Лірика Д.Павличка: провідні аспекти інтерпретації

Д.Прокопов у своїй статті наголошує на тому, що 28 вересня 2009 року видатний укра­їнський поет, перекладач, критик, дер­жавний і громадський діяч Дмитро Васи­льович Павличко відзначив свій 80-літній ювілей. Напередодні цієї знакової події з'явилося чимало видань поета, зокрема "Покаянні псалми", двотомник "Літера­турознавство. Критика", книжка промов, виступів, публіцистичних статей "Націо­нальна ідея". Жоден із літературознавчих журналів не оминув увагою поважну дату, адже Павличко – це справді чільна постать у нашому культурному просторі [34, с. 417].

Зокрема, у публікаціях зверталася особлива увага на громадсько-політичну лірику Д.Павличка, його надзвичайно глибокі погляди на про­цеси державотворення в сучасній Україні.Але, на нашу думку, мало говориться про інтимно-еротичну лірику митця, яка прокреслила помітний слід в українській поезії і складає невід'ємну частину всієї творчості літератора.

І.Родіонова вважає, що Д.Павличко належить до когорти шістдесятників, котрі намагалися переступити через одномірне догматичне сприйняття світу, представити людину у всьому багатстві її проявів, серед яких не останнє місце посідають моральність та кохання [38].

Г.Маковей стверджує, що "динаміка почуттів закоханого чоловіка відбиває реальні психологічні й вікові зміни, зміну поетичного письма. Найяскравіше це видно, коли зіставимо юначу лірику й вірші зрілих літ. Розвиток почуття відбувався в двох основних напрямках: наростання еротичного начала й поглиблення філософічності" [23, c. 5-6].

У автобіографії Д.Павличко скаже так: «Мені дорікають, що моя лірика надто земна. Справедливий докір. Я, повірте, живу на землі, маю всі вади гарячої божественної глини, з якої творець зліпив людину, але моя любов, хоч натикалася вона на гострі предмети, була і є ранимою, не відчувала і не відчуває наближення смерті. Переповнена життям, вона втішається розкошами грішного суходолу і тужливо дивиться в небеса» [цит. за 26, с. 412].

Через усю творчість Д.Павлчика, стверджує Л.Ткаченко, простежується його своєрідне поклоніння винесеному з Гуцульщини образові святої людини праці [51, с. 48]. У найкращих перлинах його пісенної лірики домінує яскрава національна визначеність.

О.Слоньовська зауважує, що саме інтимна лірика – "не філософська і не громадянська, де результат впливу на маси базується виїмково на похвальних аспектах, на тих морально-етичних взірцях, які соціум сприймає як достойне, що не підлягає жодному сумніву й запереченню. В інтимній ліриці український чоловік-поет як особистість соціальна, а отже, неодмінно наділений болючими комплексами представник віками колонізованого, а тому ущербного народу, мусить мати мужність не остерігатися у своїх почуттях видатися потенційним читачам слабким, сентиментальним, а в окремих моментах — просто відторгнутим, розтоптаним, приниженим тією, яку безтямно любив і яка у відповідь згордувала ним, адже в масовому уявленні навіть закоханий поет – завжди сильна особистість, бажає цього автор чи ні, передбачає таке сприймання чи має мужність завжди залишатися самим собою" [43, с. 211]. Це одна з прикмет, за якими Д.Павличка можна ідентифікувати як поета, що послідовно наслідує традицію рустикальну й не цурається її.

Проте, як стверджує О.Слоньовська, на "розуміння як щире співпереживання і співчуття читача українському творцеві інтимних віршів розраховувати здебільшого не доводиться. Згадаймо тільки, в чому саме звинувачували й за що так немилосердно цькували І.Франка, який несподівано для всіх у своєму ліричному героєві набрав іпостасі безтямно закоханого в Андромеду, а не тільки доблесно перемагаючого Медузу Персея. У подібній життєвій ситуації, якій передує особистісний вибір автора, напевно, вступає в дію постулат Стендаля, що стосується дещо іншого, але дуже близького особистісного волевиявлення митця: "Письменник не повинен думати про критику, як і солдат — про госпіталь". Іншими словами, не повинен боятися, що скажуть, за що осудять і чого не зрозуміють через те, що у випадку надмірної обережності схибить – і занапастить власний високохудожній твір, який за відсутності подібного "цензора в собі" міг би стати шедевром" [43, с. 213].

Значна частина віршів збірки "Золоте ябко" (1998) – це враження зрілого чоловіка, котрий вже спізнав багато життєвих насолод, але не переситився й не став цинічним з банальної причини великого любовного досвіду.

І.Равлів вважає, що, як і раніше, у поезії 90-х вихідними основами Павличкових образів залишаються прості й споконвічні нива, зерно, любов, дитя,, життя, і смерть [36, с. 54]. Між ними він і сьогодні незмінно знаходить нові несподівані зв'язки, що відкриваються йому з висоти літ і життєвого досвіду. Поет і далі утверджує філософію оптимізму, тему смерті й безсмертя, слави і подвигу, провини й кари.

Поезію Павличка завжди вирізняла пошана до форми, лаконічності, вишуканої поетичності, тяжіння до образів-символів. Ці якості збережено й у ліриці 90-их, де побачимо етичну гостроту й глибинну філософічність, зрівноважену емоційну мудрість і вишукану наповненість слова. Отже, можна визначити послідовність естетичних стратегій поета і незмінну увагу до глибин народної душі та свого коріння.

Уперше системно дослідила еротичну лірику в українському літературознавстві О.Мудрак. Дослідниця визначила синтетичні жанрові утворення, які було розглянуто крізь призму принципу сублімації, що сприяє адекватному розумінню модифікаційної динаміки еротичної лірики. Нею виділені такі жанрові різновиди лірики Д.Павличка, що відповідають образно-тематичному наповненню його творів, як: еротично-пейзажна (“Ти пахнеш, наче конюшина біла…”, “Червоні яблука в кімнатах…”, “Акація. Бджолині дзвони”, “Мріє, наче сніг здалека…”); еротично-мариністична (“Вночі ти входила у море…”); еротично-оронімічна (“Я пригадав один стіжок у горах…”, “Як ти лежала горілиць…”); еротично-рустикальна (“Як блискучі рукояті…” Д.Павличка [27, с. 12].

Дослідниця одна з перших помітила також, що Д.Павличко, який у низці віршів на зразок “Моя гріховнице пречиста…”, “Ти, мов яблуко з галузки…”, вдаючись до поєднання-вирівнювання несумісних, протилежних станів, змалював поетичними засобами тілесно-душевну цілісність жінки, розкриту в її любові і в любові до неї [27, с. 11].

Така питома риса лірики Д.Павличка, що генетично походить від фольклору, – контрастність. Ця тенденція є відгомоном двоїстості міфологічного мислення, тобто, бінарних опозицій. Таку особливість Павличкової лірики неодноразово відзначали дослідники, наприклад, В.Моренець [25, с. 50].

Дослідники, що зверталися до аналізу поетикальних особливостей інтимної лірики Д.Павличка, у першу чергу звертають увагу на характер ліричного героя, тропеїчні засоби, еволюцію тематичних параметрів, інтонацію і пафос, акцентують увагу на концепті жіночності та традиційному розумінню ґендерних ролей. Фольклорні принципи в основі поетики його ліричних творів вивчалися в контексті аналізу пісенної творчості поета. У той же час існує потреба глибокого аналізу синтетичного поєднання традицій і образів національної та світової міфології, що дасть можливість увиразнити сутність новаторства Д.Павличка в жанрі еротичної лірики. Принципи фольклорної естетики засвоєні ним набагато глибше, ніж це помітили такі дослідники, як О.Тєлєжкіна, І.Карий. Найґрунтовнішим дослідженням образної системи інтимної лірики на сьогодні є дисертація Г.Маковей, проте не можна ввжати дослідження цього аспекту творчості Д.Павличка завершеним, адже потребує глибокого й системного аналізу вся його поетична спадщина. Фольклор є органічним підґрунтям його естетики не тільки на рівні образності, ай на рівні композиції, архітектоніки Павличкових творів.

Розділ 2

Поиск по сайту: