Мовна та концептуальна картина світу

Поняття кар­тини світу по-різному тлумачиться в різних науках, крізь призму знань яких розглядається світ. Так виникли терміни філософська, художня, релігійна, фізична тощо картини світу.Однак кожна з цих картин є частковою, бо пов'яза­на з обмеженнями, що містяться в назві (художня, фізична тощо). Найуніверсальнішими є концептуальна картина світу (ККС), пов'язана з усім континуу­мом знань про світ, і мовна картина світу як засіб експлікації цих звань. Обидві ці картини світу є лише відображенням у взаємопов'язаних формах — формі пізнавальної діяльності й формі мови — об'єктивної дійсності.

Під концептуальною картиною (моделлю) світу мають на увазі знання, яке виступає як результат мислительного відображення дійсності й підсумок чуттєвого пізнання, що у зафіксованому вигляді знаходиться в логічному відображенні. Під мовною картиною (моделлю) світу мають на увазі всю інформацію про зовнішній та внутрішній світ, що закріплена засобами живих розмовних мов. З метою більш ясного представлення різниці між КМС та МКС слід виділити суть, серцевину понять. Серцевиною КМС є інформація, подана в поняттях, в МКС головним є знання, закріплене у словах і словосполученнях конкретних розмовних (природних) мов.Хоча інформація, отримана з понять, принципово співпадає з інформацією, отриманою зі слів, не можна сказати, що вона тотожна в обох випадках.

Відношення МКС та ККС полягають у наступному:

1) основний зміст МКС повністю покриває весь зміст ККС;

2) за межами КМС залишаються периферійні ділянки, котрі виступають як носії додаткової інформації про світ (5,247 англ. і укр.; немовля, дитина та infant, baby, toddler);

3) інформація КМС і тієї частини ММС, котра співпадає з КМС є інваріантною, незалежною від того, якою мовою вона виражена;

4) інформація, що міститься в периферійних ділянках МКС, варіюється від мови до мови;

5) чим більше мови відрізняються одна від одної за своїми семантичними, синтаксичними та іншими характеристиками, тим вищий ступінь варіативності додаткової інформації МКС.

Щодо питання ролі МКС у відтворенні картини оточуючої дійсності, можна представити це так:

1) ККС несе в собі основну й суттєву інформацію про оточуючу дійсність;

2) ККС співпадає з серцевиною МКС;

3) ККС містить те знання про світ, що можна охарактеризувати як інваріантне, незалежне від тієї мови, в якій виникає і фіксується знання про світ;

4) за межами ККС залишаються в МКС периферійні ділянки, що варіюються від мови до мови. Ця додаткова інформація або уточнює, або суперечить знанню, отриманому ККС, але в усіх випадках її результат доповнює це знання.

Концептуальна картина світу є підґрунтям мовної картини, од­нак ККС універсальніша і є спільною для народів з однаковим рівнем знань про світ, у той час як мова відображає досвід кожного народу і виявляє не тільки спільні знання, а й своєрідність бачення світу.

Як уже зазначалося, для мовної картини світу важливі три явища, тісно по­в'язані між собою: людина — світ — мова, хоч із погляду реальних відношень на першому місці мали б поставити світ як основу основ, на другому — людину як творця і носія мови, на третьому — власне мову. Проте для характеристики мовної картини світу з антропологічного погляду вихідною точкою є людина, яка пізнає незалежний від неї світ і створює засоби фіксації та передачі знань про нього іншим людям і для власного пізнання. Відповідно для побудови мов­ної картини світу ключовою є постать людини.

Отже, концептуальній картині світу як одиниці відповідають поняття, а мовній картині світу — значення слова. Однак для розуміння явищ і процесів, що відбуваються саме в мовній картині, як уже зазна­чалося, важливим є ще третій складник — домовна картина світу, уявлення про світ, що на противагу поняттям (навіть «наївним») не мають мовного виражен­ня, але є джерелом для нього. Цей аспект лежить на межі між лінгвістикою й психологією і як факт і фактор мовної картини світу особливо плідно опрацьо­вується в останні роки, хоч психологи звертали на нього увагу давно.

Наші вербально не виражені
(домовні) уявлення створюють широкі можливості для різної інтерпретації
знань про світ і зумовлюють різне членування його одиниць, різних мовних спо-­
собів вираження зв'язків і відношень між ними (згадаймо хоча б відмінності мов
різних морфологічних та синтаксичних типів). Отже, для структури мовної картини світу важливе її перебування у тричленній парадигмі картин світу: домов­ної (психічної), концептуальної (логічної) та мовної — власне лінгвальної.

Ці три рівні парадигми, як уже зазначалося, перебивають у тісній взаємодії і впливають один на одного, на що звертав увагу ще В. фон Гумбольдт, наголошу­ючи, що мова не тільки відбиває і виражає дух народу, а й впливає на його формування.

Трьом рівням відповідають і три наукових терміни: концепт як до-мовне уявлення про явище, який супроводжується з свідомості численними ознаками й асоціаціями, поняття як мовно-логічна одиниця, що є наслідком узагальнення найсуттєвіших із погляду мовця рис концепту, що супроводжуєть­ся мовним вираженням, і значення слова, яке містить поняттєву основу й усклад­нюється ознаками (значеннєвий ореол), пов'язаними з свідомості носіїв мови з цим концептом та з внутрішньомовними зв'язками.

Питання про взаємодію мовної і домовної (психоментальної) картини світу має велике не лише теоретичне, а й практичне значення. Домовний рівень знан­ня може збагачуватися не тільки за рахунок безпосереднього спостереження, а й за рахунок знань, здобутих за допомогою мовних засобів. Ці знання не сприйма­ються безпосередньо з дійсності і мають численні особистісні й суспільні асо­ціації, пов'язані з особливостями розуміння тексту. Однак здобуті таким шля­хом знання все ж у свідомості асоціюються з певними ознаками й уявленнями, що існують у нас на домовному рівні. Ми, наприклад, ніколи не бачили баобаба, хіба що на малюнку в підручнику, але в нас складається про нього уявлення як про рослину дуже велику, громіздку, незугарну, і слово набуває для нас відпо­відних конотацій, що може відбиватися і в художньому тексті. Це означає, що навіть знання, здобуті, здавалося б, суто логічним шляхом через книгу, пробу­джуючи уяву, асоціюються певними образами на домовному рівні. Таким чи­ном, домовне мислення є не тільки джерелом для створення МКС, а й саме збага­чується за рахунок явищ мовної картини.

Іноді висловлюється думка, що мовна картина світу не змінюється. Про не­змінність МКС можна говорити в тому сенсі, що в кожній мові зберігаються еле­менти «архаїчної» картини світу, тобто відбиваються уявлення, які існували з час творення певного слова чи блоку слів. Хрестоматійним є приклад зі слово­сполученнями «схід сонця» і «захід сонця»: у сучасній науковій картині світу відомо, що сонце не «сходить» і не «заходить» у нашому розумінні слова, однак слова ці зберегли давнє бачення. Можна навести чимало й інших прикладів збе­реження архаїчної картини світу, однак це не означає, що МКС незмінна. Уже з наведеного прикладу видно, що в МКС відбувається переінтеграція значень, крім того, поряд із цими старими елементами ми маємо велике сузір'я слів, які відбивають сучасне уявлення про світ.

Не випадково розрізняють мовну картину світу сучасного суспільства і архаїчну, причому архаїчність ця може зумовлюватися й динамічними процесами з
суспільстві і в свідомості за порівняно невеликий відрізок часу, а не обов'язково
за тисячоліття. Справді, протягом тисячоліть ККС змінювалися дуже повільно.
відповідно повільні зміни відбувалися і в МКС. За останні ж два -три тисячоліття у зв'язку з розвитком суспільства відбулися значні зміни в картині світу, домовній і концептуальній, то відбилося і в мовній картині світу, насамперед у її літературному вираженні.

За певних культурно-історичних і суспільно-політичних умов може виникати розбіжність між прогресивною концептуальною картиною світу та архаїчною мовною.

Отже, питання про мовну картину світу та її зв'язок з духовним життям лю­дини на домовному, логіко-концептуальному рівнях має не лише велике теоре­тичне лінгвістичне значення, але і є також питанням про ментальність сучасного - українця та інтелектуальний і морально-етичний розвиток нації.

1. Основні поняття лінгвокультурології.

1. Лінгвокультурологія як наука. Предметом современной лингвокультурологии как раздела науки о языке является изучение культурной семантики языковых знаков, которая формируется при взаимодействии двух разных кодов -- языка и культуры, так как каждая языковая личность одновременно является и культурной личностью.

Лингвокультурология как самостоятельная отрасль знаний должна решать свои специфические задачии при этом ответить прежде всего на ряд вопросов, которые в наиболее общем виде можно сформулировать так:

1) как культура участвует в образовании языковых концептов;

2) к какой части значения языкового знака прикрепляются «культурные смыслы»;

3) осознаются ли эти смыслы говорящим и слушающим и как они влияют на речевые стратегии;

4) существует ли в реальности культурно-языковая компетенция носителя языка, на основании которой воплощаются в текстах и распознаются носителями языка культурные смыслы. В качестве рабочего определения культурно-языковой компетенции принимаем следующее: это естественное владение языковой личностью процессами речепорождения и речевосприятия и, что особенно важно, владение установками культуры; для доказательства этого нужны новые технологии лингвокультурологического анализа языковых единиц;

5) каковы концептосфера, а также дискурсы культуры, ориентированные на репрезентацию носителями одной культуры, множества культур (универсалии); культурная семантика данных языковых знаков, которая формируется на основе взаимодействия двух разных предметных областей -- языка и культуры;

6) как систематизировать основные понятия данной науки, т.е. создать понятийный аппарат, который не только позволил бы анализировать проблему взаимодействия языка и культуры в динамике, но обеспечил бы взаимопонимание в пределах данной научной парадигмы -- антропологической, или антропоцентрической.

Поиск по сайту: