Зміна реального обсягу ВВП, % до попереднього року
85,5
77,1
87,8
90,0
97,0
98,1
99,6
Темпи зростання грошової маси (МЗ), % до попереднього року
у 19 раз
7 раз
213,1
135,1
133,9
125,2
140,5
Індекс цін споживчого ринку, %
102,6 р.
5,0 р.
2,8
139,7
110,1
120,0
119,2
Індекс офіційного курсу наг ціональної валюти щодо долара США до попереднього періоду, разів
19,703
8,263
1,722
1,053
1,006
1,805
1,522
З 1994 р. НБУ взяв курс на гальмування темпів інфляції, досягнення стабілізації банківської системи і проведення грошової реформи. Період 1994—1997 рр. характеризувався введенням у дію ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання і поступовою відмовою від інструментів адміністративного характеру (селективної політики адресного рефінансування комерційних банків, установлення для банків «кредитних стель», що обмежують їх кредитні можливості, регулювання процентної політики комерційних банків тощо). У кредитні відносини з комерційними банками НБУ запроваджує кредитні аукціони, ломбардні кредити, операції з цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Починаючи з 1994 р. НБУ встановлює офіційну процентну ставку на позитивному рівні відносно темпів Інфляції. Середньозважена річна процентна ставка НБУ у 1994 р. дорівнювала 226% І була найвищою за всі роки існування банку. Норма обов'язкових резервів у цьому ж році була установлена на рівні 15% від суми залучених банками коштів. Водночас з метою підтримання української валюти, підвищення привабливості заощаджень у національній валюті НБУ поступово вводить обов'язкове резервування коштів, залучених банками в іноземній валюті. Наприкінці 1994 р. були відновлені торги на Українській міжбан-ківській валютній біржі й офіційний курс українського карбованця став визначатися за результатами торгів на біржі. Проводячи політику керовано-плаваючого курсу, НБУ шляхом валютних Інтервенцій підтримував відносну стабільність обмінного курсу
національної грошової одиниці. У 1995 р. уряд запровадив емісію державних цінних паперів для покриття дефіциту державного бюджету. Поступово змінювалась структура джерел фінансування бюджетного дефіциту — зменшувалась частка кредитів НБУ. Високу дохідність державних цінних паперів (ОВДП) стимулював у 1996 І першій половині 1997 рр. приплив капіталу нерезидентів на грошовий ринок.
Наслідком загальноекономічної політики держави, зокрема рестрикційної політики НБУ, зваженої курсової політики, позитивних змін у сфері державних фінансів і вдало проведеної грошової реформи стало відчутне зниження темпів зростання грошової маси та інфляції. Протягом 1997 р. грошова маса зросла на 34%, ціни — на 10%. Знизились темпи падіння реального обсягу ВВП. У 1997 р. реальний обсяг ВВП скоротився на 3%. Курс гривні знизився лише на 0,6%.
У 1998 р. ситуація на грошовому ринку України різко погіршилась, що поставило під загрозу стабільність гривні. З виникненням восени 1997 р. світової фінансової кризи почався відплив капіталів з ринків, що розвиваються, у тому числі й з українського. У 1998 р. цей процес прискорився під впливом як економічних (відсутність джерел зовнішнього фінансування), так і політичних чинників (вибори до Верховної Ради, парламентська криза). Це спричинило падіння курсу гривні на початку 1998 р., розширення меж валютного коридору, посилення інфляційних очікувань. НБУ для підтримки обмінного курсу активно проводив валютні Інтервенції, що призвело до стрімкого скорочення валютних резервів. Офіційну процентну ставку НБУ підвищував кілька разів, у результаті чого вона зросла до 82%.
Негативні тенденції на грошовому ринку зумовила також недостатньо виважена політика уряду стосовно розвитку ринку державних цінних паперів. Емісія короткострокових ОВДП спричинила зростання внутрішнього державного боргу І скорочення строків погашення облігацій, унаслідок чого ОВДП з інструменту фінансування дефіциту державного бюджету перетворились в інструмент зростання дефіциту, в інструмент, провокуючий фінансову кризу.
Для того щоб вирішити бюджетні проблеми, уряд наприкінці 1998 р. І на початку 1999 р. провів конверсію короткострокових ОВДП у довгострокові і переглянув межі валютного коридору. Одночасно була розроблена антикризова урядова програма, спрямована на утримання курсу гривні в межах нового валютного коридору, яка передбачила обмеження вільної купівлі іноземної валюти
на ринку. Крім того, НБУ підвищив норму обов'язкових резервів до 16,5% і призупинив рефінансування комерційних банків.
Ситуація на грошовому ринку позначилась на макроекономіч-них показниках. У 1998 р. реальний обсяг ВВП скоротився на 1,9%, хоча планувалось його зростання на 0,5%. Ціни зросли на 20% замість прогнозованих 10%. Курс гривні знизився на 80,5%. У 1999 р. стан грошового ринку визначався такими чинниками: «ринок державних цінних паперів (ОВДП) практично не функціонував, і тому НБУ змушений був фінансувати дефіцит державного бюджету шляхом купівлі ОВДП, збільшуючи таким чином грошову масу в обігу;
♦ гривня продовжувала знецінюватись І на початку 1999 р. бу ли встановлені межі нового валютного коридору.
Для регулювання грошової маси в обігу НБУ застосовував такі інструменти:
4 підвищення норм обов'язкових резервів до 17% і посилення контролю за дотриманням норми комерційними банками;
♦ введення мораторію на рефінансування комерційних банків;
♦ розміщення серед комерційних банків депозитних сертифі катів НБУ з метою вилучення надлишкової ліквідності банківсь кої системи.
Валютна політика НБУ у 1999 р. була спрямована на послаблення, а потім І скасування валютних обмежень І визначалась головним чином сподіваннями на отримання кредитів від МВФ. Однією з умов кредитування була лібералізація валютного ринку.
Аналіз монетарної політики, яку НБУ проводив протягом 1991— 1999рр., дає підстави для висновку, що забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін заходами тільки монетарної політики неможливо. Для вирішення таких макроеко-номІчних завдань держава насамперед повинна забезпечити:
♦ реалістичний державний бюджет на бездефіцитній основі.
У свою чергу, діяльність НБУ як центрального банку країни мас бути спрямована на:
♦ забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні, як необхідної (але не єдиної і недостатньої") умови для макроеко- номІчної стабілізації і зростання реальних доходів населення;
♦ забезпечення фінансової стійкості банківської системи;
♦ стимулювання кредитно-інвестиційної діяльності комерцій них банків, з тим щоб вони більш Інтенсивно підтримували ре альну економіку.
ВИСНОВКИ
1. Центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.
2. Центральні банки мають особливий правовий статус, ос кільки вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління.
3. У більшості країн з розвиненою ринковою економікою цен тральні банки є незалежними від органів державної влади у вста новленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі ін струментів регулювання грошового обороту. Проте незалежність центрального банку не може бути абсолютною.
4. Функції центрального банку визначаються його призначен ням. Основними з них є функції:
♦ емісійного центру готівкового обігу;
• банку банків;
• органу банківського регулювання та нагляду;
♦ банкіра і фінансового агента уряду;
* провідника монетарної політики.
5. В Історичному плані функція емісії готівки, точніше потре ба в її централізації і державній монополізації, дала поштовх до надання одному з банків статусу емісійного. Поступово емісійні банки перетворились у центральні банки.
6. Глобалізація грошових ринків призвела до тісного співробіт ництва центральних банків на міждержавному рівні, до їх співпраці з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями, а також до створення наднаціональних центральних банків.
7. Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є за безпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Згідно з Законом «Про Національний банк України» він виконує всі функції, які традиційно притаманні центральному банку країни.
Запитання для самоконтролю
1. У чому полягає економічне призначення центрального банку в рин ковій економіці?
2. Які банки виникли раніше — комерційні чи центральні? Обгрунтуйте
СВОЮ ВІДПОВІДЬ.
3. Які чинники визначають співвідношення обов'язкових і надлишко вих резервів комерційних банків?
4. Які аргументи можна привести «за» І «проти» незалежного статусу центральних банків?
5. Які аргументи можна привести «за» і «проти» виконання централь ним банком функції органу банківського нагляду?
6. Охарактеризуйте наслідки для економіки використання урядом різ них методів фінансування дефіциту державного бюджету: податкове фі нансування, боргове та емісійне.
7. Поясніть тезу: «Справді ефективна стабілізаційна політика передба чає координацію фіскальної та монетарної політики».
8. Охарактеризуйте відносини НБУ з органами державної влади.
9. Поясніть мету створення Європейського центрального банку.
10. Які послуги комерційним банкам надає центральний банк?
11. Для чого центральний банк надає кредити комерційним банкам?
12. Які фінансові посередники грошового ринку беруть участь в емісії депозитних грошей?
13. Чому у багатьох розвинених країнах центральним банкам забороняє ться купувати державні цінні папери на первинному ринку?
РОЗДІЛ 12
КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ
Вивчивши цей розділ, Ви зможете:
* пояснити сутність, поняття, призначення, похо дження та розвиток комерційних банків, ЇХ класифікацію;
• зрозуміти основи організації та специфіку діяль ності окремих видів комерційних банків;
• засвоїти економічну сутність джерел та порядок формування власного капіталу, залучених і позичених коштів банку;
* охарактеризувати принципи кредитування та основні положення, які регламентують кредитну та Інвестиційну діяльність комерційних банків;
* визначити сутність, принципи та організацію роз рахунково-касових операцій банків і банківських по слуг;
♦ зрозуміти, що таке стабільність банків, механізм її забезпечення та особливості становлення і розвит ку комерційних банків в Україні.
12.1. ПОНЯТТЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
Комерційні банки— кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків І депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:
— фінансування капітальних вкладень за доручен ням власників, або розпорядників капіталів, що Інвес туються;
— випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифіка тів, облігацій тощо);
— купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
— видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
— касове виконання державного бюджету;
— придбання права вимоги з постачання товарів і надання по слуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх Інкасування (факторинг);
— купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
— купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;
— довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управлін ня цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;
— надання консультативних та інших послуг, пов'язаних з банківською та іншою комерційною І господарською діяльністю.
Комерційним банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та Інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.
Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філІйною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.
За формою власності комерційні банки поділяються на унітарні і колективні.
Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Ощадбанк і ЕксІмбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки — це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавчо обмежена 35% статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.
Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки).
Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84% загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими І надійними. В Україні більшість комерційних банків — це акціонерні товариства відкритого типу (59%). Найбільшим акціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25% загальної кількості) є Промінвестбанк.
Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16% від загальної їх кількості.
Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків — середні (активи понад 10 млн грн.). У сімку найбільших банків (активи понад 1 млрд грн.) входять: Промінвестбанк, АКБ «Україна», Укрсоцбанк, Приватбанк, банк «Аваль», Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.
Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на багатофїлійні, малофілійні, безфілІйнІ. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення у всіх адміністративних районах країни. До багаюфілійних банків відносять АКБ «Україна» (понад 500 одиниць), «Аваль» (понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100 одиниць). Більшість вітчизняних банків є мало- І безфІлІйними.
Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: універсальні банки; банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією; банки з функціональною спеціалізацією.
Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо
майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів І залучення до обслуговування різних типів клієнтів.
До банків із клієнтською спеціалізацією належать кооперативні банки, в яких основними засновниками І переважними клієнтами є кооперативи. Процес створення таких банків в Україні особливо помітним був у період 1990—1993 рр. Пізніше більшість кооперативних банків або припинили свою діяльність, або втратили клієнтську спеціалізацію.
У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація І диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові — страхових Інститутів; кооперативні — кооперативів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк «Альянс» та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.
Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані Із сезонними чи Іншими процесами. Характерними представниками банків з галузевою спеціалізацією є АКБ «Україна», ПромІнвестбанк, Укр-соцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк «Надра», Автозазбанк, Укр-нафтогазбанк та деякі інші.
Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією. Це УкрІнбанк, який є первістком українських банків нового типу, Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків.
Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк, ЕксІмбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% — Це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямо-
вані на споживче кредитування. Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати Інші операції, притаманні універсальним банкам.
У системі комерційних банків відбувається процес залучення іноземного капіталу. Кількість банків, створених за участю іноземного капіталу на початок 2000 р., досягла 18% від загальної кількості діючих банків, з них майже третину становлять банки зі 100-процентним Іноземним капіталом.