Теорії поведінки лідера

Лекція 10. Лідерство СКОРОЧЕНА – користуєтеся конспектом

План

1. Поняття та природа лідерства. Форми влади.

2. Теорії особистих якостей лідера.

3. Теорії поведінки лідера.

4. Теорії ситуаційного лідерства.

5. Сучасні концепції лідерства.

Поняття та природа лідерства. Форми влади.

Для того щоб здійснювати процес керівництва менеджери отримують повноваження, тобто право впливати на поведінку підлеглих для забезпечення цілей діяльності організації. Наявність права впливати на діяльність підлеглих є необхідною передумовою керування, але ще не гарантує ефективності такого впливу. Існують різні способи реалізації такого права: від жорсткого автократичного до найменшого (ліберального) втручання в діяльність підлеглих. Вибрати у кожному конкретному випадку кращий з них, при чому так, аби забезпечити здатність чинити вплив на підлеглих (окремі особи та групи) в процесі спрямування їх діяльності на найефективніше досягнення цілей організації – це здатність до ефективного лідерства.

Лідерство – це здатність чинити вплив на окремі особи та групи в процесі спрямування їх діяльності на досягнення цілей організації.

Вважається, що в ідеалі усі керівники повинні бути лідерами. Однак не всі лідери можуть бути керівниками, менеджерами. Між керівництвом та лідерством є певні відмінності. Так, якщо керівництво — це розумовий та фізичний процес, який веде до того, що підлеглі виконують рішення керівників і ви­рішують визначені завдання, то лідерство є процесом, за допо­могою якого одна особа впливає на членів групи, при цьому не обов'язково посідаючи формальну посаду. Посада керівника — це результат свідомої дії формальної організації. Лідерами ста­ють не з волі організації, і дії лідерів не обмежуються рамками повноважень та структур. Дуже часто керівник є лідером без будь-якого зв'язку з його посадою в існуючій управлінській ієрархії. Тому проблема поєднання функцій лідера і менедже­ра в одній особі все більш привертає увагу теоретиків.

Теорія лідерства прагне з'ясувати й передбачити, які харак­теристики лідерства виявляються найбільш ефективними і чому.

Лідерство як специфічний тип управлінської взаємодії в своїй основі спирається на відносини впливу, повноважень, залежності і влади. Отже, це складна категорія, для з'ясування природи якої важливо спочатку розібрати зазначені поняття.

Вплив — це така поведінка однієї особи чи групи осіб, яка вносить зміни в поведінку, відчуття, стосунки інших людей. З точки зору управління важливим є не вплив взагалі, а такий вплив, який забезпечує досягнення цілей організації.

Повноваження являють собою формально санкціоноване право впливати на поведінку підлеглих.

Влада— це здатність впливати на поведінку інших людей. Керівництвовзагаліможна визначити "як процес використання влади задля досягнення впливу на людей".

Чим відрізняються категорії “повноваження” і “влада”? Влада лише частково визначається повноваженнями.

Щоби керувати, необхідно мати для цього досить підстав, тобто володіти інструментами впливу, а щоби впливати — слід мати основу влади - залежність (аби змусити підлеглих підкорятись розпорядженням).

Залежність –це ситуація за якої одна особа змушена діяти так, як того бажає інша.

У стосунках між керівником та підлеглими в процесі використання вла­ди існує пряма пропорційна залежність (так званий баланс влади); влада керівника над підлеглими тим більша, ніж вища залежність підлеглих від керівника, і навпаки. Розумний керівник намагається підтримувати так званий “баланс влади”, що спонукає підлеглих до прояву ініціативи.

Форми влади.

Влада може набувати різноманітних форм. У співпраці четверо американських дослідників — Джон Френч, Бертрам Рейвен, Пол Герсі та В.І. Натемайєр — розробили зручну класифікацію підстав влади. Згідно з їх висновками існує сім основних форм влади:

1. Влада, що заснована на примусі, штрафних санкціях та загрозі покарань.

2. Влада, що заснована на винагородах.

3. Експертна влада.

4. Еталонна влада (харизматичний вплив).

5. Законна або традиційна влада.

6. Влада, заснована на участі.

7. Інформаційна влада.

Сила примусу.В її основі лежать побоювання підлеглих, різні за поход­женням (страх втратити роботу, потрапити у "чорний список", бути покара­ним). Керівник намагається подавляти, знешкоджувати тих співробітників, які від нього залежать, але в майбутньому можуть набирати вагомості і статусу, тим самим послаблюючи його позицію.

Сила винагородибуде тим відчутнішою, чим чіткіше простежується зв'я­зок між стараннями, наполегливістю, самовідданістю і досягненням резуль­татів з однієї сторони, та позитивною реакцією лідера (визнання, преміюван­ня, ставлення у приклад, службова кар'єра) — з іншої,

Влада спеціаліста (експертна)передбачає унікальний досвід, високу кваліфікацію, спеціальні глибокі знання та фахові практичні навички. Дії та вчинки такого керівника сприймаються підлеглими як "істина в останній інстанції", на віру, без перевірки, як закон, обов'язковий до виконання. Його слово не підлягає сумніву, він вирішує спори, вказує правильний шлях.

Референтна (еталонна) владабазується на власних магнетичних якостях лідера, які прагнуть копіювати його послідовники. Керівник, що володіє харизматичним впливом сприймається підлеглими як взірець, людина, яка уособлює ті риси і якості, котрими прагнуть володіти решта членів колективу. Кожний з них прагне завоювати його симпатію, звернути на себе увагу, виконати свою роботу максимально якісно.

Легітимна (законна) владавипливає із статусу керівника в організа­ції. Керівна посада передбачає здійснення більшості управлінських функцій, а підлеглий вважає цілком природнім підкорятися наказам і вказівкам. За­конна влада — це невід'ємний атрибут формального лідера. Він володіє нею завжди, навіть при наявності більш впливової особи, статус якої не підтверджено офіційною посадою.

Сила взаємодії з підлеглимивимагає таланту перекладати частину своїх функцій на плечі підлеглих, помічників. Визначити цю частину, тобто скласти перелік обов'язків, які вимагають особистого виконання, і таких, що можуть виконуватися іншими, досить складно. Проте це дозволить зосередитися на головному, почати дійсно керувати, а не метушитися, прагнучи встигнути зробити все самостійно.

Інформаційна владавипливає із знання керівником усіх найдрібніших аспектів діяльності підрозділу чи організації. Така цілісна картина дає змогу управляти колективом, бачити хибні дії підлеглих та їх досягнення. Ті праців­ники, яким потрібна конкретна додаткова інформація, змушені звертатися по неї до лідера як до першоджерела, виконувати його доручення в обмін на во­лодіння знаннями про предмет, що їх цікавить.

Зміни у середовищі функціонування організації (зокрема, у рівні освіти керівника і підлеглих, їх фінансовому стані тощо) зменшують можливості впливу на підлеглих за допомогою традиційних форм влади. Виникає потреба шукати шляхи співробітництва з підлеглими, щоб мати можливість впливати на них.

Основними засобами такого впливу є переконання й залучення до участі.

Переконання ґрунтується на владі прикладу та владі експерта, але відрізняється від них тим, що виконавець повністю усвідомлює, що робить і чому. При цьому керівник розуміє, що виконавець має певну частку влади, яка здатна зменшити можливості керівника діяти. Проте, отримавши згоду, керівник чинить сильний вплив на потреби виконавця у повазі. Переконання впливає тим, що виконавець усвідомлює, що зробивши так, як цього вимагає керівник, він задовольняє свої власні потреби. Слабкими сторонами переконання є: повільність впливу; невизначеність результатів; одноразова дія.

Заслуговує уваги і класифікація форм влади залежно від основи їх походження (рис. 9.1).

Для усвідомлення концепції влади принципово важливим є розуміння того, що:

• влада — це двосторонній процес взаємодії людей. Вона виникає виключно в процесі взаємовідносин людей в організації;

• між тим, хто застосовує владу, і тим, до кого вона застосовується, існує взаємозалежність, тобто владу застосовують як начальники, так і підлеглі;

• влада — це потенціал, який має той, хто її застосовує, тобто вона існує не тільки тоді, коли застосовується;

• влада — це взаємовідносини, які змінюються у часі залежно від конкретної ситуації, тобто обсяги влади ніколи не бувають незмінними.

Баланс між владою та обов'язками називається принципом паритету.
Розподіл влади відбувається між членами групи за рішенням її керівника (лідера). Цей процес має назву делегування або децентралізації.

Здатність лідера здійснювати вплив визначається рівнем керівного по­тенціалу, реалізовувати який керівник зобов'язаний у певних ситуаціях. Джерела керівної сили лідера полягають у тому, що обіймаючи посаду, він отримує певні права і повноваження, а також у набутому досвіді, авторитеті і професійних досягненнях.

З феноменом лідерства пов’язано поняття „авторитет керівника”. Розрізняють фор­мальний, особистий і повний авторитет.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, спрямовувати, мотивувати і контролю­вати їх працю та поведінку.

Особистий авторитет керівника ґрунтується на його особистих якостях як людини (наприклад, толерантність, товариськість, компетентність, рішу­чість, ініціативність, здоровий глузд, логічність дій та ін.).

Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при поєднанні формального та особистого авторитету особи, яка обіймає керів­ну посаду.

Отже на підставі ознайомлення з вище зазначеним матеріалом ми можемо дати розгорнуте визначення категорії «Лідерство».Лідерство — це специфічний тип управлінської взаємодії, який характеризує здатність однієї особи (лідера) ефективно поєднувати (сполучати) залежно від конкретної ситуації різні джерела влади для впливу на іншу особу або групу людей (послідовників) з метою спрямування їх діяльності на досягнення спільних цілей.

Рис. 9.1. Класифікація форм влади залежно від основи їх походження

2. Теорії особистих якостей лідера;

Спроби визначити, якими рисами характеру чи якостями повинен воло­діти ефективний лідер, складають основу різноманітних теорій лідерства.

Розрізняють чотири типи підходів до вивчення лідерства: з позицій особистих якостей лідера, з позицій поведінки лідера, з позицій впливу ситуаційних факторів на поведінку лідера і з позицій ситуаційного аналізу рис характеру лідера. Кожен з зазначених підходів пропонує своє рішення проблеми ефективного лідерства, але не претендує на остаточне розв’язання цієї проблеми.

Підхід з позицій особистих якостей керівника. В основу теорії особистості покладено ідею, що кращі з керівників мають певну сукупність загальних для них особистих якостей.

В межах підходу з позицій особистих якостей були проведені чисельні дослідження різних якостей, що демонстрували успішні керівники: рівень інтелекту; рівень спеціальних знань; здоровий глузд; відповідальність; ініціативність; впевненість у собі тощо (див. рис. 9.2).

Рис. 9.2. Якості та риси характеру ефективних лідерів

Було виділено шість рис, які відрізняли лідерів від не-лідерів: цілеспрямованість, прагнення до лідерства, чесність і порядність, впевненість у своїх силах, інтелект, а також наявність адекват­них посаді знань. Ці риси в значній мірі залежать від комбінації психологічних рис які формують особистість. Деякі люди тихі та пасивні, інші галасливі та агресивні. Коли ми описуємо людей за допомогою визначень, як-от: пасивні, агресивні, честолюбні, екстравертного типу, напружені або товариські, — ми групуємо (класифікуємо) їх за характерними рисами особистості

Для опису поведінки певної особи використовуються десятки різно­манітних рис характеру. До тих, що найчастіше застосовуються, належать сором'язливість, агресивність, покірливість, лінивство, честолюбність, лояль­ність і несміливість. Якщо людина виявляє ці характеристики постійно, в численних ситуаціях, то їх називають визначальними рисами особистості. Упродовж років дослідники намагалися зосередитись на тих рисах, які є визначальними для конкретних осіб.

Нині широко визнані два підходи визначення особистих якостей лідера: система показників типів Мієрс-Бриґс та модель особистості, що ґрунтується на п'яти чинниках.

Хоча метод ПТМБ дуже популярний, він має одну серйозну хибу: бракує експериментальних даних, які підтверджували б його вірогідність. Цієї хиби не має метод, що ґрунтується на застосуванні моделі п'яти чинників — або, як її частіше називають, моделі великої п'ятірки.

Модель "великої п'ятірки" дає більше, ніж просто базу для визначення типу особистості. Дослідження показує, що існує важливий зв'язок між на­веденими аспектами особистості та якістю виконання роботи людьми різних професій. Причому в кожному конкретному випадку визначальними будуть різні аспекти особистості.

Теорії поведінки лідера.

Згідно поведінкового підходу до лідерства результативність управління визначається не стільки особистими якостями, скільки тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими.

Основу поведінкового підходу формують теорія „Х” та „Y” Дугласа МакГрегора,типологія керівництва або концепція трьох стилів керування К. Левіна, двофакторна модель лідерства вчених університету штату Огайо (США), концепція лідерства Р. Лайкерта і концепція типів управління Р. Блейка і Дж. Моутон.

теорія „Х” та „Y” Дугласа МакГрегора

Основний висновок який зробив МакГрегор на основі досліджень: Організації які здійснюють управління на основі „Теорії Y „ значно ефективніші.

Поиск по сайту: