Міжнародні інвестиції та їх особливості

Тема 1.

ОСОБЛИВОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ МІЖНАРОДНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Ключові слова: міжнародні інвестиції, міжнародна інвестиційна діяльність, міжнародний інвестиційний ринок, міжнародний інвестиційний менеджмент.

1.1. Міжнародні інвестиції та їх особливості

1.2. Переваги і негативні наслідки міжнародних інвестицій

1.3. Завдання і функції міжнародного інвестиційного менеджменту

Міжнародні інвестиції та їх особливості

Міжнародні інвестиції передбачають взаємодію учасників, які належать до різних держав (резидентів і нерезидентів стосовно даної країни), з метою вкладення капіталу у будь-якій формі в ту чи іншу справу для подальшого його збільшення або збереження. Тобто, міжнародні інвестиції стосовно даної країни поділяються на:

– зарубіжні (які здійснює інвестуючий суб’єкт з країни базування);

– іноземні (що надходять у приймаючу країну, де знаходиться об’єкт інвестування).

До характеристик міжнародних інвестицій відносяться:

– інституційна природа (державні, приватні, міжнародних організацій, змішані);

– цільова орієнтація (прямі і портфельні). Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутих ринкових країнах є частка 10% об’єкта інвестування. Однак прямою може вважатись й інвестиція з меншою часткою участі, але яка забезпечує реальний вплив на прийняття рішень щодо об’єкту інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора становить понад 10%, але він не має реального контролю над об’єктом, то відповідна інвестиція не визнається прямою. У міжнародній діловій практиці інвестору в більшості випадків достатньо володіти 10 – 25% акцій зарубіжної компанії, щоб вкладення були зареєстровані як пряма інвестиція;

– видами (іноземна і національна валюти, рухоме і нерухоме майно, грошові вимоги, цінні папери, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги);

– форми (100% іноземна інвестиція, часткова участь у підприємстві, придбання рухомого і нерухомого майна, концесії);

– джерела (первинні і реінвестиції);

– величина (малі, середні, великі);

– термінами інвестування (короткострокові, середньостро-кові, довгострокові).

Суб'єкти міжнародного інвестування приймають рішення про вкладення власних, запози­чених або залучених майнових або інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Суб'єктами-інвесторамиє фізичні особи, корпорації, націона­льні та міжнародні фінансові інституції, уряди країн, а суб'єктами-учасникамиє фізичні та юридичні особи, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або доручень інве­стора.

Об’єкти міжнародного інвестування поділяються на:

– матеріальні активи: земля, будинки, виробниче устаткування, інструменті й інвентар;

– нематеріальні активи: об’єкти промислової та інтелектуальної власності та інші нематеріальні об’єкти;

– фінансові активи: акції, облігації, похідні цінні папери тощо.

Інфраструктура міжнародного інвестування забезпечує міжнародну інвестиційну діяльність і становить собою сукупність національних і міжнародних інвестиційних інститутів і мереж. Зокрема, міжнародні інвестиційні інститути включають: міжнародні інвестиційні фонди, компанії, промислові і фінансові ТНК, міжнародні фінансові організації.

Специфіка типів міжнародного інвестування наведена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Специфіка типів міжнародного інвестування

При здійсненніміжнародних інвестицій необхідно враховувати їхніособливості, а саме:

1)Психологічні бар'єри. Психологічні бар'єри, зв'язані з міжнародними інвестиціями, обумовлені незнанням економіки, політики і культури інших країн, іноземних мов, методів торгівлі на фінансових ринках, порядку звітності й ін. Тому, наприклад, американські інвестори воліють інвестувати в ADR, торгуючі звичним для них образом, і якість яких побічно підтверджується американськими банками, що депонували в себе відповідні цінні папери іноземних емітентів. Інституціональні інвестори часто здійснюють свої міжнародні інвестиції через брокерів відповідних національних ринків. Багато приватних інвесторів поки ще з упередженням відносяться до міжнародних інвестицій;

2) Інформаційні труднощі. Одержання потенційним інвестором інформації про іноземні ринки й емітентів з тим самим ступенем докладності, що й про учасників національного ринку, може бути пов'язане з певними труднощами. В даний час, однак, багато іноземних брокерів забезпечують постійно обновлювані дані фі-нансового аналізу по більшій частині іноземних акцій, торгуючі на міжнародних ринках. Американські, японські і деякі європейські брокери представляють також інформацію з очікуваним доходам компаній і дають ради інвесторам по комп'ютерних системах, що працює в реальному масштабі часу. Велика частина такої інформації публікується як національною, так і англійською мовами. У комп'ютерних інформаційних системах містяться також дані про світові ринкові ціни. Можна виділити наступні міжнародні інформаційні системи, що містять дані для міжнародних інвестицій:

– міжнародні інформаційні системи, такі, як Reuters, Telerate, Tenfore, Forex, що не тільки повідомляють новини, але і приводять ціни по окремих ринках і цінних паперах;

– спеціальні цінові системи, такі, як Exshare і Telekurs, що дають велику інформацію з усіх світових ринків, включаючи дані про рух капіталів і дивіденди.

Існують також спеціальні пакети програм, що забезпечують дані по котируваннях і допомога при фінансовому аналізі, такі, як IDC і Datastream, призначені для використання на персональних комп'ютерах.

1) Юридичні складності. У різних країнах можуть існувати юридичні складності для іноземних інвесторів при розміщенні їхнього капіталу і поверненні у свою країну капіталу й отриманого доходу, включаючи особливості оподатковування. Як правило, при інвестиціях стягуються наступні податки: на операції, на приріст капіталу, на доход (дивіденди і відсотки).

Податок на операції може бути пропорційний обсягу угоди. Наприклад, у Росії стягується податок на операції з цінними паперами в розмірі 0,3% обсягу угоди з корпоративними цінними паперами і 0,1% обсягу угоди з державними цінними паперами. У Швейцарії існує федеральний збір на операції з цінними паперами в розмірі 0,09% їхнього обсягу. У країнах, де брокери беруть комісійні, такий податок може бути пропорційний розміру комісійних. У деяких країнах існує фіксований податок на угоду. Зазвичай, розмір податку на операції у порівнянні з іншими податками невеликий.

Приріст капіталу (різниця між цінами продажу і покупки цінного папера) обкладається податком, як правило, у країні інвестора незалежно від того, де були інвестиції, тобто внутрішні і міжнародні інвестиції в цьому плані обкладаються однаково.

Дохід на іноземні інвестиції виплачується юридичною особою однієї країни резиденту іншої країни. Це часто створює конфлікт національні юрисдикції, оскільки обидві країни можуть побажати обкласти цей доход податком, що приведе до подвійного оподаткування. Для усунення подвійного оподаткування укладаються міжнародні договори, згідно якими інвестор одержує в країні інвестицій доход за винятком утриманого податку, а також податковий кредит. У країні інвестора податком обкладається загальний розмір іноземних доходів, але розмір цього податку зменшується на розмір податкового кредиту, тобто на величину податку, утриманого в країні інвестицій. Відзначимо, що утриманий податок у більшості країн враховується на ринках акцій, для доходів від облігацій він не враховується.

2) Додаткові міжнародні інвестиції звичайно зв'язані з додатковими трансакційними витратами, що включають:

– більш високі комісійні посередникам на іноземних ринках;

– більш високу плату за оформлення угод;

– більш високу плату керуючим портфелями міжнародних інвестицій.

3) Ризики міжнародних інвестицій, які включають,

– ризики національних ринків, що загальні для всіх інвесторів — резидентів і нерезидентів. При цьому інвестори з країн з розвиненою ринковою економікою при міжнародних інвестиціях можуть зіштовхнутися з ризиками, відсутніми на їхніх національних ринках. Наприклад, політичною нестабільністю, корупцією, недосконалим законодавством про права акціонерів тощо;

– додаткові ризики для нерезидентів, пов'язані з можливим введенням обмежень на їхню діяльність і на вивіз капіталу і доходу. Наприклад, можливість арештів кореспондентських рахунків у валютах нерезидентів, загроза банкрутств клірингових центрів;

– ризики падіння курсів іноземних валют, що призводить до зменшення прибутковості інвестицій у перерахуванні на валюту інвестора.

Поиск по сайту: