Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ДИНАМІКА ОСНОВНИХ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ В УКРАЇНІ в 1993—1999 pp



 

 
Зміна реального обсягу ВВП, % до попереднього року 85,5 77,1 87,8 90,0 97,0 98,1 99,6
Темпи зростання грошової маси (МЗ), % до попере­днього року у 19 раз 7 раз 213,1 135,1 133,9 125,2 140,5
Індекс цін споживчого рин­ку, % 102,6 р. 5,0 р. 2,8 139,7 110,1 120,0 119,2
Індекс офіційного курсу наг ціональної валюти щодо до­лара США до попереднього періоду, разів 19,703 8,263 1,722 1,053 1,006 1,805 1,522

З 1994 р. НБУ взяв курс на гальмування темпів інфляції, дося­гнення стабілізації банківської системи і проведення грошової реформи. Період 1994—1997 рр. характеризувався введенням у дію ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання і поступовою відмовою від інструментів адміністративного харак­теру (селективної політики адресного рефінансування комерцій­них банків, установлення для банків «кредитних стель», що об­межують їх кредитні можливості, регулювання процентної політики комерційних банків тощо). У кредитні відносини з ко­мерційними банками НБУ запроваджує кредитні аукціони, лом­бардні кредити, операції з цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Починаючи з 1994 р. НБУ встановлює офіційну процент­ну ставку на позитивному рівні відносно темпів Інфляції. Серед­ньозважена річна процентна ставка НБУ у 1994 р. дорівнювала 226% І була найвищою за всі роки існування банку. Норма обов'язкових резервів у цьому ж році була установлена на рівні 15% від суми залучених банками коштів. Водночас з метою під­тримання української валюти, підвищення привабливості заоща­джень у національній валюті НБУ поступово вводить обов'язкове резервування коштів, залучених банками в іноземній валюті. На­прикінці 1994 р. були відновлені торги на Українській міжбан-ківській валютній біржі й офіційний курс українського карбован­ця став визначатися за результатами торгів на біржі. Проводячи політику керовано-плаваючого курсу, НБУ шляхом валютних Ін­тервенцій підтримував відносну стабільність обмінного курсу


національної грошової одиниці. У 1995 р. уряд запровадив емісію державних цінних паперів для покриття дефіциту державного бюджету. Поступово змінювалась структура джерел фінансуван­ня бюджетного дефіциту — зменшувалась частка кредитів НБУ. Високу дохідність державних цінних паперів (ОВДП) стимулю­вав у 1996 І першій половині 1997 рр. приплив капіталу нерези­дентів на грошовий ринок.

Наслідком загальноекономічної політики держави, зокрема рестрикційної політики НБУ, зваженої курсової політики, пози­тивних змін у сфері державних фінансів і вдало проведеної гро­шової реформи стало відчутне зниження темпів зростання гро­шової маси та інфляції. Протягом 1997 р. грошова маса зросла на 34%, ціни — на 10%. Знизились темпи падіння реального обсягу ВВП. У 1997 р. реальний обсяг ВВП скоротився на 3%. Курс гри­вні знизився лише на 0,6%.

У 1998 р. ситуація на грошовому ринку України різко погір­шилась, що поставило під загрозу стабільність гривні. З виник­ненням восени 1997 р. світової фінансової кризи почався відплив капіталів з ринків, що розвиваються, у тому числі й з українсько­го. У 1998 р. цей процес прискорився під впливом як економіч­них (відсутність джерел зовнішнього фінансування), так і полі­тичних чинників (вибори до Верховної Ради, парламентська криза). Це спричинило падіння курсу гривні на початку 1998 р., розширення меж валютного коридору, посилення інфляційних очікувань. НБУ для підтримки обмінного курсу активно прово­див валютні Інтервенції, що призвело до стрімкого скорочення валютних резервів. Офіційну процентну ставку НБУ підвищував кілька разів, у результаті чого вона зросла до 82%.

Негативні тенденції на грошовому ринку зумовила також не­достатньо виважена політика уряду стосовно розвитку ринку державних цінних паперів. Емісія короткострокових ОВДП спри­чинила зростання внутрішнього державного боргу І скорочення строків погашення облігацій, унаслідок чого ОВДП з інструмен­ту фінансування дефіциту державного бюджету перетворились в інструмент зростання дефіциту, в інструмент, провокуючий фі­нансову кризу.

Для того щоб вирішити бюджетні проблеми, уряд наприкінці 1998 р. І на початку 1999 р. провів конверсію короткострокових ОВДП у довгострокові і переглянув межі валютного коридору. Одночасно була розроблена антикризова урядова програма, спря­мована на утримання курсу гривні в межах нового валютного кори­дору, яка передбачила обмеження вільної купівлі іноземної валюти


на ринку. Крім того, НБУ підвищив норму обов'язкових резервів до 16,5% і призупинив рефінансування комерційних банків.

Ситуація на грошовому ринку позначилась на макроекономіч-них показниках. У 1998 р. реальний обсяг ВВП скоротився на 1,9%, хоча планувалось його зростання на 0,5%. Ціни зросли на 20% замість прогнозованих 10%. Курс гривні знизився на 80,5%. У 1999 р. стан грошового ринку визначався такими чинниками: «ринок державних цінних паперів (ОВДП) практично не фун­кціонував, і тому НБУ змушений був фінансувати дефіцит дер­жавного бюджету шляхом купівлі ОВДП, збільшуючи таким чи­ном грошову масу в обігу;

♦ гривня продовжувала знецінюватись І на початку 1999 р. бу­
ли встановлені межі нового валютного коридору.

Для регулювання грошової маси в обігу НБУ застосовував та­кі інструменти:

4 підвищення норм обов'язкових резервів до 17% і посилення контролю за дотриманням норми комерційними банками;

♦ введення мораторію на рефінансування комерційних банків;

♦ розміщення серед комерційних банків депозитних сертифі­
катів НБУ з метою вилучення надлишкової ліквідності банківсь­
кої системи.

Валютна політика НБУ у 1999 р. була спрямована на посла­блення, а потім І скасування валютних обмежень І визначалась головним чином сподіваннями на отримання кредитів від МВФ. Однією з умов кредитування була лібералізація валют­ного ринку.

Аналіз монетарної політики, яку НБУ проводив протягом 1991— 1999рр., дає підстави для висновку, що забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін заходами тільки монетарної політики неможливо. Для вирішення таких макроеко-номІчних завдань держава насамперед повинна забезпечити:

♦ прискорення реструктуризації реальної економіки;

♦ реалістичний державний бюджет на бездефіцитній основі.

У свою чергу, діяльність НБУ як центрального банку країни мас бути спрямована на:

♦ забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні,
як необхідної (але не єдиної і недостатньої") умови для макроеко-
номІчної стабілізації і зростання реальних доходів населення;

♦ забезпечення фінансової стійкості банківської системи;

♦ стимулювання кредитно-інвестиційної діяльності комерцій­
них банків, з тим щоб вони більш Інтенсивно підтримували ре­
альну економіку.


ВИСНОВКИ

1. Центральний банк відіграє провідну роль на грошовому рин­ку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.

2. Центральні банки мають особливий правовий статус, ос­
кільки вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і
державного органу управління.

3. У більшості країн з розвиненою ринковою економікою цен­
тральні банки є незалежними від органів державної влади у вста­
новленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі ін­
струментів регулювання грошового обороту. Проте незалежність
центрального банку не може бути абсолютною.

4. Функції центрального банку визначаються його призначен­
ням. Основними з них є функції:

♦ емісійного центру готівкового обігу;

• банку банків;

• органу банківського регулювання та нагляду;

♦ банкіра і фінансового агента уряду;

* провідника монетарної політики.

5. В Історичному плані функція емісії готівки, точніше потре­
ба в її централізації і державній монополізації, дала поштовх до
надання одному з банків статусу емісійного. Поступово емісійні
банки перетворились у центральні банки.

6. Глобалізація грошових ринків призвела до тісного співробіт­
ництва центральних банків на міждержавному рівні, до їх співпраці
з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями,
а також до створення наднаціональних центральних банків.

7. Національний банк України є особливим центральним органом
державного управління, основним завданням (функцією) якого є за­
безпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні.
Згідно з Законом «Про Національний банк України» він виконує всі
функції, які традиційно притаманні центральному банку країни.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає економічне призначення центрального банку в рин­
ковій економіці?

2. Які банки виникли раніше — комерційні чи центральні? Обгрунтуйте

СВОЮ ВІДПОВІДЬ.


3. Які чинники визначають співвідношення обов'язкових і надлишко­
вих резервів комерційних банків?

4. Які аргументи можна привести «за» І «проти» незалежного статусу
центральних банків?

5. Які аргументи можна привести «за» і «проти» виконання централь­
ним банком функції органу банківського нагляду?

6. Охарактеризуйте наслідки для економіки використання урядом різ­
них методів фінансування дефіциту державного бюджету: податкове фі­
нансування, боргове та емісійне.

7. Поясніть тезу: «Справді ефективна стабілізаційна політика передба­
чає координацію фіскальної та монетарної політики».

8. Охарактеризуйте відносини НБУ з органами державної влади.

9. Поясніть мету створення Європейського центрального банку.

 

10. Які послуги комерційним банкам надає центральний банк?

11. Для чого центральний банк надає кредити комерційним банкам?

12. Які фінансові посередники грошового ринку беруть участь в емісії
депозитних грошей?

13. Чому у багатьох розвинених країнах центральним банкам забороняє­
ться купувати державні цінні папери на первинному ринку?


РОЗДІЛ 12

КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ

Вивчивши цей розділ, Ви зможете:

* пояснити сутність, поняття, призначення, похо­
дження та розвиток комерційних банків, ЇХ класифікацію;

зрозуміти основи організації та специфіку діяль­
ності окремих видів комерційних банків;

засвоїти економічну сутність джерел та порядок
формування власного капіталу, залучених і позичених
коштів банку;

 

* охарактеризувати принципи кредитування та
основні положення, які регламентують кредитну та
Інвестиційну діяльність комерційних банків;

* визначити сутність, принципи та організацію роз­
рахунково-касових операцій банків і банківських по­
слуг;

зрозуміти, що таке стабільність банків, механізм
її забезпечення та особливості становлення і розвит­
ку комерційних банків в Україні.

12.1. ПОНЯТТЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Комерційні банки— кредитні установи, що здійс­нюють універсальні банківські операції для підпри­ємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків І депо­зитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умо­вах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Прийма­ють і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ве­дуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

— фінансування капітальних вкладень за доручен­
ням власників, або розпорядників капіталів, що Інвес­
туються;

— випуск платіжних документів та інших цінних
паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифіка­
тів, облігацій тощо);

— купівля, продаж і зберігання державних цінних
паперів, а також цінних паперів інших емітентів;


— видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх
осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

— касове виконання державного бюджету;

— придбання права вимоги з постачання товарів і надання по­
слуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх Інкасування
(факторинг);

— купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної
валюти;

— купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних
металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

— довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управлін­
ня цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

— надання консультативних та інших послуг, пов'язаних з
банківською та іншою комерційною І господарською діяльністю.

Комерційним банкам в Україні забороняється займатися ді­яльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матері­альними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страху­вання, їм забороняється використовувати свої союзи та Інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополіза­цію ринку банківських послуг, установлення монопольних ста­вок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банків­ській справі.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філІйною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

За формою власності комерційні банки поділяються на уніта­рні і колективні.

Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерцій­ні банки з державною формою власності: Ощадбанк і ЕксІмбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних кош­тів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні бан­ки — це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавчо обмежена 35% ста­тутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

Залежно від організаційної форми комерційні банки з колек­тивною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціо­нерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (па­йові банки).


Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони станов­лять 84% загальної кількості банків України) формують свій ка­пітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновни­ків і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими І надійними. В Україні більшість комерційних банків — це акціонерні товариства відкритого типу (59%). Най­більшим акціонерним товариством закритого типу (їх частка ста­новить 25% загальної кількості) є Промінвестбанк.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків гро­шових коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовую­ться на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вне­ску у капітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обме­женою відповідальністю в Україні становлять близько 16% від загальної їх кількості.

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України біль­шість банків — середні (активи понад 10 млн грн.). У сімку най­більших банків (активи понад 1 млрд грн.) входять: Промінвест­банк, АКБ «Україна», Укрсоцбанк, Приватбанк, банк «Аваль», Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів банків­ської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфі­кувати на багатофїлійні, малофілійні, безфілІйнІ. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення у всіх адміністративних районах країни. До багаюфілійних банків відносять АКБ «Україна» (понад 500 оди­ниць), «Аваль» (понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100 оди­ниць). Більшість вітчизняних банків є мало- І безфІлІйними.

Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: уні­версальні банки; банки з клієнтською спеціалізацією; банки з га­лузевою спеціалізацією; банки з функціональною спеціалізацією.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні біль­шість комерційних банків можна вважати універсальними, бо


майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів І залучення до обслу­говування різних типів клієнтів.

До банків із клієнтською спеціалізацією належать кооперати­вні банки, в яких основними засновниками І переважними клієн­тами є кооперативи. Процес створення таких банків в Україні особливо помітним був у період 1990—1993 рр. Пізніше біль­шість кооперативних банків або припинили свою діяльність, або втратили клієнтську спеціалізацію.

У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація І диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціо­нують біржові банки, які обслуговують операції біржових струк­тур; страхові — страхових Інститутів; кооперативні — коопера­тивів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і се­редній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк «Альянс» та ін. Мож­на вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикориста­ним резервом розвитку системи комерційних банків України.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяль­ності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані Із сезонними чи Іншими процесами. Характерними представниками банків з га­лузевою спеціалізацією є АКБ «Україна», ПромІнвестбанк, Укр-соцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк «Надра», Автозазбанк, Укр-нафтогазбанк та деякі інші.

Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих опера­цій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування ак­тивів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвести­ційною спеціалізацією. Це УкрІнбанк, який є первістком україн­ських банків нового типу, Дуже актуальною є проблема створен­ня інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків.

Відомими представниками банків з функціональною спеціаліза­цією є Ощадбанк, ЕксІмбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% — Це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямо-


вані на споживче кредитування. Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціа­лізація названих банків не заважає їм виконувати Інші операції, притаманні універсальним банкам.

У системі комерційних банків відбувається процес залучення іноземного капіталу. Кількість банків, створених за участю іно­земного капіталу на початок 2000 р., досягла 18% від загальної кількості діючих банків, з них майже третину становлять банки зі 100-процентним Іноземним капіталом.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.