Право власності господарських товариств

Господарські товариства є організаційно-правовою формою об'єднання на за­садах угоди майна та підприємницької діяльності суб'єктами цивільного права (фізичними і юридичними особами) для спільної діяльності з метою одержання прибутку.

Новий ЦК України (ст. 113) визначає господарське товариство як юридичну особу, статутний (сукупний) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. та но­вий ЦК України виділяють п'ять видів господарських товариств: акціонерні; з об­меженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні та командитні.

На відміну від чинного законодавства, новий ЦК України надає можливість одній особі створити господарське товариство, крім повного і командитного. Пи­тання про можливість заснування товариства однією особою, незважаючи на ак­тивне застосування такої юридичної конструкції в практиці західних країн, було доволі дискусійним у нашій літературі¹.

Як суб'єкти права власності господарські товариства відповідно до ст. 12 За­кону України "Про господарські товариства" і ст. 115 нового ЦК України є влас­никами: майна, переданого їм засновниками і учасниками у власність як вклад до статутного капіталу; продукції, виробленої товариствами у результаті госпо­дарської діяльності; доходів; іншого майна, набутого на підставах, не забороне­них законом.

Отже, суб'єктом права власності господарських товариств виступають госпо­дарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасни­ки набувають лише зобов'язального права вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частку в майні, що залишалась після лік­відації товариства (ліквідаційну квоту).

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб'єктів права і яка становить основну рису майнових відносин у господарських това­риствах, є можливість добровільного об'єднання майна та зусиль учасників для створення ними нового суб'єкта господарської діяльності.

Таким чином, для господарських товариств характерні деякі спільні ознаки:

1) договір учасників як підстава виникнення;

2) наявність у товариства прав юридичної особи, тобто створення нової, самостійної організації;

3) виникнення права власності товариства в цілому (при збереженні прав учасників зобов'язального характеру) на майно, передане учасниками або одержане в результаті власної господарської діяльності;

4) наявність комерційної мети діяльності (одержання прибутків, а не досягнення результатів соціально-культурного характеру);

5) необхідність особистої участі члена товариства в діяльності даної організації. Первинним способом формування майна господарського товариства є вклади його учасників.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про власність", ст. 13 Закону України "Про господарські товариства" і п. 2 ст. 115 нового ЦК України вкладами учас­ників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та ін­шими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), кошти, у тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Оцінка вкладів здійснюється в порядку, передбаченому ста­тутними документами, якщо інше не передбачено законодавством України.

Враховуючи певні особливості такого господарського товариства, як акціо­нерне, законодавець окремо врегулював питання щодо об'єктів його права влас­ності.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про власність" об'єктом права власнос­ті акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одер­жане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.

Акціонерним товариством згідно зі ст. 24 Закону України "Про господарські товариства" є товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції, що їх випускає акціонерне товариство, розповсюджуються або шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах (відкрите акціонерне товариство), або лише між засновниками (закрите акціо­нерне товариство).

Новелою нового ЦК України є відмова від такої форми акціонерних това­риств, як закрите акціонерне товариство. На думку розробників кодексу, у тому вигляді, в якому закрите акціонерне товариство передбачене в Законі України "Про господарські товариства" і існує у підприємницькій практиці, воно практич­но не має нічого спільного з акціонерним товариством, оскільки акції такого за­критого акціонерного товариства не мають головної своєї економічної характе­ристики — ліквідності. Це, безумовно, негативно впливає і на правовий режим акцій, безпідставно створює перешкоди для їх нормального обороту.

Будь-яка ідея акціонерного товариства побудована на забезпеченні вільного обороту капіталу, який опосередкований цінними паперами — акціями, що вида­ються на вклад, внесений до статутного капіталу товариства. Оборотоздатність акції не може бути обмежена, в тому числі і переважним правом придбання¹.

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, дер­жавні органи, працівники даного товариства, а також громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а та­кож міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками акціонер­ного товариства нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім ви­падків, встановлених законодавчими актами України.

Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники та учас­ники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно на­зивається вкладами засновників і учасників. Вклади являють собою фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому виразі визначається вартістю акцій, на які поділений статутний фонд. Види вкладів і порядок оцінки визначаються установчими документами това­риства, якщо інше не передбачено законом. Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна. Це виготовлена у процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів, а також кредити банків, надходження від продажу акцій, пожертвування тощо.

Юридичними підставами виникнення права власності господарських това­риств є відповідні договори, згідно з якими утворюється статутний фонд това­риства. В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з уста­новчим договором, інші акціонери — на умовах договору купівлі-продажу акцій.

Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об'єднання майна заснов­ників і учасників, а ще й в результаті власної господарської діяльності, інших дій, не заборонених законом. Товариство стає власником майна також на підста­ві цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, кредитних та ін.).

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про власність" однією із підстав виник­нення права власності є перетворення державних підприємств на акціонерні то­вариства за спільним рішенням трудового колективу та уповноваженого на те державного органу шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Особливості перетворення державних підприємств на акціонерні товариства в процесі приватизації визначені законами України "Про приватизацію державного майна" від 19 лютого 1997 р. та "Про особливості приватизації майна в агропро­мисловому комплексі" від 10 липня 1996 р., іншими нормативними актами.

Майно, що перебуває у власності господарського товариства, поділяється на фонди.

В обов'язковому порядку створюються статутний і резервний (страховий) фонди. Для акціонерного товариства, крім того, обов'язковим є фонд сплати ди­відендів, який формується з чистого прибутку. Інші фонди створюються, якщо це передбачено законодавством України або установчими документами товариства.

Статутний фонд являє собою виражену у грошах сукупність вкладів учасни­ків у майно при створенні товариства для забезпечення його діяльності в розмі­рах, визначених установчими документами. Для деяких видів господарських то­вариств законодавець визначив розміри і порядок створення статутного капіталу. Так, мінімальний розмір статутного фонду для акціонерних товариств становить суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, а для това­риств з обмеженою відповідальністю — 100 мінімальним заробітним платам (статті 24 і 52 Закону України "Про господарські товариства").

Крім мінімального розміру статутного фонду, законодавством (частини З І 4 ст. 13 Закону України "Про господарські товариства") встановлюються певні об­меження щодо коштів, за рахунок яких може формуватися статутний фонд (за­бороняється використовувати для цього бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу), та гарантії щодо підтвердження платоспроможності юри­дичних осіб — засновників відкритих АТ (їхній фінансовий стан щодо спромож­ності здійснити відповідні внески до статутного фонду має бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).

Розмір резервного фонду встановлюється установчими документами, але згідно зі ст. 14 Закону України "Про господарські товариства" він не може бути менший за 25 відсотків статутного фонду.

Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, але не менше 5 відсотків суми чистого прибутку і використовується для покриття непередба­чених витрат і збитків.

Статутний фонд формується при створенні товариства, і його учасники зо­бов'язані вносити вклади в порядку і розмірах, способами і в строки, які перед­бачені статутними документами.

Так, до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше ЗО відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства.

Статутний капітал АТ на етапі підписки має бути оплачений на певну суму — як мінімум на 10 відсотків, на момент проведення установчих зборів — на 30 від­сотків у ВАТ і на 50 відсотків у ЗАТ, а повністю — до закінчення першого року від моменту заснування (державної реєстрації).

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про господарські товариства" у разі несплати у встановлений строк, акціонер, якщо інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочення 10 відсотків річних від суми простроче­ного платежу. При несплаті протягом 3 місяців після встановленого строку пла­тежу акціонерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановле­ному статутом товариства.

Статутний фонд поділяється на частки учасників і відповідно розподіляються прибутки і збитки товариства.

Відповідно до п. "б" ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Такі частки можуть у встановленому законом і статутом порядку передавати­ся іншим учасникам товариства, третім особам, а також самому товариству.

Згідно зі ст. 53 вищезазначеного закону учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її час­тину) одному чи кільком учасникам цього товариства, а якщо інше не передба­чено установчими документами, то і третім особам.

Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді това­риства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає. При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учасникові.

Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може при­дбати саме товариство, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам.

При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини майна то­вариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна йому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту виходу.

На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником това­риству тільки в користування, повертається у натуральній формі без винагороди (ст. 54 Закону України "Про господарські товариства").

Частки учасників у статутному фонді товариства з обмеженою відповідаль­ністю переходять до спадкоємців (у зв'язку зі смертю) і до правонаступників юридичних осіб (у разі реорганізації). При відмові правонаступника (спадкоєм­ця) вступити до товариства або відмові товариства прийняти до нього право­наступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цьому разі розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню (ст. 55 Закону України "Про господарські товариства").

У період функціонування товариства залежно від результатів його діяльності можлива зміна (збільшення або зменшення) його статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій). АТ має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою за мінімальну. Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, встановле­ному Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про господарські товариства" акціонер­ному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випу­щених акцій.

Прийняття рішення про збільшення статутного фонду належить до компетен­ції загальних зборів. Статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного фонду не більш ніж на 1/3 за рішенням правління товариства.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Рішенням АТ про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом. АТ відшкодовує власникові акцій збитки, пов'язані зі змінами статутного фонду. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного ре­єстру.

Слід зазначити, що статутний фонд у товариствах характеризує межі відпо­відальності власне товариства і його членів. У повних товариствах усі "товари­ші" несуть обмежену солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. У командитному товаристві її несе певний відсоток вкладни­ків, а в товаристві з обмеженою відповідальністю для членів товариства розмір їх відповідальності за боргами товариства пропорційний відсотку їхнього внеску до статутного фонду товариства.

Акціонери несуть ризик відповідальності за зобов'язаннями товариства в ме­жах належних їм акцій.

Отже, відповідно до вимог Закону України "Про господарські товариства" статутний фонд товариства має такі функції:

— створення майнової основи для діяльності товариства шляхом внесення вкладів до статутного фонду чи оплати акцій;

— визначення розміру частки учасників товариства з обмеженою чи додат­ковою відповідальністю та кількості акцій, якими володіє акціонер.

Тобто статутний фонд відповідно до Закону України "Про господарські това­риства" не містить гарантійної функції виконання зобов'язань господарського то­вариства перед його кредиторами. У новому ЦК України змінено не тільки назву статутного фонду на "статутний капітал", а й функцію статутного капіталу і встановлено принцип кореляції між статутним капіталом та чистими активами товариства. Так, ст. 144 кодексу встановлює, що у разі коли на закінчення дру­гого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товарист­ва з обмеженою відповідальністю виявляється меншою від зареєстрованого ста­тутного капіталу, воно зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати це зменшення у встановленому порядку — якщо учас­ники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів, а у разі якщо вар­тість зазначених активів товариства стає меншою від визначеного законом міні­мального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації¹. Аналогічне правило передбачене ст. 155 нового ЦК України стосовно акціонер­них товариств.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про господарські товариства" зменшен­ня статутного фонду не допускалося за наявності заперечень кредиторів. Але чинне законодавство не встановлювало самої процедури повідомлення господар­ським товариством про зменшення статутного фонду та порядок виявлення волі кредиторами щодо цього.

Оскільки статутний фонд не містить функції гарантій виконання зобов'язань перед кредиторами, питання зменшення статутного фонду не зачіпали інтересів кредиторів. Зміна у новому ЦК функцій статутного капіталу ставить завдання — чітко врегулювати порядок зменшення статутного капіталу в господарських то­вариствах .

Відповідно до статтей 144 і ст. 157 нового ЦК України зменшення статутного капіталу товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, а також акціо­нерного товариства допускатиметься після повідомлення в порядку, встановле­ному в законі, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вима­гати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Як суб'єкт права власності господарські товариства здійснюють свої право­мочності з володіння, користування і розпорядження належним їм майном через органи управління в порядку, передбаченому законом і статутними докумен­тами.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" нині ви­щим органом акціонерного товариства є загальні збори, які визначають:

1) основні напрями діяльності товариства;

2) порядок покриття його збитків;

3) внесення змін до статуту товариства.

Крім того, загальні збори затверджують такі правові акти:

1) бізнес-плани та звіти про виконання їх;

2) звіти правління про річні результати діяльності товариства і дочірніх підприємств;

3) звіти і висновки ревізійної комісії;

4) порядок розподілу прибутку;

5) договори (угоди), укладені на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

До компетенції зборів належить питання придбання товариством своїх акцій.

Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

Виконавчим органом АТ, який здійснює керівництво його поточною діяльніс­тю, є правління або інший орган, передбачений статутом.

Правління вирішує всі питання діяльності АТ, крім тих, що належать до ком­петенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Правління підзвітне загальним зборам і спостережній раді та організує виконан­ня їхніх рішень (ст. 47 Закону України "Про господарські товариства"). Конт­роль фінансово-господарської діяльності правління здійснює ревізійна комісія. В АТ може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), що здійс­нює контрольні функції у сфері управління та у сфері господарської діяльності товариства. Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів на спостережну раду може бути покладено виконання окремих функцій, що на­лежать до компетенції загальних зборів.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, до компетенції яких належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його
планів та звітів про виконання їх;

2) затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;

3) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

4) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

5) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган — колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) вирі­шує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до ви­ключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть ви­нести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасни­ків і організує виконання їх рішень.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відпові­дальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників това­риства з їх числа в кількості не менше 3 осіб.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про господарські товариства" ведення справ повного товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства.

В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається доручен­ням, яке має бути підписано рештою учасників товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасни­ків на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконують від імені та в інтересах товариства.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасни­ками з повною відповідальністю (повними товаришами).

Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами він здійснює самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних то­варишів з управління справами товариства (ст. 81 Закону України "Про госпо­дарські товариства").

Поиск по сайту: