МОТИВАЦІЙНА ОСНОВА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ В СПОРТИВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Всебічне розкриття причин, якими пояснюється поведінка спортсмена, його дії і вчинки, передбачає аналіз тих психологічних моментів, якими вони визначаються. Основою формування мотивів спонукань до психологічної підготовки спортсмена є відображення зростаючої потреби в удосконаленні. Потреби включаються в усі інші форми психічного відображення як фактор, який активізує рухову активність.

Такі дослідники як Н.П. Гуменюк, В.В. Клименко [6] виділяють три основні функції мотивації: енергетичну, змістоутворюючу і системоутворюючу.

Енергетична функція мотивації випливає з потреби спортсмена в безупинному спортивному удосконаленні. Цей бік мотивації описується відносинами, які утворюють тричленну структуру: «мотив – ціль – умова». Енергія потреб перетворюється у визначений мотив, який повинен бути погоджений з умовами дій, тренування. Спортсмен за такої мотивації відчуває незадоволеність, нестачу чогось, але не знає, змісту і напрямів діяльності для досягнення задоволення, способи їхнього регулювання. Природно, енергія, породжувана мотивами такого роду, має лише перехідне значення: будучи «сліпою», надлишкова енергія призводить до недоцільної активності.

Зазвичай така енергетична мотивація характерна для початкових стадій навчання і тренування. Головною рушійною силою тут є неусвідомені спонукання до рухової активності, хоча вони ще безпредметні, але в них вже є паростки майбутніх інтересів і прагнень. Спортсмен тільки відчуває неясний потяг і йому зовсім ще незрозуміло, що ж його приваблює, які його цілі і завдання діяльності спричиняються цими потягами. Вони або згасають, або наповнюються змістом – перетворюються в прагнення.

Неусвідомлювані спонукання нерідко є досить тонкими індикаторами потенційних здібностей, можливостей, своєрідними провісниками таланта, і щоб його не проґавити, до них потрібно ставитись з великою уважністю.

Зміст потреб спортсмена повинен базуватися на глибоко осмислених і прийнятних для керівництва принципах: тренування – це навчання, пізнання і праця, а не просто механічна робота, це вищі потреби особистості спортсмена, і вони повинні формуватися в навчально-тренувальній діяльності. Праця на тренуванні важка і стомлююча (такою вона здається сторонньому спостерігачу) для спортсмена перетворюється в джерело радості і насолоди.

Значення правильно осмислених потреб для прогресивного розвитку чимале. Вони виражають і несуть у собі спонукальну силу значущості діяльності для сьогоднішнього і завтрашнього дня. Тим самим вони змушують активно шукати шляхи і засоби задоволення потреби в активності, у вирішенні пізнавальних задач, які розвивають творчі здібності. Ця спонукальна сила виявляється незалежно від того, чи відбувається засвоєння давно і добре відомих готових рішень, знайдених попередніми поколіннями спортсменів, чи коли спортсмен і тренер спільно прокладають нові шляхи в невідоме, розширюють межі людських здібностей і роблять нові відкриття.

Потреби знаходять вираження в бажаннях спортсмена. Вони звернені до інших людей з тієї причини, що сам спортсмен наштовхується на труднощі, які стоять між його потребами і можливістю їхнього задоволення. Там, де ця суперечність не розв'язується, бажання не виникає, а якщо воно і виявляється, то швидко зникає. Юні спортсмени особливо потребують допомоги з боку тренера для виховання своїх бажань і концентрації їх у потрібному напрямку. Адже думаючи про бажання, вони хвилюються від неприємного почуття незадоволеності й одночасно сповнені почуттям від передбачення бажаного. Бажання є думка, що при першому ж зручному випадку переходить у дію, і по його змісту можна легко визначити потребу спортсмена.

Змістоутворююча функція мотивів полягає в тім, що спортсмен не тільки виконує рухи і дії чи іншу механічну роботу, але, і це найголовніше, оцінює їх стосовно мети. Мета при правильно організованому навчанні і тренуванні задається як готове цілісне утворення. Тому наявність мотиву і становить головну умову успіху в досягненні мети. Іншою стає і потреба – вона наповнюється змістом. Така потреба, втілена у відображуваному русі чи дії, передає функцію організації руху самим рухом, здатним її задовольнити. Це є основою формування мотивації.

Потреба, наповнена предметним змістом діяльності, не тільки стає мотивом, але і набуває особистісного сенсу, цінності для спортсмена. А особистісний зміст є не що інше, як відображення у свідомості двох моментів: самої мети і всього ходу її досягнення в процесі діяльності.

Мотив – це відображуваний предмет, деякий предметний зміст, який спортсмен має пізнати, змінити чи підкорити своїй волі, зробити його регульованим. При цьому байдуже, у якому вигляді він представлений для відображення. Це можуть бути матеріальні утворення – рухи і дії, які сприймаються спортсменом при безпосередньому виконанні; процеси, які уявляються, явища, властивості тощо, що належать до мозкових моделей, сформованих у минулому досвіді; символічні конструкції, які виступають у формі ідеї, ідеалу. Природно, предмет діяльності спортсмена включає у свій зміст усе те, з чим він безпосередньо стикається, на що впливає, що переміщує в просторі і часі, чий опір переборює у двобої.

Складність осмислювання спортсменами мотиву-предмета полягає у величезній кількості властивостей, зв'язків і відносин у предметі, кожне з яких може бути охоплено думкою, стати предметним. І багато з них залишаються схованими, латентними і не здатними повною мірою задовольнити потреби спортсмена. Чим повніше охоплюється думкою предмет потреби, тим більша ймовірність підвищити керованість рухами, підвищити швидкість їхнього розвитку, удосконалювання.

Виділення в мотиві предметності у всій її повноті дозволяє спортсмену сформувати мотив-образ, що і є безпосереднім регулятором рухів, координатором його діяльності. Але діяльність завжди націлена на перетворення сьогодення і створення нового, яке належить до майбутнього. І щоб його досягти, необхідно прогнозувати розвиток мотиву-образу в мотив-мету. А процес переходу одного в інший і становить змістоутворення, створення смислової моделі потрібного майбутнього.

Зупинимося на формуванні мотивацій, які базуються на представленні про зміст цілей, що входять у найважливіші компоненти діяльності спортсмена: ціль рухів, ціль дії і ціль системи дій – тренувального заняття. Їхній зміст стає предметом потреби, спонукає спортсмена звертати на нього увагу, думати, примірятися до нього і приймати рішення діяти так, а не інакше. У цьому проявляється зміст поняття цілеспрямованості спортсмена – у наполегливості в досягненні поставленої чи ж запропонованої мети. Отже, ціль своїм змістом задає напрям розвитку й одночасно виступає в ролі способу контролю відповідності діяльності необхідним критеріям.

Оскільки живі людські рухи виконують не тільки виконавчі функції – приведення у відповідність образу і руху, але й пізнавальні функції, що служать джерелом одержання інформації про їхні фізичні властивості, то їх метою (в процесі навчання і тренування) є оволодіння способом подолання надлишкових ступенів волі у вирішенні рухового завдання і перетворення руху в оптимально керовану систему. Одержувана при цьому інформація – відображення фізичних властивостей рухів – трансформується в перцептивні схеми, у смислові значення, у символи.

Відображення рухів, їхнє відчуття мають у своїй природі два відносно самостійні утворення – це образ і мотив. Відчуття-образ у процесі розвитку піднімається від «темного» м'язового відчуття рухів, у якому потенційно міститься вся інформація про фізичні властивості рухів, до символів абстрактного мислення.

Ціль кожної дії – одержання мінімального приросту позитивних змін у системі рухів, удосконалювання здібностей, що відповідають властивостям рухів, які спортсмен бажає удосконалювати.

Заученість рухів визначається не кількістю повторення, а якістю повторення процесу рішення рухового завдання в умовах, що змінюються. У результаті цього дії обростають «ореолом» різноманітних відчуттів, які забезпечують успішне їх виконання за різних обставин.

Мета і мислима дія – поняття з одним змістом. Осмисливши сутність дії і зробивши її своїм наміром, мотивом, спортсмен тим самим думкою опановує свою мету і звіряє по ній свою досконалість. Керувати психомоторними процесами – значить виконувати доцільні дії, цілеспрямовано впливати на психічне відображення, проектування і породження оптимальної дії – головні здібності спортсмена. Цілі вибираються не на основі суб'єктивних переваг, симпатій чи з орієнтиром на досягнутий рівень результатів у спорті, а на основі уявлень про оптимальну дію, оптимальний шлях досягнення ідеалу тренування.

Системоутворююча функція мотивів полягає в тому, що в діяльності, крім цілей рухів і цілей дії, є ще й кінцева мета – досягнення ідеалу тренування, перетворення її в оптимальну, яка веде найкоротшим шляхом до бажаного результату. На шляху до ідеалу важливу роль відіграють проміжні цілі, які формуються залежно від умов розв'язуваних рухових завдань. Але це не означає, що проміжні цілі самостійні і виходять за межі кінцевої мети. Вони виконують допоміжну роль і відображають у своєму змісті певні істотні характеристики. У цьому полягає єдність цілеутворення і змістоутворення в діяльності спортсмена.

Крім того, системоутворююча функція мотивів проявляється в організації тієї сторони діяльності спортсмена, що пов'язана з досягненням естетичного і морального ідеалів. Кожен з них має свій сенс і зміст. Після того як він стане осмисленим (на початку у формі думки про вищу досконалість особистості, а потім у тренуванні) ця думка повинна перетворитися у форму дії, поведінки, матеріалізувавшись у рухи.

Естетичний ідеал припускає вирішення завдань у тренуванні спортсмена, спрямованих на досягнення гармонійної єдності свідомості спортсмена і його дій, його природних можливостей і способів тренування, особистості і суспільства. Ця єдність знаходить вираження в розвитку творчих можливостей і виступає в ролі самоцілі діяльності. Естетичний смак і естетичні почуття характеризують повноту розвитку особистості, будучи одним з компонентів її структури, і виникають як специфічні переживання в процесі естетичного сприйняття і відношення до своєї діяльності. Крім цього, естетичні почуття належать і до самого процесу виконання дій, поведінки спортсмена. Вони утворюються в предметно-почуттєвому втіленні наміру в дії тих закономірностей, що сприяють (чи не сприяють) гармонійним рухам чи діям. У першому випадку спортсмен переживає почуття краси, гармонії, цілісності тощо. А в другому – почуття дисгармонії, потворного, неприродного – усе те, що належить до астенічних емоцій, що відображають руйнування рухів, їхню деградацію, низьку якість, що і призводить до зниження результативності дій.

У процесі формування особистості засобами фізичної культури і спорту, зокрема, при здійсненні психологічної підготовки, відбувається цілеспрямоване формування моральних якостей і морального ідеалу людини.

У моральному ідеалі, сформованому у спортсмена, представлені уявлення про моральну досконалість, найчастіше в образі конкретної особистості, що втілила в собі його найголовніші риси. Вони і служать зразком для наслідування. У моральному ідеалі ніби концентровано відображаються переконання особистості, її світогляд, її активна життєва позиція. Ідеал – це основний і вищий мотив, яким керується спортсмен у сьогоденні і який визначає план усього його майбутнього життя. Осмислений моральний ідеал породжує величезну енергію для перетворення його в реальні риси власного характеру.

Моральні якості особистості як усвідомлені форми суспільної свідомості, засвоюються в процесі виховання спортсмена і служать способами соціального контролю поведінки і діяльності. Причому ці форми свідомості можуть виражатися як у раціональній формі – у поняттях, судженнях, так і у вигляді емоцій, почуттів, схильностей і спонукань. Особистість їх виявляє в діяльності й в діяльності вони формуються і зміцнюються. Моральний борг, норма, відповідальність, совість – різні види повинності й одночасно вимоги суспільства до моральної особистості.

Поиск по сайту: