Епікур автор багатьох праць, головна з них — "Про природу". Природа, згідно з вченням Епікура, розвивається за своїми власними законами. "Нечестивий не той, хто усуває натовп богів, — відзначав він, — а той, хто застосовує до богів уявлення натовпу". За переконанням філософа, боги не втручаються ні в природний стан речей, ні в людські справи. Виходячи з цього, він обгрунтовує етичну автономію людини, яка, тільки завдяки пізнанню природи і розумному дотриманні її законів, може звільнитися від страху і марновірства і досягнути щастя.
28. Вчення Полібія про класифікацію форм держави та їх кругообіг Під впливом стоїцизму сформувалася концепція Полібія (приблизно 200-120 рр.. До н.е.), останнього великого політичного мислителя Стародавньої Греції. Основний мотив написаної ним "Історії" в 40 книгах - шлях римлян до світового панування. Ілюмінація історичного процесу у Полібія спирається на уявлення стоїків про циклічному розвитку світу. Він виходить з того, що суспільне життя існує від природи і прямує долею. Подібно живим організмам, всяке суспільство проходить стану зростання, розквіту і, нарешті, занепаду. Завершуючись, цей процес повторюється спочатку. Розвиток суспільства Полібій трактує як нескінченний рух по колу, в ході якого "форми правління змінюються, переходять одна в іншу і знову повертаються". Кругообіг політичного життя проявляється в послідовній зміні шести форм держави.
30. Вчення Цицерона про суспільство, державу і право. Вплив на нього ідей давньогрецьких мислителів
Політичні ідеї давньогрецьких мислителів одержали свій розвиток у працях давньоримських учених і державних діячів, насамперед у Марка Туллія Цицерона (106-43 р. до н.е.) - знаменитого римського оратора, державного діяча й мислителя. З римських мислителів він заслуговує на особливу увагу. У його великій творчості значна увага приділена проблемам держави й права. Спеціально ці питання освітлені в його роботах «Про державу» й «Про закони». Цілий ряд політико-правових проблем розглядається й в інших його роботах (наприклад, у роботі «Про обов'язки»), а також у його численних політичних і судових розмовах.
31. Політичні ідеї римських стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій). Їх ставлення до свободи і рабства. Сенека вважав, що тільки глибокі знання можуть забезпечити душевну рівновагу і цілковиту байдужість до буденних справ, які є джерелом вічного неспокою. Отже, мудрість віддаляє людину від мінливих бажань. Епіктет який головний акцент робив на проблемі особистого морального самовдосконалення і належного виконання ролі, визначеної кожному долею. Взаємовідносини людей, при цьому, повинні чітко базуватися на принципі: "Чого не бажаєш собі, не бажай і іншим". Марк Аврелій розвивав "уявлення про державу з рівним для всіх законом, яка правиться відповідно до рівності і рівноправності всіх, та царство, в якому найвищим благом є свобода підлеглих"
32Політико-правові ідеї римських юристів (Гай, Папініан, Павло, Ульпіан, Модестін). Римські юристи. Вагомий вплив на подальший розвиток світової державно-правової думки справили римські юристи І—III ст. Сабін, Гай, Папініан, Ульпіан, Модестін, Павло та ін. Вони були найвидатнішими людьми свого часу, бо виконував роль універсальних фахівців, своєрідних жерців суспільно-політичних відносин і обіймали найвідповідальніші державні посади.
Якщо Арістотель започаткував політичну юриспруденцію, то римські юристи стали засновниками власне юриспруденції — науки «про божественні й людські справи, знання справедливого і несправедливого», і таких її галузей, як правова політика і правова практика. Вони піднесли розуміння права і закону на емпірико-теоретичний, логіко-понятійний, концептуальний рівень, а політичні доктрини «оточили» правовим простором. Справедливість (юстицію) стали тлумачити як «волю віддавати кожному своє право»; природне право із суто теоретичної конструкції перетворилось на фактично діючі юридичні норми; державні та інші політичні проблеми почали розв´язувати в окремій правничій галузі — публічному праві; міжнародні політичні відносини унормовували у праві народів, стосунки між фізичними особами — у приватному праві.
33. Римські юристи про природу і систему права, про право і справедливість, про право публічне і приватне Людське право (jus) розумілося римськими юристами як право природне і звичаєве право, закон (lex), що включав едикти магістратів, рішення сенату, право юристів, установлення прин-цепсів, конституції імператорів і т.д. У складі діючого права в Римській імперії юристи виділяли три частини: природне право, право народів і право громадян.Природне право (jus naturale) вони поширювали на всіх живих істот — всі народжуються вільними. У людському суспільстві, за Ульпіаном, до його установлень відносились передусім шлюб, сім´я, виховання. Вимогам природного права підлягають всі інші частини права.Право народів (jus gentium) — загальне всім людям, право, яке природний розум встановив між усіма людьми. Право народів юристи тлумачили як правила міждержавних відносин, норми майнових і інших договірних відносин римських громадян з неримлянами. Це забезпечувало взаємодію і взаємовплив норм цивільного права і права народів, що захищало приватні і державні інтереси римлян. За нормами права народів заборонялися всі угоди з ворогами. Захоплений римлянами ворог втрачав свою правоздатність і ставав рабом. Суворо дотримувався імунітет послів і посольств, у т. ч. послів ворога.Право громадян або цивільне право (jus civile) регулювало відносини між вільними римлянами на основі звичаєвого права, законодавства народних зборів, преторського права. «Цивільне право, — відзначав Ульпіан, — не відокремлюється цілком від природного права чи права народів....Таким чином, наше право є або писаним, або неписаним, як у греків; із законів одні написані, інші ненаписані».
34. Політичні ідеї раннього християнства. Головні правові ідеї раннього християнства. На противагу нерівності, як основі рабовласницької політико-правової системи, християнство проголосило принцип рівності людей, незалежно від їхніх національності, статі, майнового та політичного становища. "Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої — бо всі ви один у Христі Ісусі". Таким чином, ідея рівності возводиться до трансцедентної сутності, тобто бога, і означає, перш за все, рівність людей перед богом.Конкретизуючи поняття свободи і рівності, в християнстві присутній ще один надзвичайно важливий для юридичної сфери принцип еквіваленту ("рівним за рівне"). "Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви".Кардинальний переворот, який зробило християнство, полягає у тому, що праця почала розглядатися, як неодмінна якість нової людини, що випливає з божественної правди і закону свободи. Це була своєрідна революція в розумінні людини взагалі; те, що греко-римська цивілізація вважала недостойним вільної людини, піднімалося на божественну висоту. Трудитися повинні всі, ніхто не повинен жити чужою працею: "Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть".Послідовним продовженням попереднього принципу стає засудження багатства, розподілу людей на багатих і бідних. "Блаженні убогі — Царство Боже бо ваше".
35. Еволюція християнства від опозиційної релігії до державної, зміна його політико-правової сутності. Християнство — світова релігія, якій належить важливе місце в історії людства, у тому числі в історії політико-правової думки. Християнство виникло в середині І ст. н.е. За п'ять століть (I–V ст.) воно зі вчення невеликої іудейської секти виросло у космополітичну релігію Середземномор'я. На протязі цього періоду в християнстві проходили суттєві зміни з ряду питань, включаючи і то стосувалися держави та права. Головним рубежем цих змін є перетворення християнства з опозиційної і гнаної релігії в релігію офіційну і панівну. Основні твори раннього християнства з'явилися в другій половині І ст. — в середині ІІ ст. З них 27 було канонізовано, тобто офіційно визнано церквою, і вони склали "Новий завіт Господа нашого Ісуса Христа". Це — чотири євангелія (від Матвея, від Марка, від Луки і від Іоанна), Діяння святих апостолів, 21 послання апостолів та Об'явлення Іоанна Богослова ("Апокаліпсис"). Є також ряд неканонізованих пам'яток. Важливими є також твори пізніших християнських авторів. Так, в другій половині ІІ — в ІІІ ст. з'являються твори Тертуліана, Кепріана, в IV ст. — Євсевія та Іоанна Златоуста, у першій треті V ст. — Августина Блаженного.
