Судова палата у кримінальних справах

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

№ 223-1446/0/4-12 Головам апеляційних судів областей,

Від 05.10.2012 р. міст Києва та Севастополя,

Апеляційного суду Автономної

Республіки Крим

Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України

У зв’язку з набранням 19 листопада 2012 року чинності Кримінальним процесуальним кодексом України від 13 квітня 2012 року (далі – КПК), враховуючи п. 10 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, з метою однакового застосування всіма судами загальної юрисдикції кримінального процесуального законодавства та уникнення неоднозначного тлумачення норм права під час здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції судам слід звернути увагу на наступне.

1. У призначений для судового розгляду час судовий розпорядник, а у разі його відсутності – секретар судового засідання (ч. 4 ст. 74 КПК), запрошує учасників кримінального провадження до зали судового засідання, оголошує про вхід суду до зали судового засідання та пропонує всім присутнім встати. Після цього головуючий відкриває судове засідання та оголошує присутнім про розгляд відповідного кримінального провадження, повідомляє найменування (номер) кримінального провадження, а також правову кваліфікацію кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку), у вчиненні якого обвинувачується особа, із зазначенням статті (частини статті) відповідного закону про кримінальну відповідальність.

Головуючий має пересвідчитись, чи отримав обвинувачений копію обвинувального акта або клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо не отримав, то для забезпечення обвинуваченому його права на захист (ознайомлення із зазначеним документом) суд відкладає судове засідання.

Секретар судового засідання:

– доповідає суду, хто з учасників судового провадження, викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання (зазначає прізвище, ім’я, по батькові, місце та дату народження, процесуальний статус особи), встановлює їх особи (перевіряє документи, що посвідчують їх особи, а також факт наявності родинних зв’язків з обвинуваченим – для законних представників, компетентність – для перекладача тощо). Слід зазначити, що дійсні дані осіб, щодо яких застосовано заходи безпеки, відповідно до положень Закону України від 11 червня 2009 року «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» у судовому засіданні не проголошуються;

– перевіряє повноваження захисників і представників. Зокрема, повноваження захисників, кількість яких не може перевищувати п’яти осіб для одного обвинуваченого, та представників (якщо представником є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні) підтверджуються свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю в Україні та ордером установленого зразка, дорученням центру з надання безоплатної правової допомоги чи договором із підозрюваним, обвинуваченим, особою, щодо якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, особою, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а відповідно до ст. 51 КПК – з іншими особами, які діють в їх інтересах за їх клопотанням або за їх наступною згодою.

Якщо потерпілим, цивільним позивачем або цивільним відповідачем є юридична особа, повноваження представника у кримінальному провадженні підтверджуються: копією установчих документів юридичної особи – якщо представником потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа; довіреністю – якщо представником потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача є працівник юридичної особи, яка є потерпілою, цивільним позивачем чи цивільним відповідачем (статті 58, 63 КПК);

– з’ясовує, чи вручено судові виклики та повідомлення тим особам, які не прибули у судове засідання, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі. Суд має переконатися в отриманні учасниками кримінального провадження, які не прибули в судове засідання, судового виклику та повідомлення, а тому судовий розпорядник повинен перевірити наявність підтвердження отримання особою повістки про виклик (повідомлення) або ознайомлення з її (його) змістом іншим шляхом. Слід зазначити, що належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик (повідомлення) або ознайомлення з її (його) змістом іншим шляхом відповідно до ч. 3 ст. 111, ст. 136 КПК є розпис особи про отримання повістки (повідомлення), у тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки (повідомлення), будь-які інші дані, що підтверджують факт вручення особі повістки про виклик (повідомлення) або ознайомлення з її (його) змістом, у тому числі підтвердження їх отримання особою відповідним листом електронної пошти, якщо повістка (повідомлення) була надіслана на адресу електронної пошти учасника.

Якщо ж від учасника кримінального провадження надійшло повідомлення про неможливість прибути за викликом до суду у призначений час, секретар судового засідання повідомляє про це суду та зазначає про причини неявки учасника, якщо вони були відомі. Зауважимо, що поважними причинами відсутності учасника кримінального провадження в судовому засіданні (перелік поважних причин, через які особа може не з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість з’явлення зазначається, крім іншого, у тексті повістки про виклик) відповідно до ст. 138 КПК є неможливість такої особи прибути у судове засідання у зв’язку із затриманням, триманням під вартою або відбуванням покарання; обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійне лихо тощо); відсутність особи за місцем проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; тяжка хвороба або перебування у закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю (за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад); смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; несвоєчасне одержання повідомлення про виклик та інше.

Якщо за судовим викликом у судове засідання не прибув обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, суд відповідно до ст. 323 КПК має відкласти судовий розгляд, призначити дату нового засідання і вжити заходів до забезпечення прибуття цієї особи до суду. Крім того, якщо обвинувачений (підозрюваний, свідок), який був своєчасно повідомлений про судовий виклик (у суду є підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, суд вправі згідно зі ст. 139 КПК накласти на нього грошове стягнення у розмірі від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати та/або застосувати до нього привід (з власної ініціативи або за клопотанням сторони кримінального провадження). Згідно з ч. 2 ст. 140 КПК рішення про здійснення приводу суд приймає у формі ухвали.

У випадку неприбуття в судове засідання прокурора або захисника, участь якого відповідно до положень КПК чи за рішенням суду є обов’язковою, суд також має відкласти судовий розгляд, визначивши дату, час та місце проведення наступного засідання. Якщо ж причина неприбуття цих осіб не є поважною, суд порушує питання про відповідальність прокурора або захисника, які не прибули, перед органами, уповноваженими притягати їх до дисциплінарної відповідальності (перед вищестоящим прокурором або кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури).

У разі неможливості подальшої участі:

– прокурора в судовому провадженні внаслідок задоволення заяви про його відвід, тяжкої хвороби, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини – повноваження прокурора згідно з ч. 3 ст. 37 КПК покладаються керівником відповідного органу прокуратури на іншого прокурора;

– захисника – головуючий пропонує обвинуваченому протягом трьох днів обрати собі іншого захисника та відкладає судовий розгляд на цей строк. Якщо судове засідання проводиться у кримінальному провадженні, де участь захисника є обов’язковою, а захисник, обраний обвинуваченим, протягом трьох днів не може з’явитися у судове засідання, суд відкладає судовий розгляд на необхідний для прибуття захисника строк або одночасно з відкладенням судового розгляду залучає захисника для здійснення захисту за призначенням. Слід звернути увагу на те, що участь захисника для здійснення захисту за призначенням забезпечується судом у випадках та у порядку, передбаченому ст. 49 КПК. Суд має постановити ухвалу про відкладення судового розгляду у зв’язку із залученням захисника для здійснення захисту за призначенням та про залучення такого захисника.

Прокурору та захисникові, які раніше не брали участі у кримінальному провадженні, суд зобов’язаний надати час, достатній для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження і підготовки до участі в судовому засіданні.

У разі неприбуття до суду потерпілого, належним чином повідомленого про судовий розгляд (за наявності підтвердження отримання ним судового виклику), за відсутності поважних причин такої неявки та клопотання про відкладення судового розгляду у зв’язку з його неприбуттям, суд, заслухавши думку інших учасників судового провадження, відповідно до ч. 1 ст. 325 КПК вправі ухвалити рішення про проведення судового розгляду без потерпілого, за винятком випадків, передбачених КПК, зокрема, якщо кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення або у судовому провадженні розглядається угода про примирення потерпілого з підозрюваним, обвинуваченим чи ухвала про відмову у її затвердженні тощо. В інших випадках суд повинен прийняти рішення про відкладення судового розгляду та за відсутності поважних причин неприбуття такого потерпілого відповідно до ст. 139 КПК вправі накласти на потерпілого грошове стягнення, привід до потерпілого згідно з ч. 2 цієї статті не застосовується. Зауважимо, що повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, належним чином повідомленого про судовий розгляд (наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення та висловлення потерпілим згоди на підтримання обвинувачення в суді (у такому випадку кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного) прирівнюється згідно з ч. 6 ст. 340 КПК до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.

Наслідком неприбуття цивільного позивача у судове засідання є залишення цивільного позову без розгляду, за винятком випадків, коли: а) від цивільного позивача надійшло клопотання про розгляд цивільного позову за його відсутності; б) обвинувачений, цивільний відповідач повністю визнав пред’явлений позов. У таких випадках цивільний позов може бути розглянуто за відсутності цивільного позивача. Якщо ж у судове засідання за викликом не прибув цивільний відповідач, який не є обвинуваченим, або його представник, суд, заслухавши думки учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за відсутності зазначених осіб з’ясувати обставини, що стосуються цивільного позову, вирішує питання про проведення судового розгляду без них або приймає рішення про відкладення судового розгляду та вправі відповідно до ст. 139 КПК накласти на цивільного відповідача грошове стягнення у зв’язку з його неявкою до суду за судовим викликом, привід до цивільного позивача та відповідача (якщо ним не є обвинувачений) згідно з ч. 2 цієї статті не застосовується.

У випадку неприбуття в судове засідання за судовим викликом перекладача суд, керуючись загальними засадами кримінального провадження, для реалізації обвинуваченим його права на захист, а також забезпечуючи рівність сторін кримінального провадження, відкладає судове засідання і вживає заходів для забезпечення його прибуття до суду (в разі неможливості сторони кримінального провадження залучити перекладача суд залучає його самостійно). Зауважимо, що незабезпечення судом обвинуваченого, який не володіє мовою, якою здійснюється судочинство, перекладачем визнається відповідно до положень п. 1, 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. порушенням права обвинуваченого на захист та підставою для скасування судового рішення, винесеного за наслідками такого розгляду.

Якщо ж за викликом суду в судове засідання не прибув свідок, спеціаліст або експерт, суд, заслухавши думки учасників судового провадження, призначає нове судове засідання, але лише після допиту інших присутніх свідків. У разі відсутності поважних причин неприбуття свідка в судове засідання суд відповідно до ст. 139 КПК з урахуванням положень ст. 140 КПК вправі накласти на нього грошове стягнення та/або застосувати привід.

2. Секретар судового засідання після відкриття засідання головуючим повідомляє присутніх про здійснення повного фіксування судового провадження, а також про умови його фіксування. Слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 103 КПК формами фіксування кримінального провадження є: а) протокол; б) носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; в) журнал судового засідання. При цьому під час судового провадження відповідно до ч. 5 ст. 27 КПК забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу (у випадку неприбуття учасників судового провадження або якщо судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, згідно з ч. 4 ст. 107 КПК таке фіксування не здійснюється) та відповідно до ч. 1 ст. 108 КПК ведеться журнал судового засідання.

3. Після проведення зазначених дій головуючий:

1) оголошує склад суду, прізвище запасного судді (у разі його призначення), прізвища прокурора, потерпілого, цивільного позивача, обвинуваченого (підозрюваного), захисника, цивільного відповідача, представників та законних представників, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання.

Слід зазначити, що кримінальне провадження у суді першої інстанції відповідно до ст. 31 КПК здійснюється професійним суддею одноособово або відповідно до частин 2, 3, 9 цієї ж статті колегіально (за винятком кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, судовий розгляд клопотання про застосування яких згідно зі ст. 512 КПК здійснюється лише одноособово). При цьому визначення судді (колегії суддів) відповідно до ст. 35 КПК здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів кримінального провадження з обов’язковим урахуванням положень статей 75, 76 КПК (обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні).

Запасний суддя за необхідності (зокрема, у випадку складності кримінального провадження, зумовленої багатоепізодністю, наявністю кількох обвинувачених чи потерпілих тощо) може призначатися судом, що здійснює судове провадження, одночасно з прийняттям рішення про призначення підготовчого судового засідання.

Необхідно зауважити, що якщо обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, на етапі підготовчого судового провадження скористався своїм правом, передбаченим ст. 384 КПК, щодо розгляду кримінального провадження судом присяжних, головуючий оголошує присутнім про те, що у зв’язку із заявленням таким обвинуваченим клопотання про розгляд кримінального провадження судом присяжних, яке було задоволено ухвалою суду, судовий розгляд проводитиметься судом присяжних (двома професійними суддями та трьома присяжними). Після цього головуючий називає прізвища суддів, які входять до складу суду присяжних, та прізвища семи присяжних, визначених відповідно до ч. 1 ст. 385 КПК автоматизованою системою документообігу суду, з числа яких у порядку, передбаченому ст. 387 КПК, необхідно здійснити відбір трьох основних та двох запасних присяжних;

2) роз’яснює учасникам судового провадження право відводу (заявлення самовідводу чи відводу судді, запасного судді, присяжного та запасного присяжного, прокурора, захисника, представника, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання за наявності підстав, передбачених статтями 75–79 КПК).

При цьому для реалізації учасниками свого права на відвід присяжних та присяжними на самовідвід, у разі здійснення судового провадження судом присяжних, головуючий повідомляє присяжним (із числа яких проводиться відбір), яке провадження підлягає розгляду, роз’яснює їм права та обов’язки, а також умови їх участі у судовому розгляді. Кожен із присяжних має право заявити самовідвід, вказавши причину неможливості його участі в судовому розгляді. Крім того, головуючий з’ясовує, чи немає підстав, передбачених КПК чи законом, які перешкоджають залученню громадянина в якості присяжного або є підставою для звільнення окремих присяжних від виконання ними обов’язків або для звільнення присяжних від виконання ними обов’язків за їх усними чи письмовими заявами. Для з’ясування обставин, що можуть перешкоджати участі присяжного в судовому розгляді, з дозволу головуючого прокурор, потерпілий, обвинувачений можуть ставити присяжним запитання;

3) почергово з’ясовує в учасників судового провадження, чи заявляють вони кому-небудь відвід. Якщо ж ніхто з учасників не заявив відводу, то головуючий переходить до наступної процесуальної дії судового розгляду або, у випадку здійснення відбору присяжних (за відсутності відводів та самовідводів), надає розпорядження про визначення автоматизованою системою документообігу суду трьох основних та двох запасних присяжних із числа семи представлених на засіданні. У разі заявлення клопотання про відвід таке питання вирішується судом відповідно до положень КПК.

За наявності підстав для відводу, передбачених статтями 75–79 КПК, відповідно до ч. 1 ст. 80 КПК слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання, а також запасний суддя та запасний присяжний зобов’язані заявити самовідвід. Із цих же підстав їм може бути заявлено мотивований відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Зазначимо, що заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду, після його початку заява про відвід також може бути подана, але лише у тому разі, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.

У разі заявлення відводу судді, який здійснює судове провадження одноособово, розгляд такої заяви чи клопотання здійснює інший суддя цього суду, який згідно з ч. 3 ст. 35 КПК визначається автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідної заяви чи клопотання. Якщо ж відвід заявлено одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду. Відвід присяжному, прокурору, слідчому, захиснику, представнику, експерту, спеціалісту, перекладачеві, секретарю судового засідання, а також запасному судді та запасному присяжному вирішує в нарадчій кімнаті суд, який здійснює судове провадження, заслухавши перед цим думку особи, якій заявлено відвід (якщо вона бажає дати пояснення), інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Слід зауважити, що відвід присяжному (запасному присяжному) на етапі їх відбору для здійснення судового розгляду судом присяжних, а також інші питання, пов’язані зі звільненням присяжних від участі у розгляді кримінального провадження та із самовідводом, згідно з ч. 5 ст. 387 КПК вирішуються ухвалою суду у складі двох професійних суддів, що постановляється після проведення наради на місці без виходу до нарадчої кімнати, крім випадків, коли такий вихід судом буде визнано необхідним (наприклад, якщо підставою для відводу стала інформація, підкріплена фото, аудіо-, відеоматеріалами, про перебування присяжного із однією зі сторін кримінального провадження у близьких стосунках).

У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід):

– судді, який здійснює судове провадження одноособово, – справа розглядається у тому ж самому суді іншим суддею;

– одного чи кількох суддів зі складу суду або всього складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, – справа розглядається у тому ж самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведених суддів із заміною останніх іншими суддями або іншим складом суддів, які визначаються у порядку, встановленому ч. 3 ст. 35 КПК;

– прокурора – керівник органу прокуратури має призначити іншого прокурора;

– експерта, спеціаліста або перекладача – до кримінального провадження залучаються інші учасники у строк, визначений в ухвалі суду;

–захисника, представника – суд має роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві їх право запросити іншого захисника, представника та надає їм для цього не менше сімдесяти двох годин (під час судового провадження). Якщо ж підозрюваним, обвинуваченим у кримінальному провадженні, в якому залучення захисника згідно з процесуальним законом чи за рішенням суду є обов’язковим, протягом цього часу не було запрошено іншого захисника, суд самостійно залучає захисника за призначенням;

– присяжного чи запасного присяжного на етапі відбору основного та запасного складу присяжних, якщо в результаті заявлених відводів (самовідводів) присяжних залишилося менше, ніж необхідно для участі у судовому розгляді, – головуючий дає вказівку секретареві судового засідання про здійснення додаткового виклику присяжних (відбір присяжних згідно з ч. 8 ст. 387 КПК здійснюється почергово: спочатку основного, а потім запасного складу присяжних);

– присяжного під час судового розгляду – суд постановляє ухвалу про заміну відведеного присяжного запасним присяжним.

Після закінчення відбору присяжних вони за пропозицією головуючого відповідно до ст. 388 КПК складають присягу.

4. Після вирішення питання відводу (самовідводу) учасників кримінального провадження судовий розпорядник, а за його відсутності –секретар судового засідання, роздає усім учасникам судового провадження пам’ятку про їхні права та обов’язки, яка у подальшому зберігається у цих осіб, а головуючий надає їм час для ознайомлення зі змістом пам’ятки. З урахуванням процесуального статусу учасників судового провадження пам’ятка має містити визначені КПК права та обов’язки цих осіб, які вони мають у кримінальному провадженні в суді першої інстанції.

Насамперед розпорядник вручає пам’ятку обвинуваченому, а якщо їх декілька – то кожному обвинуваченому окремо, захиснику (захисникам), потім потерпілому, його представникові, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві, представникам цивільного позивача та цивільного відповідача, свідку (свідкам кожному окремо) і його адвокатові, а також перекладачеві, спеціалісту та експертові.

Після спливу часу, відведеного головуючим для ознайомлення учасниками судового провадження із пам’яткою про їхні права та обов’язки, головуючий має запитати, чи зрозумілі сторонам та іншим учасникам судового провадження їхні права й обов’язки, та у разі необхідності, за наявності питань щодо змісту пам’ятки, надати додаткові роз’яснення.

5. Процесуальною дією, якою закінчується підготовча частина судового розгляду кримінального провадження, є видалення свідків із зали судового засідання, яке здійснюється судовим розпорядником за розпорядженням головуючого. Судовий розпорядник вживає всіх заходів, щоб свідки, які ще не були допитані, не спілкувалися з допитаними свідками, якщо перші після допиту залишили залу судового засідання. На вимогу суду відповідно до ч. 15 ст. 352 КПК допитаний свідок може бути залишений у залі судового засідання.

6. Після закінчення підготовчої частини судового розгляду головуючий оголошує присутнім про початок судового розгляду. Судовий розгляд розпочинається з оголошення прокурором обвинувального акта. Перед початком оголошення головуючий надає слово прокуророві, який зазначає, що ним буде проголошено короткий виклад обвинувального акта (виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які, на думку прокурора, є встановленими, правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) відповідного закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, наявності обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання). Якщо ж хтось із учасників судового провадження заявить клопотання про оголошення обвинувального акта в повному обсязі, прокурор оголошує його повний текст.

Після виступу прокурора головуючий, за умови, що в кримінальному провадженні заявлено цивільний позов, надає слово цивільному позивачеві (фізичній особі, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридичній особі, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому КПК, пред’явила цивільний позов) або його представнику (за бажанням цивільного позивача або в разі його відсутності, чи якщо цивільним позивачем є юридична особа, яка делегувала представництво своїх інтересів представникові) чи законному представнику, якщо потерпілим (цивільним позивачем) є неповнолітня особа або особа, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною. У разі відсутності зазначених осіб головуючий у випадку, якщо: а) від цивільного позивача надійшло клопотання про розгляд цивільного позову за його відсутності; б) обвинувачений, цивільний відповідач повністю визнав пред’явлений позов, – вправі особисто оголосити цивільний позов та розглядати його без участі зазначених осіб. У разі якщо учасниками судового провадження було заявлено клопотання про виклад позовної заяви у повному обсязі, зміст позовної заяви оголошується повністю. За відсутності таких клопотань оголошується короткий виклад позовної заяви.

7. Після оголошення прокурором викладу (короткого чи повного) обвинувального акта, а також цивільного позову, якщо його було заявлено, головуючий встановлює особу обвинуваченого для того, щоб пересвідчитися, що в судове засідання з’явилась саме та особа, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення. Особа обвинуваченого встановлюється шляхом його опитування головуючим, зокрема, з’ясуванню підлягає його прізвище, ім’я та по батькові (у деяких випадках суд має встановлювати дані про різні прізвища, імена та по батькові обвинуваченого, які він мав із метою уникнення викриття у вчиненні кримінального правопорушення), рік, місяць і день його народження, громадянство, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан тощо.

Крім того, головуючий роз’яснює обвинуваченому суть обвинувачення (правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, із зазначенням статті (частини статті) відповідного закону про кримінальну відповідальність) і запитує, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним, якщо визнає частково, то в якій саме частині і чи бажає давати показання. Суд, пропонуючи обвинуваченому дати пояснення щодо суті обвинувачення та відомих йому обставин справи, має одночасно роз’яснити цій особі зміст ст. 63 Конституції України.

8. Роз’яснивши обвинуваченому суть обвинувачення, головуючий має з’ясувати в учасників судового провадження думку про те:

1) які докази необхідно дослідити. Суд, керуючись загальними засадами здійснення кримінального провадження, перед безпосереднім дослідженням доказів має забезпечити змагальність, рівність сторін, свободу в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, самостійного обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, здійснення ними інших процесуальних прав, зокрема щодо подання клопотання про визнання доказів недопустимими, а також відомостей, які свідчать про їх очевидну недопустимість, тощо.

Слід зазначити, що доказами у кримінальному провадженні згідно зі ст. 84 КПК є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Зауважимо, що застосоване законодавцем при наданні визначення поняття «докази» формулювання «фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку» та положення ч. 3 ст. 17 КПК про те, що обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, свідчать, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в не-передбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення;

2) в якому порядку слід досліджувати докази. Суд, враховуючи думку сторін кримінального провадження, має наперед визначити послідовність їх дослідження. Визначення порядку (послідовності) дослідження доказів необхідно для підготовки сторін до проведення певної процесуальної дії, а отже, сприяє повній реалізації ними прав та можливостей, наданих їм процесуальним законом щодо спростування чи доведення обвинувачення, з’ясування обставин, які пом’якшують, виключають або обтяжують кримінальну відповідальність обвинуваченого, тощо.

Крім того, суд при визначенні порядку дослідження доказів залежно від їх виду має враховувати, що докази сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а сторони захисту – у другу.

Обсяг доказів, які досліджуватимуться, та порядок їх дослідження (послідовність) визначаються ухвалою суду і за необхідності може бути змінено. Зокрема, необхідність зміни обсягу дослідження доказів може бути зумовлена визнанням доказу очевидно недопустимим, появою нових доказів (наприклад, коли при дослідженні обставин справи та перевірки їх доказами суд дійде висновку про необхідність проведення судової експертизи) тощо. Визначений в ухвалі порядок дослідження доказів може бути змінено у випадку, якщо після дослідження речових доказів, якому передувало допитування свідків, знову виникне необхідність їх допиту. В такому випадку суд має винести ухвалу, якою буде встановлено новий порядок дослідження доказів.

Суд вправі, заслухавши думку учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Наприклад, якщо обвинувачений повністю визнає свою вину в інкримінованому йому органом досудового розслідуванням кримінальному правопорушенні, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а прокурор, потерпілий не висловлюють жодних заперечень щодо встановлених обставин, – суд вправі визнати недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення тощо. При цьому суд зобов’язаний з’ясувати чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, переконатися у добровільності їх позиції та роз’яснити цим особам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Ці роз’яснення суду та пояснення обвинуваченого, потерпілого, прокурора та інших мають бути відображені в усіх засобах фіксування кримінального провадження.

При цьому слід мати на увазі, що незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов’язково, крім випадку, якщо ця особа відмовилася від давання показань або якщо суд розглядає обвинувальний акт щодо кримінальних проступків у спрощеному порядку, що згідно з ч. 1 ст. 381 КПК здійснюється за відсутності учасників судового провадження.

9. Відповідно до встановленого ухвалою суду порядку дослідження обставин справи та перевірки їх доказами суд розпочинає дослідження доказів, передбачених статтями 351–361 КПК. Так, спочатку підлягає допиту обвинувачений, потерпілий, потім свідки, досліджується висновок експерта, речові докази тощо. Зазначені процесуальні дії проводяться в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом з урахуванням всіх встановлених ним особливостей, зокрема:

1) після дослідження висновку експерта суд за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою вправі викликати експерта до суду для допиту з приводу роз’яснення (уточнення та доповнення) висновку. Допит експерта має на меті роз’яснення термінології, окремих формулювань, з’ясування методу дослідження, уточнення компетенції експерта, пояснення розбіжностей між обсягом поставлених запитань і висновками експерта, встановлення суперечностей між висновком експерта й іншими наявними у кримінальному провадженні доказами або між декількома висновками щодо одного й того ж предмета чи питання дослідження.

Незважаючи на те, що висновок експерта (докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи) подається у письмовій формі, кожна сторона відповідно до ч. 9 ст. 101 КПК має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз’яснення чи доповнення наукового висновку, при цьому експерт згідно з ч. 3 ст. 94 КПК зобов’язаний надати показання щодо проведеного ним дослідження, які у свою чергу відповідно до частин 1, 3 ст. 95 та ч. 2 ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів кримінального провадження.

Перед допитом експерта головуючий встановлює його особу (перевіряє документ, який посвідчує особу та його повноваження) та особисто (або згідно з п. 5 ч. 2 ст. 74 КПК за його розпорядженням – судовий розпорядник) приводить експерта до присяги такого змісту: «Я, (прізвище, ім’я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов’язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості». Після цього головуючий попереджає експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. Слід зауважити, що згідно з ч. 1 ст. 70 КПК експерт несе відповідальність не лише за завідомо неправдивий висновок, але й за відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді (з’являтися за судовим викликом до суду, давати показання щодо проведеного ним дослідження тощо), невиконання інших обов’язків (заявлення самовідводу за наявних на те підстав тощо).

Головуючий, зачитавши висновок експерта (його резолютивну частину – відповіді на поставлені питання) та з’ясувавши питання, які виникли в суду щодо нього, надає право сторонам задати свої питання. Слід зазначити, що допит експерта, так само як і допит свідка, проводиться у два етапи – спочатку прямий допит, а потім перехресний. Першим експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони захисту, - сторона захисту. Після закінчення прямого допиту експерта головуючий надає можливість задати питання протилежній стороні (перехресний допит). Після цього експерту можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, а також головуючим та суддями, а з дозволу головуючого – присяжними. Слід зазначити, що головуючий для уточнення і доповнення відповідей експерта має право ставити йому запитання протягом усього допиту.

Для визначення достовірності висновку, показів експерта, наданих протягом допиту, учасники судового провадження можуть ставити експерту запитання щодо наявності у нього спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (освіта, стаж роботи, науковий ступінь тощо), дотичних до предмета його експертизи; використаних методик і теоретичних розробок; достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов певного висновку; можливості та правильності застосування принципів і методів до фактів кримінального провадження; інші запитання, що стосуються достовірності висновку.

Визначати достовірність висновку (правильне відображення матеріальних і нематеріальних слідів) необхідно з урахуванням: а) оцінки надійності застосованої експертом методики; б) достатності представлених експерту матеріалів для дослідження; в) правильності представлених експерту вихідних даних; г) перевірки повноти проведеного експертом дослідження. Висновок слід вважати неповним, якщо він не дав вичерпної відповіді на поставлені питання або у ньому не міститься відповіді на одне чи декілька питань взагалі чи його складено за результатами дослідження не всіх поданих експерту на дослідження необхідних об’єктів; д) правильності експертної інтерпретації встановлених експертом ознак та їх достатності для висновку.

Якщо в кримінальному провадженні за зверненням сторін проводилося два і більше експертних дослідження щодо одного і того ж предмета чи питання, висновки яких повністю або частково різняться за своїм змістом (відповіді на поставлені питання містять розбіжності), суд для з’ясування причин розбіжностей таких висновків вправі призначити одночасний допит двох чи більше експертів. На початку такого допиту суд встановлює особи експертів (перевіряє документи, які посвідчують їх особи та повноваження), приводить до присяги, якщо допит експертів попередньо не проводився і вони не складали присягу перед судом, та попереджає експертів про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих висновків. Після цього в порядку черговості, визначеної судом, головуючий, учасники судового провадження, судді, а з дозволу головуючого – присяжні, задають експертам запитання. Якщо допит експертів не дав змоги усунути виявлені у висновках експертів суперечності, суд згідно з ч. 2 ст. 332 КПК вправі самостійно чи за наявності клопотання сторін кримінального провадження або потерпілого своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі. До ухвали суду про доручення проведення експертизи включаються питання, поставлені перед експертом учасниками судового провадження та судом. Після постановлення цієї ухвали судовий розгляд продовжується, за винятком випадку, коли таке продовження неможливе без отримання висновку експерта;

2) у судовому засіданні досліджуються як речові докази, оглянуті під час проведення досудового розслідування, піддані експертному дослідженню, так і представлені в суді. Слід зазначити, що речовими доказами згідно зі ст. 98 КПК є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом. Також речовими доказами відповідно до ч. 2 зазначеної статті є документи, за умови, що вони містять ознаки, притаманні речовим доказам, зокрема відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Незважаючи на те, що документи є речовими доказами, окремий порядок їх дослідження встановлено ст. 358 КПК.

Спершу речові докази в порядку їх послідовності досліджуються судом, а потім надаються для ознайомлення учасникам судового провадження. За необхідності, зокрема для отримання усних консультацій спеціаліста, висновку (фахової оцінки) експерта, свідчень свідка, речові докази подаються іншим учасникам кримінального провадження. Зазначені особи під час огляду можуть звернути увагу суду на обставини, пов’язані як із самою річчю (матеріал, форма, розміри, колір), так і з її оглядом (наявність пошкоджень, індивідуальні якості, особливості тощо), що, на їхню думку, заслуговують на увагу суду та мають значення для кримінального провадження. При огляді речових доказів у суді за клопотанням учасника судового провадження щодо визнання речового доказу недопустимим у зв’язку з отриманням його у порядку, не передбаченому процесуальним законом, можуть бути досліджені (оголошені й пред’явлені) протоколи їх огляду, отримані під час досудового розслідування, а також інші документи, долучені до кримінального провадження.

Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, за необхідності проводиться за їх місцем знаходження. За місцем фактичного знаходження оглядаються речові докази, що мають значний об’єм або вагу, нерозривно пов’язані із землею, які вимагають особливих умов зберігання та інші. За місцем знаходження можуть бути піддані огляду в якості речових доказів деякі письмові документи, зокрема, у разі коли вони мають вкрай зношений стан та їх транспортування може призвести до пошкодження і втрати доказової інформації тощо. У таких випадках суд приймає рішення про виїзне судове засідання для огляду речових доказів на місці та за необхідності відкладає судове засідання, повідомляючи учасникам дату, час та місце проведення виїзного судового засідання. Проведення огляду речових доказів за їх місцезнаходженням і результати огляду зазначаються у протоколі огляду речових доказів та мають бути зафіксовані за допомогою технічних засобів. Незастосування таких засобів згідно з ч. 6 ст. 107 КПК тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її проведення результатів.

Учасники судового провадження з дозволу головуючого мають право ставити почергово, у порядку, визначеному останнім, запитання з приводу речових доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали. Свідок та експерт, а також сторони кримінального провадження можуть заявити клопотання про проведення їх повторного допиту, якщо під час судового розгляду з’ясувалося, що вони можуть надати показання стосовно обставин, зокрема пов’язаних із речовими доказами, щодо яких цих осіб не допитували. Із цих підстав суд вправі з власної ініціативи прийняти рішення про проведення повторного допиту свідка чи експерта, а також опитування спеціаліста у порядку, визначеному ч. 2 ст. 360 КПК. Для проведення повторного допиту свідка та експерта не вимагається повторне приведення його до присяги, але разом із тим головуючий має нагадати свідку про кримінальну відповідальність за відмову давати показання та за завідомо неправдиві показання, а експерту – за надання завідомо неправдивого висновку.

Крім того, учасники судового провадження за наслідками огляду речових доказів або під час такого огляду можуть заявляти клопотання про визнання речового доказу недопустимим. У такому випадку суд, заслухавши інших учасників судового провадження, за необхідності думку експерта чи спеціаліста, встановивши очевидну недопустимість доказу, тобто отримання його у порядку, не встановленому КПК чи з його порушенням, визнає відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК такий доказ недопустимим та припиняє його дослідження в судовому засіданні.

10. Якщо ж під час судового провадження буде встановлено обставини, які дають підстави вважати, що особа, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, перебувала чи перебуває в стані неосудності, зокрема: 1) наявність у такої особи згідно з медичним документом розладу психічної діяльності або психічного захворювання; 2) поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті тощо), суд зобов’язаний залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи. У разі необхідності здійснення тривалого, на думку експерта (спеціаліста), спостереження та дослідження особи, таку особу за ухвалою суду згідно з ч. 2 ст. 509 КПК може бути направлено до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи на строк не більше двох місяців. Одночасно з постановленням такої ухвали суд приймає рішення про відкладення судового розгляду до завершення проведення зазначеної експертизи. У зв’язку із цим суд має відкласти судовий розгляд на строк, достатній для проведення психіатричної експертизи та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.

Отримавши висновок експерта, яким підтверджується неосудність обвинуваченого (вчинення ним кримінального правопорушення у стані неосудності або осудності, але захворювання на психічну хворобу обвинуваченим до постановлення вироку), суд, заслухавши думку сторін, за необхідності допитавши з власної ініціативи або за клопотанням сторін кримінального провадження чи потерпілого експерта, який проводив експертизу, постановляє ухвалу про зміну порядку судового розгляду, про що повідомляє присутніх.

Після постановлення такої ухвали головуючий незалежно від складу суду, який попередньо здійснював судове провадження, продовжує судовий розгляд відповідно до ст. 512 КПК одноособово в загальному порядку з урахуванням положень процесуального закону, вміщених у главі 39 КПК, за обов’язкової участі прокурора, законного представника та захисника. При цьому участь особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, не є обов’язковою і може мати місце, якщо за висновком експерта цьому не перешкоджає характер розладу психічної діяльності чи психічного захворювання такої особи. Якщо законний представник та захисник не брали участі в судовому розгляді, яке здійснювалося в загальному порядку, у разі зміни порядку розгляду кримінального провадження з аналізованих підстав їх залучають обов’язково (статті 44, 49, 52 КПК).

В одне провадження може бути об’єднано кримінальне провадження, яке здійснюється в загальному порядку, та кримінальне провадження щодо застосування заходів медичного характеру лише у випадку, якщо підставою для здійснення останнього стало встановлення факту (згідно з висновком психіатричної експертизи) вчинення особою кримінального правопорушення у стані неосудності. У разі об’єднання зазначені провадження розглядаються в судовому засіданні в одному кримінальному провадженні в загальному порядку з постановленням за наслідками судового розгляду вироку щодо обвинуваченого та ухвали щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Зазначимо, що при встановленні другої підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування заходів медичного характеру, визначеної п. 2 ч. 1 ст. 503 КПК, не допускається об’єднання такого кримінального провадження з кримінальним провадженням, яке здійснюється в загальному порядку, оскільки останнє, з огляду на неосудність обвинуваченого під час здійснення судового провадження, також потребуватиме зміни порядку розгляду.

11. Після закінчення судових дебатів, проголошення обвинуваченим останнього слова, за відсутності обставин, передбачених ст. 341, ч. 4 ст. 365, ч. 5 ст. 469 КПК, суд невідкладно виходить до нарадчої кімнати – окремого приміщення суду, призначеного для обговорення судом наслідків розгляду кримінального провадження, вирішення питань фактичного і правового характеру, а також ухвалення судового рішення. Про вихід суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку всім присутнім у залі судового засідання оголошує головуючий.

Під час постановлення судового рішення нарадою суду незалежно від його складу (колегія суддів чи суд присяжних) керує головуючий, який послідовно ставить на обговорення питання, передбачені ч. 1 ст. 368 КПК, проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів. Усі питання ухвалюються простою більшістю голосів. Для збереження суддями або/та присяжними об’єктивності при прийнятті рішення з того чи іншого питання, а також для уникнення впливу, зокрема авторитету головуючого, на їх думку, головуючий голосує останнім. Ніхто зі складу суду не вправі утримуватися від голосування, крім випадку, коли вирішується питання про визначення міри покарання (вид і розмір основного чи, у передбачених законом випадках, – додаткового покарання), а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого. У такому разі при підрахунку голосів голос того, хто утримався, додається до голосів, поданих за рішення, найсприятливіше для обвинуваченого (пом’якшена міра покарання, призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК, звільнення обвинуваченого від покарання з випробуванням тощо). При виникненні розбіжностей в питанні яке рішення для обвинуваченого є більш сприятливим, це питання вирішують шляхом голосування, простою більшістю голосів.

Ухвалюючи вирок, суд на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК, має вирішити питання, передбачені ч. 1 ст. 368 КПК. Розглянемо деякі з них.

Вирішуючи питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить таке діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність його передбачено, а також чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення, суддя має пам’ятати, що:

– обвинувальний вирок згідно з ч. 3 ст. 373 КПК не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення;

– усі сумніви щодо доведеності вини особи відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК тлумачаться на її користь;

– саме сторона обвинувачення має довести винуватість особи.

– суд має ухвалити виправдувальний вирок якщо стороною обвинувачення не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа (вчинене ним діяння містить ознаки адміністративного правопорушення, оскільки, наприклад, не було доведено настання суспільно небезпечних наслідків, які є обов’язковою ознакою інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення та основою для відмежування кримінального правопорушення від адміністративного); 2) кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим (доведено факт вчинення кримінального правопорушення, але не доведено вину обвинуваченого у його вчиненні); 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (не доведено, що вчинене обвинуваченим діяння містить всі обов’язкові ознаки інкримінованого йому кримінального правопорушення). Слід звернути увагу, що виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні відсутностіподії кримінального правопорушення або відсутності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК).

При вирішенні питання чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення суд має враховувати думку складу суду щодо попередніх питань, оскільки негативна відповідь суду хоча б на одне із таких питань тягне за собою постановлення виправдувального вироку, що, відповідно, виключає потребу вирішувати це питання. Крім того, суд має враховувати положення пунктів 4–8 ч. 1 та ч. 2 ст. 284 КПК і у разі виявлення зазначених у них обставин постановляти ухвалу про закриття кримінального провадження, а також наявність підстав для застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Досліджуючи наявність обставин, що обтяжують або пом’якшують покарання, суд має виходити з положень статей 66, 67 Кримінального кодексу України (далі – КК); наявних у матеріалах кримінального провадження відомостей, належно перевірених та оцінених судом, та враховувати поведінку обвинуваченого під час судового провадження тощо.

Наступним питанням, що вирішується судом при постановленні вироку, є визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні. Слід зазначити, що суд, визначаючи міру покарання, має керуватись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання. Звернемо увагу, що індивідуалізація покарання є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо конкретної особи, яка вчинила злочин (статті 2, 18, 50 КК). Тому призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання, повинно максимально сприяти досягненню мети покарання. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов’язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування. Слід зазначити, що при прийнятті рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75–79, 104 КК суд має визначити тривалість іспитового строку, обов’язки, які покладаються на обвинуваченого, трудовий колектив або особу на яких за їхньою згодою або на їх прохання покладається обов’язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

Вирішуючи питання чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку, суд має виходити із доведеності підстав і розміру позову, враховуючи, що в разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд згідно з ч. 2 ст. 129 КПК має відмовити у позові, а у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК) або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, тобто у зв’язку з недоведеністю обставин, передбачених ч. 1 ст. 373 КПК, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 КПК, – залишити позов без розгляду. Слід мати на увазі, що у разі задоволення цивільного позову суд згідно з ч. 2 ст. 170 КПК за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Після вирішення (послідовне голосування) викладених вище та інших питань, зазначених у ч. 1 ст. 368 КПК, суд шляхом відкритого голосування має ухвалити судове рішення в цілому. При цьому кожен зі складу суду, якщо судове провадження здійснюється судом колегіально або судом присяжних, вправі викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення. Якщо серед більшості складу суду присяжних, яка ухвалила рішення, відсутні професійні судді, головуючий згідно з ч. 5 ст. 391 КПК зобов’язаний надати допомогу присяжним у складенні судового рішення.

Якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів або декількох кримінальних проступків, суд зобов’язаний вирішувати питання, визначені у пунктах 1–8 ч. 1 ст. 368 КПК, окремо за кожним кримінальним правопорушенням. З огляду на наведене, а також беручи до уваги положення ч. 2 ст. 217 КПК щодо неможливості об’єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо кримінального проступку та злочину, такі кримінальні правопорушення не можуть бути предметом одного судового провадження.

У разі коли обвинувачених декілька, суд зобов’язаний вирішити питання, передбачені пунктами 1-14 ч. 1 ст. 368 КПК, окремо щодо кожного з обвинувачених. Слід зазначити, що з огляду на положення ч. 6 ст. 9, ст. 510, ч. 3 ст. 512 КПК у випадку коли щодо однієї особи кримінальне провадження здійснюється в загальному порядку, а стосовно іншої застосовуються примусові заходи медичного характеру, суд у нарадчій кімнаті стосовно першої вирішує питання, передбачені ст. 368 КПК, а щодо другої – визначені ст. 513 КПК, відповідно ухвалюючи вирок стосовно обвинуваченого та ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності.

Суд може застосувати до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, тобто у стані, зумовленому наявним у неї психічним розладом, через який особа під час вчинення кримінального правопорушення не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, примусовий захід медичного характеру, передбачений ч. 1 ст. 94 КПК, лише за наявності у матеріалах кримінального провадження акта психіатричної експертизи, проведеної на підставі постанови слідчого, прокурора або ухвали слідчого судді, суду та висновку лікувальної установи (висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність застосування примусового заходу). Крім того, слід звернути увагу, що наявність акта психіатричної експертизи та висновку лікувальної установи є обов’язковими умовами для застосування судом примусового заходу медичного характеру; відсутність цих документів виключає застосування таких заходів; водночас їх наявність не зобов’язує суд застосувати такі заходи, оскільки визнання особи обмежено осудною відповідно до ч. 1 ст. 20 КК належить виключно до компетенції суду.

Більш детально інформацію про порядок здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України буде відображено в методичних рекомендаціях, розроблених ВССУ, про вихід друком яких буде повідомлено додатково.

Поиск по сайту: