звичайними обставинами життя - матеріальними, сімейними, через що переживання ставали не абстрактними, як у класичних творах, а реальними, злободенними. Водночас А.-Ф. Прево порушив канони просвітницької літератури. Він не лише вивів на сцену жертв станових забобонів, соціальних умов життя, а поглибив людську драму внутрішніми» психологічними чинниками, насамперед якостями характеру("Записки знатної людини", "Історія кавалера де Гріє та Манон Леско").

Сентименталізм ( від фр. sentiment - почуття) — мистецький напрям в європейській літературі другої пол. 18 ст. Письменники-сентименталісти надавали перевагу людським почуттям, захоплювалися природою і виводили як героїв простих людей.

Основи сентименталізму пов'язані з творчістю англійських письменників першої половини 18 ст. С. Річардсона, Лоренса Стерна, Д. Томпсона, Т. Ґрея й ін.

Родоначальник «чуттєвої» літератури (сентименталізму ) Семюел Ричардсон, (слайд 82) (1689— 1761)— англійський письменник, Кращий роман Річардсона — «Кларіса» або «Історія юної леді»; Героїня, спокушена Ловеласом, вмирає серед страждань, оточена ореолом безневинно пригноблюваної, добродійної жертви долі; Ловелас убитий на дуелі месником за Кларісу. Памела(слайд 82) — героїня першого роману Ричардсона — виходить переможницею із спокуси і стає дружиною того, хто хотів спокусити її.

Твори Лоренса Стерна (слайд 83) отримали назву «сентиментального напряму» в літературі і є зображенням любовних пригод мандрівника, що чергується з викладом хвилюючих його відчуттів. Він є автором сентиментальної подорожі» На ім'я цього твору і самий напрям був названий «сентиментальним») Роман поєднував чутливість Річардсона з любов'ю до природи і своєрідним гумором. «Сентиментальну подорож» сам Стерн називав «мирними мандрами серця у пошуках природи і всіх душевних потягів, здатних вселити нам більше любові до ближніх і до всього світу, ніж ми звичайно відчуваємо».

Драматургію і театр реформував на засадах просвітництва Карло Гольдоні (слайд 84) (1707-1793), який поєднав "комедію почуття" і "комедію інтриги", створивши тип "комедії середовища". "Слуга двох панів".

Казки Карло Гоцці(слайд 85) (1720-1806), , зокрема "Любов до трьох апельсинів", "Король-олень" «Турандот» «Жінка-змія» та інші, не втратили своєї привабливості й донині.. У своїх творах митець апелює до почуття та розвінчує авторитети. К. ГоццІ широко використовував алегорію, притчу, традиції ярмаркового театру та гротеску.

Отже, література Просвітництва створила такі жанри, як роман, філософська повість, казка, сімейна і філософська драма, піднесла естетичні цінності, демократизувала літературу, наблизивши мистецтво слова до широких верств суспільства.

Осадча Аня

Енциклопедизм

З ідеологію та практикою Просвітництва тісно був пов'язаний енциклопедизм -духовно-інтелектуальний та освітній феномен європейської культури другої половини ХVІІІ ст. Енциклопедистами називали осіб, які входили до складу колективу авторів французької "Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел" опублікованої в 17-ти томах тексту та 11-ти томах ілюстрацій.

До видання "Енциклопедії" активно залучились видатні вчені, письменники, інженери: Ж.-Л. д'Аламбер, Вольтер, Д. Дідро, Ш.-Л. Монтескье, Е.-Б. де Кондільяк, К.-А. Гельвецпі, ІІ.-А.-Д. Гольбах, Ж.-Ж. Руссо, А.-Р.-Ж. Тюрго, Г.-З.Маблі, Мореллі, Ж. Л. Л. Бюффон, Б. Л. Б. Фонтенель та Ін.

Світогляд енциклопедистів був дуже різним (матеріалісти, деїсти, атеїсти), проте наукові статті проповідували передові ідеї, відбивали новдтнш рівень знань, обґрунтовували необхідність наукового пізнання світу та його критичного осмислення. Суперечливість "Енциклопедії" виявилась у різних поглядах її авторів на форму організації політичної влади (абсолютна монархія, обмежена монархія, республіка). Разом з декларацією рівних прав для всіх наносився нищівний удар по буржуазних цінностях (потяг буржуазії до посад, пожадливість, паразитизм фінансових кіл). Загалом же "Енциклопедія" мала антиклерикальний та антифеодальний характер, була гімном науці та розуму.

Офіційно перший том "Енциклопедії" вийшов у 1751 р., але вже Після виходу другого тому (1752) її видання було заборонене. "Енциклопедію" продовжували видавати нелегально, але після публікації в сьомому томі статті Ж.-Л. д'Аламбера щодо віротерпимості на її видання знову наклали заборону. Потрапив до тюрми головний редактор Д. Дідро, емігрував та постійно переховувався Вольтер, почалося цькування Ж.-Л. д'Аламбера, але у 1772 р. "Енциклопедії" опубліковано.

''Енциклопедія" мала великий успіх, тому дуже швидко розповсюджувалась. Понад 4000 примірників першого видання розійшлось миттєво, хоч за ціною воно було доступне лише багатіям. До 1789 р. "Енциклопедія" витримала ще п'ять видань. Здешевлення вартості видання зробило її доступною для широкого загалу читачів.

Видання "Енциклопедії" Істотно позначилось на майбутній долі Європи. У ній з позицій раціоналізму та наукової методології викладено основні ідейні засади Просвітництва, відбито досягнення в галузі науки, техніки, мистецтва. Енциклопедисти вивели суспільну думку з глухого кута релігійно-догматичних суперечок, протистояли невігластву та фанатизму, сприяли піднесенню рівня освіченості, розвитку та популяризації наукових знань, трансформації світогляду особистості на демократичних засадах, утвердженню в суспільстві ідей рівності й свободи, що вплинуло на прискорення соціального та науково-технічного прогресу.

Пісоцький Олексій

Бароко

Художньо-мистецьке життя XVII ст. відбивало подих кардинальних суспільних змін. Рух Контрреформації, що пронизував католицьке богослов'я, політику та культуру, був спрямований проти ідеалів Реформації та гуманізму. Головним знаряддям Контрреформації стала інквізиція. Але далекоглядні діячі церкви закликали боротися з протестантизмом не через переслідування, а через створення нової системи духовного виховання особистості в тому числі засобами мистецтва. Ці ідеї лягли в основу нового стилю, що розпочав формуватися в другій половині XVI ст. в лоні католицької церкви (Італія, Іспанія). Розвивався він нерівномірно майже до кінця XVIII ст. і отримав назву бароко (від італ. Бароко - вигадливий, химерний, дивний/ від порт. регоlа вагосса - перлина неправильної форми)

Назва стилю з'явилася пізніше від його народження і не відповідає його глибинному змісту./, охопивши не лише всі види художньої творчості (літературу, музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво), а й світогляд та спосіб життя тогочасної людини. Вийшовши з лона церкви (католицьке бароко), новий стиль активно втягував у мистецько-естетичний вир світські верстви населення, знайшовши співзвучність з їхніми запитами, умонастроями, смаками (світське барокко).

Мистецтво бароко поєднало в собі нібито несумісні елементи: ірраціональність, містику, фантастичність, експресію. Йому притаманні специфічні риси: перевага в релігійних сюжетах зображень чудес та мучеництва; динаміка. що йде на зміну статичності та стриманості мистецтва Відродження, контрастність, асиметрія, гігантоманія, перевантаження декором, живописна ілюзорність, що намагається ввести око в оману; архітектурні ансамблі та синтез мистецтв, коли в одному творі поєднувалися різні жанри: архітектура, живопис, скульптура, декоративне оздоблення.

В епоху Бароко набрало довершеності міське будівництво. Ансамблі характерні не лише для окремих споруд, а й для вулиць, що набули чіткої прямолінійної форми. Початок і кінець вулиці прикрашався скульптурними чи архітектурними спорудами. В Італії Д. Фонтана започаткував трипроменеву систему вуличного проектування (від однієї площі розходяться три вулиці, що відіграло виняткову роль у майбутньому європейському містобудуванні.

Найяскравіше бароко виявилося в католицьких країнах: Італії, Іспанії, Португалії, Фландрії, Чехії, Польщі; дещо менше - у Німеччині, Англії, Франції та Голландії бароко не відігравало провідної ролі. В Україні бароко знайшло своєрідний та блискучий прояв лише наприкінці XVII - XVIII с-Відповідно в мистецтві бароко виділяють різні національні школи: італійську, іспанську, фламандську, голландську, французьку, українську тощо.

Видатні майстри ХУП-ХУШ ст., імена яких пов'язані з характерними для бароко архітектурними спорудами: в Італії - К. Мадерна (1556-1629) Барроміні (1599-1667), Д.-Л. Берніні (1598-1680); у Франції -Ж.Лемерсьє, Л.Лево(1612-1678),А.Куазевокс(1640-1720);в Англії - К. Рен (1632-1723) та ін. Одним з найяскравіших представників барокового мистецтва Італії, законодавцем смаку та моди епохи Бароко був Джованні-Лоренцо (Джан-лоренцо) Берніні. Він не лише видатний зодчий (завершив будівництво та оздоблення Собору св. Петра в Римі і площі перед ним (іл. 51, 52), спорудив численні архітектурні ансамблі), а й неперевершений декоратор та скульптор, який досяг вершин психологічної експресії, пластичності та динаміки форм у мармурі ("Екстаз святої Терези" (іл. 54), "Аполлон і Дафна", "Давид" (іл. 53). “Викрадення Прозерпіни"). Д.-Л. Берніні утверджував нові барочні форми в архітектурі Риму, створюючи неповторний святковий образ "вічного міста". Митець уславився і як самобутній портретист, а працюючи в жанрі шаржу, започаткував основи карикатури.

У малярстві видатними представниками культури бароко в Іспанії стали Ель Греко - Д. Теотекопулі(1541-1614). Ф. Рибальта (1551-1628), X. Рибера (1591-1652), Ф. де Сурбаран(1598-1664). Найяскравішою постаттю "золотого іспанського віку" вважається Дієго-Родригес де Сильва Веласкес (1599-1660) та ін. Золотий вік іспанського живопису завершує творчість Бартоломе-Естебана Мурільйо (1618-1682) - Його полотна на біблійні сюжети ("Мадонна з немовлям", "Непорочне зачаття", "Святе сімейство"), як і зображення дітей вулиці ("Хлопчик з собакою", "Продавщиця фруктів" та ін.), принесли художнику європейську славу.

У Музеї мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків (м. Київ) можна ознайомитися з унікальною колекцією картин золотого віку" іспанської школи, зокрема, з картиною X. де Сурбарана (сина Ф. де Сурбарана) "Натюрморт з млинком для шоколаду". Твори цього майстра, який помер у ранньому віці, вважаються рідкісними. Цінною знахідкою музею, безперечно, є картина Д. Веласкеса "Портрет інфанти Маргарити”, у якій художник зумів тонко, артистично і благородно передати холодну замкненість спадкоємниці престолу і водночас зворушливу незахищеність дитини.

Історико-культурний розвиток фламандської та голландської шкіл ішов різними шляхами, що було пов'язано з буржуазною революцією в Нідерландах. Зокрема, сім провінцій, що звільнилися, від іспанського панування, стали називатися Голландією, а південні провінції, що залишались у повній залежності від Іспанії, - Фландрією (сучасна Бельгія). Відповідно і мистецтво XVII ст. розділилося на дві школи: голландську та фламандську. Найвидатнішим представником барокового живопису Фландрії XVII ст. по праву вважається Пітер-Пауль Рубенс (1557-1640). Художник започаткував фламандську школу живопису, що справила величезний вплив на розвиток європейського мистецтва.

Універсалізм творчого обдарування ІЇ.-П. Рубенса, титанічна працездатність зближують його з майстрами Відродження. Мистецтво художника - нетиповий стиль світського бароко з яскраво вираженими національними особливостями. Для рубенсівських картин характерне життєстверджуюче начало, перевага почуттів, динамізм композицій. У творчості П.-П. Рубенса переважали біблійні та міфологічні сюжети. У цьому жанрі написані картини "Останнє причастя Св. Франциска", "Битва греків з амазонками", "Персей і Андромеда". Майстер написав достатньо портретів, але йому бракувало психологічного відчуття. Водночас у серії портретів близьких йому людей ("Автопортрет з дружиною Ізабеллою Брандт", "Портрет Ізабелли Брандт", "Портрет Єленії Фоурмен" та ін.) художник зумів зобразити душевні якості та передати Їх внутрішній світ.

З талановитих учнів П.-П. Рубенса, які примножили славу його школи, слад виділити А. вал Дейка (1599-1641) та Я. Йорданса (1593-1678). Гордістю колекції Музею мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків є полотна майстрів фламандської школи: оригінальний ескіз П.-П. Рубенса "Бог ріки Шельди, Кібелла і богиня Антверпена", Я. Йорданса "Амур і сплячі німфи" та А. ван Дейка "Портрет чоловіка в чорному".

Найвидатнішими представниками голландської школи живопису є Франс Халс (між 1581 і 1585-1666) Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669). Їх творчість відзначає реалізм та національна самобутність. Підсумком голландської школи живопису став мистецький доробок П. Рембрандта. Його творчість, як і будь-якого геніального художника, вийшла за межі суто голландського малярства. Пензлю митця належать такі шедеври, як "Флора", "Автопортрет з Саскією", "Виступ стрілкової роти капітана Франса Баннінга Кока ("Нічна варта"), "Даная", "Повернення блудного сина" та ін. Рембрандт став непере вершеним майстром офорту, рівних якому немає у світовому мистецтві.

Рижикова Маша

Поиск по сайту: