1. Поняття статевої зрілості самців і самок і загальної зрілості організму.
2. Фізіологія чоловічої статевої системи.
3. Фізіологія жіночої статевої системи.
4. Статевий цикл і статевий сезон розмноження в самок сільськогосподарських тварин.
5. Спарювання – статевий акт.
6. Запліднення, типи запліднення.
7. Штучне запліднення.
8. Вагітність.
9. Роди.
10. Особливості розмноження птиці.
У живій природі є різні способи розмноження. Вищі тварини розмножуються статевим шляхом за допомогою статевих клітин.
Статеве розмноження складається в злитті і взаємній асиміляції-дисиміляції жіночих і чоловічих гамет і утворенні з них зиготи, із якої розвивається спочатку ембріон, а потім – плід.
Розмноження можливо тільки з настанням статевої зрілості тварин. Воно полягає в тому, що статеві органи досягають повного розвитку, а в статевих залозах починають вироблятися статеві клітини і посилюється виділення статевих гормонів. У статевозрілих тварин з'являється особлива форма поведінки, яка виявляється в появі статевих рефлексів. У самок періодично наступає тічка та охота.
Для прояви статевих рефлексів необхідно визначений стан центральної нервової системи тварини, наявність статевої домінанти. Вона виникає у тварини у певному віці і залежить від статевих гормонів, які автоматично змінюють стан збудженості рефлекторних центрів. Починаючи з цього періоду, самець здатний запліднити самку, а остання - стати вагітною і виношувати плід. Тому тварин слід розділяти за статтю і утримувати групами до початку статевої зрілості. Терміни настання здатності до відтворення нащадків у самців та самок (статева зрілість) залежить від виду, породи, умов утримання і віку тварин.
Кобили 15 - 18 міс
Корови 8 - 12 міс
Свині 5 - 8 міс
Вівці і кози 7 - 8 міс
Собаки 6 - 8 міс
Кролиці 4 - 5 міс
Верблюдиці - 2 - 5 років.
Проте спостереження показують, що при заплідненні статевозрілих тварин приплід виявляється слабким, нежиттєздатним і нечисленним, крім цього, загальмовується загальний розвиток самок. Тому тварин необхідно спаровувати при досягненні ними загальної зрілості або, за А. П. Студенцовим, – фізіологічної зрілості. Загальна зрілість виражається в завершенні формування організму, придбанні екстер'єрних форм дорослої тварини і досягнення ними 65 – 70 % живої маси дорослих тварин даної породи і статі.
Період фізіологічної зрілості є оптимальним часом входження тварин у репродуктивний процес. Він наступає в такому віці:
Коні – 36 міс
Велика рогата худоба – 17 міс
Свині – 10 міс
Вівці і кози – 14 міс
Собаки – 12 міс
Кролі – 6 міс
Верблюди – 40 міс.
У тварин, що утримуються в сприятливих умовах, репродуктивна функція зберігається тривалий час, корови - 20 і більш лактацій, але при інтенсивній експлуатації ці терміни, особливо для самок, значно скорочуються.
Репродуктивна функція самців
Відтворна система в самців складається з органів статевого апарата, що включає два сім'яники з придатками, два сім'япроводи, придаткові статеві залози і парувальний орган (пеніс). Функціонально в цю систему входять відділи гіпоталамо-гіпофізарної області нейрогуморальної регуляції відтворних процесів.
Сім'яники знаходяться в мошонці при температурі на 3-4° С нижче внутрішньої температури тварини. У цих умовах сперматогенез протікає нормально. Порушення терморегуляційної функції мошонки призводить до зниження плідності. Запальні процеси, при яких підвищується температура в мошонці, ведуть до погіршення якості сперми, появі патологічних форм сперміїв, а у випадку закупорки каналів і до азоспермії.
Сперматогенез
Спермії з настанням статевої зрілості самця розвиваються в сім'яних канальцях із сперматогонію зародкового епітелію. Епітелій складається з клітин двох типів - базальних, або живлячих (клітин Сертолі), і генеративних або первинних статевих клітин (сперматогоній). Ріст епітеліальної тканини в результаті поділу клітин йде в напрямку до просвіту канальців.
У результаті ряду мітотичних і редукційних поділів утворюються сперматиди, які потім змінюють свою форму і перетворюються в остаточно сформовані, але ще незрілі спермії, що прикріплюються до сертолієвих клітин, одержуючи поживні речовини.
При формуванні спермія (3 фаза) частина цитоплазми сперматиди не входить до її складу і стає " цитоплазматичною крапелькою", що є ознакою незрілості. Ядро спермія, розташоване раніше в передній частини клітини (сперматиди), знаходиться біля основи його голівки внаслідок відтискування цитоплазматичною вакуолею (оболонкою). Акросома покриває 60 - 70 % голівки спермія, під нею утримується ущільнений хроматин у вигляді зернинок.
Сформовані спермії знаходяться в звитих сім'яникових канальцях. Вони продукують фермент - гіалуронідазу, що сприяє відділенню дозрілих сперміїв. Спермії, що відокремилися, просуваються в просвіт канальців, де під впливом слабо лужної реакції середовища набувають рухливості і надходять у сітку прямих канальців і далі в звивистий канал придатка сім'яника (епідидиміс).
Придаток, як сховище сперміїв, підрозділяється на 3 частини (голівку, тіло і хвіст), являючи собою довгу звиту трубку. Просвіт каналу у початкової частині (голівка) дуже вузький (0,1 - 0,2 мм), потім він розширюється і наприкінці (хвіст придатка) має діаметр 1 - 2 мм. Довжина його в самців тваринних різних видів різноманітна (близько 90 м у биків, понад 60 м у кнурів, приблизно 85 м у жеребців). Середнє число сперміїв у придатках сім'яників барана дорівнює приблизно 40 - 60 млрд.
Спермії просуваються через канал придатка головним чином за рахунок ритмічного скорочення гладенької мускулатури його стінок (особливо в момент еякуляції). При проходженні через канал придатка вони набувають стійкості до несприятливих умов середовища.
Процес сперматогенезу потребує тривалого часу. Шляхом перорального застосування радіоактивного фосфору встановлено, що у баранів при помірному використанні їх у случці тривалість сперматогенезу і проходження сперміїв через канал придатка сім'яника в середньому триває 53 доби. Для проходження придатка сперміями барана потрібно 5 - 6 діб при посиленому використанні і 11 діб при статевому спокої.
Дослідження показали, що у хвості придатка спермії можуть зберігати запліднюючу здатність до двох - трьох місяців. Спермії бика проходять придаток сім'яника за 7 діб. Тривалому життю сперміїв сприяє середовище придатка. Спермії складають близько 40 % загального об'єму придатка, рН середовища 6,07 ±0,13 (у биків і баранів). Концентрація глюкози в середовищі складає 78,1 - 25,6 мг/%, що забезпечує помірний гліколіз та кислотну інактивацію сперміїв.
В придатку спермії набувають електричного (негативного) заряду, що попереджує склеювання їх поміж собою. При відсутності еякуляції спермії, що знаходяться в придатку сім'яника, старіють і лізуються.
З придатка під час еякуляції сперма по сім'япроводах потрапляє в сечостатевий канал. Сюди ж відкриваються протоки придаткових статевих залоз: пузирковидних, передміхурової, куперових або цибулинних і численних уретральних, розташованих у стінках сечостатевого каналу.
Ці залози неоднаково розвинуті у різних видів сільськогосподарських тварин і виділяють різний за характером секрет. Пузирковидні залози виробляють у жеребця тягучий секрет, у бика, барана і кнура – рідкий. У баранів простата розвинена слабко, а в кнурів не розвинена. Цибулинні (куперові) залози найбільшого розміру досягають у кнура і виділяють багато клейкого секрету; у жеребця секрет цибулинних залоз тягучий, а в бика і барана - рідкий і прозорий.
Ці розходження відповідають типам запліднення: у самок рогатої худоби сперма при природному заплідненні потрапляє до піхви, а потім в шийку матки, а в кобил і свиней - безпосередньо еякулюється в матку.
Жеребці і кнури з розвиненими придатковими статевими залозами виділяють еякуляту значно більше за об'ємом, ніж бики і барани. Останні звичайно виділяють в однім еякуляті 1 - 5 мл сперми (25 - 50 % сперміїв) жеребці - 40 - 200 і кнури 200 - 500 мл (2 - 3 % сперміїв). В спермі жеребця і кнура маса сперміїв розбавляється секретами придаткових статевих залоз у 30 - 100 разів, а в спермі баранів і биків тільки в 3 - 6 разів. У тварин при маточному типі природного запліднення, тобто в жеребців і кнурів, кількість сперміїв у 1 мл сперми 110 – 150 млн., при піхвеному в бика – 1 - 1,5 млрд. і в барана - 2 – 5 млрд. сперміїв.
Для здійснення еякуляції необхідно збудження нервових закінчень статевого члена і центрів еякуляції і відповідне скорочення м'язових волокон придатків сім'яників, сім'япроводів, придаткових статевих залоз, пенісу та його сечостатевого каналу. У результаті вміст придатка (спермоїдна маса), секрети придаткових статевих залоз, уретральних залоз надходять у сечостатевий канал, з якого вони викидаються ритмічними, хвилеподібними рухами м'язів.
Процес еякуляції можна розподілити на три фази (для різних тварин є особливості в здійсненні цих фаз):
1)виділення секрету уретральних залоз, які промивають канал;
2) виділення спермоїдної маси і секретів передміхурової залози;
3) виділення секретів цибулинних залоз та пузирковидних, які сприяють просуванню сперміїв до яйцепроводів і перешкоджаючих витіканню сперми з матки.
Секрети придаткових статевих залоз мають дуже складний хімічний склад – містять макро- і мікроелементи, цукор (сорбіт і фруктозу), лимонну і молочну кислоти, різні ферменти, амінокислоти й інші речовини.
Сперматозоїди (сперма - сім'я, зоон - тварина) відкриті голландським вченим Левенгуком у 1677 році. Свою назву одержали за рухливість. Сперматозоїд – чоловіча статева клітина, що здатна самостійно рухатися. Він складаються з 4 частин: голівки, шийки, тіла і хвоста. Їх довжина складає у бика - 65 мкм, а в інших сільськогосподарських тварин – 50 - 80 мкм, з них голівка складає 5 - 8 мкм і хвіст – 38 - 70 мкм.
У голівці розташовані акросома і ядро, у шийці - передня центріоль, у тілі - задня центріоль, мітохондрії. Рух здійснюється за рахунок змієподібних рухів хвоста. Енергія утворюється за рахунок гліколізу і дихання. Швидкість рухів сперматозоїдів у середньому - 5 мм/хв.
Значення секретів придаткових статевих залоз:
1. Втрачається цитоплазматична крапля, активізується рух сперміїв.
2. Створюється певний об'єм еякуляту.
3. Знижується тягучість і кислотність спермоїдної маси.
4. Посилюється моторика матки при заплідненні.
Рух сперміїв посилюється в зустрічному слабому току рідини, що створюється війками миготливого епітелію статевих шляхів самки, завдяки асиметричному розташуванню голівки щодо шийки, спермій при русі обертається.
Сперма - сперматозоїди з виділеннями придаткових статевих залоз. Для нормальної життєдіяльності сперміїв оптимальними є нейтральне середовище і температура 35 ˚С.
Виживаність сперматозоїдів у статевих шляхах самок