Тема 9 Мотивація, стимулювання та активізація навчання

/ «Нехай співрозмовник вважає,

що ваша думка належить йому»

В основі успішної діяльності, зокрема й навчання, закладені мотиви та мотивація. Мотив(відлат. moveо — рухаю) — це внутрішній потяг людини до діяльності, особисті причини, що спонукають людину до дій, вчинків, те, заради чого діяльність відбувається.

Кожна діяльність зумовлює певні мотиви, які можуть називатись і класифікуватись по-різному. У навчанні також виділяють певну сукупність мотивів та пропонують їх класифікації.

За видами виділяють соціальні і пізнавальні мотиви, що, у свою чергу, поділяють за рівнями (К. А. Маркова, М. І. Алексєєва):

широкі соціальні мотиви (борг, відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання);

вузькі соціальні (або позиційні) мотиви — прагнення підвищити свій соціальний статус, зайняти певну посаду в майбутньому, отримати визнання оточуючих, отримати гідну винагороду за свою працю;

мотиви соціального співробітництва — орієнтація на різні способи взаємодії з оточуючими, затвердження своєї ролі і позиції у групі;

широкі пізнавальні мотиви — орієнтація на ерудицію, задоволення від самого процесу навчання та його результатів;

навчально-пізнавальні мотиви — орієнтація на способи добування знань, засвоєння конкретних навчальних предметів;

мотиви самоосвіти — орієнтація на здобуття додаткових знань.

До цих мотивів можна додати ще особистісні мотиви, до яких належать мотиви саморозвитку, самоствердження, ідентифікації з іншою людиною, влади, досягнення та інші.

У практиці навчання ці мотиви поєднуються у групи за спрямованістю і змістом:

соціальні (соціально-ціннісні);

пізнавальні;

професійно-ціннісні;

естетичні;

комунікаційні;

статусно-позиційні;

традиційно-історичні;

утилітарно-практичні (меркантильні).

В якості мотивів діяльності можуть також виступати потреби, бажання, інтереси, цілі, наміри та інше. Сукупність внутрішніх факторів, що зумовлюють поведінку і діяльність людини і підтримують її на необхідному рівні, називається мотивацією.

Про наявність мотивації до якої-небудь діяльності свідчить прагнення до її здійснення. Якщо студент постійно і систематично самостійно навчається, кажуть, що в нього спостерігається мотивація до навчання. У спортсмена, який прагне досягти високих результатів, високим є рівень мотивації досягнень; бажання керівника всіх підкорити свідчить про наявність високого рівня мотивації до влади.

Більшість складових мотивації особистості не є стійкими утвореннями і постійно змінюються. Найстійкішими є мотиви, які можуть проявлятись однаково у різних ситуаціях і обставинах. Наприклад, мотив матеріального благополуччя може однаково визначати і прагнення людини до професійного вдосконалення, і потяг до спілкування із багатими людьми.

Інтереси, смаки, бажання, наміри — можуть змінюватись під впливом різних обставин. Наприклад, студент вирішував завдання із захопленням, доки не стикнувся із досить складним, і далі втратив до роботи інтерес. Робітник отримав незрозумілі вимоги і втратив бажання до роботи. Дівчина зустрічалася з хлопцем, доки він не відгукнувся погано про її матір.

На зміну мотивації впливають такі фактори, як стан здоров’я, складність завдання, тиск з боку керівника чи оточуючих, вимоги і т. д. Отже, певний мотив (або ж сукупність мотивів) однозначно не визначають мотивацію студента. Необхідно враховувати також внесок факторів конкретної ситуації та, за можливості, послабляти негативні і підсилювати позитивні фактори.

У мотивації діяльності, як правило, присутні декілька мотивів, які утворюють мотиваційний комплекс (ієрархію). Одні мотиви у цій системі мають провідне значення і більшу збуджувальну силу (здійснюють більший вплив на діяльність, частіше активізуються). Роль інших мотивів — нижча. Сила дії того чи іншого мотиву залежить від конкретних обставин життя, впливу інших людей, часових факторів і т. п. Тому ієрархія мотивів хоч і є відносно стійкою, час від часу змінюється. Нижчі мотиви можуть набувати більшої активізуючої сили і навпаки. Наприклад, не відчуваючи раніше потреби у психологічних знаннях, студент все ж прийшов на декілька занять з психології і раптово відкрив для себе цікавий і привабливий світ цієї науки. Надалі студент починає регулярно відвідувати заняття, читати основну і додаткову літературу з дисципліни і т. п. (пізнавальний мотив набуває більшої актуальності).

Встановлено, що у різні періоди життя суспільства переважають ті чи інші мотиви навчання. Наприклад, у 70-х роках ХХ ст. перевагу мали широкі соціальні мотиви, як-то: служіння суспільству, батьківщині, участь у спільному будівництві комунізму і т. п. Сьогодні на перший план виходять інші мотиви, і це необхідно враховувати. Провідними мотивами навчання у сучасних умовах стають особисті мотиви: в інформації, професійному становленні, саморозвитку, самореалізації і т. п. Але переорієнтація педагогічної теорії і практики на нові мотиви трохи відстає, тому часто викладачі спрямовують свої зусилля не на справжні (дійсні, реальні) мотиви студентів, а на мотиви мнимі, ілюзорні, надумані.

Невід’ємним від процесу мотивації є й стимулювання діяльності. Поняття «стимул» хоч і позначає аналогічно до мотиву рушійну силу людини до діяльності, значно відрізняється від того за своїм смислом. У давні часи так називали довгу загострену палицю, якою поганяли биків та мулів. У перекладі це слово позначає «підштовхувати, поганяти». Отже, на відміну від мотиву, який означає внутрішній потяг людини до діяльності, стимул є зовнішнім спонуканням активності.

Дія під впливом стимулу — вимушена, неприродна, і хоч продуктивність роботи під час дії стимулу може бути дуже високою, при найменшому послабленні його дії ми починаємо відволікатись, уникати роботи, продуктивність різко знижується.

Здавалося б, від застосування стимулів варто відмовитись. Але досить часто наша мотивація до діяльності — недостатня. Лінощі та звичка до байдикування призводять до загального зниження життєвого тонусу і байдужості навіть до цікавих занять. У таких випадках стимулювання необхідне. Тим більш, що часто початкове стимулювання спричинює і формування необхідних мотивів, появу мотивації.

Стимули також можна класифікувати. Часто їх розрізняють за спрямованістю дії на такі види:

позитивні підкріплення: схвалення, позитивні відмітки (бали, тести показники), матеріальні винагороди (призи, подарунки, гроші, цукерки, премії, медалі і т. п.), привілеї, можливість підвищення статусу і т. п. за гарну діяльність та її результати;

негативні підкріплення: вербальне (словесне) покарання (осуд, зауваження і т. п.), негативна оцінка, відмітка, матеріальні санкції (штраф, позбавлення привілеїв, стипендії), соціальна ізоляція (зневага, ігнорування), позбавлення волі, фізичні покарання, погрози у випадку нездійснення діяльності або її недостатньої якості.

В. М. Вергасов пропонує класифікувати стимули навчання таким чином:

збуджувальні (інтерес, довіра, пріоритет, важливість, професія);

динамічні (час, швидкість);

загрозливі (контроль, оцінка, важкість, відповідальність).

Стимул довіри полягає у привертанні студентів до спільного вирішення проблем, ситуацій, самостійного здобуття знань, їх обговорення, процесу викладання. Довіру можна створити ситуацією вільного вибору завдання, участі у контролі й оцінюванні своїх робіт, залученням до науково-дослідної діяльності викладача, проханнями допомогти, щось підказати, підрахувати, пригадати і т. п.

Стимул інтересу — надання можливості задоволення пізнавальних потреб.

Інтерес може бути викликаний:

цікавою проблемною ситуацією, пов’язаною з захопленнями студента, його особистими проблемами;

цікавими історичними відомостями;

інформацією про актуальні події;

наочною демонстрацією цікавого факту;

розповіддю нового про відомі факти, особисте життя відомих осіб;

створенням атмосфери очікування незвичайного, оригінального, нового.

Стимул пріоритету полягає у наданні можливості студентам проявити себе краще за інших. Викликається ігровими ситуаціями, змаганнями. Може бути підсилений ще й оцінками, коли викладач ставить відмінну оцінку першому, хто виконав зав­дання.

Стимул важливості — підкреслення важливості якоїсь події, формули, теорії тощо.

Стимул професії — вказування на професійну необхідність знання.

Стимул часу і швидкості — обмеження дій студента часом. Може бути також скомбінований з оцінкою. Наприклад, зниження оцінки на бал у випадку несвоєчасного виконання зав­дання.

Стимул контролю — створення загрозливої ситуації — непередбаченість проведення контрольної роботи, вибору питання, білета. Систематичне використання такого стимулу може викликати негативне ставлення студентів.

Стимул оцінки — заохочення оцінкою.

Стимул посильної важкості — диференційований розподіл завдань для сильних і слабких студентів.

Стимул відповідальності — спонукання відповідального ставлення до навчання взагалі, покладання певних обов’язків на студентів (почергове) — допомога викладачу в підготовці і розподілі роздаткових матеріалів, наочних засобів. Добре поєднувати зі стимулом довіри.

Роль стимулів у діяльності і навчанні є досить значною. На За­ході існує психологічний напрям — бігевіоризм, представники якого запропонували таку формулу діяльності, як «стимул — реакція». Відповідно до цієї формули будь-яка дія — це лише реакція на зовнішній подразник, ситуацію — стимул, і достатньо лише чітко встановити, яку реакцію викликає той чи інший стимул, щоб можна було ефективно управляти людиною, пред’являючи їй стимули у необхідній послідовності. З часом досвід переконав бігевіористів, що діяльність важко звести до формули «стимул — реакція», і тоді Б. Скіннер запропонував удосконалену формулу «стимул — підкріплення — реакція». Підкріплення може бути як позитивним, так і негативним. У сучасних працях бігевіористів підкреслюється, що в основі успішного навчання і виховання має бути закладене позитивне підкріплення, а негативне повинне бути мінімізоване.

Забезпечення мотивації до навчання здійснюється педагогами не завжди, що підкріплюється певними аргументами: молодші школярі ще не мають стійких мотивів, підлітки — слабко цікавляться навчанням незалежно від зусиль викладачів, а старші школярі і студенти вже вважаються настільки дорослими і свідомими, що цілком здатні до самоуправління своєю мотивацією. Разом з тим людина будь-якого віку не буде навчатись успішно, якщо вона слабко розуміє, заради чого вона навчається. Відірваність навчання від практичної діяльності призводить до того, що у людини з’являється справжній мотив до навчання лише після його завершення, і вона починає жалкувати за змарнованим часом. Допомогти у виникненні і підсиленні необхідної мотивації студентів будь-якого віку здатний і зобов’язаний викладач.

Для того, щоб підсилити мотивацію своїх підлеглих (студентів), керівнику (вчителю) необхідно працювати щонайменше у трьох напрямах:

задіяти (актуалізувати) якомога більшу кількість мотивів;

збільшити збуджувальну дію найзначущих мотивів;

забезпечити необхідні ситуативні фактори.

Таким чином, запорукою успішного управління навчанням є з’ясування викладачами (вчителями) дійсних мотивів навчання студентів і спирання на ці мотиви, врахування і підсилення наявної мотивації.

Мотивацію особистості можна розглядати не тільки як сукуп­ність певних спонукальних причин наших дій, але і як процес розгортання активності індивіда у часі, від початку до завершення. Схематично процес мотивації можна представити так, як показано на рис.

В основі процесу мотивації лежать потреби. Потреби — це стан деякої нестачі чогось, яку організм прагне компенсувати, це внутрішня напруженість, яка динамізує і спрямовує активність на отримання того, що необхідне для нормального функціонування організму і особистості в цілому.

Схема процесу мотивації

Потреба — це необхідна умова будь-якої діяльності. Однак сама по собі потреба не здатна надати діяльності чіткого напряму. Основна відмінність процесу і мотиву: потреба збуджує активність, а мотив — спрямовує діяльність на її задоволення. Одна і та ж потреба може зумовлювати різні мотиви, як і різні потреби можуть викликати однаковий мотив. Наприклад, потреба людини у соціальному визнанні може викликати і мотив служіння суспільству, і мотив пригнічення іншої людини. У першому випадку людина може створити чудовий твір мистецтва, у другому — піти на злочин.

Звичайно нами рухають декілька потреб і мотивів. Для здійснення діяльності певний мотив повинен актуалізуватись, «перемогти» у боротьбі з рештою мотивів, і визначити появу цілі діяльності і відповідних дій. У результаті спостерігається або задоволення потреби і підсилення відповідного мотиву, або незадоволення потреби і підсилення іншого мотиву.

Процес стимулювання здійснюється дещо інакше. Як правило, людина зразу ж підштовхується до виконання необхідних дій, що повинні забезпечуватись необхідним мотивом. Якщо цей мотив у людини присутній і актуалізований, виконувана діяльність отримає підкріплення у необхідній мотивації. Якщо ні — дії будуть вимушені, неприродні. Процес забезпечення активності при цьому нібито змінює свій напрям — від дій до цілі, мотиву, потреби. Зовнішній характер стимулювання і зумовлює меншу ефективність процесу стимулювання у разі відсутності відповідної мотивації.

Розрізняють такі види мотивації та стимулювання навчання (МтаСН), як пряме та непряме.

Пряме МтаСН — чітке, зрозуміле повідомлення про необхідність засвоєння навчального матеріалу.

Непряме МтаСН —це натяк на необхідність засвоєння навчального матеріалу, при якому студенти самі доходять такого висновку, або створення специфічних умов автоматичного включення студентів до виконання навчальних завдань.

У навчанні процес мотивації є безперервним, оскільки вивчення якогось навчального матеріалу закладає основу для викладання нового матеріалу, вивчення дисципліни — для викладання нової дисципліни. Тобто мотивація не повинна за-
вершуватись при проходженні чергового відтинку навчання, а зберігатись і підсилюватись для подальшого навчання. Отже, процес мотивації у навчанні має характер певного циклу, він повторюється на кожному навчальному відтинку на вищо-
му рівні. У схематичному вигляді реалізацію мотиваційного циклу на певному етапі навчання можна представити так.

Схема мотиваційного циклу в навчанні

Забезпечення викладачем кожного етапу мотиваційного циклу в навчанні може здійснюватись за допомогою спеціальних прийомів і методів. Метод — це спосіб викладацької роботи вчителя й організації навчально-пізнавальної діяльності студента з вирішення різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння матеріалом, що вивчається, а прийом, як правило, є складовою частиною або окремою стороною методу.

Єдиної класифікації методів та прийомів мотивації та стимулювання навчання в сучасній дидактиці ще не розроблено, але аналіз великої кількості психолого-педагогічної літератури та досвід викладання дозволив виділити певні методи та прийоми (таблиця).

Поиск по сайту: