Цілі конкретизуються у постановці конкретних завдань

У кожній навчальній програмі визначаються як загальні, так і специфічні завдання. Б.М. Йєменський пропонує згруповувати за­дачі курсу образотворчого мистецтва за такими напрямками:

1. Мистецтво як культура відношення до всіх явищ життя. Ця група задач фактично вбирає в себе зміст мистецтва, який вира­жається чепоз моральні, етичні, емоційно-ціннісні критерії суспіль­ства (культуру відношення до суспільства, людини, світу речей, світу природи). Це завдання виховання, сприйняття, оцінювання.

2. Мистецтво як творчість — розвиток асоціативно-образного мислення, здатності зв'язувати у свідомості далекі одне від одного явища, бачити загальну систему, здатність народжувати у власній свідомості на основі сприйняття життя художній образ і вміти його сприймати у творах мистецтва. Це завдання розвитку.

3. Мистецтво як мова, система мов, що ґрунтується на таких вихідних поняттях як композиція, лінія, колір, об'єм, простір. А застосування їх у різних мовах різне. Це завдання оволодіння знан­нями, уміннями та навичками [41, с 62-63].

Аріадна Жукова так говорить про головне завдання мистецтва: «Головне завдання мистецтва спільне із задачами філософії та на­уки: мистецтво вчить людину жити, воно передає їй досвід, відкриття і роздуми попередніх поколінь. Все це так. Але й сама мова ми­стецтва, її чисто образна сторона варті найбільшого дивування і захоплення. В цьому плані вміння досягти ілюзорності наближується до життя так, щоб воно саме здавалося «живим»- вершина діяльності художника» [17, с 44].

В навчальних програмах з образотворчого мистецтва головні завдання визначаються таким чином:

1. Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до не утилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні прояви естетичного у навколишньо­му світі; вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні минулого.

2. Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу уні­версальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури по­чуттів.

3. Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва; усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетич­ної оцінки, культури почуттів.

4. Формування потреб і здібностей щодо продуктивної худож­ньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригі­нальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва; оволодіння основами художньо-образної мови і вира­жальними можливостями художніх матеріалів та різних видів ху­дожніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у твор­чості.

5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку практичної художньо-творчої діяльності [16, 54].

Зміст освіти

Протягом тривалого часу змістом освіти вважали лише су­купність знань, умінь та навичок. Так було, доки не виникла соціаль­на потреба в інтелектуальному та творчому розвитку. Сучасна дидак­тика розглядає складові змісту освіти більш широко. Головною метою освіти є передавання від покоління до покоління основ соціального досвіду, накопиченого людством протягом його існування.

М.М. Скаткін та І.Я. Лернер виділяють такі головні компонен­ти змісту освіти:

— знання та уявлення про світ;

— досвід способів діяльності;

— досвід способів творчої діяльності;

— досвід емоційно-ціннісного відношення (оцінки) до світу, до власної діяльності.

Відносно курсу образотворчого мистецтва до першого компонен­та змісту навчання можна віднести головні поняття, визначення, правила, закони, принципи теорії мистецтва, факти з історії мистец­тва та біографій митців. До другого — способи образотворчої діяль­ності у різних видах мистецтва та художніх техніках виконання.

Дуже важливо у навчальному процесі реалізовувати два ос­танніх компоненти. Ні об'єм знань, що придбаються у готовому виг­ляді, вміння, що засвоюються за зразком, не можуть забезпечити творчі можливості людини. «Розвиток творчих здібностей вимагає спеціального механізму — своїх навичок, свого тренажу. І вчити цьому необхідно із самого юного віку — коли дитина найбільш до цього прихильна. Цьому положенню пора стати педагогічною аксі­омою», вважає Б.М. Йєменський [41, с 36]. Способи творчої діяль­ності вимагають винаходу власних шляхів реалізації задумів, пе­ренесення відомих способів діяльності у нестандартні ситуації та завдання. Фантазія, творчість як м'язи, їм необхідне тренування.

Образотворче мистецтво належить до предметів такого типу, в яких провідним компонентом змісту освіти є емоційно-ціннісна оцінка світу, особистісне сприймання, усвідомлення власного став­лення до явищ, подій та об'єктів навколишнього світу. Специфіка четвертого компоненту — емоційно-ціннісна оцінка світу полягає в особистісному сприйманні «пропуску» крізь себе ставлення, емоцій до подій, явищ, ідей. «Досвід відношення не можна вивчи­ти чи придбати шляхом вправ, його не можна придбати вольовими зусиллями, його треба пережити — іншого шляху немає!» [41, с 38].

Зміст навчального предмета розкривається у навчальних про­грамах.

Аналіз минулих та існуючих програм з образотворчого мистец­тва показав, що здебільшого навчальний матеріал в них розподі­ляється не системно. Теми уроків в одних програмах визначають­ся за задачами вивчення образотворчої грамоти, в інших — за тематикою сюжетів практичних робіт. В їх послідовності відсутня логіка і взаємозв'язок, що робить педагогічну діяльність вчителя і навчально-пізнавальну діяльність учнів на уроці хаотичними, урив­ковими.

Першу спробу скласти систему змісту образотворчого мистецт­ва було зроблено Б.М. Йєменським. В основу його програми була покладена цілісна блоково-тематична побудова єдиного кола пізнан­ня в кожному навчальному році і чверті при різноманітній прак­тичній діяльності. Зв'язок уроків стає міцним і послідовним. Закладена динаміка викладання образотворчого мистецтва розгор­тається за домінуючими проблемами навчання:

1—4 класи — етап основ художніх уявлень;

5—9 класи — етап основ художніх знань;

10—її класи — етап основ художньої культури, художньої свідомості.

Системно-структурного підходу дотримувалися і автори пред­ставленого календарно-тематичного планування. Такий підхід дає можливість вчителю (а за його допомогою і учням) уявляти весь курс з образотворчого мистецтва разом із виділенням головних проблем, зв'язку теоретичних знань, практичних умінь, розгортання твор­чої діяльності і уявлень про світ.

Велику увагу системності знань приділяє Л.Я. Зоріна. «В сучас­них умовах школа не може дати людині запас знань на все життя, але вона повинна дати їй опорні знання, розвити її мислення, щоб вона змогла оцінювати нові факти, явища, ідеї, з якими буде зуст­річатися в суспільному житті, праці, щоб вона була здатна до уяви осмислення, відбору нових одержаних знань» [19, с 10].

Методи навчання

Разом зі зміною змісту освіти повинні змінюватися і методи навчання. За визначенням І.Я. Лернера метод навчання є «систе­мою дій вчителя, який організовує практичну і пізнавальну діяль­ність учня, що стійко веде до засвоєння змісту освіти» [34, с 17]. Методи навчання виділяються за такими взаємопов'язаними осно­вами:

а) специфікою цілей навчання або видів змісту освіти;

б) особливостями засобів їх засвоєння;

в) специфікою діяльності з організації та здійснення способів засвоєння.

За класифікацією методів навчання М.М. Скаткіна і І.Я. Лер­нера можна визначити такі методи навчання, що може застосову­вати вчитель: - — інформаційно-рецептивний (пояснювально-ілюстративний);

— репродуктивний (відтворюючий);

— проблемного викладу;

— евристичний (частково-пошуковий);

— дослідницький.

1. Інформаційно-рецептивний (пояснювально-ілюстративний) метод спрямований на організацію сприймання інформації. Це може бути пред'явлення в готовому вигляді об'єкта, що вивчаєть­ся (або його зображення чи кінофільм); вчитель може сам побуду­вати розповідь. Його задача — організувати сприйняття. Діяльність учня при цьому полягає у сприйманні, усвідомленні і запам'ятову­ванні об'єму одержаної інформації в готовому вигляді.

2. Для формування, відпрацювання вмінь та навичок застосову­ють репродуктивний метод навчання. Сутність його полягає в тому, що вчитель-конструює, відбирає завдання, при виконанні яких учні відпрацьовують способи застосування знань. Це може бути пред'яв­лення одного і того ж завдання, або пред'явлення варіативних завдань, схожих зі зразком. При цьому відпрацьовуються способи практичної та інтелектуальної діяльності — з одного боку, з друго­го — загальні, міжпредметні знання (аналіз, синтез, абстрагуван­ня, узагальнення, класифікація, складання плану, конспекту тощо), предметно-специфічні. Цілі, що досягаються репродуктив­ним методом — це закріплення, зміцнення знань та умінь, тобто засвоєння способів діяльності, вже відомих раніше.

Для реалізації третього компонента змісту освіти (способи твор­чої діяльності) необхідне застосування продуктивних методів навчан­ня — дослідницького, евристичного, проблемного викладу. їх відміна від двох попередніх методів полягає в тому, що учню надається інфор­мація не в готовому вигляді. її треба виділити і засвоїти самостійно. Для пошукової діяльності необхідним є постановка проблеми (про­тиріччя) однозначних рішень, розв'язання якої не існує.

3. При проблемному викладанні «вчитель формулює проблему, яку бере з історії науки чи конструює на основі навчального матері­алу, що вивчається, і сам розкриває протирічний процес її доказів і вирішення. Учні слідкують за ходом думок, міркувань вчителя, перевіряють ступінь їх логіки та переконливості» [34, с 106] ... У учнів можуть виникати сумніви, питання, які вони можуть поста­вити. В окремих випадках вирішення проблемних ситуацій та про­блемних задач можливе самими учнями чи під керівництвом вчи­теля [34, с 37].

Сутність методу проблемного навчання полягає в тому, «що в процесі рішення учнями спеціально розробленої системи проблем і проблемних задач здійснюється оволодіння досвідом творчої діяль­ності, активної, творчої, свідомої особистості» [39 с. 106].

4. Сутність дослідницького методу полягає в тому, що «вчитель конструює методичну систему проблем та проблемних задач, адап­тує її до конкретної ситуації навчального процесу, пред'являє уч­ням, тим самим управляє їх навчальною діяльністю, а учні, вирі­шуючи проблеми, забезпечують зрушення в структурі та рівні розумової діяльності, поступово опановуючи процедуру творчості, до того ж засвоюють і методи пізнання» При підготовці до такого уроку вчителю необхідно визначити, по-перше, ідеї, які буде розк­ривати він, по-друге, ідеї та поняття, які будуть здобувати самі учні.

5. Сутність евристичного методу полягає в тому, що «під керів­ництвом вчителя учень не вирішує цілісні проблемні задачі, а ви­конує тільки окремі кроки, частини процесу вирішення» [34, с. 42]. Тому цей метод одержав назву частково-пошукового. Формами такого методу можуть бути: повідомлення вчителем фактів при са­мостійно зроблених висновках учнями; вчителі, розкриває логіку повідомлення, а учнів просить зробити черговий крок; вчитель поді­ляє важке завдання на частини, вирішивши які учень повертаєть­ся до заданого; евристична бесіда, тощо. Цей метод допомагає поелементно, кроками навчатися творчому мисленню.

В практичній діяльності вчителем використовуються методи навчання відповідно до встановлених цілей та задач уроку. Для розвитку творчих здібностей учнів більш продуктивними є про­блемні методи навчання, які ґрунтуються на проблемних ситуаці­ях, протиріччях і вимагають пошуку невідомих раніше рішень. При такій організації діяльності вчителю на уроці належить роль по­мічника у визначенні проблеми, її переводу в проблемні задачі та їх вирішення учнями.

Поиск по сайту: