Гроші як категорія товарного виробництва

Гроші - один із найвизначніших здобутків людського суспільства - складають найпривабливіший аспект економічної науки. В економічній літературі нема єдиного визначення суті грошей. Серед найпоширеніших із них: гроші- це

E все те, що виконує їхні функції; все те, що вони роблять (на думку більшості західних економістів);

E особливий товар, що виконує роль загального еквівалента (Маркс);

E будь-який предмет, який продавці, як правило, приймають в обмін на свої товари і послуги (монетаристи).

Гроші виникли в результаті тривалого історичного розвитку виробництва, поділу праці та обміну. Історично в ролі грошей виступали різні продукти. В умовах первісного суспільства, коли час від часу община обмінювала будь-який свій продукт на продукт іншої общини, останній виступав у ролі грошей в таких актах обміну (товар 1 = товару 2, наприклад, 1 сокира = 1 вівці). Це, за Марксом, являє собою випадкову, або одиничнуформу вартості.

З поглибленням поділу праці, обмін став постійним і поступово охоплював все більше видів конкурентної праці, і, відповідно, все більшу кількість продуктів. Тут уже один і той же товар обмінювався на ряд інших товарів (1 сокира = 1 вівці = 1 мішку зерна = 1 бочонку вина, і т. і.). Цю форму вартості Маркс назвав повною, або розгорнутою.

Подальший розвиток суспільного поділу праці, зростання товарного виробництва, підвищення регулярності обміну привели до того, що із всієї товарної маси почав виділятися товар, на який все частіше почали обмінювати решту товарів. Товар, який мав здатність безпосередньо обмінюватися на будь-який інший товар, став називатися загальним еквівалентом. В різних народів і на різних етапах розвитку одного і того ж народу в ролі загального еквівалента (грошей) виступали різні продукти (тварини, хутро і шкури, метали тощо). З часом ця роль майже повсюдне закріпилася за сріблом і золотом.

1 сокира

1 вівця

= 1 унції срібла

1 мішок зерна

1 бочонок вина

Таку форму вартості Маркс визначив як загальну.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважають, що перші монети з'явилися в Китаї та у країнах Близького Сходу в у 3-му - 2-му сторіччі до нашої ери. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис. років тому в Ассирії почали карбувати монети з золота.

Металеві гроші були в обігу і на території Київської Русі. В IX-XI ст. в обігу були переважно срібні й частково золоті монети, що витіснили хутра куниць, білки та ін. тварин, які використовували до цього як обмінний еквівалент. Однієї з перших чеканних монет Київської Русі була гривня - срібний злиток вагою в півфунта. В книзі українського історика М. Грушевського "Історія України-Русі" розповідається про те, що за Візантійською угодою греки зобов’язалися виплачувати князеві Олегу данину по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла на кожного члена своєї дружини і князів, що лишалися в Києві, Чернігові, Переяславі та в ін. містах. Рубель з’явився в ХІУ столітті. Це також срібна монета - частка гривні або рублева гривня, обрубок гривні. Спочатку новгородський і московський срібні рублі мали різну вагу. Перший був удвічі важчим. За Петра І почали карбувати золоті монети.

Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія монет, які мають номінальну вартість меншу, ніж їхній металевий зміст, є обманом населення. Скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла бути масштабом цін на основі власного вагомого виміру. Власне назви багатьох грошових одиниць окремих країн є похідними від ваги їхнього металевого змісту. Так, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла. Мірою ваги і масштабом цін була, як уже зазначалося, i гривня.

З другої половини XIX століття становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (за масою) вартості. В обігу з’явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагому вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Прибуток, отриманий від різниці між. номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами їхньої емісії, дістав назву сеньйорат. Сеньйорат присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в ІЗ00 р, важила 22 г, а в І364 р.- лише 12. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 р. карбувалося 2 ліври, а в І720 р. - 98. Як наслідок, вага монети з тим самим номіналом зменшилася майже у 50 разів. У Німеччині також з однакової кількості срібла карбувалося у І326 р.~4, а в 1506 р. - 12 марок. Аналогічні приклади характерні й для інших країн. 3розуміло, що у кожному з таких випадків мало місце обмеження функції металевої грошової одиниці, її використання лише як своєрідного знаку вартості повноцінної монети. В цьому випадку не йдеться про факти прямих фальсифікацій.

Показовим у цьому відношенні є приклад Росії. Намагаючись вирішити проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу, уряд царя Олексія Михайловича випустив в обіг в І656 р. срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше, ніж попередня. Після цього в обігу з’явився мідний рубель, який надзвичайно швидко витіснив навіть срібну монету, маса якої зменшилась. Як наслідок почався так званий "мідний заколов", який був жорстоко придушений урядом. Фальшиву ж мідну монету з часом було повністю вилучено з обігу шляхом викупу по одній копійці за рубель.

Для багатьох країн, де функціонували товарні гроші, характерним було використання системи біметалевого обігу - одночасної (паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встановлювала фіксовані пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни емісійних витрат час від часу коригувалися.

Паралельний обіг золотих і срібних монет породжував ряд труднощів. Більш дорогі за своєю цінністю монети час від часу зникали. Сутність цього явища було обґрунтовано на основі широко відомого в теорії грошей закону Грешема (1519-1579 рр. - англійський банкір). Зміст цього закону сконцентрований у лаконічній формулі: "Погані гроші витісняють з обігу хороші". При біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча, ніж їхня номінальна вартість, витісняють ті грошові одиниці, вартість яких перевищує офіційні ціни.

Розглядаючи цей економічний закон, варто враховувати і те, що ним обґрунтовується особливість подвійного обігу металевих грошей. Його механічне перенесення на визначення закономірностей паралельного обігу паперових грошей, як це інколи робиться в окремих наукових працях з теорії грошових відносин, є некоректним.

Епоху товарних (металевих) грошей змінила епоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей паперові гроші почали використовуватися як засіб обігу більше як тисячу років тому. Вважають, що вперше паперові гроші почали використовуватися в Китаї ще у УІІІ столітті. У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше. У Франції емісія їх розпочалася з 1783 р. Наприкінці ХVІІІ ст. банкнотний обіг мав місце в Англії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банку ще в 1762 р. Спочатку випуск їх носив епізодичний характер, та з 1771 р. емісійний процес паперових грошей почав відбуватися на регулярній основі. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися в кінці ХVІІ ст. У Росії паперові асигнації з’явилися в період царювання Катерини II в І769 р. Спочатку вони вільно розмінювалися на срібні гроші, замінюючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 р. було емітовано асигнацій майже на 18 млн. рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ. Курс асигнацій становив 99-98 коп. сріблом за рубль асигнаціями. В І786 р. емісія цієї грошової одиниці досягла 45,3 млн. рублів.

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не було чимось аномальним. Це цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов’язаний з розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин. Більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золоточи срібло паперових грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалося як аномальне явище, як виняток з існуючої практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті держави. Наприклад, в Англії припинення обміну банкнот на золото з 1797 р. по 1821 р. було викликане наполеонівськими війнами і фінансуванням їх за рахунок надмірної емісії паперових грошей. В Росії обмін асигнацій на золото було припинено у 1854 р. в зв’язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895-1897 рр. на основі проведення грошової реформи, автором якої був царський прем’ер - міністр Вітте.

Повний відхід від конвертованості паперових грошей на золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинили такий обмін в роки "великої депресії" - економічної кризи 1929 - 1933 рр. і в перші післякризові роки. Однак такий обмін зберігся в сфері міжнародних валютних відносин. Як наслідок, зв'язок національних паперових грошових одиниць з золотом здійснювався опосередковано - через функціональні структури світових грошей. Однак з середини 70-х років практика конвертованості паперових грошей на золото повністю припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Благородний метал був повністю витіснений з сфери грошових відносин. Золото втратило грошові функції. Відбулася демонетизація золота. Воно перетворилося на звичайний товар.

Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо у монетарному товарі як носієві грошових відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару.

Епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються на кредитній основи. Це водночас і епоха банківських грошей, які функціонують значною мірою на безготівковій основі, поступово трансформуються в електронні символи та знаки.

Гроші виконують ряд функцій. Передусім вони виступають мірою вартості. Суспільство вважає зручним використовувати грошову одиницю як масштаб для вимірювання відносної вартості різноманітних благ і ресурсів. Завдяки грошовій системі відпадає потреба виражати ціну кожного продукту через усі інші продукти, на які можливо його обміняти. Для виконання функції засобу обігу гроші завжди повинні бути в наявності, тобто цю функцію можуть виконувати лише реально існуючі гроші. Вони повинні також володіти такими якостями як портативність, міцність, однорідність, подільність.

Використання грошей як загального знаменника означає, що ціну будь-якого продукту можна виразити через певну кількість грошових одиниць. Таке використання грошей дає змогу учасникам обміну легко порівнювати відносну цінність різних товарів і ресурсів. Подібне зіставлення полегшує прийняття раціонального рішення. Як міра вартості, гроші використовуються і в операціях з майбутніми платежами. Боргове зобов'язання всіх видів має грошове вираження.

Особливо важливою є функція грошей як засобу обігу. Тут гроші використовуються при купівлі і продажу товарів і послуг. Це зручне соціальне надбання, що дозволяє платити власникам ресурсів і виробникам грішми, які можуть бути використані для купівлі будь-якого товару чи послуги із тих, що функціонують на ринку. Як засіб обміну, гроші дозволяють уникнути незручностей бартерного обміну. До того ж, гроші дають суспільству можливість скористатися плодами географічної спеціалізації і поділу праці між людьми.

Гроші служать засобом заощадження, оскільки вони є дуже зручною формою збереження багатства. Володіння грішми, як правило, не приносить грошового доходу, який утворюється при збереженні багатства, наприклад, у формі нерухомого майна (власності) або цінних паперів (акцій, облігацій тощо). Однак гроші мають ту перевагу, що вони можуть бути нагально використані підприємством або домашнім господарством для покриття будь-якого фінансового зобов'язання.

З розвитком товарного обігу момент реалізації товарів все частіше відривається від моменту оплати. Це означає, що товар продається в кредит. Продавець стає кредитором, а покупець - боржником. Для того, щоб повернути борг, необхідно нагромадити гроші в необхідній кількості. Вони і є в даному випадку засобом платежу. Функція засобу заощадження отримує таким чином ще додаткову функцію засобу платежу. Ця функція сприяє прискоренню господарського обороту.

З розвитком міжнародного поділу праці товарний обіг виходить за національні рамки. Відповідно гроші починають обслуговувати міжнародну торгівлю, тобто виступають яксвітові гроші. При цьому вони використовуються в ролі загального засобу платежу (відшкодування дефіцитів міжнародних балансів), загального купівельного засобу і засобу матеріалізації багатства взагалі (при переведенні капіталів із однієї країни в іншу).

З точки зору К. Маркса, гроші виконують усі п’ять зазначених функцій. Але більша частка західних економістів вважає, що гроші виконують тількі три перших функції: міра вартості, засіб обігу та засіб заощадження.

Поняття грошової маси досить складне, оскільки складна сама категорія грошей, велика різноманітність їх форм та функцій. Не випадково в трактуванні змісту та показників вимірювання грошової маси є помітні розбіжності.

У зарубіжній літературі до 30-х років XX ст. панувало уявлення про грошову масу як сукупність залишків металевих грошей і розмінних банкнот у розпорядженні суб'єктів обороту. Усі інші грошові інструменти - нерозмінні банкноти, розмінна монета, депозитні вклади тощо - виділялися у поняття "засобів обігу" і не включалися в загальну масу грошей. Ситуація принципово змінилася після скасування золотомонетного стандарту.

У радянській літературі аж до останніх років панувало уявлення про масу грошей як сукупний залишок знаків грошей (банкнот, казначейських білетів і розмінної монети) у розпорядженні суб'єктів обороту. Такі підходи суперечили принципам єдності та безперервності грошового обороту і піддавалися гострій критиці.

Зараз під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання - динаміка руху обсягу та структури.

У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:

E за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;

E за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

E за розміщенням у суб'єктів грошового обороту;

E за територіальним розміщенням та ін.

Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фінансовими активами, які вже не е грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат - це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях. Так, у США застосовуються чотири агрегати для визначення маси грошей, в Англії - п'ять, у Німеччині - три.

У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: M0, Ml, M2, МЗ.

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 - це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.

Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат М1 виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агрегат перебуває під найпильнішою увагою аналітиків та регулюючих органів.

Пильної уваги заслуговує також агрегат М0. Він має ті ж самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату М1, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші.

В інших грошових агрегатах (М2, МЗ) ураховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату М0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату МЗ, оскільки значна частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових утрат.

Водночас агрегат М0 - найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент - готівкову масу. Найширшим агрегатом є МЗ, бо він охоплює всі елементи грошової маси, що перебувають в обороті.

Для визначення необхідної грошової маси в обігу можна застосувати 2 основні формули:

1) згідно з законом грошового обігу К.Маркса, необхідна кількість грошей в обігу (грошова маса) М розраховується:

, де

Ц – сума цін товарів і послуг, вироблених у країні за рік;

К – сума цін товарів, реалізованих у кредит;

П – платежі попередніх років, термін сплати за якими наступає у наступному році;

ВП – платежі, що взаємно гасяться (бартер, взаємо зарахування та ін.);

Об – середнє число обертів, що у середньому робить одна грошова одиниця за рік (швидкість обігу грошової одиниці).

2) відповідно до рівняння обміну (рівняння Фішеру) існує така взаємозалежність:

Іц*Q = М*Об, де

Іц - індекс цін за рік;

Q – обсяг товарів та послуг, вироблених за рік.

Звідси М = (Іц*Q)/Об

За своєю сутністю ці рівняння сходні, тому що Іц*Q = Ц. Слід, формула К. Маркса є більш точною, оскільки ураховує відхилення необхідної кількості грошей за рахунок кредитів та відстрочених платежів, а також платежів, що взаємно гасяться.

Якщо фактична кількість грошей в обігу перевищує необхідну її кількість, розраховану за будь-якої з наведених формул, то в обігу існує надмірна кількість грошей, що призводить до інфляції.

Купівельна спроможність грошей –це обсяг товарів чи послуг, який можна придбати за грошову одиницю.

Грошова система – це законодавче встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є:

1) найменування грошової одиниці;

2) масштаб цін;

3) валютний курс;

4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

5) регламентація безготівкового обороту;

6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР – карбованець (рубль), сотою долею якого була копійка.

Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Встановлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Величина вираження вартості товарів у грошовій одиниці в сучасних умовах визначається відповідно до основ формування вартості грошей. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості.

Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн.

Він представляє собою своєрідну "ціну" валюти однієї країни, виражену у валютах інших країн. В залежності від типу грошової системи валютний курс може визначатись ринком або встановлюватись державою в особі уповноважених нею органів.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета. Суттєва відмінність грошових білетів полягає у механізмі їх емісії – порядку випуску в обіг та вилучення з нього. При бюджетній емісії, яка проводиться спеціальним органом міністерства фінансів (казначейством), в обіг випускаються казначейські білети. Кредитна емісія обумовлює випуск банкнот. Банківські білети надходять до сфери обігу в зв'язку з видачею кредиту, його погашення обумовлює вилучення грошових знаків з обігу.

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а залишки на рахунках в банках та небанківських кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Принципи функціонування грошей, що знаходяться на рахунках («грошей безготівкового обігу» або «електронних» в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки), визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту. Вона включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо.

Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання характеризується побудовою самої банківської системи – її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом.

Кожна держава, пристосовуючи грошову систему до своїх інтересів, визначає орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання. Таким органом за традицією виступає центральний банк, в Україні – Національний банк України.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

- відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

- переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

- збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

- випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

- розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

- посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи – відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

Висновки по питанню 3:

Гроші – це особливий товар, що виконує роль загального еквіваленту. Історично можна виділити такі форми вартості, як просту (випадкову, одиничну), повну (розгорнуту), загальну та грошову. В якості грошей, в свою чергу, на різних етапах розвитку суспільства використовувалися товарні (догрошові) еквіваленти, повноцінні гроші, неповноцінні металеві гроші, паперові та електронні гроші. До функцій грошей, з точки зору К. Маркса, відносять: міру вартості, засіб обігу, засіб заощадження, засіб платежу та світові гроші. На думку західних економістів, гроші виконують лише перші три функції.

Грошова маса являє собою сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Вона характеризується такими специфічними показниками, як грошові агрегати.

Купівельна спроможність грошей–це обсяг товарів чи послуг, який можна придбати за грошову одиницю.

Грошова система – це законодавче встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою. Основними елементами грошової системи є: найменування грошової одиниці; масштаб цін; валютний курс; види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу; регламентація безготівкового обороту; державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Поиск по сайту: