Похоронна команда викритого вождя

Чи страшно бити мертвого лева?

Півстоліття тому, 25 лютого 1956 року, М.Хрущов нищівно викрив Й.Сталіна, котрий помер три роки перед тим

Днями, 23 лютого, у Києві в Інституті історії України Національної академії наук України пройшов "круглий стіл" на тему "Хрущовська "відлига": передумови, реалії, наслідки (з приводу 50-річчя XX з’їзду КПРС)". У вільній дискусії висловилися провідні українські історики, правники, політологи, митці та громадські діячі.

Україна в Європу прийшла через Сибір

На думку академіка НАН Валерія Смолія, півстоліття тому Радянський Союз вступив в епоху непослідовних реформ. Член-кореспондент НАН Віктор Даниленко роз’яснив суть посталої перед країною дилеми "Як іти в Європу? Через Сибір? Через вікно чи двері?" На XX з’їзді КПРС відмовилися від більшовицької ортодоксії (курсу на світову революцію), допустили перемогу комунізму парламентським шляхом і обґрунтували можливість співіснування двох систем і двох супердержав.

Професор Станіслав Кульчицький визначив сталінізм як полегшений варіант ленінізму (воєнного комунізму). Після смерті Й.Сталіна масовий терор став індивідуальним. З’явилися дисиденти, але вони могли принаймні щось сказати. Академік Академії правових наук Олександр Копиленко зупинився на атавізмах сталінської пори, що присутні в поточному житті. Це стосується, наприклад, виборчого гасла Народно-демократичної партії про відновлення смертної кари в Україні, а також документів для відділу кадрів, де до сих пір записуємо своє соціальне походження, хоча ця вимога нині нічим не регулюється. Професор Юрій Шаповал зосередився на головній політичній інтризі непересічної події. Мало місце відділення скомпрометованого лідера від доктрини за цікавою схемою: збоченець Й.Сталін, хороший В.Ленін і непорочний М.Хрущов.

У цілому, підмітив професор Олександр Майборода, прозріли "вдячні люди", котрі виросли завдяки злочинній системі. По суті, М.Хрущов викрив тільки деспотичне ставлення Й.Сталіна до партійних кіл. Сам же XX з’їзд, за професором Сергієм Білокінем, проведено, аби виловити останніх дурнів. Пожвавлення викликали незручні та емоційні коментарі народного художника України Миколи Сядристого, неперевершені шедеври (мікромініатюри) котрого знає весь світ уже більше чотирьох десятиліть. Ці персоніфіковані інвективи стосувалися кон’юнктури дослідницьких парадигм. Утім, М.Сядристий на "круглому столі" був єдиним, хто бачив живого М.Хрущова і мав півторагодинну розмову з керманичем ще на злеті його слави.

Під час трьохгодинної дискусії висловився й автор цих рядків, який був єдиним представником західного регіону України. Не маючи доступу до центральних архівів періодів сталінізму і хрущовської "відлиги", мені випала прекрасна нагода простежити ювілейні коментарі через призму між цивілізаційного підходу. Ця скромна "лепта" теж адресована, як зазвичай кажуть, не тільки вченим і студентам, але й широкій громаді.

У переддень піввікового ювілею наймасштабнішого публічного розвінчування злочинів тоталітаризму в СРСР на геополітичній межі Захід—Схід маємо декілька трактовок подій. Зокрема, вони унаочнюють розбіжності щодо значимості ролі особи Микити Хрущова в історії, котрі, приміром, характерні для вітчизняної, російської та зарубіжної (на разі — американської та британської) історіографій.

Причому з під пера авторитетних учених з’явилися не тільки вузькофахові публікації, але й зорієнтовані на формування масової історичної свідомості ― у читабельній центральній періодиці. Щодо питання про Микиту Хрущова як викривача сталінізму найпривабливіше нині виглядають такі акценти, котрі руйнують певні стереотипи, нав’язані партійними ідеологами післяхрущовського періоду.

Похоронна команда викритого вождя

Перший акцент, з яким мусимо рахуватися, стосується очищення від містифікованих історичних деталей та продробиць. ХХ з’їзд КПРС тривав 14–25 лютого 1956 року. В останній 12-й день на ранковому засіданні прозвучала "закрита доповідь" першого секретаря Микити Хрущова. Як бачимо, викрити Йосифа Сталіна вистало духу аж через три роки після його смерті. Причому нікому з делегатів з’їзду від того не стало погано, ніхто не втратив свідомість, як пізніше подавали деякі вчені. Вони "купилися" на чутки, що М.Хрущов так шокував осудом Й.Сталіна, що протягом доповіді трапилося декілька серцевих нападів, а деякі з депутатів опісля покінчили життя самогубством. Ці вигадки ніхто й ніколи не підтвердив достеменно.

Ця доповідь відразу втратила статус "закритої". Її зачитали на партійних зборах, роздали лідерам зарубіжних комуністів. Московський кореспондент Reuters Джон Реті долучився до витоку інформації на початку березня 1956 року. Молодий москвич Костянтин Орлов, як виявилося пізніше співробітник КДБ, детально переказав сенсаційну доповідь. Йому дав почитати нібито друг, секретар місцевого комітету КПРС. Насправді подібні комбінації через контррозвідку М.Хрущов дав світові знати, що розірвав зі Й.Сталіним.

У червні 1956 року текст опублікувала впливова у світі газета The New York Times. Виступ М.Хрущова перетворився на викривальний документ цілої епохи. Образно кажучи, учорашній сталініст зненацька підірвав сталінізм. І це вразило обидва блоки, сформовані холодною війною.

Усім відомо, що точкою відліку лібералізації комуністичного режиму служить не доповідь Микити Хрущова. "Десталінізацію" розпочали сталінські високопосадовці Лаврентій Берія та Георгій Маленков одразу після похоронів Йосифа Сталіна. Указ Президії Верховної Ради СРСР про амністію від 27 березня 1953 року стосувався близько мільйона засуджених. До речі, сучасна російська кінодокументалістика переконливо на цьому наголосила, скориставшись експертними послугами крупних істориків. Український телеканал СТБ транслював цей серіал ще донедавна.

М.Хрущов зумів перехопити ініціативу. Зокрема, творчо переосмислив 70 сторінок звіту спецкомісії про репресії проти делегатів XVII з’їзду ВКП(б) та інших категорій громадян у 1935—1940 роках. Ясна річ, сам оратор свою знамениту доповідь не писав. Він відчував труднощі з російською орфографією, приміром, замість дієслова "ознакомиться" писав "азнакомица". Проте за його замовленням з’явилися розділи про депортацію народів, післявоєнні репресії, наслідки культу особи і т. д.

Другий акцент відображає амбівалентний ефект історичного відлуння хрущовського варіанту викриття сталінізму. 1956 рік став переломним пунктом у всесвітній історії. Увесь календарний рік провідні світові імперії переживали руйнівні кризи. У лютому М.Хрущов підняв завісу над сталінізмом. У листопаді радянські війська придушили демократичну революцію в Угорщині. Одночасно фіаско в Єгипті послужило початком кінця Британської імперії. До таких аргументів удалися, приміром, ряд учасників ювілейної дискусії у лондонській The Guardian 11 і 14 лютого цього року.

Нещодавно (23 лютого) у газеті "День" (Київ) професор Станіслав Кульчицький визначив місце XX з’їзду КПРС, відстеживши два аспекти: інституційно-державний та суспільно-політичний. З’їзд засудив, з одного боку, одноосібну сталінську диктатуру, в яку виродилося колективне керівництво Радянським Союзом у 1923–1928 роках, а з другого — терористичні методи управління державою і впливу на суспільство. Цей доктринальний переворот, але не відмова від комунізму, привів країну до демократизації та підвищення життєвого рівня населення.

Поиск по сайту: