Гідрологічні режими водосховищ

Найхарактернішим показником, що визначає гідрологічний режим водосховища, є його водний баланс. Рівняння водного балансу має таку ж структуру, як і для озера, але лише з тією різницею, що в прибутковій частині провідну роль відіграє притік річкових вод, а у видатковій – стік води.

На опади припадає лише 2-3% прибуткової частини, на випаровування – не більше 10% видаткової (хоча на півдні останній показник може збільшуватися).

Водосховища відрізняються від озер ще й тим, що в них спостерігається більш інтенсивний водообмін завдяки більшій проточності. Проточність водосховища в загальному випадку тим більша, чим більший його корисний об'єм.

Залежно від зміни кількісних характеристик складових частин водного балансу відбуваються й коливання рівнів води у водосховищах. У період зимової межені водосховище, як правило, спорожнюється, що спричинює пониження рівнів води. Цей процес продовжується до початку водопілля; в цей час і спостерігаються найнижчі рівні води за весь рік. З настанням водопілля починається накопичення води, тобто йде заповнення водосховища. Найвищі рівні води бувають під час (або трохи пізніше) (максимальних витрат води в річці. Після цього й аж до наступного паводку чи водопілля водосховище поступово спорожнюється.

Здебільшого на рівнинних водосховищах режим протікання води мало відрізняється від озерного. Найбільші швидкості течії спостерігаються, як правило, над затопленими річковими руслами, а в прибережних смугах і затоках рух води практично відсутній.

Велику роль у гідрологічному режимі водосховищ відіграє хвилювання, з яким пов'язане й руйнування його берегів.

На водосховищах, як і на озерах, характерні згінно-нагінні коливання рівня.

Течії у водосховищах мають багато загального з течіями озер і відрізняються більш складною просторовою структурою та нестаціонарним характером.

Хвилювання на водосховищах залежить від їх розміру. Зазвичай воно слабкіше, ніж на озерах, але сильніше ніж на річках. Висота хвилі може досягати 2-3 м.

Водосховища, як і озера, є акумуляторами наносів.

Відкладення у чаші водосховищ дрібних (завислих) наносів називають замуленням, крупних – занесенням. Завдяки замуленню формується товща донних відкладів водосховища.

Береги водосховищ за своєю еволюцією поділяють на три групи: абразивні, які зазнають постійного руйнування;стабільні, які не руйнуються; та акумулятивні, які нарощуються за рахунок перевідкладення наносів. На рівнинних річках (Волга, Дніпро, Дон) абразивними є 40-50% берегів, стабільними – 40-50% і акумулятивними – 5-15%. Такий розподіл можна пояснити тим, що більшість водосховищ на цих річках достатньо "молоді" і їхня берегова зона зараз активно формується.

Від географічного положення, типів водосховищ та еволюційних процесів у них залежить їхній гідробіологічний режим. Чим менший коефіцієнт водообміну водосховища, тобто чим повільніше буде проходити зміна водних мас, тим чіткіше буде виражена трансформація річкового гідробіологічного та гідрохімічного режимів у режим, характерний для озер. Після спорудження водосховища річкові організми поступово замінюються на озерні. В теплий період року можливе "цвітіння" води. Це явище характерне, наприклад, для водосховищ Дніпровського каскаду.

У перші роки експлуатації водосховищ на їхній гідрохімічний і гідробіологічний режими суттєво впливає затоплений рослинний та ґрунтовий покрив. Розпад решток затопленої рослинності може негативно позначитись на якості води, оскільки внаслідок цього процесу зменшується вміст кисню у воді, що обумовлює задухи риби та інших організмів.

1. Термічний і льодовий режим водосховищ.

Термічний режим водосховищ відрізняється від термічного режиму річок неоднорідністю розподілу температури води за довжиною, шириною й глибиною, а в глибоких та великих водосховищах відрізняється нестабільним характером.

Інтенсивне прогрівання водосховища відбувається спочатку поблизу гирла приток. В районах мілководдя. В цей період температура може спостерігатися одночасно від 0 ⁰С до 10 ⁰С (у різних місцях водосховища) і мати зворотну, пряму стратифікацію і гомотермію. В період осіннього охолодження характерна гомо термія майже до появи криги, коли температура приблизно 0 ⁰С по усій глибині, що пов’язано з вітровим перемішуванням водної маси мілководного водосховища.

Льодовий період на водосховищах, як і в озерах, більш триваліший ніж на річках. Товщина льоду на водосховищах також більша ніж на річках.

21. Різноманітність водних об'єктів і їх гідрологічний режим

Гідрологі́чний режи́м (рос. гидрологический режим; англ. hydrologic regime; нім. hydrologische Arbeitsweise) — закономірні зміни гідрологічних елементів водного об'єкта в часі, що зумовлені фізико-географічними і в першу чергу кліматичними умовами басейну.

Гідрологічний режим включає багаторічні, сезонні та добові коливання: рівня води (режим рівня); витрат води (режим стоку); льодових явищ (льодовий режим); температури води (термічний режим); кількості і складу переносного потоком твердого матеріалу (режим наносів); складу та концентрації розчинених хімічних речовин (гідрохімічний режим); змін русла річки (режим руслового процесу).

У залежності від виду водного об'єкта розрізняють режим річок, озер, водосховищ, гідрогеологічний режим, режим боліт. Елементами гідрологічного режиму називають явища і процеси, які характеризують гідрологічний режим водного об'єкта (наприклад, коливання рівня, витрат, температури води тощо). Природний гідрологічний режим часто істотно змінюється під впливом господарської діяльності людини. В залежності від наявності або відсутності гідротехнічних споруд розрізняють гідрологічний режим регульований та природний або побутовий.

Найбільший вплив на гідрологічний режим справляють водосховища багаторічного регулювання стоку (наприклад каскад водосховищ на Дніпрі), а також канали (наприклад канал Дніпро — Донбас, канал Сіверський Донець — Донбас, Північно-Кримський канал).

22. Призначення і класифікація водосховищ

водосховища називають штучні водойми об'ємом більше 1 млн м3 або природні озера з гідрологічним режимом, зміненим людиною. Їх створюють в долинах річок або чашах шляхом нозведенія греблі. В окремих випадках водосховища утворюють шляхом створення виїмки (наливні ст.-копані); в приморських районах подохраніліща створюють шляхом обвалування дамбами. Кілька водосховищ на одній річці утворюють каскад, що дозволяє частково управляти водними ресурсами в часі і просторі. Вони являють собою штучно створений природний об'єкт, що входить до складу геотехнічної системи. У світі створено понад 32 тис. водосховищ, а в Росії експлуатується їх більш 2,22 тис. Найбільш великі водосховища гідроелектростанцій, на яких в Росії щорічно виробляється приблизно 19% електроенергії.
Згідно з розрахунками Р. К. Кліге, для суші характерний негативний водний баланс. Скорочення обсягу підземних вод і озер в останній третині XX в. склало відповідно 108 і 38 км3/год, танення льодовиків - 429 км3/год. Акумуляція води у водосховищах, рівна 32 км3/год, лише на 5,5% компенсує «зневоднення» суші. Тому глобальна функція водосховищ в сучасній гідро-кліматичній системі - збереження води на суші.
Можна виділити вісім основних напрямків використання водосховищ.
1. Значення водосховищ для гарантованого водопостачання промислових підприємств, міст та інших населених пунктів. За якістю води і охоронному режиму вони поділяються на чотири групи: питного призначення; створені в основному для водопостачання, але використовувані одночасно і іншими галузями господарства; комплексні та одноцільові, використання яких для водопостачання не представляється можливим.
2. Водосховища і енергетика. Сучасна енергетика немислима без водосховищ. У них потребують як гідравлічні (ГЕС) та гідроакумулюючі станції (ГАЕС), так і теплові та атомні. ГЕС обов'язкова ланка в єдиної регіональної енергетичної системи; вони здатні покривати пікові навантаження. Без водосховищ неможливо добове, тижневе і сезонне регулювання стоку в інтересах енергетики та інших галузей господарства. Собівартість вироблення електроенергії на ГЕС в 5-7 разів менше, ніж на теплових станціях.
У той же час великим водохранилищам ГЕС властиві негативні екологічні ефекти: затоплення земель, переробка берегів, підтоплення населених пунктів, заболочування, засолення, аридизация ландшафтів заплави річки в нижньому б'єфі, зміни в метеорологічному режимі прилеглої території, тумани взимку в нижньому б'єфі, регіональна активізація рухів земної кори, що викликає невеликі землетруси. Вплив водосховищ теплових і атомних електростанцій пов'язане з надходженням з водою додаткового тепла.
3. Значення водосховищ для боротьби з повенями. Особливо ефективна їх роль в областях мусонного клімату (приклад - водосховище Зейской ГЕС).
Створення невеликих регулюючих водосховищ (наприклад, на Північному Кавказі) дає можливість у нижніх б'єфах гідровузлів ліквідувати паводки і катастрофічні повені. Однак Среча ка весняної повені має негативні наслідки для сели. кого господарства - не забезпечується оптимальна весняна влагозарядка грунту, що веде до остепненного заплав.
4. Значення водосховищ для зрошення. Передумовою розвитку зрошуваного землеробства виступає наявність гарантованого запас води. Створення таких водосховищ, як Саратовське, Волгоградське, Краснодарське, Каховське (Україна), Кайраккумськоє і Чарда ринських (Узбекистан) та ін, дозволило окропити мільйони гектарів сільськогосподарських земель. Головне негативний екологічний по наслідок - засолення земель.
5. Значення водосховищ для рекреації. За даними А. Б. Авакян та В. Б. Яковлевої, на берегах водосховищ проживало більше 27 мл: чол. міського населення і понад 50 млн чол. - В межах двогодинної їзди до водосховищ, які використовували водойми для відпочинку. Водосховища підвищують рекреаційну ємність і цінність ландшафту.
Рекреаційний потенціал водосховищ в Росії використовуєте недостатньо. Основні причини такого стану: незадовільна очистка чаші водойми перед затопленням, цвітіння води інтенсивна переробка берегів, яка утрудняє розміщення в прибережній смузі закладів відпочинку та підступи до води, слабкий розвиток дорожньо-транспортної мережі
6. Значення водосховищ для рибного господарства. Найбільш ефективні малі водосховища рибогосподарського призначення, створені в зоні впливу великих міст (наприклад, водохраніліщного Межура на р. Межіха в Калузькій області). Створення великих водосховищ в принципі відкриває можливості розвитку туводних риб, але рибопродуктивність штучних морів, за винятком Цимлянского, нижче проектних значень.

Причина зростання рибопродукти внести водосховищ не тільки в збільшенні площі акваторії, а й у зміні транзитного режиму поки речовини і енергії на транзитно-акумулятивний. В результаті н водоймі зростає кормова база.
Створення підпірних споруд на великих рівнинних річках, зокрема на Волзі, принесло шкоду прохідним і напівпрохідних рибам, чому сприяло також збільшення скидання неочищених або недостатньо очищених стічних вод, розвиток водного транспорту (як фактор неспокою і забруднення ), лісосплав і т.д.
7. Значення водосховищ для водного транспорту. Зі створенням водосховищ в кілька разів збільшується довжина і ширина суднового ходу, радіуси закруглення, що дає можливість підвищити на 10-15% швидкість руху суден. Серед недоліків, властивих водного транспорту на водосховищах, в порівнянні з річковим, відзначимо витрати часу на шлюзування і велику тривалість льодоставу навесні. Недоліком створення ряду великих водосховищ в Сибіру (наприклад, Братського, Усть-Ілімського та ін) є відсутність шлюзів.
8. Позитивний ефект від створення водосховищ для лісосплаву включається у збільшенні протяжності трас, ширини суднового ходу та ліквідації молевого сплаву. Негативні наслідки зарегулювання стоку для лісосплаву полягають у більш складних ветроволнових умовах, скороченні періоду навігації, зниженні швидкостей навчань (для річок, по яких ліс сплавлявся вниз за течією).
Водосховища - Многопрізнаковое об'єкти, у зв'язку з чим існують різні їх класифікації: за типом регулювання гідрологічного режиму, за призначенням, приналежності до природній зоні підзоні), за розмірами (площею водного дзеркала, глибині), генезису і морфології чаші.
За призначенням водосховища підрозділяються на багатоцільові і спеціальні. Серед багатоцільових виділяються водосховища пріоритетно-комплексного призначення, коли пріоритет віддається небудь галузі (найчастіше енергетиці чи іригації), і комплексного призначення (без яскраво вираженого лідируючого напрямки в його використанні). Водосховище спеціального призначення - це водно-транспортні, рибогосподарські, сільськогосподарські, енергетичні, лісогосподарські, каналізаційні, протиерозійні, рекреаційні та питні.
За приуроченості до Макрорельєф виділяють рівнинні, передгірні (низькогірні), гірські і високогірні водосховища. За положенням в географічній зоні - тундрові, лісові, лісостепові, напівпустельні і пустельні. Класифікація водосховищ але зазначених двох фізико-географічними ознаками важлива для проведення типології зон їх впливу.
За характером регулювання стоку, а отже і коливань режиму рівня, розрізняють водосховища багаторічного, сезонного, місячного, тижневого і добового регулювання. Багаторічна регулювання стоку має на меті акумулювати надлишок води в багатоводні роки для використання її у маловодні, а в межах каскаду - для спеціальних попусків води в нижележащие водосховища.
У Волзькому каскаді такими водосховищами є Рибинське і Куйбишевське. Сезонне регулювання стоку здійснюється на багатьох великих і середніх водосховищах, де відмітка нормального підпірного рівня (НПУ) досягається щорічно, зазвичай навесні, а потім йде спрацювання рівня.
К. К. Едельштейн пропонує гідроекологічна класифікацію водосховищ:

• Водойми підвищеної якості води - джерела комунального (питного) і технічного (промислового) водопостачання та водойми рекреаційного призначення.
• Водосховища підвищеної біологічної продуктивності, використовувані в рибному та сільському господарстві, евтрофірова-ня яких, викликається збагаченням води органічними і біогенними мінеральними речовинами, не тільки не шкода але, а швидше бажано для підвищення рибопродуктівностм водойм.
• Водосховища, експлуатовані іншими галузями, для яких якість води не має принципового значення (наприклад, водосховища транспортного призначення, протипаводкові, для цілей лісосплаву та ін.)

З позицій оцінки впливу водосховищ на прилеглу територію величезний інтерес представляє типологія режиму рівня водосховищ за теплий період року. Для рівнинних водосховищ (Іваньківський, Рибінського, Горьковського, Новосибірського, Камського та ін) виділено три типи коливань рівня з кількома підтипами:
1. Протягом усього теплого періоду рівень води у водосховищі дорівнює НПУ.
2. НПУ встановлюється на нетривалий час на початку вегетаційного періоду, а з середини або кінця червня відбувається зниження рівня.

1. Протягом усього теплого періоду рівень нижче НПУ на 1-3 м і більше.
   На стадії проектування кожному водосховищу визначається свій стандартний підпірних рівень. Це вищий проектний рівень верхнього б'єфу греблі, який підпірні споруди можуть підтримувати в нормальних експлуатаційних умовах протягом тривалого часу.
   Мінімальний рівень водосховища, до якого можлива його сработка в умовах нормальної експлуатації, називається рівнем мертвого об'єму (УМО). Об'єм води, укладений між НПУ та УМО, називається корисним (це зливна призма водосховища). Саме цей обсяг води являє собою ресурс, активно використовуваний різними галузями господарства. В окремі роки за рахунок інтенсивного сніготанення, інтенсивних опадів та екстремальних скидів води з вищерозташованих в нижележащие водосховища спостерігається тимчасове підвищення рівня до позначки форсованого підпірного рівня (ФПУ).
   На водосховищах, використовуваних для водного транспорту або лісосплаву, спрацювання рівня в період навігації обмежена рівнем, при якому річковий флот за станом глибин може продовжувати нормальну роботу. Цей рівень називається рівнем навігаційної сработки (УНС). Для ряду водосховищ встановлено мінімальний санітарний рівень (МСУ), нижче якого якість води не відповідає нормативним вимогам.
   В проектно-технічної документації для водосховищ прийнято виділяти чотири зони, кожна з яких характеризується своїм режимом рівня.
   1. Зона постійного затоплення - вся акваторія водосховища при НПУ біля греблі з урахуванням кривої підпору, відповідної витраті води Q 10% забезпеченості в головному притоці.
   2. Зона періодичного тимчасового затоплення та ж, але при Q 5% забезпеченості.
   3. Зона епізодичного тимчасового затоплення - вся площа водосховища, але при ФПУ біля греблі і кривою підпору при Q5% забезпеченості.
   4. Мілководна зона - частина водосховища з глибиною до 2-2,5 м при НПУ. Гідроекологічна ситуація і характер процесів у кожній з цих зон специфічні.
   Створення водосховищ призводить до різкого зниження швидкості водообміну в річкових системах. За оцінкою Г. П. Калініна, на початок 70-х років XX в. тривалість водообміну в річках світу у зв'язку з
   створенням водосховищ зросла з 20 до 60 діб. Якщо використовувати в якості показника інтенсивності водообміну v - відношення Q / W, де Q - середня витрата річки (водоймища), W - запас води в річці (водосховище) то, наприклад, на Рибінському водосховищі цей показник з 17 знизився до 1,4.
   Факт зниження інтенсивності водообміну має величезні фізико-географічні та екологічні наслідки. Водосховище потужні акумулятори речовини, що обумовлено зниженням швидкостей течії і осіданням наносів з основної річки і приток і надходженням матеріалу від абразії берегів. Загалом у нижній б'єф скидається не більше 5-10% наносів, що надходять у водосховище. Замулення гірських водосховищ йде набагато інтенсивніше, ніж рівнинних.
   Інший великий процес, притаманний багатьом водохранилищам, - евтрофірованіе. Евтрофірованіе - це різке збільшення біологічної продуктивності водойми в результаті підвищеного надходження сполук фосфору й азоту, причому в міру накопичення у водоймі органічних залишків вміст фосфору, азоту, калію зростає і з часом починає перевищувати ГДК. У цьому випадку вже можна говорити про забруднення водосховища. Інтенсивне застосування мінеральних і органічних добрив, гербіцидів, дефоліантів створило критичну гідрохімічну обстановку на багатьох водосховищах (Куйбишевському, Чардарінское, Каховському, Краснодарському та ін.)
   Таким чином, водосховища-поліфункціональні об'єкти, створення яких народжує як об'єктивні, так і суб'єктивні суперечності в їх використанні. З їх будівництвом пов'язані довготривалі і складні геоекологічні проблеми, у зв'язку з ньому складання ОВНС при проектуванні великих водоймищ ГЕС-завдання багато планова і міждисциплінарна, в якій беруть участь гідротехніки, гідрологи, геологи, фізико-географи, лісівники, біологи, зекономивши ти, юристи та ін

23.)Типи боліт, їхня будова

Болота прийнято ділити на дві великі групи – заболочені землі (із незначним шаром торфу) і торфові болота.

До заболочених земель відносяться такі типи боліт:торфові болота арктичної тундри, очеретяні таосоковіболота лісостепу, засолені болота напівпустелі тапустелі (солончаки), заболочені тропічні ліси тощо.

За характером водно-мінерального живлення, формою поверхні і складом рослинності торфові болота поділяються, у свою чергу, на три типи: низинні, перехідніі верхові.

Низинні болота розповсюджені у знижених формах рельєфу, на місцях колишніх озер або в заплавах річок. Поверхня цих боліт ввігнута або плоска, що обумовлює застійний характер водного режиму. Живляться болота за рахунок атмосферних опадів, стоку поверхневих вод з оточуючої території, річкових вод під час водопілля і паводків, ґрунтових вод. Важливою гідрологічною особливістю низинних боліт є надходження в них зі стоком поверхневих і ґрунтових вод мінеральних біогенних речовин, завдяки чому створюються сприятливі умови для розвитку євтрофної рослинності (чорна вільха, береза, зелений мох, осока, очерет, хвощтощо). Торф низинних боліт багатий на мінеральні солі (його зольність – 6-7%), що дає можливість використовувати його як добриво. В Україні низинні болота знаходяться в Поліссі, в заплавах і дельтах великих річок. Останнім часом низинні болота почали утворюватися в зонах підтоплення водосховищ.

Верхові болота зустрічаються лише у вологому кліматі і розташовуються на плоских вододілах. Їхня поверхня опукла або плоска, тому живляться такі болота лише за рахунок атмосферних опадів. Верхові болота бідні на мінеральні біогенні речовини, тому до них приурочена невибаглива доумов життя оліготрофна рослинність (сфагновий білий мох, пухівка, журавлина тощо). Торф накопичується в центральній частині болота швидше, ніж на краях, тому болота мають переважно опуклу форму. Торф верхових боліт бідний на мінеральні солі (його зольність менше 4 %),використовується він як паливо та в хімічній промисловості.

Перехідні болота за характером рослинності і ступенем мінералізації вод, які їх живлять, є проміжними між низинними і верховими. Поверхня їх слабоопукла або плоска, мінеральне живлення помірне, яке відповідає вимогаммезотрофних рослин (береза, осоки, сфагнові білі мохи).

Для кожного з трьох типів боліт характерне певне сполучення видів рослинності (біоценозів), з геоморфологічними особливостями окремих частин боліт, відповідно до чого створюються специфічні болотні мікроландшафти.

Стадії розвитку боліт найкраще простежити на прикладі водойми, яка після заростання перетворюється на болото.

Спочатку утворюється низинне болото, багате на мінеральні солі, що сприяє розвитку рослинності. В міру відмирання рослин поверхня болота підвищується, доступ вод, багатих на мінеральні солі, скорочується, і попередня рослинність замінюється на менш вибагливу до умов живлення. 3’являється сфагновий мох, характерний для верхового болота, якийживиться атмосферними опадами, бідними на мінеральні солі.

З морфологічного боку болота характеризуються формою поверхні, розмірами масивів, похилами поверхні і потужністю торфового шару. Поверхня болота може бути плоскою, ввігнутою або опуклою.

Характерними елементами мікрорельєфу поверхні болота є пасма і мочарі, купини і між купинні зниження, горби.

Пасма – цеокремі витягнуті в довжину підвищені ділянки болота, відокремлені одна від одної такими ж витягнутими в довжину значно обводненими зниженнями (мочарами). Пасма та мочарі бувають витягнуті вздовж горизонталей, розташовані концентрично навколо найвищих відміток болота і перпендикулярно до максимального похилу поверхні болота. Пасма та мочарі змінюються через кожні 4-6 м, іноді через 3-4 м. Пасма та мочарі з'являються на болотних масивах у кінцевій стадії їхнього розвитку і є наслідком підвищення рівня води у болоті. На їхній поверхні розвинена різна болотна рослинність. Таким чином, вони являють єдиний комплекс у мікрорельєфі болотних масивів.

Утворення купин і міжкупинних знижень пов’язане з нерівномірною густотою рослинного покриву і накопиченням торфу

Горби спостерігаються на болотах лісотундри. Утворення їх пов’язане з морозним випиранням. Складені вони з торфу, під яким знаходиться вічна мерзлота. Висота горбів досягає декількох метрів.

Для болотних масивів характерна наявність внутрішньоболотних водних об’єктів (струмків, річок, озер, мікроозер і трясовин), поєднання яких утворює внутрішньоболотну гідрографічну сітку.

До болотних водотоків відносяться струмки та річки. Вони утворилися або до заболочування території, або є вторинними водотоками, котрі сформувалися в процесі болотоутворення. Всі водотоки покращують дренаж боліт. Струмки та річки витікають з болотних озер або трясовин. Швидкість течії у вторинних водотоків незначна, а витрати води малі. Глибина їх не перевищує 1,5-2,0 м, ширина русла – не більше 10 м.

До болотних водойм відносяться озера й мікроозера. Болотні озера – це відносно значні за площею та об'ємом води утворення. Площа їх може перевищувати 10 км², а глибини досягати 10 м і більше. Поверхня озер чиста або вкритасплавинами. Мікроозера – це водойми менших розмірів, які зустрічаються великими групами серед заболоченої території. Вони розташовані на схилах болотних масивів, а також у пониженнях peльєфу.

Водойми боліт за своїм походженням бувають первинними та вторинними. Перші існували ще до початку утворення болота, інші виникли в процесі заболочування суші та еволюції болота.

Своєрідними водними об'єктами боліт є трясовини – перезволожені ділянки болотних масивів, що характеризуються розрідженою торфовою масою, слабою дерниною рослинного покриву та високим рівнем води, яка періодично або постійно знаходиться на поверхні. Трясовини розташовуються на плоских ділянках у центральній частині або на схилах болотних масивів. Серед трясовини спостерігаються ділянки відкритої води. Трясовини бувають застійними, з фільтраційним рухом води та проточні.

24. Походження і типи озер

Озера. Озера називають блакитними перлинами, синіми очима Землі. В Україні їх близько 20 тис., проте більшість з них є невеликими озерцями в долинах річок. Тільки 40 водойм мають площу понад 10 км2, та й ті неглибокі. Розташовані озера по території України нерівномірно. Найбільші з них лежать у пониззі Дунаю, на узбережжях Чорного та Азовського морів, невеликі озера є у Поліссі та Карпатах. Вкрай мало їх у лісостеповій і степовій смугах. Здебільшого озера прісні; солоними є лише кілька десятків озер на півдні України.

Озера нашої країни різноманітні за походженням улоговин. Карстові озера утворились внаслідок розчинення гірських порід водою. Таке походження мають Шацькі озера, що на Волині. Усього до них належать близько тридцяти озер, з яких найбільшим є Світязьке. Його називають геологічним дивом: озеро лежить серед крейдових порід, які здатні розчинятися, проте залишається повноводним. Це відбувається завдяки живленню не тільки атмосферними, а й напірними підземними водами. Вода в озері надзвичайно м'яка і така прозора та чиста, що навіть на глибині 8 м видно дно. Каналом Світязьке озеро з'єднується з Пулемецьким та Лукою. Загалом Шацькі озера стічні, належать до басейну Західного Бугу. Невеликі карстові озера є на Поліссі, у Кримських горах, Карпатах, на Поділлі (там їх називають «вікнами»).

Льодовикові озера утворились на дні колишніх лож гірських льодовиків і є на схилах Чорногорського масиву в Карпатах. Це озера Бребенескул, Марічейка, Несамовите. Завальні озера виникають внаслідок загородження водного потоку обвалом чи зсувом. Саме так у верхів'ях карпатської р. Тереблі утворилося озеро Синевир. Зусібіч воно оточене горами, що поросли віковими соснами, смереками, буками (мал. 100). Озеро невелике, але досить глибоке (24 м). У Закарпатті є кілька вулканічних озер, що утворилися після заповнення водою кратерів вулканів (Синє, Липовецьке).

Заплавні озера та озера-стариці— результат роботи річок. Заплавні озера виникають на заплаві річки внаслідок відокремлення рукава або затоки від основного русла річковими наносами. Заплавні озера Ялпуг, Кугурлуй, Кагул — найбільші серед прісноводних озерУкраїни. Вони утворилися внаслідок затоплення заплави Дунаю її притоками, які відділені від головної річки піщаними валами чи дамбами. Протоками ці озера з'єднуються з Дунаєм і живляться його водами під час великих повеней. Озера-стариці — це озера, що лежать у старих залишених річкою руслах. Зазвичай невеликі за площею, вони поширені в долинах річок рівнинної частини України — у заплавах Дніпра, Десни, Сули, Псла, Сіверського Дінця. Водночас у деяких розширених і знижених місцях заплав річка може заливати великі площі (озера Люб'язь і Нобель на р. Прип'яті).

На рівнинних морських узбережжях поширені озера, які утворилися в результаті відокремлення від морів колишніх заток. Вони відгороджені вузькими й низькими пересипами з піску, гальки, черепашок чи гравію, що намиті морськими хвилями і прибережними течіями. Ці озера доволі великі, але мілководні. Більшість з них є лиманними озерами, тобто колишніми лиманами, що перетворились в озера. Лимани — видовжені (до 20 — 40 км) затоки, які утворюються в результаті затоплення морем долин річок біля їх гирл. Найбільші озера-лимани - Молочний і Дністровський. Вони прісні, мають стік у Чорне та Азовське моря. Є лиманні озера безстічні й солоні: Сасик-Кундук, Шагани, Хаджибейський, Тилі-гульський лимани. Внаслідок незначних глибин вода в озерах-лиманах прогрівається до +30 С. Часто лимани мають цілющі грязі.

Відомий лікувальними грязями Куяльницький лиман. На його базі працюють численні курорти.

Уздовж берегів Степового Криму є відокремлені пересипами затоки, які утворилися в результаті затоплення морем сухих долин та балок. Через ділянки пересипів морська вода продовжує проникати в озера й насичувати їх солями. Такі озера називають сивашами. Вони так само неглибокі, мають високу солоність води і великі відклади лікувального мулу — цілющих грязей. Найбільші озера-сиваші — Донузлав і Сасик-Сиваш, поряд з яким розкинулось місто-курорт Євпаторія. Грязі Сакського озера унікальні у всьому світі за своїм складом і цілющим впливом на організм людини.

Озером інколи називають затоку Азовського моря Сиваш. Вона майже повністю відокремлена від моря піщаною косою Арабатська Стрілка і з'єднана з ним лише вузькою протокою на півночі. Солоність води в затоці-озері — понад 220 ‰. Його солі — цінна мінеральна сировина.

Води великих прісних озер України є джерелами водопостачання населення, використовуються для зрошення, у них розводять рибу. Мальовничі поліські й карпатські озера — привабливі об'єкти для численних туристів і відпочиваючих.

Штучні водойми. Крім природних, в Україні є багато штучних водойм — ставків і водосховищ. Ставки, яких налічується майже 29 тис., являють собою перегороджені греблями частини невеликих річок або заповнені водою балки. Вони є в усіх регіонах України і використовуються для розведення риби та відпочинку людей.

Водосховища — це великі штучні водойми, створені для нагромадження води і подальшого її використання та регулювання стоку річки протягом року. Найбільші з них споруджено на Дніпрі — Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське. Вони утворюють каскад — групу, розміщену уступами за течією річки. Дніпровський каскад створювався протягом майже півстоліття з 20-х років XX ст. з метою використання води Дніпра для виробництва електроенергії. Пер-Ще Дніпровське водосховище створювалося насамперед для поліпшення судноплавства на ділянці дніпровських порогів та для потреб ГЕС, а Каховське мало насамперед забезпечити зрошування посушливих степових територій.

Потужна ГЕС є супутником Дністровсього водосховища на однойменній річці. Великі штучні водойми є також на Сіверському Дінці (Печенізьке водосховище), Осколі (Червонооскольське), Південному Бузі (Ладижинське) та інших річках. Вони створені біля ТЕС і АЕС, промислових центрів і великих міст, їх води зрошуюють чимало сухих земель. Проте з водосховищами пов'язана й низка негативних явищ. Їх води так сильно розмивають береги, що вони щороку відступають на десятки метрів. Щоб цьому запобігти здійснюють укріплення берегів водосховищ бетонними плитами. Поширеними явищами є цвітіння води влітку — сильне розмноження дрібних водоростей, які при цьому поглинають з води велику кількість кисню, та заростання мілководних ділянок. Це в свою чергу призводить до масової загибелі риби. Для запобігання цьому розводять білого амура і товстолобика — риб, які живляться водоростями, очеретом та осокою.

Канали. Щоб забезпечити перерозподіл вод по території для потреб господарства, створюють штучні річки — канали. Ними постачають воду для найбільших промислових районів і міст, зрошують і осушують землі. Найдовший в Україні Північно-кримський канал. Він є найбільшим і за об'ємом води, що транспортується. Канал простягнувся від Каховського водосховища через Перекопський перешийок до м. Керчі. Більша частина каналу проходить у земляному руслі, що спричиняє значне просочування води вглиб. Північнокримський канал працює сезонно: його заповнення починається в березні, а в листопаді подача води припиняється.

Від нього в різні боки відходять зрошувальні канали, які створюють цілі системи (найбільша з них — Краснознам'янська).

У Каховському зрошувальному каналі, який так само відходить від Каховського водосховища, вода утримується протягом усього року. На всій його протяжності рух води здійснюється самопливом, без допомоги насосних станцій. Щоб запобігти просочуваннюводи вглиб по всій його довжині русло покрито ґрунтово-плівковим екраном. В останні роки водозабір в усі канали істотно зменшився.

Водопостачання для промислових районів і міст здійснюється каналами Дніпро — Донбас, Сіверський Донець — Донбас, Дніпро - Кривий Ріг. На Поліссі і в Західній Україні створено густу мережу вузьких осушувальних каналів і ровів, якими в річки скидаються води з надмірно зволожених територій.

25. Основні складові об'єму та нормативні рівні водосховищ

Параметри водоймища, що визначають його розміри, встановлюють на основі водогосподарчого розрахунку. При цьому об'єм води у водоймищі прийнято підрозділяти на мертвий і корисний.

Мертвий об'єм - це постійна частина повного об'єму водоймища, що у нормальних умовах експлуатації не спрацьовується й у регулюванні стоку не бере участь.

Рівень поверхні води, що обмежує цей об'єм зверху, називають рівнем мертвого об'єму (РМО). При наявності в греблі донних отворів мертвий об'єм ділиться на об'єм нижче порога отворів, що не спрацьовується самопливом, і об'єм вище отворів, що при необхідності (у виняткових умовах) може бути частково спрацьований.

Корисний об'єм - основний об'єм водоймища, який безпосередньо використовується для регулювання стоку. Він розташований вище РМО й обмежений зверху нормальним підпірним рівнем (НПР), тобто найвищим проектним підпірним рівнем верхнього б'єфа, що може підтримуватися в нормальних умовах експлуатації гідротехнічних споруджень.

За допомогою штучної греблі створюється різниця рівнів води перед греблею і за нею (рис. 7).

Рис. 7. Схема створення напору води.

Водний простір перед греблею називається верхнім б'єфом 1, а за греблею - нижнім б'єфом 2. Різниця рівнів б'єфів є напором установки. Чим вище гребля, тим більше напір (рис. 8).

Рис. 8. Схематичний розріз гідроелектростанції:

1 - турбіна, 2 - генератор, будівля гідростанції, 4 - затвори, 5 - міст, 6 - глуха земляна гребля, 7 - водозливна бетонна гребля.

Повний об'єм водоймища відповідає оцінці НПР і дорівнює сумі корисного і мертвого об'ємів.

Підпірний рівень вище нормального, що тимчасово допускається у верхньому б'єфі в надзвичайних умовах експлуатації гідротехнічних споруджень, називають форсованим підпірним рівнем (ФПР). Він обмежує зверху об'єм води, що знаходиться у водоймище вище НПР, що називають форсованим (або протиповіневим) об'ємом ФПР.

Головна задача водогосподарчого розрахунку водоймища - визначення корисного об'єму \/кор і вибір оцінки НПР. Корисний об'єм - це робочий об'єм водоймища, призначений для регулювання стоку з метою гарантованого забезпечення споживачів водою. Він залежить від призначення водоймища, тривалості регулювання (добове, сезонне, багаторічне) і знаходиться шляхом зіставлення розрахункового стоку і сумарного водоспоживання.

Корисний об'єм має визначальне значення при обчисленні оцінки нормального підпірного рівня, на вибір якої впливають особливості створу греблі і ложа водоймища. Стосовно до НПР розраховують гідротехнічні спорудження, що забезпечують роботу водоймища, їхні габарити і розміщення, встановлюють економічні показники регулювання стоку, збиток, що наноситься народному господарству затопленням, підтопленням і переробкою берегів. Остаточно НПР приймають у результаті техніко-економічного зіставлення різних варіантів.

Мертвий об'єм і відповідний йому РМО визначають з обліком ряду умов. На річках, що транспортують велику кількість наносів, мертвий об'єм необхідний для акумуляції твердого стоку, щоб запобігти зменшенню корисного об'єму протягом розрахункового терміну служби водоймища.

На водоймищах, використовуваних для комунально-побутового водопостачання і рибного господарства, головними чинниками, що визначають мертвий об'єм і РМО, є санітарно-технічні вимоги й умови забезпечення необхідної якості води. Відповідно до цих умов, середня глибина води у водоймищі при РМО повинна бути більше 2,5 м, а площа мілководдя з глибинами менше 2 м - не більше 30 .35% поверхні води водоймища.

При транспортному використанні водоймища РМО визначають, як мінімальний навігаційний рівень, що забезпечує необхідні глибини для судноплавства.

У водоймищах для комунального і промислового водопостачання, зрошення, обслуговування ТЕС і АЕС РМО визначають з умов нормальної безперебійної роботи водозабірних споруджень при мінімальних рівнях води.

Для гідроелектростанцій РМО відповідає глибина спрацювання водоймища, при якій забезпечується максимальне вироблення електроенергії.

Форсований об'єм Vфпр створюється шляхом форсування рівня води у водоймище вище НПР в період високих повеней або водопілля, щоб запобігти повені в нижньому б'єфі. Тому його називають іноді противоповеневим. Оцінка форсованого підпірного рівня (ФПР) залежить від максимальних витрат води розрахункової забезпеченості, гідрографа повені, розмірів і розміщення скидних споруд. Звичайно перевищення НПР при форсуванні складає 20-70 см, при проходженні ж повеней розрахункова повторювальність яких у середньому складає 1 раз у 1000 років (р=0,1%) або 1 раз у 10000 років (;про=0,01%), форсування може досягти 1-3 м. Необґрунтоване перевищення НПР приводить до додаткового, хоча й короткочасного, затоплення і підтоплення території, завдає шкоди сільському господарству, несприятливо відбивається на роботі гідротехнічних споруд і об'єктів народного господарства, що виявляються в зоні впливу водоймища. Тому розмір і тривалість форсування рівня води у водоймищі повинні бути економічно обґрунтовані.

26. Світовий водний баланс

Водний баланс Землі — співвідношення між кількістю води, що по­ступає на поверхню земної кулі у вигляді опадів, і кількістю води, що випаровується з поверхні суходолу і Світового океану за певний період часу. У середній багаторічний період річна кількість опадів дорівнює 1020 мм, випаровування з поверхні Світового океану — 880 мм і з сухо­долу — 140 мм. Водний баланс Землі — кількісне вираження вологообігу на Землі. Він тісно пов'язаний з тепловим балансом і нарівні з ним є одним з важливих показників для характеристики природних зон. По­над 94 % води знаходиться у Світовому океані. Інша частина гідросфери — це підземні води (4 %). При цьому потрібно враховувати, що велика їх частина відноситься до глибинних розсолів, а прісні води становлять приблизно 1/15 частку, або 4—5 тис. км³. Значним є також об'єм льоду полярних льодовиків: у перерахуванні на воду він дорівнює 24 млн км¹, або 1,6 % об'єму гідросфери. Озерної води в 100 разів менше — 230 тис. км³, а в руслах річок міститься лише 1200 км³ води, або 0,0001 % всієї гідросфери. Однак, незважаючи на малий об'єм води, річки відігра­ють дуже велику роль: вони, як і підземні води, задовольняють значну частину потреб населення, промисловості і сільського господарства

27. Кругообіг води на Землі

Вода є найпоширенішою речовиною у біосфері. Кругообіг води в природі - це безперервний замкнутий процес переміщення води між гідросферою, атмосферою і літосферою на Землі. Це стає можливим, завдяки здатності води змінювати свій стан. На нашій планеті вода існує в трьох агрегатних станах - твердому, рідкому і газоподібному.

Основні запаси води - це солоні води морів і океанів (97%). Тільки 3% води із загального обсягу гідросфери - прісні. Причому 70% прісної води знаходиться в твердому стані в льодовиках (2,24%). На грунтові води доводиться 0,61% прісної води, а на води озер, річок та атмосферної вологи, відповідно, - 0,016%, 0,0001% і 0,001%. Через безперервну циркуляцію води на земній кулі її загальна кількість залишається постійною.

Кругообіг води здійснюється, завдяки випаровуванню, пересуванню водяної пари в атмосфері, конденсації її, випадання опадів і наявності стоків. Починається кругообіг із випаровування води з підстильної поверхні водойм. Із повітряними течіями водяні пари переміщуються з однієї області в іншу. Велика частина води випаровується з поверхні Світового океану і при конденсації у вигляді опадів повертається назад. Менша частка води, що випарувалася, переноситься на сушу повітряними течіями. Обсяг води, яка випаровується над сушею і виноситься повітряними течіями в океан, незначний. Таким чином, при випаровуванні моря і океани втрачають значно більше води, ніж отримують вологи при випаданні опадів, на суші - навпаки. Але в моря й океани з материків постійно надходить стік річкової води. Це забезпечує сталість обсягу води на планеті.

У зв'язку з процесами конденсації вологи відбувається випадання опадів. Частина вологи атмосферних опадів випаровується, частина утворює тимчасові або постійні водостоки і водойми. Певна масова частка вологи атмосферних опадів просочується в грунт, формуючи підземні води.

У природі розрізняють декілька типів кругообігів води в залежності від місця, де волога випарувалася, і де випали опади. Виділяють великий (світовий) і малі (океанічний і континентальний) кругообіги води. При великому кругообігу водяний пар, що утворився над морями і океанами, переноситься повітряними течіями на континенти, конденсується там з випаданням опадів, і волога знову потрапляє в океан у вигляді стоків. Даний вид кругообігу супроводжується зміною якості води, так як при випаровуванні солона вода стає прісною, а брудна вода очищається.

В процесі малого океанічного кругообігу водяні пари, що сформувалися над океаном, піддаються конденсації, і у вигляді опадів повертаються в океан. Малий внутрішньоконтинентальний кругообіг - це конденсація над поверхнею суші води, що випарувалася, і наступне випадання опадів над материками. Кінцевий етап малого континентального кругообігу - також Світовий океан.

Швидкості транспортування води в різних станах відрізняється, так само, як різні часові проміжки витрат води і час її оновлення. Найвища швидкість водообміну - в живих організмах (кілька годин). В льодовиках полярних областей кругообіг води протікає тисячі років. Води Світового океану повністю оновлюються за 2,7 тисячі років.

28. Хвилеутворення в озерах

29.)Походження боліт і їх поширення на Землі

У розподілі боліт на Землі спостерігаються як широтні, так і довготні закономірності. Добре простежується широтна зональність боліт у .Європі, в Сибіру вона виражена не так чітко. В екваторіальному поясі багато боліт у басейні Амазонки, Оріноко, Конго, в Індонезії. В Індонезії й на Цейлоні на болотах ростуть досить високі ліси майже без травяного покриву.

Однозначного визначення терміну "болото" немає, В широкому розумінні болото - це надмірно зволожена ділянка суші з застійним водним режимом, на якій відбувається нагромадження рослинних решток, що не розклалися.

Болота утворюються двома шляхами: у першому випадку заболочуванням певних ділянок суші внаслідок надмірного зволоження. Останнє, в свою чергу, виникає внаслідок затоплення або підтоплення певної території. Затоплення відбувається з двох причин. Насамперед - внаслідок переважання опадів над випаровуванням при відсутності належного дренажу, по-друге, - затопленням певних територій поверхневими водами річок, озер, морів. Так утворюються болота на берегах річок, озер та морів. Підтоплення певної території повязане з підвищенням рівня ґрунтових вод.

Другий шлях утворення боліт - заростання водойм. Розрізняють такі випадки: пряме заповнення водойми відкладами з наступним заростанням рослинністю; поступове заповнення водойми відкладами і насуваня з боку берега, рослинності, що формується на мінеральному дні.

Пряме заповнення водойм поширене в мілководних басейнах. Водойма поступово заповнюється змитими з берегів мінеральними наносами і сапропелем. Сапропель - це відклади, що утворилися на дні водойм із органічної маси відмерлих рослин тварин, екскрементів і трупів риб, пилку і т.д. Зовні сапропель нагадує драглисту масу зеленувато-бурого або блакитно-сірого кольору. Коли відклади намулу або сапропелю заповнять озеро майже до поверхні починає розвиватись рослинність, в першу чергу рогіз, очерет та ін. Все це утворює на поверхні своєрідну сітку, що називається сплавиною. Поступово озеро перетворюється на болото. При заростанні водойми облямівка рослинності розміщується кільцеподібними поясами, кожному поясу відповідає своя глибина. На зовнішньому кільці ростуть осоки, ситняг та ін. Тут відкладається, осоковий або змішаний травяний торф. Далі до глибини 1-3 м розміщується пояс високих заростей очерету, тростини, хвоща та ін. Тут відкладається тростинний, очеретяний або хвощовий торф. До глибин 4-6 м �

30. Внутрішньоматериковий волого оборот

Рівняння водного балансу континенту за багаторічний період записується наступним чином: Xа + Xе +Xк = Y + U + E, де Xа - опади, що випали за рахунок вологи, принесеної з океану та прилеглих територій; Xе - опади, що утворились за рахунок місцевого випаровування; Xк - конденсація вологи; Y - річковий стік; U - підземні води; E -сумарне випаровування. У практичних розрахунках компонентів водного балансу це рівняння використовують у спрощеному вигляді: X = Y + U + E, де Х - сумарні опади на континенті, включаючи сюди конденсацію вологи, яка в деяких регіонах може складати істотну величину (в зоні багаторічної мерзлоти, в пустелях тощо). 6. Водні ресурси земної кулі, континенту, України Під водними ресурсами в широкому розумінні сприймаються всі види води, що знаходяться в Землі, на її поверхні і в атмосфері. У більш вузькому розумінні під водними ресурсами розуміються ті природні води, які можна використовувати в даний час, управляючи їх режимом, а також води, що можуть бути використані в найближчій перспективі й над управлінням якими йде робота. Таке визначення водних ресурсів відповідає їх економічному розумінню й знаходиться в тісному зв'язку з рівнем розвитку людського суспільства. Виходячи з цього визначення, в поняття "водні ресурси" включаються тільки прісні води суходолу, що безпосередньо використовуються або визначені для використання в процесі матеріального виробництва. На практиці до такої категорії доступних для використання вод зараз відносять річковий стік і придатні для експлуатації підземні води. Водні ресурси вважаються фізично невичерпними, але в своєму розміщенні та режимі стоку вони витримують прямий та опосередкований вплив інших компонентів природного комплексу та антропогенний тиск, в наслідок чого відрізняються значними коливаннями та нерівномірністю розподілу, а також по своїм якісним характеристикам. Із загальної площі земної кулі, що дорівнює 510 млн. км2, на Світовий океан припадає 361,3 млн. км2, або біля 71%. Частини суходолу, з яких вода у вигляді річкового стоку повертається в океан, називаються областями зовнішнього стоку (78%). Ділянки суходолу, що не мають стоку в океан, називаються областями внутрішнього стоку (22%). Загальні запаси води на Землі складають 1338 млн. км3 (табл. 2). Із них прісних вод всього 35 млн. км3, тобто близько 2,5%. Однак роль і значення прісних вод в житті і діяльності людини виключно велика. Найбільш інтенсивно використовуються річкові води, що порівняно швидко відновлюються в процесі кругообігу. На їх долю від загальних запасів прісних вод припадає всього лише 0,006%. Друге місце по використанню займають підземні води і третє - води озер. Щорічно відновлювані природні ресурси підземних вод зон активного і порівняно активного водообміну приблизно можуть бути прирівняні до річного підземного стоку в річки. В середньому для всієї земної кулі частка підземних вод у річковому стоку близька до 30%. На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України та її окремих регіонів, що характеризується збільшенням антропогенного навантаження на природу, особливо гостро стоїть проблема використання й охорони водних ресурсів країни. Основним джерелом формування та поповнення водних ресурсів служать атмосферні опади, розподіл яких досить нерівномірний. З цим в значній мірі пов'язані відмінності в природному забезпеченості України вод

ними ресурсами. Важливим чинником, що впливає на формування водних ресурсів, є також випаровування з поверхні, яке зростає з північного заходу на південний схід.

Класифікація хвиль

Морські хвилі класифікують за різними ознаками. За силою, яка утворює морські хвилі, виділяють такі види хвиль: 1) вітрові, що ви­кликаються вітром; 2) приливні, що зумовлені дією гравітаційних сил Місяця і Сонця; 3) анемобаричні, що з'являються при зміні атмосфе­рного тиску; 4) сейсмічні (цунамі), що виникають під час різких ко­ливань морського дна, насамперед від підводних землетрусів і при виверженні підводних вулканів; 5) корабельні, що спричиняються рухом суден.

32. Живлення та водний баланс боліт

Низинні (евтрофні) болота розташовуються у знижених частинах рельєфу на місцевих вододілах, на місці колишніх водойм, в заплавах річок. Поверхня цих боліт плоска або ввігнута. Живлення відбувається атмосферними опадами, поверхневими і ґрунтовими водами. Поверхневі і ґрунтові води відносно багаті на мінеральні солі, і тому тут росте багата евтрофна рослинність (чорна вільха, береза, осока, очерет, хвощ). Торф цих боліт багатий на мінеральні солі, (зольність 6-7 %), використовується як добриво. Низинні болота найбільш поширені в заплавах Дунаю, Дніпра, Волги, на Поліссі, в Західному Сибіру.

Верхові (оліготрофні) болота зустрічаються в районах з надлишковим зволоженням і розташовуються на плоских вододілах. Ці болота бідні на мінеральні солі, і тут ростуть невибагливі рослини (сфагновий мох, журавлина, пригнічена сосна та ін.) Наростання моху і накопичення торфу в центральній частині відбувається швидше ніж на краях, і тому ці болота мають опуклу форму поверхні. Зольність торфу становить близько 4 %, він використовується як паливо.

Перехідні болота за ступенем мінералізації вод, характером рослинності є проміжними між верховими і низинними.

Живлення боліт відбувається за рахунок поверхневих вод (під час розливу річок), грунтових вод і атмосферних опадів. Верхові болота живляться в основному за рахунок атмосферних опадів, тому ці болота бідні на мінеральні солі. У живленні низинних і перехідних боліт велике значення мають грунтові води, а також води поверхневих водотоків в період їх розливу. Живлення атмосферними опадами має меншу питому вагу. Співвідношення різних видів живлення істотно залежить від висотного положення болота по відношенню до рельєфу місцевості і від характеру гідрологічних умов заболоченої місцевості. Водний баланс боліт малодосліджений. Точних даних про співвідно­шення елементів водного балансу для боліт різного типу немає.

Для верхових боліт зони надмірного зволоження основну частку у прибутковій частині балансу складають атмосферні опади. У видатковій частині балансу значна частина припадає на сумарне випаровування, менша – на стік з боліт.

33. Хімічний склад природних вод

Хімічний склад природних вод - це комплекс розчинених газів, мінеральних солей та органічних сполук, що знаходяться в природних водах. Сучасні фізико-хімічні методи дають змогу визначити понад 80 хімічних елементів, присутніх у гідросфері Землі. Проте багато елементів міститься в природних водах у надзвичайно малих кількостях, які не можливо виявити внаслідок недостатньої чутливості методів аналізу. Хімічний склад природних вод - важлива складова частина поняття якості води, враховується при дослідженнях забруднення вод, скиданні стічних вод після очищення у водні об'єкти та плануванні заходів з охорони вод.

Поиск по сайту: