ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ І ПРИЙОМІВ МтаСН

І стимулювання, і мотивація навчання забезпечують активність особистості, її дії, поведінку і діяльність як вищий прояв активності. Але поняття активності має і спеціальне значення.

Слово активність походить від латинського activus і означає діяльний, енергійний, ініціативний. Дуже часто термін «активний» використовують як протилежний «пасивному» (активний — отже діючий) або як протилежний реактивному (активний — отже самостійний, цілеспрямований, діючий незважаючи на обставини).

Людині притаманні декілька видів активності:

1) природна, абсолютна і незмінна активність людини як біологічної істоти, що реагує на навколишнє середовище, фізіологічно змінюється та інше;

2) активність як риса особистості — відносна, змінна з розвит­ком людини, зміною обставин її життя і діяльності;

3) активність як ситуативний стан людини в певний момент діяльності, що проявляється у готовності людини реагувати.

Ми будемо розглядати активність саме у третьому значенні. У процесі навчання така активність студента називається пізнавальною активністю і означає психічну готовність студента до навчання, знаходження його психіки у стані актуалізації. Пізнавальна активність виражається в тому, що всі психічні процеси студента (відчуття, сприйняття, пам’ять, уява, мислення, мова), його увага, емоційно-вольова сфера готові до активного опрацювання навчального матеріалу.

Забезпечення пізнавальної активності студента є однією із найважливіших складових активізації навчальної діяльності. Педагогічна практика використовує різні шляхи активізації, основний серед яких — різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх сполучень, які відповідно до ситуації стимулюють активність і самостійність студентів. Активізація ж пізнавальної сфери студента відбувається на основі розуміння основних властивостей психічної сфери людини, що навчається, і використання спеціальних прийомів управління психічною діяльністю. Початком і необхідною умовою процесу засвоєння навчальної інформації є увага. Саме це психічне явище забезпечує вибір з навколишнього середовища особистісно значущих сигналів і відкидає зі сфери психічного аналізу все неактуальне в даний момент. Враховуючи те, що навчальна інформація, яка надається в навчальному процесі, як правило, складна і велика за обсягом, навіть лише саме усвідомлення її значущості і необхідності у майбутньому не може забезпечити тривалу константність її сприйняття і опрацювання психікою. Будь-які сильніші й актуальніші подразники відволікають увагу студента. В зв’язку з цим першим завданням будь-якого вчителя є забезпечення уважності студента, що побудоване на усвідомленні особливостей цього психічного явища. Рекомендуються такі прийоми привертання уваги:

¨ забезпечувати різноманітність, насиченість інформації, що надається;

¨ постійно чергувати і дозувати інформацію, забезпечуючи її послідовне опрацювання студентами (великий обсяг — розпорошення уваги);

¨ запобігати монотонності, стандартності, стереотипності операцій, що виконуються (і рухових, і інтелектуальних).

¨ при одноманітній роботі — попереджати стомлення від монотонії: періодично на короткий час переключати роботу аналізаторів (слухової інформації на зорову), змінювати темп роботи, використовувати гумор для зняття втоми;

¨ при усних повідомленнях забезпечувати інтенсивність сигналу:

· фактори «новизни», «неочікуваності» (ефектна розповідь, виклад якого-небудь парадоксального випадку або суперечливого твердження);

· інтонаційне виділення найсуттєвіших аспектів повідомлення (гучність, паузи, темп промови, повторення);

· гучні звуки (голосне звертання до аудиторії, стук ручкою по парті з наступним проханням уваги, плескіт у долоні, голосне зачинення двері та інше — чим більший гомін в аудиторії — тим голосніше повинен бути звук);

· пересування по аудиторії ( але не занадто динамічно і довго);

· актуалізуючі слова («Послухайте!», «Це цікаво!», «Запишіть, будь ласка!»).

Існують декілька закономірностей сприйняття, про які корисно пам’ятати:

1) людина завжди сприймає більше, ніж усвідомлює, або, якщо людина чогось не усвідомлює, то це не значить, що вона цього не сприймає;

2) людина сприймає знайомі об’єкти;

3) людина сприймає оточуючі її знайомі об’єкти як незмінні;

4) людина часто сприймає те, що очікує сприйняти;

5) при сприйнятті доповнюється нестача певних почуттів;

6) сприйняття завжди прагне виділити знайоме в незнайомому;

7) сприйняття може бути помилковим (ілюзорним);

8) сприйняття залежить від уважності людини.

Існують і певні принципи досягання ефективного сприйняття будь-якої інформації:

1. Активність. Вона забезпечує різноманіття відчуттів, які надходять до нервової системи людини, а відтак й повноцінність сприйняття. Крім того, практична діяльність служить засобом зворотного зв’язку з об’єктом сприйняття, перевірки правильності образів, що сформувалися.

2. Оптимальний обсяг інформації, яка надходить до мозку з зовнішнього і внутрішнього середовища. Недостатня кількість інформації з зовнішнього середовища може викликати явище «сенсорного голодування», а надто велика — перевантаженість нервової системи.

3. Використання максимальної кількості інформаційних каналів. У реальному житті людина відчуває інформаційне навантаження майже на всі сенсорні канали, що формує комплексний, багатоканальний засіб сприймання. А наприклад в навчанні слуховий канал використовується частіше, ніж зоровий. Разом із цим відомо, що зоровий аналізатор має в декілька разів більшу, ніж у слухового, пропускну здатність, а зорові уявлення дуже стійкі.

4. Організація процесу сприймання. Формування цілісного образу об’єкта сприйняття — процес складний. Досвід свідчить про те, що на початку сприймання корисно організувати детальне, всебічне і послідовне обстеження об’єкта (його виявлення). Надалі процес сприймання повинен доповнюватись підключенням механізмів мислення і пам’яті, коли серед великої кількості зовнішніх ознак об’єкта починають виділятись знайомі властивості (впізнавання), відбувається узагальнення первісних ознак і встановлюється приналежність даного об’єкта до певного типу об’єктів (ідентифікація).

До прийомів активізації сприймання відносять:

¨ використання різноманітних засобів прямої наочності —

· натуральних — реальні предмети і явища;

· змодельованих — штстуденти копії реальних об’єктів — макети, моделі та ін.;

· зображених, які, в свою чергу, поділяються на: образні — показують предмети і явища в реальному вигляді (кінофрагменти, те­лебачення, фотографії, картини, малюнки); умовно-схематичні — передають головне, основне в предметі чи явищі, при відомій логічній обробці і використанні умовних графічних знаків і символіки (діаграми, графіки, таблиці, схеми, формули, математичні моделі економічних процесів, географічні карти та інше).

¨ Помірне і доречне застосування засобів наочності (у разі втоми слухового сприйняття для його полегшення, для реалізації цілей навчання, а не відволікання від них).

¨ Використання всього спектра відчуттів (зорових, слухових, кінестетичних, нюхових, смакових, тактильних) або окремих їх комбінацій.

¨ Врахування розміру аудиторії при розробці засобів наочності за такими їх ознаками: яскравості; контрастності; оптимальних розмірів об’єкта в цілому і окремих його елементів.

¨ Висока якість виконання змодельованих і зображених засобів наочності.

¨ Динамічність засобів, що використовуються (наприклад, зображення схеми на дошці дозволяє прослідкувати за етапами її утворення і логікою викладача).

¨ Вдалий словесний супровід засобів наочності (незаважання спостереженню).

¨ Наведення прикладів, яскравих фактів (розмовний тон, життєвість ситуацій).

¨ Використання епітетів, порівнянь і аналогій.

¨ Ілюстрація положень науки подіями сучасності, з використанням прикладів з техніки, літератури, історії, повсякденного життя.

¨ Словесний опис ситуації, пейзажу, людини, картини та ін.

¨ Екскурс в історію науки, терміна.

¨ Розумові експерименти на основі уявних ситуацій.

Поиск по сайту: