Мовні помилки у перекладах міжнародних правничих документів

26.12.00 | Г. Сахаров, м.Дніпропетровськ

Переклад правничих текстів з іншомовних ориґіналів вимагає не лише особливо обережного ставлення до передачі змісту документу, а й ретельного добору українських відповідників чужомовних юридичних термінів. Текст угоди, пакту, конвенції відрізняється від літературного тексту наявністю ретельно опрацьованих юридичних визначень, термінів, катеґорій. Помилки у перекладі, внаслідок яких змінюється значення, звужується чи розширюється сфера застосування визначень та положень документу, роблять цей документ юридично невідповідним ориґіналу. Відтак, і можливість застосування документу в правничій практиці стає сумнівною і може призвести до важко передбачуваних наслідків.

Юридичні катеґорії, терміни та визначення конкретного документу знаходяться у складних зв’язках з визначеннями, термінами, катеґоріями інших документів або застосовуються в інших документах. Помилки перекладу можуть спричинитися навіть до руйнування систем взаємопов’язаних документів та хибного застосування цілих галузей права, до правничої неповноти або безпідставного розширення сфери дії конкретного права. Помилка перекладу може поставити правників у складну ситуацію, коли тлумачення правничих положень призводитиме до протиріч або хибних висновків.

У статті Святослава Караванського "До питання про неперекладність" ("Українська мова та література", ч.2, 2000), присвяченій якості чужомовно-українських словників, звернено увагу на невідповідність англомовному ориґіналу назви документу, яка англійською звучить так: "Universal Declaration of Human Rights" (док. ООН A/PES/217A). В українському перекладі документ названо "Загальна декларація прав людини". Російський переклад має назву "Всеобщая декларация прав человека".

Як зазначає п. Караванський, слово "universal" має найближчий за змістом український відповідник "всесвітній". Трансформація значення відбулася з причини використання як взірця для перекладу українською російського перекладу з англійської. У ланцюжку "universal" - "всеобщая" - "загальна" наявна втрата значення, що відбувалася від перекладу до перекладу.

Словосполучення "human rights", перекладене російською як "права человека", в українському дослівному перекладі з російської стало "правами людини", хоча найближчим до англійського ориґіналу українським відповідником є "людські права". Тобто українською назва документу мала б звучати як "Всесвітня декларація людських прав". Маємо втрату інформативності назви документу і спотворення семантики основоположного юридичного терміну, бо словосполучення "людські права" і "права людини" мають різне значення і різний юридичний зміст.

Аби позбутися звинувачень у надмірній прискіпливості, покажемо, до чого призводить заміна терміну "людські права" терміном "права людини". Інтуїтивно, маючи "мовне чуття", можна помітити, що термін "права людини" має відмінне значення від терміну "людські права". І справа не у відчутті мови, в якому присутні емоції, а у звуженні значення юридичного терміну, що в даному разі призводить до звуження сфери застосування цілої галузі права. Переклавши "human rights" як "права человека", перекладач з англійської на російську опинився під впливом цього словосполучення і в подальшому припустився більш серйозних помилок. Посилання на російський переклад (хоча нас не мусило б обходити, яким він є) необхідне тому, що, на жаль, український переклад документу зроблено з російської. Якби український перекладач працював з англійським ориґіналом, можливо, він не припустився би повторення численних помилок в українському тексті документу.

У статті 1 Декларації в українському перекладі читаємо: "Усі люди народжуються вільними і рівними за своєю гідністю і правами". Тут наявні дві помилки: по-перше, в англійському ориґіналі, де написано: "All human beings are born free and equal in dignity and rights", взагалі немає слова "своєю" і його включення до перекладу не є потрібним, хоча, можливо, це не так суттєво. Друга помилка докорінно змінює юридичне значення цього постулату, який є засадничим в усій галузі права, що стосується людських прав. "Human beings" перекладено як "люди" (скопійовано українським перекладачем з російського тексту). Тут перекладач знову опинився під впливом словосполучення "права людини" замість "людські права" і не помітив суттєвої заміни значення терміну. Словосполучення "human beings" перекладається українською не як "люди", а як "людські істоти". Відбулося суттєве звуження сфери застосування всієї галузі права. Бо людськими істотами є не лише люди у прямому розумінні слова. Всі тлумачні та енциклопедичні словники та енциклопедії у визначеннях терміну "людина" виходять з притаманності людині високорозвиненої психіки, свідомості, соціальності, мови, використання знарядь праці. Лише у деяких джерелах людина визначається як істота подвійного характеру - соціальна і біологічна, але ніде біологічна сутність людини не відокремлюється від її соціальної сутності - ці риси розглядаються у сукупності.

Якщо персонаж казки Редьярда Кіплінґа Мауглі безперечно є людиною, то його справжні прототипи, виховані тваринами, позбавлені значної частини рис, перелічених в енциклопедичних визначеннях людини. Тим більше не підпадає під ці визначення істота, народжена жінкою, але така, що не має розвиненого мозку, або не має головного мозку взагалі (таке трапляється). Якщо англомовний ориґінал Декларації не відмовляє таким істотам у людських правах, то згідно з українським і російським перекладами, з огляду на існуючі визначення терміну "людина" вони таких прав позбавлені.

Зрозуміло, що людська істота, яка не має розвиненого мозку або головного мозку взагалі, не може користуватися, наприклад, правом на участь в управлінні країною (ст.21 п.1 Декларації), проте згідно з визначеннями англійського ориґіналу документу має доступні їй за її станом права, такі, наприклад, як право на життя (ст.3), право не зазнавати тортур або жорстокого та нелюдського поводження (ст. 5), право на рівний захист законом (ст.7) і таке інше.

Відтак, виникає обґрунтований сумнів у коректності терміну "права людини".

Аналізуючи текст Декларації далі, стикаємося вже з прямим перекрученням юридичних визначень та положень цього документу майже у кожній його статті. Більшість статей Декларації, в яких визначається приналежність кожному її суб’єктові конкретних прав, в англійському ориґіналі починаються словами "everyone" або "all", які навіть школяр переклав би як "кожний, кожна" та "усі". Перекладач російського тексту проте застосовує словосполучення "каждый человек" та "все люди", хоча слів "людина" чи "люди" в ориґіналі немає. Український перекладач це копіює - "кожна людина", "всі люди". Згаданій вище людській істоті ще раз відмовлено у людських правах, тепер майже у кожній статті перекладу Декларації.

Таким чином, орієнтація українського перекладача на російський переклад замість ориґіналу призвела до спотворення тексту, неспівпадання його з англомовним ориґіналом та до звуження сфери правничого застосування. І то не лише згаданого документу, а й усієї системи документів, що стосуються людських прав, бо згадані помилки з перекладу Декларації перейшли і до українських перекладів документів, які на ній ґрунтуються.

В результаті українські і російські переклади документів, що входять до Біллю про людські права, не співпадають з ориґіналами не просто у визначеннях та мовних конструкціях, а у певних ідеолоґічних засадах. Оскільки переклади цих документів виконані за часів існування СРСР та УРСР, не можна виключити і те, що "помилки перекладача" не є випадковими. Можна припустити, що на відмінності перекладів від ориґіналів відбилася культивована у СРСР на противагу "буржуазним людським правам" теорія "прав особи", що розроблялася радянськими ідеолоґами після прийняття брежнєвської Конституції СРСР. Можливо, тому й з’явилися у текстах українських перекладів згадані розбіжності. Крім того, український перекладач скоріше за все був змушений уніфікувати український переклад з російським текстом, бо такою була практика у СРСР. Проте, з яких би причин це не сталося, сьогодні маємо переклади міжнародних документів, які не співпадають з ориґіналами у засадничих положеннях і потребують перегляду та коректив.

Уявляється доцільним, щоби кожний переклад правничого документу перед його офіціалізацією піддавався ретельній експертизі за участю правників і лінґвістів для запобігання можливим помилкам. Бо вилучення хибних офіційних текстів і заміна їх відкоректованими не лише підриває довіру до інститутів права, а й вимагає додаткових витрат.

Аналіз згаданих у цій статті текстів документів здійснювався за виданнями "The International Bill of Human Rights" (UN Department of Public Information. Litho in UN. DPI/925-21153-October 1989), "Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. Друге видання. (Київ: Юрінформ, 1992) та "Права человека. Основные международные документы" (Москва: Международные отношения, 1990).

Кононов Олексій

Юрисконсульт ТОВ «Лізингова компанія «Оніс»

Донецьк

Знову про проблеми юридичного перекладу

Згадуючи про проблеми, пов’язані з перекладами юридичного характеру, автор цієї статті перш за все змушений погодитися з тим, що в Україні бракує спеціальної літератури та, за поодинокими винятками, існують неабиякі труднощі з викладанням іноземних мов у юридичних навчальних закладах (Орлов М. Юридичний переклад для “чайників” // Юридична газета. – 2003. – № 12(12). – 24 грудня).

Сьогодні часто лунають/гучні заяви про те, що сучасному українському правникові конче потрібне знання іноземних мов, однак незважаючи на наявність різноманітних державних програм з поглиблення їхнього вивчення, на практиці стан речей навряд можна вважати задовільним.

Вже ні для кого не є таємницею те, що рівень “лінгвістичної” підготовки правників, які навчалися у столиці, якісно відрізняється від рівня випускників юридичних факультетів у регіонах, особливо віддалених від західних кордонів нашої держави. Безумовно, завжди і всюди можна знайти винятки, але на що можна сподіватися, коли деякі студенти і навіть свіжоспечені випускники демонструють повне незнання не те що іноземної мови, а мови державної (якщо за іноземну не вважати російську). Мені особисто згадується випадок, коли у стінах бібліотеки рідного факультету один мій знайомий читав журнал “Право України”, тримаючи поряд українсько-російський словник. На моє запитання, яке слово він знайшов у журналі, що змушений звернутися до словника, він (звичайно ж, російською) відповів: “Яке там слово, без словника я взагалі нічого не розумію ЦІЄЮ МОВОЮ”. Тим не менше, потрібно віддати йому належне, адже часто такі самі, як він, студенти взагалі не читають юридичної літератури українською. Однак при цьому вони є українськими громадянами!

Метою даної статті є не вивчення досить гострої для України мовної проблеми, а спроба проаналізувати існуючу практику і проблеми юридичного перекладу на прикладі перекладів з української мови на російську, англійську та зворотного перекладу.

Напевно майже кожному українському юристу знайомі проблеми, пов’язані з перекладом українських юридичних термінів російською і навпаки. Згадаємо хоча б “строки й терміни”, про які йдеться у главі 18 нового Цивільного кодексу України. Російською ці слова перекладають як “сроки и даты” (доводилося зустрічати російськомовні видання неофіційного характеру, де читаємо “сроки и термины”). Подібні “лясуси” притаманні перекладам, що вийшли друком до видання нового ЦК українською і російською мовами у Відомостях Верховної Ради України в жовтні 2003 р. (Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356).

Дещо іншим шляхом пішли перекладачі нового ЦК на англійську. Так, у перекладі, зробленому Центром комерційного права, можна побачити „periods and dates”. І що ж у результаті? А те, що смислове забарвлення таких перекладів зовсім інше, ніж у автентичному українському тексті. Це випливає з визначення розглядуваних понять, що міститься у ст. 252 ЦК. По-перше, в обох перекладах має місце тавтологія, по-друге, як у російській, так і в англійській мовах існує різниця між датами (dates) та періодами (periods), які повною мірою не відтворюють сутності українського поняття “терміни”. Звичайно, в даному конкретному випадку вдалий переклад зробити дуже важко: надто вже різна специфіка кожної з трьох згаданих мов, гостро відчувається брак еквівалентів (що до можливостей перекладу на англійську мову, то в ній все ж існує співзвучний еквівалент – „term” – строк, момент, коли щось потрібно зробити, дата настання, – але його неможливо використати у множині, оскільки закінчення -s повністю змінює значення слова – члени (мат.), умови, особисті відносини, взаємопорозуміння). Проте саме цей приклад є тим самим випадком, коли потрібно застосувати такий перекладацький прийом, як експлікація – лексичне перетворення у вигляді введення в текст додаткової інформації з метою донести до читача перекладу того, що мовою оригіналу було б зрозуміло без жодних уточнень тільки носію мови або людині, яка володіє мовою оригіналу (в нашому прикладі – українською). Інакше кажучи, до тексту перекладу слід додати зноску, в якій вказати на відсутність абсолютного еквіваленту українського поняття “термін” і пояснити його відмінність від дати (date) й періоду (period).

Іншим красномовним прикладом є слово “правочин” (глава 16 ЦК). З англійським перекладом “transaction” все нібито гаразд, а от у російському варіанті можна зустріти “сделка”, “соглашение” та навіть “обязательство”. Безперечно, така ситуація з перекладом склалася перш за все через відсутність подібного терміна в ЦК Української РСР 1964 р., який діяв донедавна, та через ототожнення в ньому “сделки” та “соглашения” завдяки використанню одного терміна – “угода”. Але ж у цьому випадку відсутні такі труднощі з вибором еквівалента, як у попередньому прикладі, чому ж тоді спостерігається настільки “різнобарвний” переклад? Можна собі уявити, що може трапитися, коли з таких “перекладів” доведеться робити зворотній з російської переклад, або переклад третьою мовою.

Дещо іншу ситуацію можемо спостерігати при перекладі англійською і російською терміна “позичка”. Не можна вважати абсолютно ідеальними ані російський еквівалент “заём” (завдяки використанню цього російського терміна в російськомовних виданнях нового ЦК України з’явилося два договори займа (див. статті 827–836 та статті 1046–1053)), ані англійський „lending”. Що до англійського перекладу, то тут перекладачі застосували більш вдалий (на відміну від російського) підхід, який дозволяє в англійському тексті відрізняти договір позички (lending) від договору позики (loan). Але ж визначення, що містяться у відповідних статтях ЦК, дають читачеві уяву про специфіку використання зазначених еквівалентів у даному контексті. Проте не слід забувати, що при їх використанні у відокремленому контексті або в розмові можуть виникнути непорозуміння (знову ж доречно буде скористатися експлікацією, або, якщо йдеться про переклад договору, узгодити розбіжності, що обов`язково виникнуть при відсутності уточнень у тексті самого договору).

Слід зазначити, що наведені приклади (принаймні стосовно російської мови) не можуть яскраво проілюструвати всю катастрофічність ситуації, адже кодекси та інші закони України так чи інакше мають офіційний переклад російською, який друкується у “Відомостях Верховної Ради України” та іноді в “Голосі України”. Набагато гіршим є стан речей щодо підзаконних нормативних актів.

Німецький перекладач А. Нойберт залежно від характеру тексту оригіналу запропонував розрізняти чотири типи прагматичних співвідношень при перекладі – від найточнішого перекладу у прагматичному сенсі до фактичної неможливості відтворити прагматику оригіналу в перекладі, а саме:

1. до першого типу належать оригінали, які мають однаковий прагматичний інтерес і для читачів перекладу (наприклад, науково-технічна література). Їх можна перекласти з найбільш повним ступенем адекватності;

2. до другого типу належать оригінали, які спеціально створені для перекладу (інформаційні та інші матеріали, призначені для іноземної аудиторії);

3. до третього типу належать твори художньої літератури. Їх переклад неможливий без втрат прагматичної адекватності, інакше кажучи, в перекладі частково втрачається ця сама прагматична адекватність;

4. до четвертого типу належать оригінали, специфічно спрямовані на членів конкретного мовного колективу, які не мають жодного відношення до рецепторів перекладу (законодавчі документи, суспільно-політична періодика тощо).

При цьому йдеться не про якість самого перекладу, а про однакову реакцію читачів оригіналу та перекладу. Досягнення такої рівності не є обов’язковою метою будь-якого перекладу, а в деяких випадках вона принципово недосяжна внаслідок особливостей рецепторів перекладу, неможливості визначити реакцію рецепторів оригіналу та деяких інших причин.

Що стосується саме юридичних перекладів, то при аналізі можливостей еквівалентного перекладу юридичної інформації з однієї мови на іншу спадають на думку слова славетного французького вченого Р. Давіда, який, порівнюючи між собою поняття англійського і французького права, зазначав: “На рівні понять ми також будемо частково дезорієнтовані після того як не знайдемо в англійському праві таких понять, як батьківська влада, узуфрукт, юридична особа, підробка, непереборна сила тощо. Проте ми зустрінемо такі незнайомі поняття, як довірча власність, зустрічне задоволення, естоппель, треспас та інші, які нам ні про що не говорять. Не відповідаючи жодному із знайомих нам понять, терміни англійського права не перекладаються на інші мови, як і терміни флори та фауни різних кліматів. Коли ці терміни бажають перекласти за будь-яку ціну, їхній смисл, як правило, втрачається…”. Проте слід наголосити на тому, що ці слова класика порівняльного права трохи застаріли, адже більшість із наведених ним термінів сучасним правникам із країн як загального, так і континентального права знайома і зрозуміла без перекладу.

Мова права як спеціальна “субмова” має свій власний зміст і низку специфічних якостей, що відрізняються залежно від мовної системи. Тим не менше, переважна більшість особливостей будь-якої мови пояснюється впливом історичних, культурних, соціальних та політичних факторів на її носіїв. Проте, незважаючи на такі особливості, перед перекладачем постає завдання виконати переклад і донести до рецептора перекладу інформацію, викладену в оригіналі, адже йому не можна отак просто сказати: “Це не перекладається”. Сучасні процеси глобалізації певною мірою “стирають” зазначені культурні, соціальні та історичні особливості, що полегшує роботу перекладача, але це не означає, що йому (перекладачеві) не потрібно знати всі ці особливості.

Сучасна мова права оперує низкою вимог щодо юридичних термінів, які перекладач має брати до уваги в процесі їхнього перекладу. Так, юридичний термін має:

1. відповідати правилам і нормам відповідної мови;

2. бути систематичним;

3. відповідати конкретній дефініції, що орієнтована на відповідну концепцію;

4. бути відносно незалежним від контексту;

5. бути точним;

6. бути якомога лаконічнішим;

7. бути спрямованим на максимальну відповідність (у рамках відповідної системи термінів);

8. бути виразно нейтральним;

9. бути благозвучним.

Як бачимо, наведені вище приклади перекладів не зовсім відповідають деяким із зазначених вимог. І це є наслідком не тільки існування різниці в мовах, кожна з яких має свої специфічні якості, а й того, що Україна втратила культуру перекладу. А подібні неточності в перекладах, приклади яких можна наводити й наводити, можуть зрештою призвести до непередбачуваних наслідків (якщо вже не призвели) не тільки для перекладача та осіб, які скористалися його працею, а й для держави в цілому. Ми маємо обмаль спеціальної літератури, мало спеціальних словників (а ті, що вже видані, досить неповні), праці зарубіжних правників українською перекладаються дуже рідко, а такі переклади могли б сприяти формуванню відповідної бази еквівалентних термінів і юридичних виразів українською мовою та навпаки. Якщо ж ідеться, скажімо, про переклад з англійської на українську або навпаки, перекладач часто змушений звертатися до російськомовних словників і довідників, що показово ілюструє ситуацію.

Окремо потрібно згадати про переклади законодавства Європейського Союзу українською мовою. Такі переклади мають офіційний характер, хоча здійснюються вони дуже повільно. А от що можна сказати про переклад українського законодавства на мови ЄС? Централізованої та цілеспрямованої перекладацької діяльності у цій сфері в Україні ніхто не здійснює. Виборче законодавство перекладають для іноземних спостерігачів, комерційне – для іноземних юристів та підприємців, кримінальне та адміністративне – для різних перевіряючих з міжнародних організацій, але такі переклади не є офіційними, не містять єдиної термінології і не підлягають обов’язковому опублікуванню. Проілюструвати це можна на прикладі перекладу Центром комерційного права на англійську мову терміна “договір поставки”. Так, у перекладі Господарського кодексу було застосовано термін “procurement agreement”, у перекладі Цивільного кодексу – „supply agreement”. Можна заперечити: мовляв, навіщо це робити, якщо вітчизняне законодавство не відповідає вимогам ЄС, а що до термінів, то навіть у різних нормативно-правових актах в їх оригінальному українському варіанті термінологія не уніфікована. Відповісти на це запитання можна іншим запитанням: якщо Україна не може донести до можновладців ЄС весь комплекс свого, нехай і недосконалого, законодавства зрозумілою їм мовою, то про яку інтеграцію можна говорити?

Ці проблеми потрібно вирішувати, причому комплексно і з розв`язанням наболілої мовної проблеми. Необхідно вдосконалювати вивчення мов у вузах (конкретними справами, а не на папері), робити цей процес привабливим для студентів; у більших обсягах видавати акти українського законодавства (і не тільки Конституцію, кодекси та основні закони), де поряд з українським текстом було б вміщено паралельний переклад, який би мав офіційний характер; заохочувати наукові дослідження з проблем юридичного перекладу як серед науковців-лінгвістів, так і серед науковців-правників, формувати термінологічні бази, на основі яких випускати словники й довідники. Підвалини для цього в державі закладені, потрібно лише докласти погоджених зусиль.

Поиск по сайту: