«незадовільно»
(з можливістю повторного складання )
FX
60-74
«задовільно»
ED
75-89
«добре»
CB
90-100
«відмінно»
A
Методи оцінювання за шкалою ECTS:
90 - 100балів – «Відмінно» (А) – студент може отримати у разі виконання індивідуального завдання, якщо він висловлює власне ставлення до матеріалу, правильно і в достатній кількості добирає необхідні для відповіді факти;
75 - 89балів - «Добре» (ВС) – студент має незначні ускладнення при доборі фактів;
60 - 74бали – «Задовільно» (DE) – студент порушує логіку викладу, аргументація слаба, є суттєві помилки в знаннях фактичного саме ріалу;
1-34бали – «Незадовільно» (F) – студент не знає головного фактичного матеріалу. Повторний курс.
Методичні рекомендації до написання та оформлення рефератів і контрольних робіт
Написання рефератів і контрольних робіт з дисципліни «Історія стародавнього світу» є важливою формою самостійної роботи. Виконуючи контрольну роботу, студент оволодіває певним обсягом знань з даної теми, навчається правильно їх тлумачити, розуміє зв’язок цього матеріалу з іншими темами. Працюючи над рефератом студент оволодіває навичками самостійної роботи з матеріалом, вмінням працювати з літературою. Головна цінність діяльності студента при написанні контрольної роботи – набуття навичок відбору, класифікації та оформлення матеріалу з обраної теми.( реферування літератури)
Виділяється певна послідовність етапів роботи над рефератом: вибір теми, підбір літератури, аналіз та систематизація її, безпосередньо написання реферату, захист роботи на семінарі чи в індивідуальній співбесіді з викладачем.
Тема обираться з переліку, який додається до кожної теми семінарського або практичного заняття. Припускається вибір за власною пропозицією при обов’язковому погоджені з викладачем. Обсяг реферату становить 8–10 друкованих сторінок. Реферат повинен мати план та список використаної литератури (4–5 найменувань).
У процесі ознайомлення з літературою студент має систематизувати літературу відповідно до плану, прагнучи врахувати альтернативні точки зору з проблеми. Структура плану (складний чи простий) обирається самим студентом. У тексті необхідно виділяти кожний розділ. Слід звернути увагу на правильне оформлення посилань на першоджерела інформації. Наприкінці реферату міститься підсумковий аналіз проблеми.
Обсяг контрольної роботи – 10-12 друкованих сторінок. Наприкінці відповіді бажано помістити висновки. Робота має бути оформлена належним чином. На титульній сторінці вказується назва навчального закладу, інститут, спеціальність, курс, група, прізвище, ім’я, по-батькові студента. У центрі сторінки виділяється тема роботи. Нижче, праворуч, подається дисципліна та кафедра, на якій виконується робота. Під цією інформацією вказується прізвище викладача. На наступній сторінці міститься план. Сторінки обов’язково нумеруються.В кінці тексту має розміщітися список літератури з обраної теми ( 5-6 найменувань)
Тематика самостійної роботи*
1. Виникнення сусідської общини.
2. Цивілізація шумерів.
3. Походження амореїв.
4. Організація воєнних походів Єгипту Стародавнього царства.
7. Становлення Олімпійських ігор в Греції 776 р. до н.е.
8. Правління Пісистратидів.
9. Характер держави в Спарті.
10. Історична особа Фемістокла.
11. Утворення І Афінського морського союзу.
12 Утворення Пергамського царства.
13 Проблема заснування Риму.
14. Становлення Республіки в Римі.
15. Війна Риму з Македонією.
16. Причини аграрного руху в Римі.
17. Родина Гракхів.
18. Воєнна справа римлян в епоху Республіки.
19.Характер станового суспільства в Римі.
20. Гамількар Барка в Першій пунічній війні.
21. Марк Антоній: полководець та політик.
22. Октавіан Август: підліткові та юнацькі роки.
23. Економічна криза римської держави ІІІ ст.
24. Домінат як форма правління.
25. Ромул Августул – останній імператор
Завдання для самоконтролю
Питання
Відповідь
1. Виникнення „гомо сапіенс”
1. Процес антропогенезу починається від грацильнихавстралопітеків. Це був біологічний вид істот, що перейшов до прямої ходи. Завдяки цьому вивільняються передні кінцівки, які можна використати для процесу праці. Еволюційний процес продовжується в напрямі формування людськоїруки і структуримозку, який здатний до абстрактного мислення. Це відбувається завдяки розвитку процесу праці. Послідовні ступені його: презинджантроп, зинджантроп, сипантроп, неандерталець (з поділом на раннього, класичного та пізнього). Наступний щабель процесу еволюції – гомосапіенс, людина сучасного фізичного типу, яка виникла приблизно 40тис. роківтому.
2. Виникнення цивілізації у долині Нілу
2. Цивілізація в долині Нілу утворилася близько 3100р. до н.е. Так, рання поява цивілізації, тобто класового суспільства і держави пояснюється високоюродючістюгрунту долини Нілу, яка щорічно відновлювалася завдяки наносномумулу, що залишився після повені. Геродот писав: “Єгипет – це дарунок Нілу”. Завдяки високій родючості стало можливим отримання надлишковогопродукту навіть за умов дуже примітивногорівнярозвиткузнарядьпраці, що призвела до появи в суспільстві обміну, торгівлі, що викликало майнове розшарування, утворення класів та появу держави. Формування держави йшло через утворення номів – господарчих об’єднань, локальних центрів зрошувальноїсистеми, яка була основою всього господарства.
3. Виникнення первісної нерівності та держави в людському суспільстві
3. Причиною появи нерівності є розвиток продуктивнихсил до рівня, за якого стає можливим отримання надлишковогопродукту, тобто продукту, який перевищує оптимальний прожитковий мінімум. Це робить можливим появу обміну між виробниками. Ускладнення обміну призводить до необхідності утворення еквівалентувартості – тобто грошей. Виникає торгівля (товарний обмін через посередництво грошей). Наслідком торгівлі є майноверозшарування, завдяки якому створюється економічне поневолення однієї частини населення іншою. Утворюються класи – групи населення, що різняться між собою формою власності над засобами виробництва, тобто поділ на панівні та пригнічені класи. Для збереження панівного становища певних верств утворюється держава – засібздійсненнякласовогопанування. Отже, держава виникає тільки з появою нерівності в суспільстві і завжди стоїть на захисті інтересів панівних верств. Для цього вона має апаратуправління – чиновництво, збройні сили – варта, армія. Для утримання цього апарату держава збирає з населення податки.
4. Закони Хаммурапі як історичне джерело
4. Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н. е.)
був найвидатнішим правителем старовавилонського періоду. Закони, створені наприкінці його правління, є значним джерелом інформації про соціальне, економічне й політичне становище Вавилону. Закони за структурою поділяються на три частини: вступ, текстзаконів, заключначастина. Цей поділ умовно здійснений сучасними сходознавцями. Закони складаються з 282 статей, які містять дуже важливу для нас інформацію про тогочасне суспільство. Значною перевагою цих законів, як історичного джерела є систематизація юридичних норм, великий обсяг питань, що охоплюються законом, відсутність інших джерел з цього періоду.
5. “Іліада” та “Одісея” як історичні джерела
5. Поеми Гомера “Іліада” та “Одісея” були створені близько VIIIст. дон.е. . Вони змальовують події. Троянської війни, яка відбулась в ХІІІабоХІІст.. Перекази про цю війну тривалий час існували у вигляді балад, легенд. Протягом чотирьох століть існування в усній формі вони редагувалися, доповнювалися, вдосконалювалися аедами – мандрівними співцями, вбираючи до свого змісту ознаки часу та характерні риси суспільства. Таким чином, зміст поем містить інформацію про крито-мікенський, гомерівський та архаїчний періоди, але головним чином про період ХІ – ІХ ст. до н.е., завдяки чому цей період називається “гомерівський”.
6. Реформи Солона. Загальна характеристика
6. Реформи Солона були проведені в Афінській державі у 594 р. до н.е. з метою усунення соціальних суперечностей між демосом і родовою знаттю, зміцнення економічної основи середнього землеволодіння, збільшення обсягу політичних прав афінськогодемосу. Зміст реформ: 1. Сисахфія – тобто скасування боргового рабства. 2. Тимократія – розподіл політичних прав відповідно до майновогоцензу. Населення було поділено на 4 майнових розряди: п’ятсотмірники, вершники, зевгіти, фети, відповідно з розміром річного прибутку в натуральній формі. 3. Запровадежння ради 400 – буле¢, яка займалася поточними державними справами. 4. Утворення гелієї – судоприсяжних. Ці заходи значно зміцнили становище демосу, але Солон не здійснив переділу землі, тому його реформи залишилися непослідовними і незавершеними. 5. Замінив егінську грошову систему на евбейську – уніфікував афінську грошову систему до загальногрецької.
7.Реформи Ефіальта
7. Ефіальт прийшов до влади у 462 р. до н.е. як лідер демократичного руху Афін. Свої дії він спрямував проти ареопагу – державного органу, який утворювали представники родової знаті. Звинувативши їх у корупції, він спромігся позбавити ареопаг державних функцій і звів його роль до рівня судового органу покарним і релігійним злочином. У 459 р. до н.е. Ефіальта було вбито внаслідок замаху. Замість нього до влади прийшов Перікл, ще більш послідовний борець за демократію, який у своїх реформах пішов далі шляхом демократизації афінського суспільства.
8. Друга Пунічна війна
8. ДругаПунічнавійна (219 – 202 рр. до н.е.). Війна між Карфагеном і Римом за політичне і економічне панування у Середземному морі. Розпочата Карфагеном з облоги і взяття міста Сагунту в Іспанії. Армію Карфагену очолював Ганнібал, який здійснив перехід суходолом з Іспанії до Італії через Піринеї, Нарбонську Галію та Альпи, завдав поразки римлянам у битвах при Тіцині, Треббії, Каннах. Римською армією послідовно командували: Публій Сципіон Старший, Фабій Максим, Марк Клавдій Марцел, Публій Сципіон Африканський, який завдав нарешті поразки Ганнібалу в Африці в битві при Замі у 203 р. до н.е. Карфаген зазнав поразки у війні, змушений був сплатити контрибуцію у 10 тис. талантів протягом 20 років, втратив право на самостійну зовнішню політику, на весь свій військовий флот.
9. Третя Пунічна війна. Знищення Карфагену
9. Третя пунічна війна. Знищення Карфагену. (149-146 рр. до н.е.) Незважаючи на величезну контрибуцію, що Карфаген був змушений сплатити переможцю,ця держапва. Що безупину багатіла на морській торгівлі, швидко відновила свої сили. Сплатила контрибуцію і прордовжувала посилюватися. В Римі зрозуміли, що без остаточного знищення цього конкурента Рим не зможе стати повним володарем на Середземному морі. У 149 р. до н.е. римська армія висадилася в північній Африці на території ворога. Дуже швидко римляни підійшли до міста і взяли його в облогу. Але справи римлян пішли невдало, війна затягувалася, дисципліна падала. Тоді римський сенат призначив очолити римську армію, що стояла під Карфагеном найкращому полководцю, нащадку переможця Ганнібала, який мав теж саме імۥя, що і його дід – Публія Корнелія Сципіона Еміліана ( останнє ім’я означало, що він походив з роду Еміліїв і був усиновлений родом Корнеліїв). Він швидко відновив дисципліну в армії і облогі міста. На третій рік війни римляни почали штурм. Бої вмісті тривали шість днів. Місто було взято і за наказом сената зруйновано вщент. Так було знищено сильного торгівельного конкурента римської держави. Рим вступив у період найвищого розвитку рабовласництва ,
10. Аграрний рух в Римі у ІІ ст. до н.е.
9. Процес втрати землі римськими селянами набував загрожуючих масштабів. Селяни, що втрачали землю, втрачали разом із тим , право служити в армії. Тож, під загрозою опинилася римськавоєнна могутність Брати Гракхи походили зі зантного плебейського роду. Своїми реформами вони прагнули відновити середне землеволодіння в державі.Проте навіть ліберальний, мۥякий характер їхніх реформ викликав гостру лють і опір земельної аристократії Реформи Тіберія в 134 р. до н.е. та Гая Гракха у 123 р. до н.е. зазнали поразки а реформатори загинули.Процеси втрати землі селянством продовжилися, це було наслідком природного розвитку товарно-грошових відносин в суспільстві. Але ці закономірні процеси змісили римську державу через два десятки років перейти до професійної, найманої армії, дол якої набирали солдатів , які не мали землі, але були римськими громадянами. Цю реформу армії здійснив Гай Марій приблизно в 100 р. до н.е.
11.Повстання рабів у Римській Республіці.
10.Повстання рабів , як форма опору експлуатації , час від часу постійно спалахували в Римській Республіці. Серед найбільших повстань слід назвати Повстання рабів на Сицилії(Перше повстання 138-132 рр. до н.е. та друге повстання у 104-101 рр. до н.е.), а також найбільше за розмахом постання гладіаторів під проводом Спартака у 74-71 рр. до н.е. Внаслідок поразки цих посвтань та винищення рабів, римські землевласники почали подроблювати маєтки на дрібні ділянки та здавати їх в аренду колонам. На певний час помۥякшилася експлуатація рабів. Поширюється колонат як явище в суспільстві. В той же час повстання сприяли певній консолідації панівних верств римського суспільства.
12. Філософія Стародавнього Риму.
11. Серед видатних римських філософів слід назвати таких як Тіт Лукрецій Карр, послідовник філософії Епікура. Видатними римськими стоїками були Епіктет, Сенека, та римський імператор Марк Аврелій. В цілому римська філософія була продовженням грецьких філософських шкіл. Римські філософи не створили жодної оригінальної філософської системи. В кращому випадку вони ставали еклдектик4ами, тобто поєднували у своїх вченнях елементи різних грецьких філософських систем.( напр. Цицерон).
13.Причини виникнення християнства.
12. Нині існують розбіжності в тлумаченні цього питання не тільки між християнськими богословами , але також саред науковців. Перші вбачають витоками цієї релігії вчення Ісуса Христа, та його учнів та продовжувачів(апостолів). Серед науковців існують дві позиції : історичності та міфологічності Христа. Перша припускає існування Христа як історичної особи, яка своїм вченням, проповідями, заклала головні засади цієї релігії. Друга точка зору заперечує існування Христа , як реальної особи. Прибічники міфологічності Христа вважають його збірним, узагальненим втіленням кільком прототипів, життя яких з часом перетворилося на міф. В будь якому разі, християнство виникло в середовищі іудаїзму ,як ідеологія пригнічених весрвт, перш за все рабів. Вона плекала надію на визволення, порятунок від безнадійно тяжкого життя на землі. З часом, перетворившись на державну релігію Римської імперії (313 р.) вона увійшла в синтез із ідеологією панівних верств.
