Саґа про вишиванку і шаровари

Безумовно, третій акцент є ще більш привабливим. Йдеться про значимість дотичного (українського) фактора, що вплітається у канву десталінізації задля перефокусування уваги з принципових моментів на догоду поточній політичній кон’юнктурі. Насамперед обговорюється кримське питання і український вплив на прийняття Кремлем державних рішень. Усім добре відомі визначні вихідці з України, що ке­ру­вали Радянським Союзом як перші особи — М.Хрущов, Л.Брежнєв, К.Черненко. Проте тільки М.Хрущову нині випала роль "захисника українських національних інтересів".

19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ "Про передачу Кримської області зі складу РРФСР у склад УРСР". Цей день раніше асоціювався з царським указом про скасування кріпосного права. Нині в Росії його частіше згадують як день втрати Криму. Передача півострова Україні сприймається як нічим не мотивоване рішення Микити Хрущова ("царський подарунок"), спрямоване проти російських національних інтересів.

Насправді у 1954 році М.Хрущов нічого не міг дарувати. Він був одним з дев’яти членів президії Центрального комітету КПРС (раніше і пізніше – політбюро ЦК), яка прийшла до влади після смерті Й.Сталіна. Будучи з вересня 1953 року першим секретарем ЦК, Хрущов мав вагомі позиції у колективному керівництві, де питання розв’язувалися більшістю голосів. Однак не меншим впливом користувався Г.Маленков, який контролював уряд. Як близьких соратників Й.Сталіна сприймало населення "останніх з могікан" — К.Ворошилова і В.Молотова.

Лише з липня 1957 року, після поразки "антипартійної групи", коли з президії ЦК були виведені п’ять противників першого секретаря і введені вісім його прибічників, М.Хрущов став вождем у партійно-радянському розумінні. Відсутність вождистських повноважень до 1957 року не заважала йому проявляти ініціативу в різних сферах державної діяльності. Ліквідація ГУЛАГу і активна соціальна політика забезпечили йому перемогу над суперниками. Передачу Криму теж підтримало колективне керівництво КПРС.

Представляти М.Хрущова агентом українського впливу безглуздо, хоча й біженка з Холмщини, національно свідома українка Ніна Кухарчук (померла у 1984 році) стала його дружиною ще у 1924 році. Він так само відстоював імперські, тобто російські національні інтереси, як попередники В.Ленін і Й.Сталін. Ясна річ, М.Хрущов спирався на політиків, яких добре знав. У кінці його правління президія ЦК КПРС майже наполовину складалася з людей, пов’язаних із Україною народженням або роботою. Якраз вони (передусім Л.Брежнєв, М.Підгорний, П.Шелест, В.Семичастий) відіграли істотну роль у відправці М.Хрущова на пенсію.

У свою чергу перший секретар Компартії України Петро Шелест був усунутий від вла­ди у 1972 році. Як харизматична фігура, він запам’ятався сучасному Заходу теж містифіковано ― як "місник", зміщений за захист "ук­ра­їн­ської мови і культури від російського впливу" (The New York Times, 26 січня 1996 року). "Шпигунський шеф" Во­лодимир Семичастий, голова КДБ СРСР 1961–1967 років, грав чільну роль в усуненні від влади у 1964 року Микити Хрущова, що зважився на лі­беральні реформи (The Washington Post, 14 січня 2001 року; The Economist, 20 січня 2001 року). Зовсім не випадково їхні деталізовані посмертні життєписи по­містили на своїх шпальтах впливові видання США і Великобританії.

"Радянський колос" остаточно розвалився в груд­ні 1991 року. Фахівці відразу взялися до з’ясування витоків і причин цього колапсу. Чільне місце тут знайшлося для "стов­пів" комуністичного режиму, його улюбленців і пасинків. Як викривач сталіннізму, Микита Хрущов знову опинився на хиткій межі світоглядних міжцивілізаційних розбіжностей по розподільчій лінії Захід—Схід. Якими б контроверсивними не були трактовки його політичного портрету, проте його амбівалентна постать у світовій історії залишиться знаковою.

25 лютого 1956 року М.Хрущов започаткував епоху лібералізації ідеології та практики тоталітаризму. Заплановане оновлення тоталітарної системи у межах метрополії закономірно переросло у фазу зламу в світовому масштабі.

Роман Офіцинський

Поиск по сайту: