При взаємодії з природою для отримання матеріальних благ, люди одночасно вступають між собою в певні зв’язки та відносини. Тим самим виробництво має суспільний характер, так як включає відносини, які складаються поміж людьми в процесі виробництва. Ці відносини називають економічними (виробничими) відносинами, а сам процес виробництва виступає як суспільне виробництво.
Суспільне виробництво, починаючи із первіснообщинного суспільства, здійснюється як сумісний суспільно-кооперативний процес з участю великої кількості людей. Існування виробництва, в якому бере участь лише відокремлена особа так само безглуздо, як існування і розвиток мови без спілкування людей, що спільно живуть і спілкуються між собою.
В будь якому суспільстві індивідуальні виробники тільки ззовні виступають незалежними та ізольованими один від одного. Реально ж суб’єкти господарювання об’єднані взаємними зв’язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продукції. Вся ця система господарських зв’язків, що базується на суспільному поділі праці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво.
В процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності та засоби виробництва.
Таким чином, суспільне виробництво включає в себе:
1) Сукупність відносин, які схематично можна відобразити: «людина – техніка (засоби виробництва і технологія виробництва) – природа»;
2) Систему економічних (виробничих) відносин.
Економічні відносини – це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживанню матеріальних та нематеріальних благ.
Будь-яка національна економіка включає три типи економічних відносин:
1) соціально-економічні відносини або відносини власності;
2) організаційно-економічні або організаційно-управлінські відносини;
3) техніко-економічні відносини.
Соціально-економічні відносини – насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі – спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.
В загальному вигляді власність визначають як відносини між економічними агентами з приводу привласнення економічних ресурсів та споживчих благ. Відносини власності є визначальними з приводу привласнення споживчих благ. Внаслідок цього в будь-якому суспільстві, будь-якої країни розшарування населення на багатих і бідних виникає головним чином з різного відношення до економічних ресурсів як своїм або чужим.
Організаційно-економічні відносини – це відносин між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльності між людьми, спеціалізації праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва. Ці відносини детермінуються (обумовлюються) відносинами власності і відображаються в формах та характері організації виробництва на мікро- і макрорівнях.
Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.
ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ
Ці відносини детермінуються (обумовлюються) рівнем розвитку продуктивних сил, станом техніки і технології, але не визначаються відносинами власності, співвідношенням попиту та пропозиції товарів на тих чи інших ринках.
Рис. 2.3. Економічні відносини
Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великих сфери: матеріальне виробництво і нематеріальне виробництво.
Рис. 2.4. Сфери суспільного виробництва
Суспільне виробництво завжди здійснюється на конкретній території, або інакше, - в конкретних регіонах. Будь-який регіон має характерне для нього поєднання природних і економічних умов та ресурсів, кожне з яких характеризується певною ступенню значимості.
Умови та ресурси, які мають найбільш високу господарську значимість, визначають профіль поєднання для даного регіону.
Отже, в кожному регіоні результатом процесу взаємодії суспільства з природою є формування тих видів економічної діяльності, для яких є сприятливі умови для їх функціонування та розвитку.
Тим самим кожен регіон характеризується своїми виробничо-економічними особливостями та конкретними народногосподарськими функціями в системі просторового поділу праці.