Поняття творчості, свободи і відповідальності

Серед загальнолюдських цінностей одне з чільних місць посідає феномен творчості. Кожна людина здійснює пошук ідеального, прекрасного, оскільки кожна людина прагне (хоча й по-своєму) до абсолюту.

За своїми засадами творчість — соціальний феномен. Тварини не творять, вони пристосовуються до навколишнього середовища. Навіть якщо вони і привносять у нього зміни, то лише в результаті об'єктивного існування, взаємодії з іншими явищами, зумовленими власною природою тварин і природою цих явищ.

Творчість визначається як "продуктивна людська діяльність, яка породжує щось нове, якого раніше ніколи не було". У творчості людина виявляє себе в культурі, створюючи її як нову цінність, як продовження своєї природної сутності. Тому з-поміж різних тлумачень цього феномена переважає діяльнісний підхід: це діяльність, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей. Тобто людська діяльність, активність, пізнання, психіка тощо — це внутрішнє підґрунтя творчості. Суб'єкт же — людина, суспільство. Найсуттєвішою ознакою творчості є новизна їїпродуктів.

Технічна творчість є вдосконаленням уже існуючих засобів або створенням нових машин, апаратів, механізмів, що є необхідною умовою технічного прогресу, без якого неможливий розвиток суспільства.

Особливий різновид творчості — художня творчість, продуктом якої є кращі культурні цінності. Вона потребує образного мислення, тобто вміння думати образами та картинами, яке переважає у людей художньо обдарованих, так званих ліриків (на відміну від "фізиків", тобто вчених-теоретиків) — артистів, письменників, художників, композиторів тощо.

Ще одним важливим різновидом творчої діяльності є вміння бути творцем самого себе і свого життя, тобто розвивати свої здібності, реалізовувати свої потенції, знаходити свій шлях у житті, залишатися самим собою за будь-яких обставин тощо. Це особливо важливо усвідомити вам як молодим людям, що стають на власний шлях творчості.

І хоча не можна ділити людей на "творчих" і "нетворчих", все-таки спробуємо відокремити риси, притаманні творчій особистості, які радимо знайти і в собі. Насамперед це нестандартність діяльності людини, прагнення знайти щось нове, не зрадити істині або самому собі. Для цього потрібні мужність, воля, сила характеру. Слід зазначити, що нове, талановите, не говорячи про геніальне, визнається з великими труднощами. Як свого часу говорив німецький мислитель О. Гумбольдт, будь-яке нове проходить три стадії: спершу — "яка дурниця!"; потім — "у цьому щось є..."; і нарешті — "хто ж цього не знає!" Тому потрібні терпіння й мужність, уміння бути наполегливим, доводити свою справу до кінця.

Творчість потребує також багатої уяви, розвиненої фантазії, вміння у будь-якому явищі побачити щось нове, запропонувати оригінальну або навіть "божевільну" ідею. Вона неможлива без здатності критично мислити, критично ставитися до результатів своєї праці, визнавати свої помилки. Характерними рисами творчої особистості завжди були жадоба знань, допитливість, працелюбність. І ніколи цим людям не були притаманні самозаспокоєність, догматизм, байдужість.

Творчість — одна із "доріг", що веде до свободи.

Свобода — це поняття, що характеризує сутність людини і її існування, стан і можливість мислити і діяти відповідно до своїх уявлень та бажань, а не внаслідок внутрішнього чи зовнішнього примусу.

Поняття свободи нерозривно пов'язане із поняттям "свобода волі".

Свобода волі — це поняття, що означає можливість безперешкодного самовизначення людини у виконанні тих чи інших цілей і завдань особистості. Вона часто пов'язується з:

• відповідальністю людини за свою діяльність;

• виконанням свого обов'язку;

• усвідомленням свого призначення.

Проте в історії людської думки розуміння свободи волі було і є різним: це або наслідок природної чи надприродної обумовленості, детермінованості (Бог, Абсолют), або самовизначальна сила всіх життєвих процесів людини (наприклад, у А. Шопенгауера, Ф. Ніцше). Вольові якості людини визначаються частково генетично, частково виховуються навколишнім її середовищем, входячи до структури характеру особистості.

Для того щоб зрозуміти феномен свободи особистості, потрібно розібратися в суперечностях волюнтаризму та фаталізму, визначити межі необхідності, без якої неможлива реалізація свободи.

Волюнтаризм полягає у визначенні першості свободи волі з-поміж інших проявів духовного життя людини, включно з мисленням. У такому випадку воля вважається сліпим, нерозумним першоначалом світу, яке диктує свої закони людям. Волюнтаризм проявляється в основному в соціально-політичній практиці як спроба свавільно вирішувати проблеми життя, не рахуючись з об'єктивними законами суспільного розвитку. Отже, діяти в дусі волюнтаризму означає не враховувати об'єктивних умов буття, законів природи і суспільства, видаючи свою сваволю за вищу мудрість. Прикладів подібного немало у світовій історії — досить згадати волюнтаризм вождів "великих революцій" у цілому і Жовтневої в Росії зокрема.

Фаталізм, навпаки, визначає весь хід життя людини та її вчинки, пояснюючи це або долею (у міфології і язичництві), або волею Бога (у християнстві й ісламі), або детермінізмом — замкнутою системою, де кожна наступна подія жорстко зв'язана з попередньою. Тут, по суті, немає місця свободі вибору, оскільки немає альтернативи.

Це властиво також для астрології та інших окультних наук минулого й сьогодення, для різноманітних соціальних утопій і антиутопій, відображених у творах письменників А. Платонова, Дж. Оруелла,
О. Хакслі та ін.

Водночас варто зазначити, що ігнорування природної, історичної та іншої необхідності може спричинити лише свавілля і вседозволеність, анархію та хаос, що взагалі виключає свободу.

Свобода — дійсно "солодке" слово. Воно походить із санскриту і означає "улюблений" (згадаймо: "Живи вільно або помри..."). Відомо кілька моделей взаємовідносин особи і суспільства щодо свободи та її атрибутів:

• найчастіше це прояв боротьби за свободу, коли людина вступає у відкритий, часто непримиренний конфлікт із суспільством, прагнучи досягти своєї мети за будь-яку ціну. Це шлях не лише важкий, а й небезпечний;

• це втеча від світу, коли людина, яка не може здобути свободу серед людей, утікає в монастир, у скит, у себе, у свій "світ", щоб там мати свободу самореалізації;

• здебільшого людина адаптується до світу, жертвуючи чимось у своєму прагненні отримати свободу, йдучи у добровільну підлеглість аби здобути новий рівень свободи у модифікованій формі;

• можливий також варіант певного збігу інтересів особистості й суспільства в набутті свободи, що має прояви в країнах з розвинутими формами демократії.

Отже, свобода — це найскладніший і глибоко суперечливий феномен життя людини та суспільства.

Відповідальність як протилежне свободі — це поняття, яке характеризує ставлення особистості до суспільства з погляду здійснення нею певних моральних та інших вимог з боку суспільства. Якщо обов'язок людини полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до того конкретного становища, в якому вона перебуває, та практично здійснити моральні вимоги, то питання про те, якою мірою це завдання виконується або якою мірою людина винна (провина) в його невиконанні, — це і є питання про особисту відповідальність.

Отже, відповідальність є відповідність моральної діяльності людини її обов'язку, що розглядається з погляду можливостей особистості. Вона охоплює такі питання:

• чи може людина виконувати висунуті до неї вимоги?

• якою мірою вона зрозуміла і тлумачить ці вимоги?

• якими є межі її діяльнісних здібностей?

• чи має людина відповідати за результати, досягнення яких від неї вимагається, та за наслідки своїх дій, які зазнали впливу зовнішніх обставин?

• чи може людина передбачити ці наслідки?

Проблема відповідальності в кінцевому підсумку є питанням про реальну моральну свободу людини, яка повною мірою може здійснюватися лише з гармонійним розвитком усіх її здібностей. Очевидно, у вас уже сформувалося своє ставлення до цих проблем, адже ви на порозі дорослості.

Повнота життя і щастя

Від самооцінки людиною свого життя залежить розуміння нею його повноти, а саме розуміння — від уміння цінувати кожну мить, сповнюючи життя діяльністю, роздумами, враженнями.

Чим розвиненішою є людина, чим ширше коло її інтересів та вмінь, чим різноманітніша її діяльність, тим багатше й повнокровніше її життя. Воно буде наповненим, якщо людина має чимало друзів, знайомих, через яких вона пізнає себе. Повнота життя визначається вмінням людини цінувати кожний день, годину, мить, адже вони, як і життя в цілому, неповторні.

Нерідко ми оцінюємо життя людини, його якість згідно з тим, чим вона володіє у житті, що вона має. І при цьому виникає одвічне філософське питання — що головне в житті: мати чи вміти? Бути чи мати? Залежно від відповіді на нього перед нами або людина-споживач, або людина-творець. Більшість мислителів як минулого, так і сучасності вважають, що набагато важливіше вміти, ніж мати, оскільки вміння супроводжує людину завжди. Так, давньогрецький мислитель Сократ з цього приводу сказав, що у світі є багато речей, які мені не потрібні; Діоген так само афористично і мудро зауважив: усе своє ношу з собою. Німецький мислитель А. Шопенгауер також підкреслював, що люди в тисячу разів більше дбають про наживання собі багатства, ніж про освіту розуму і серця, хоча для нашого щастя те, що є в людині, набагато важливіше за те, що є в людини.

Ще одне одвічне питання, відповідь на яке людина прагне дати з моменту свого виникнення, питання про людське щастя. Мабуть, скільки людей робили спробу визначити цей феномен, стільки було й можливих варіантів відповідей, бо кожна людина розуміє щастя по-своєму.

Так, одні роблять досить песимістичний (а це, згадаймо, світоглядний принцип) висновок, що щастя взагалі не існує, що це — міраж або казкова жарптиця, за якою женеться людина і яку ніколи не впіймає; інші, продовжуючи цю думку, вважають, що людина бачить своє щастя тільки в тому, чого в неї немає; треті, виходячи з альтернативи, що людина може бути щасливою або нещасливою, стверджують, що щастя полягає в тому, що немає нещастя. Часто можна почути ще й таку думку, що людське щастя не залежить від особистих якостей, що воно визначається фатумом, долею чи фортуною... Проте в будь-якому разі щастя не є задоволенням своїх потреб і бажань. Це, мабуть, найбільше задоволення самим життям, здійснення свого призначення, досягнення життєвої мети. Люди по-різному розуміють свої життєві цілі, а звідси їхні уявлення про щастя мають індивідуальний характер.

Що прочитати?

Андреев Ю. А. Три кита здоровья. — M., 1991.

Варді А.Ф. Загадковий світ людини. — К., 1988.

Жизнь после смерти. — M., 1991.

Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. — К., 1998.

Пекеліс В. Як знайти себе. — К., 1991.

Франкл В. Человек в поисках смысла... — M., 1990.

Человек как философская проблема: Восток — Запад. — М., 1991.

Человек. Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии: Древний мир — эпоха Просвещения. — М., 1991.

Человек. Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии: XIX век. — М., 1995.

Запитання для самоконтролю

1. Як розуміти тезу, що людина є більше, ніж вона про себе знає?

2. Як можна довести або спростувати думку про те, що людина — космічний феномен?

3. Що таке соціальне середовище і яка його роль у формуванні людини?

4. Порівняйте за змістом поняття "людина", "індивід", "індивідуальність", "особистість".

5. У чому полягають сенс і мета людського життя? Чи є у вас мета життя?

б Чи згодні ви, що людина є найвищою цінністю? Обґрунтуйте свою відповідь.

7. Які різновиди творчої діяльності вам відомі? Якому з них ви віддаєте перевагу?

8. У чому полягає та в чому проявляється багатовимірність людської свободи?

9. Що означає поняття "відповідальність"? Якою є роль відповідальності в осягненні й здійсненні людського життя?

10. У чому ви вбачаєте щастя власного життя?

Дискусійні питання

1. Французький художник Гоген одну зі своїх картин назвав так: "Звідкіля ми? Хто ми? Куди йдемо?" Які світоглядні питання містяться у цій назві?

2. Як ви розумієте народну мудрість: "Молода людина ще "буде", людина середніх років — "є", стара людина — вже "стала"?

3. Чи можна, на вашу думку, вимірювати життя людини тільки прожитими роками?

4. Якому з наведених нижче визначень людини ви надаєте перевагу:

"Людина — істота біологічна і соціальна";

"Людина — істота біосоціальна"?

5. Життя буває коротке, проте плідне, бурхливе, насичене справами, і довге, але сіре, одноманітне і безплідне. Якому з них ви надаєте перевагу?

6. До чого ви прагнете у житті і як уявляєте свій життєвий шлях?

7. Спробуйте дати собі відповідь на запитання: "Якою я уявляю собі ідеальну людину?"

8. Ще з давніх часів мислителі роздумували над питаннями, що є зовнішньою і внутрішньою красою людини. Чому ви надаєте перевагу — зовнішній чи внутрішній красі?

9. Чому як минуле, так і майбутнє людства мають гіпотетичний характер?

10. Як ви розумієте безсмертя людини? Чи ви будете прагнути досягти безсмертя?

Словник

Абсолют — вічна, незмінна, нескінченна першооснова Всесвіту. Відображає повну і завершену досконалість якоїсь речі, явища. Найчастіше властивості абсолюту приписуються Богу, духу, ідеї, розуму, обов'язку, волі тощо. Абсолютність якостей цих об'єктів не залежить від суб'єктивного сприйняття людиною.

Гіпотетичне — можливе, гадане, правдоподібне; сумнівне, домислене, припущене (від гіпотези — наукового положення, висновку, що пояснює ті чи інші явища дійсності на основі припущення).

Егоїзм — морально-етичний принцип, за яким людина віддає перевагу власним інтересам, нехтуючи інтересами інших людей.

Емпіризм — напрям у філософії, який єдиним джерелом пізнання вважає чуттєве сприймання (тобто свідчення органів чуття людини) і досвід, а значення теоретичних узагальнень і логічного мислення недооцінює або зовсім заперечує. Іншими словами, схильність до практичної діяльності на шкоду теоретичним узагальненням.

Індивід (або індивідуум) — окрема людина у єдності природних та соціальних особливостей, на відміну від групи, колективу, будь-якої людської спільноти та суспільства.

Індивідуальність — сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної людини; що відрізняють її від інших індивідів. Неповторне, унікальне, інтимне в людині.

Карма — закон моральної відплати, за яким сума здійснених людиною вчинків (включно з думками) визначає характер її нового народження та подальшого існування. Невидима і невблаганна сила, яка визначає в буддизмі благополуччя чи неблагополуччя умов існування, стать, строки життя, соціальний стан людини тощо.

Особистість — поняття, яке визначає людину в єдності її індивідуальних здібностей і соціальних функцій. Це людина зі своїми соціально зумовленими, індивідуально вираженими якостями: інтелектуальними, вольовими, емоційними. Конкретна людина з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки та ін.

Раціоналізм — напрям у теорії пізнання, який, на противагу емпіризмові, вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання. У буденному розумінні — розсудливе ставлення до життя, розсудливість у вчинках.

Соціальне — пов'язане з життям і стосунками людей у суспільстві; суспільне, породжене умовами суспільного життя, певного середовища, ладу. Існує у тому чи іншому суспільстві.

Сутність — у філософії головне, визначальне у речі, явищі, що зумовлене глибинними зв'язками й законами розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення. Отже, це найголовніше, основне, істотне в речі, явищі — це її суть, зміст.

Феномен — унікальне, неповторне явище, подія тощо. У нашому випадку — унікальність людини, її неповторність, відмінність від інших живих істот.

Поиск по сайту: