Легізм- інтереси народу та держави протилежні, тобто легісти першими в історії політичної думки Стародавнього Світу обгрунтували думку про несумісність політики і моралі. Вони відстоювали ідею абсолютної влади правителя, який повинен правити методом "батога і пряника" на основі жорстких законів, які тотально регламентували б життя підданих і не підлягали осуду та оскарженню.
Загальна характеристика суспільно-політичної ідеології у Стародавній Греції. Основні напрямки ідеологічної
Загальна характеристика суспільно-політичної ідеології у Стародавній Греції. Основні напрямки ідеологічної боротьби і проблеми, що були в центрі уваги цієї боротьби. головна увага приділялася державному устроєві, проблемі кола осіб, допущених до участі в політичній діяльності. Цим і була обумовлена підвищена увага до питання класифікації форм держави, пошуків причин переходу від однієї форми правління до іншої, прагнення визначити найкращу ідеальну форму правління. Для правової і політичної думки давньої Греції характерна особлива увага до питань державного устрою, кола осіб, які беруть участь у політичній діяльності. Відтак, майже у кожного із грецьких мислителів, шкіл чи напрямків знаходимо відповіді на питання про критерії класифікації та види форм держави, причини їх зміни, про закономірності переходу від однієї форми правління до іншої, про конструкцію ідеальної держави тощо
Політичні вчення раннього періоду (ІХ–VІ ст. до н. е.). Творчість Гомера, Гесіода, Солона, Піфагора та Геракліта.
Політичні вчення раннього періоду (ІХ–VІ ст. до н. е.). Творчість Гомера, Гесіода, Солона, Піфагора та Геракліта. Гомер-Ідеологія Гомера, йдучи походить зобщинно-родовую формацію, відбиваєнарождающуюся цивілізацію, висхідний гуманізм, включаючи критикуразлагающейся родової аристократії, скептичне ставлення до богів і героям, цілком певну антивоєнну позицію і гуманізм в моралі, релігії, і естетиці. Гесіод-відбивав вже орієнтацію людини у межах класового суспільства. Міфологія, досить «розхитана» вже в Гомера, у Гесіода перетворювалася або у мораль (дидактичний епос), або у предмет колекціонерства і каталогізації (генеалогічний епос). Солон- вважав, що міжнародні контакти вимушують втрачати небажане старовинне почуття погорди і презирства до чужинців, розвивають інтерес і симпатію до іншого способу життєдіяльності, що певним чином унеможливлює криваві війни. Він приймав численних емігрантів, надавав права громадянства вигнаним назавжди, хоча не схвалював звичаю мати дві батьківщини—був проти подвійного громадянства.
Період розквіту давньогрецької політичної думки (V–ІV ст. до н. е.). Демокрит про державу і право.
Демокріт- людське суспільство виникає лише після тривалої еволюції, як результат прогресивної зміни вихідного природного стану. В цьому сенсі суспільство, держава, законодавство створені штучно, а не дані природою. Але саме їх походження являє собою природно-необхідний, а не випадковий процес. державі, представлені загальне благо і справедливість. Інтереси держави він ставив вище інтересів громадян. Само ж державне управління вважав мистецтвом, причому не простим, а найскладнішим із усіх мистецтв.
Політичні ідеї софістів. Праворозуміння софістів старших (Протагор, Горгій, Гіппій, Антіфон).
Софісти- раціоналізували погляди на природу, суспільство, державу, політику, право, мораль, форми та норми людського спілкування, місце та роль людини у світі. Оголошення людини мірою всіх речей було основоположниками принципом цього античного просвітницького руху. Протагор-Особливу увагу він приділяв вихованню в дусі поваги до законів держави. "Держава, накресливши закони, відповідно до них заставляє і правити, і підкорятися. А порушника закону держава карає, і назва цьому покаранню — виправлення". Горгій- підкреслював, що одним з найбільших досягнень людської культури є писані закони, які він називає охоронцями справедливості, яку він ставить за цінністю вище за них. Гіппій- перший серед софістів протиставив природне і позитивне право. Природне право є, за твердженням Гіппія, справедливість, в той час як позитивний закон, що змушує дотримуватись умовних і штучних вимог, суперечить справедливості. Антіфон- Обгрунтовуючи ідею про рівність всіх людей від природи, він посилається на те, що у всіх людей — елінів і варварів, знатних і простих — одні і ті ж природні потреби. Нерівність всіх людей випливає з людських законів, а не з природи. "За природою ми всі у всіх відношеннях рівні"
