Військова дисципліна зобов’язує військовослужбовця

Гвардійський ордена Червоної Зірки факультет військової підготовки

Імені Верховної Ради України Національного технічного університету

«Харківський політехнічний інститут»

Кафедра військової підготовки офіцерів запасу

Затверджую

Завідувач кафедри

військової підготовки офіцерів запасу

к.т.н. О.В.Стаховський

« ____» ________ 2010 р.

Працівник ЗС України Внуков І.В.

ЛЕКЦІЯ

Тема № 1: “ Військове законодавство України.”

Обговорена на засіданні ПМК №5

від “___”__________2010 р.

Протокол № ___

Харків – 2010 р.

З М І С Т

Вступ.

1. Правові основи військового будівництва.

2. Законність і способи її забезпечення в ЗС України.

Висновок.

Література.

1. Конституція України. К., 1996.

2. Закон України “Про прокуратуру” від 05.11.1991р. з наступними змінами та доповненнями.

3. Закон України “ Про звернення громадян” від 02.10,1996р.

4. Закон України “ Про оборону України” від 05.10.2000р.

5. Закон України “ Про рахункову палату Верховної Ради України” від 11.07.1996р.

6. Закон України “ Про державну контрольно ревізійну службу в Україні” від 26.011993р.

7. Статути Збройних Сил України.

8. Правознавство. Навчальний посібник. К., 1999.

9. Основи законодавства України. Підручник. К., 2002, 207-229, 322-344.

Текст лекції

ВСТУП:

Будівництво правової держави в Україні передбачає з одного боку, виховання високої правової культури громадян, в тому числі, військовослужбовців, з другого, вимагають від усіх державних інститутів діяти суворо у правовому полі. Для Збройних Сил України правове поле формують Конституція України, інші Закони і нормативно-правові акти загального характеру, а також військове законодавство, як сукупність законів і інших нормативно-правових актів, регулюючих відносини у сфері будівництва, життя і діяльності Збройних Сил. Для військових дуже важливим є ознайомлення з його основами, щоб вони мали змогу кваліфіковано, на правовій основі вирішувати питання повсякденної та службової діяльності. Мета даної лекції – ознайомити із змістом та загальною характеристикою сучасного військового законодавства України.

Перше навчальне питання: “ Правові основи військового будівництва.”

Військове право – частина правової системи держави, що відноситься до області будівництва і діяльності Збройних Сил.

Військове законодавство – сукупність законів і інших нормативно-правових актів, регулюючих відносини у сфері будівництва, життя і діяльності Збройних Сил.

Під військовим будівництвом прийнято розуміти систему економічних, соціально-політичних, власне військових та інших заходів держави, що здійснюються в інтересах зміцнення її обороноздатності. Серцевиною військового будівництва в державі є створення військової організації, будівництво і зміцнення Збройних Сил.

В 1991 році при розпаді СРСР та проголошення України незалежною суверенною державою, перед державою постало питання про створення власних збройних сил, спроможних до захисту незалежності, територіальної цілісності та суверенітету Української держави. Тому у своїй постанові Верховна Рада від 24.08.1991 р. “Про військові формування на Україні” постановила підпорядкувати їй всі військові формування, дислоковані на території України, утворити Міністерство оборони України і доручити Урядові України приступити до створення Збройних Сил України та інших військових формувань.

Наприкінці 1991 р. – на початку 1992 р. Верховна Рада України прийняла пакет нормативно-правових актів про створення та правовий статус Збройних Сил України. До нього входять:

Закон України “Про Оборону України”;

Закон України “Про Збройні Сили України”;

Закон України “Про Прикордонні війська України”;

Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”;

Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу”;

Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”.

Постанови Верховної Ради України:

“Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України”;

“Про Раду Оборони України”.

Ці та послідуючі прийняті документи стали фундаментом військової реформи, визначили структуру Збройних Сил, закріпили порядок утворення механізму безпеки держави й військового будівництва в Україні.

У ст. 1 Закону України “Про оборону України” визначено поняття оборони України, а саме : “оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту”.

Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, при необхідності, із мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. (ст. 2 Закону України “Про оборону України”.

Україна будує свої відносини з іншими державами на основі принципів рівноправності, взаємоповаги, невтручання у внутрішні справи та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Здійснюючи свій зовнішньополітичний курс згідно з національними інтересами, Україна дотримується певних воєнно-політичних принципів:

- не висовує територіальних претензій до інших держав і не визнає жодних територіальних претензій до себе;

- суворо дотримує принципу недоторканності існуючих державних кордонів;

- поважає державний суверенітет і політичну незалежність інших держав і визнає відповідно до своїх інтересів без нанесення шкоди безпеці інших держав;

- сприяє паритетному і збалансованому скороченню всіх Збройних Сил і озброєнь у регіоні та у світі, виходячи з умов забезпечення оборонної достатності кожної держави;

- відстоює вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки політичними та іншими прийнятими згідно з нормами міжнародного права засобами і шляхом прийняття всіма державами зобов’язань про взаємний ненапад;

- будує свої відносини з іншими державами незалежно від їх суспільно-політичного ладу та воєнно-політичної орієнтації на взаємному врахуванні всіх питань національної безпеки сторін;

- забороняє застосування власних Збройних Сил для розв’язання політичних завдань на своїй території;

- виступає проти розміщення іноземних військ на своїй території та на території інших держав без їх на те згоди;

- виключає своє одностороннє повне роззброєння.

Як передбачає ст. 3 Закону України “Про оборону України” підготовка держави до оборони в мирний час включає:

·прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози;

·здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії;

·формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики держави;

·удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, забезпечення необхідної чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку і підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави, планування їх застосування;

·розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економіки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах;

·забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами;

·розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні;

·підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період;

·створення державного матеріального резерву та резервних фондів грошових коштів;

·забезпечення охорони державного кордону України;

·військово-патріотичне виховання громадян України, підготовку молоді до служби в Збройних Силах України, забезпечення престижу військової служби;

·забезпечення розвитку воєнної науки, формування науково-технічного і технологічного набутку для створення високоефективних засобів збройної боротьби;

·захист інформаційного простору України та її входження у світовий інформаційний простір, створення розвинутої інфраструктури в інформаційній сфері;

·забезпечення відкритого та демократичного цивільного контролю у сфері оборони в порядку, визначеному законодавством, та дотримання вимог щодо збереження державної таємниці;

·інші заходи, що впливають на стан обороноздатності держави.

Формування і проведення воєнної політики держави, законодавче регулювання сфери оборони і військового будівництва, здійснюється виключно Верховною Радою України.

Згідно ст. 85 Конституції України, Закону України «Про оборону України»Верховна Рада України має повноваження щодо регулювання військової сфери правовідносин.

- затверджує загальну структуру, чисельність визначає функції Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

- схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про перебування підрозділів Збройних Сил інших держав на території України;

- затверджує протягом двох днів з моменту звернення Президента України укази про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

- оголошує за поданням Президента України стан війни й укладає мир, схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Питаннями військового будівництва в рамках своєї компетенції займається Президент України. Згідно зі ст.ст. 106 та 107 Конституції України Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. Він

Þ призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;

Þ здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

Þ очолює Раду національної безпеки і оборони України;

Þ вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;

Þ приймає відповідно до законів рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом із питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 .03.1998 р.

Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 116 Конституції України та ст. 9 Закону України “Про оборону України” здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України.

ü визначає потреби в оборонних витратах, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сфері оборони у визначених обсягах;

ü організовує розроблення і виконання державних програм розвитку Збройних Сил України, інших військових формувань та розвитку озброєння і військової техніки, інших програм (планів) з питань оборони;

ü здійснює передбачені законодавством заходи щодо формування, розміщення, фінансування та виконання державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;

ü установлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів, фондів, майна і послуг, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв’язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об’єктів інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезичних і картографічних робіт, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань, як на платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків;

ü забезпечує комплектування особовим складом Збройних Сил України та інших військових формувань, здійснює заходи, пов’язані з підготовкою та проведенням призову громадян України на строкову військову службу;

ü здійснює згідно із законодавством України заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, створення державного матеріального резерву, резервного фонду грошових коштів, інших резервів для забезпечення потреб оборони держави;

ü здійснює інші заходи.

У ст. 10 Закону України “Про оборону України “визначені основні функції Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонуванні, бойовій та мобілізаційній готовності, боєздатності і підготовки Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань, а в ст. 11 визначаються функції Генерального Штабу Збройних Сил України. Генеральний штаб Збройних Сил України є головним військовим органом із планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами у межах, визначених цим Законом, іншими законами України і нормативно-правовими актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Важливою правовою основою військового будівництва є Воєнна доктрина України. Її остання редакція була затверджена Указом Президента України від 15 червня 2004 року зі змінами, внесеними Указом від 15.07.2004 р. Воєнна доктрина України — це сукупність керівних принципів, воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави. Воєнна доктрина має оборонний характер. Це означає, що Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але разом з тим вважатиме потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

У воєнно-політичних засадах воєнної доктрини Воєнна безпека України визначається як стан захищеності національних інтересів, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності від посягань із застосуванням воєнної сили, складова національної безпеки України.

Головною метою забезпечення воєнної безпеки України є усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці України у воєнній сфері та створення сприятливих умов для гарантованого захисту національних інтересів.

· Забезпечення воєнної безпеки України ґрунтується на принципах:

· верховенства права;

· оборонної достатності;

· невисування територіальних претензій до сусідніх держав і невизнання Україною територіальних претензій до неї; пріоритету договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;

· своєчасності та адекватності заходів захисту національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз у воєнній сфері;

· демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами;

· відповідності бойових можливостей, рівня боєздатності, підготовки та всебічного забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань потребам оборони України та підвищення взаємосумісності із збройними силами держав - членів НАТО і ЄС;

· взаємодії органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування і органів військового управління та чіткого розмежування їх повноважень;

· використання в національних інтересах міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Основними суб’єктами забезпечення воєнної безпеки України є Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Ставка Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України (у разі її створення), Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, Збройні Сили України, інші військові формування, правоохоронні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, які виконують завдання у сфері воєнної безпеки.

Повноваження, основні функції та завдання суб’єктів забезпечення воєнної безпеки України визначаються Конституцією України, Законами України «Про основи національної безпеки України», «Про оборону України» та іншими законами, актами Президента України і Кабінету Міністрів України.

Керівництво у сфері воєнної безпеки здійснює Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.

У Воєнно-стратегічній складовій Воєнної доктрини закріплено положення, що У рамках удосконалення системи забезпечення національної безпеки у воєнній сфері Україна здійснюватиме реформу власних Збройних Сил, які за своїм характером, складом, системою управління, навчання і підготовки мають наближатися до стандартів збройних сил держав — членів НАТО. У даному розділі вказується на функціональну структуру Збройних Сил, основні завдання, форми і методи їх застосування у збройному конфлікті або у війні.

У Воєнно-економічічній та військово-технічній складовій Воєнної доктрини вказано на Заходи щодо забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів, які спрямовуються на створення умов їх ефективного функціонування, використання наявних матеріальних, фінансових, кадрових, інформаційних та інших ресурсів відповідно до законодавства.

Важливими складовими військового законодавства є:

Закон України «Про Збройні Сили України», який визначає призначення, функції Збройних Сил, принципи військового будівництва, порядок визначення структури ЗС України, порядок керівництва Збройними Силами, функції і повноваження органів військового управління, порядок комплектування ЗС України та інші питання життєдіяльності ЗС України.

Закон України «Про загальний військовий обов‘язок і військову службу»,характеристику якому буде надано на наступній лекції, у темі т.2.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» із змінами та доповненнями. В цьому законі викладені права військовослужбовців: громадянські та їх забезпечення; свобода совісті; недоторканість військовослужбовців; основні прав, пов‘язані з проходженням військової служби; службовий час та час відпочинку військовослужбовців, право на відпустку; державне особисте обов‘язкове страхування; соціальні гарантії прав і свобод членів сімей військовослужбовців. Більш детально розглянемо цій закон у темі №9.

Будівництво і розвиток інших військових формувань в Україні також регулюється відповідним законодавством, зокрема:

1. Закон України “Про державний кордон України” від 4.11.1991 р.

2. Закон України “Про Прикордонні війська України” від 4.11.1991 р., Закон України “Про Державну прикордонну службу України”.

3. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25.03.1992 р.

4. Закон України “Про Цивільну оборону України” від 3.02.1993 р. в редакції від 24.03.1999 р.

5. Закон України “Про війська Цивільної оборони України” від 24.03.1999 р.

6. Закон України “Про внутрішні війська Міністерство внутрішніх справ України” від 26.03.1992 р.

7. Закон України “Про чисельність Збройних Сил України на 2000 – 2005 роки” від 7.12.2000 р.

Важливим нормативно-правовим актом, що регулює процес реформування ЗС України є також Державна програма розвитку ЗС України на 2006-2011роки, ухвалена Указом Президента України від грудня 2005 р.

Таким чином, увесь процес будівництва та життєдіяльності ЗС України відбувається у системному правовому полі, в основі якого покрадено військове законодавство. Оволодіння основами змісту військового законодавства є дуже важливим для майбутнього офіцера запасу. Це дасть можливість розвивати правову культуру офіцера, сформує теоретичні та методичні навички проведення правової роботи у військах, правового виховання та навчання підлеглих.

Друге навчальне питання: " Законність і способи її забезпечення в ЗС України."

Законність – це режим правильного та неухильного виконання чинного законодавства усіма суб’єктами права, який повинен забезпечити захист їх прав та можливість виконання ним своїх обов’язків

Поняття законності тісно пов’язане з поняттям правопорядку. Правопорядок - це стан при якому правові норми, закріплені в законодавстві, реально реалізуються в системі суспільних відносин.

Із законністю і правопорядком тісно пов’язано така юридична категорія як дисципліна. Під дисципліною розуміють суворе дотримання певних правил поведінки, що встановлюються у діяльності будь – якої організованої соціальної групи.

Існують різні види дисципліни: політична, трудова, військова та інші.

Ст.1 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил визначає військову дисципліну, як бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Вимоги (зміст) військової дисципліни викладені у ст. 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України.

Військова дисципліна зобов’язує військовослужбовця

· додержуватися Конституції та законів України, військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів;

· бути пильним, зберігати державну та військову таємницю;

· додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;

· виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;

· поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Необхідність суворого, неухильного дотримання конституції, законів, військової присяги, військових статутів складають правову основу військової дисципліни і наочно показують тісний зв’язок між законністю та військовою дисципліною. А реалізація, втілення в повсякденну діяльність військової дисципліни (дисциплінарної практики) обумовлюють зв’язок з правопорядком.

Однак слід зазначити, що поняття законності значно ширше за поняття “військової дисципліни”. Якщо військова дисципліна вимагає лише певних правил поведінки для військовослужбовців і осіб призваних на збори під час цих зборів практично лише у військовому середовище і громадських місцях то законність – це дотримання законів, інших нормативно – правових актів всіма громадянами України і в тому числі військовослужбовцями в усіх галузях (не тільки військовій) суспільного життя.

Юридичні гарантії законності.

Гарантії законності – це засоби та умови за допомогою яких у суспільному житті здійснюється закріплення, захист та відновлення у разі порушення законності.

Юридичні гарантії законності - це юридичні спеціальні умови та засоби, які покликані реально забезпечити впровадження, охорону та відновлення у разі порушення законності і передбачені чинним законодавством.

qЗакріплення основ суспільного і державного ладу, основних прав і свобод, а також обов’язків громадян, компетенції вищих державних органів держави, принципів правової системи і діючого правосуддя в Конституції України.

qПовна відповідність законодавства нормам і принципам Конституції України, верховенство закону по відношенню до інших нормативно – правових актів.

qРівність всіх суб’єктів права перед законом, право громадян на скарги в тому числі і до суду при порушенні їх конституційних прав та свобод, розвиток правосвідомості, правової культури.

qЧітка регламентація нормотворчої діяльності державних органів, усунення протиріч і прогалин в законодавстві.

qДемократичний принцип судочинства, здійснення судочинства тільки судом, незалежність суду і підпорядкування його тільки закону, визнання правосуддя вищою юридичною гарантією законності і недоторканності особи, її прав і свобод та інше.

qЦентралізований прокурорський нагляд за загальним дотриманням законів, єдність їх розуміння та застосування на всій території країни, за справедливістю і законністю покарання, за дотримання законності в управлінні і охороні правопорядку.

qАктивна, рішуча боротьба з усіма правопорушеннями, відповідальність всіх суб’єктів права перед законом, неприпустимість зловживання владою чи посадовим становищем тощо.

Отже, законність, правопорядок, військова дисципліна є неодмінними компонентами військового середовища, військових відносин.

Проявляючи турботу про зміцнення законності та правопорядку, держава затверджує державно-правові інститути, головним призначенням яких є забезпечення законності, контроль та нагляд за її виконанням. Ці державно-правові інститути прийнято називати організаційно-правовими засобами забезпечення законності. До їх числа належить контроль, нагляд, а також право подавати скаргу, які мають загальнодержавне поширення. Діють вони і в Збройних Силах України.

Як засіб забезпечення законності широко застосовується різноманітна контрольна діяльність. Контроль у Збройних Силах та інших військових формуваннях здійснюється системою певних органів і організується з урахуванням специфіки військового будівництва армії і флоту.

Державний надвідомчий контроль здійснюється тими органами, які за своїм характером і правовим положенням є загальнодержавними. По відношенню до військового відомства вони носять надвідомчий характер. До них відносяться вищі органи державної влади і управління України, деякі міністерства та державні інспекції. Відповідно і контроль цих органів виступає як державний, надвідомчий, що здійснюється в інтересах вирішення загальнодержавних завдань. Найбільшими, фактично всеохоплюючими контрольними повноваженнями володіє Верховна Рада України. Верховна Рада України, яка є вищим органом державної влади має відповідно і вищі контрольні повноваження. Контроль Верховної Ради обумовлений її положенням як постійно діючого законодавчого та контролюючого органу державної влади. Для здійснення контролю Верховною Радою створена Рахункова палата, до завдань якої віднесено здійснення контролю за виконанням законів України та прийнятих Верховною Радою України постанов, виконання Державного бюджету України. Верховною Радою контроль проводиться по найважливішим питанням військового будівництва.

Верховна Рада України здійснює контрольні функції в сесійному порядку, обговорюючи і приймаючи на своїх сесіях закони, постанови, що стосуються Збройних Сил, вирішуючи інші питання, які відносяться до військового будівництва.

У практиці контрольної діяльності вищого законодавчого органу країни має місце заслуховування Президента України про стан оборони України, звіти Міністра оборони України та інших посадових осіб з питань оборони.

Контроль Верховної Ради України проводиться також при розробці проектів законів та постанов. В цьому розумінні підвищується роль постійних комісій та комітетів Верховної Ради України, які попередньо розробляють найважливіші питання, які виносяться на засідання сесій і у межах своїх повноважень здійснюють контроль і за виконанням рішень уряду. Комітети і комісії мають право готувати висновки з питань, що виносяться на розгляд Верховної Ради; контролювати діяльність міністерств, державних комітетів та відомств України, місцевих органів і організацій по втіленню в життя законів України, інших рішень Верховної Ради.

Контрольні повноваження з окремих питань у військовій сфері Верховної Ради України може здійснювати через діяльність народних депутатів. Народні депутати за дорученням Верховної Ради України чи її органів можуть перевіряти роботу державних органів, підприємств, організацій та установ.

Разом з тим депутати вправі обговорювати у Верховній Раді та її органах питання про необхідність проведення перевірок роботи державних органів, підприємств та установ.

Крім того важливе місце в здійсненні контрольних функцій має депутатський запит. Депутат Верховної Ради має право звернутися з зверненням до Президента України, Кабінету Міністрів, до міністрів та керівників інших органів державного управління. Державний орган або посадова особа, до яких звернувся з депутатським запитом депутат зобов’язані у встановлений строк (10 діб, але не більше 30 діб) дати відповідь. Всі ці повноваження народних депутатів розповсюджуються і на військові формування України, які на рівні з іншими державними органами можуть бути об’єктом контролю з боку депутата.

Верховна Рада крім того призначає, коли вона вважає це за необхідні тимчасові слідчі чи ревізійні комісії з будь-яких питань.

Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройними Силами України, Голова Ради Національної безпеки та оборони здійснює контрольні повноваження згідно Конституції України та закону України “Про оборону України”, координуючи діяльність державних органів вищого військового командування і призначає вищих посадових осіб, приймає участь при розробці проектів законів та інших важливих документів.

Кабінет Міністрів, який є вищим органом в системі органів виконавчої влади, реалізує свої контрольні повноваження в ході керівництва загальним будівництвом Збройних Сил України, що закріплено в законі України “Про оборону України”. Кабінет Міністрів здійснює керівництво діяльністю Міністерства оборони та інших центральних органів військового управління. На основі та на виконання діючого законодавства Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження з різноманітних питань військового управління, забезпечення Збройних Сил та інших військових формувань усіма видами матеріальних засобів і організує контроль за виконанням цих постанов і рішень.

Таким чином, вищі органи державної влади і управління України, кожний в межах своїх повноважень, здійснюють різноманітну контрольну діяльність в галузі будівництва Збройних Сил, життя та діяльності армії та флоту.

Контроль державних інспекцій.

При організації надвідомчого контролю визначне місце відводиться контролю державних інспекцій. Державні інспекції розвиваються і діють як органи спеціалізованого (функціонального) контролю в різноманітних галузях і сферах господарської, соціально - культурної і адміністративної діяльності. Органи, що здійснюють спеціалізований контроль, наділені правом перевіряти (контролювати) діяльність інших органів тільки по визначеному, спеціальному колу питань.

З метою найбільш ефективного контролю за дотриманням законності в окремих галузях суспільного життя і утворюються державні інспекції, які наділені контрольними повноваженнями. Державні інспекції діють в інтересах держави, всупереч будь-яких вузьковідомчих, місцевих інтересів.

Дії значної кількості державних інспекцій розповсюджуються на Збройні Сили та на інші військові формування, органи військового управління, тощо.

Діяльність Збройних Сил вельми широка та багатогранна. Військові організації, посадові особи та інші військовослужбовці є суб’єктами відносин, в усьому суспільстві. Іншими словами, на військові організації розповсюджуються норми і правила, що є за своїм характером загальнообов’язковими, загальнодержавними. Як загальнообов’язкові, такі норми підлягають виконанню, впровадженню в життя і дотриманню відповідними організаціями військового управління, посадовими особами і військовослужбовцями, яких вони стосуються. Визначна роль в їх забезпеченні і контролі відводиться органам спеціального контролю в особі, головним чином, державних інспекцій.

Державне інспектування організовується стосовно різноманітних видів однорідних загальнообов’язкових норм і правил (охорони навколишнього середовища, охорони здоров’я, охорони громадського порядку і таке інше).

Повноваження державних інспекцій по відношенню до військових організацій здійснюється з урахуванням специфіки військової справи і як правило доповнюється відповідним відомчим наглядом. Представники державних інспекцій контрольно-наглядову діяльність здійснюють шляхом різного роду перевірок, оглядів, обстежень. У разі встановлення порушення діючих норм і правил у військовій сфері посадові особи державних інспекцій використовують ті ж форми реагування, що і в інших сферах. Ці органи вправі виносити обов’язкові приписи про усунення порушень законності і обставини, що їм сприяють. Конкретні повноваження закріплюються в положеннях про ці Державні інспекції.

Внутрішньовідомчий контроль у Збройних Силах та інших військових формуваннях України здійснюється органами військового управління (вищими по відношенню до нищих), а також спеціально для цього встановленими посадовими особами і контрольно-ревізійним апаратом військового відомства.

Відомчому контролю притаманні такі якості, як постійний і безпосередній зв’язок з суб’єктами, що перевіряються, оперативність у прийнятті необхідних заходів по усуненню виявлених недоліків, володіння у ряді випадків розпорядчими чи іншими владними повноваженнями, що дає йому високу об’єктивність.

У Збройних Силах України відомчий контроль організує Міністр оборони України, а також його перші заступники інші органи військового управління, командири (начальники) всіх ступенів.

За характером контрольних повноважень органи, що здійснюють відомчий контроль, можна поділити на контроль органів загальної компетенції (загальний чи всебічний) і спеціалізований контроль.

Загальний (всебічний) відомчий контроль - це такий контроль у Збройних Силах, інших військових формуваннях який проводиться вищими органами військового управління, командирами, на чальниками як безпосередньо, так і за дорученням компетентними посадовими особами, комісіями або спеціально для цього заснованими структурними підрозділами у складі органів військового управління. За обсягом питань що підлягають перевірці цей контроль є, як правило, всебічним.

У Міністерстві оборони України відомчий контроль з боку центральних органів військового управління організує і проводить Міністр оборони України. Правовою основою здійснення контрольної діяльності цими органами є: Конституція України, Положення про Міністерства України, Положення про Міністерство оборони України тощо. Міністр оборони керуючи дорученою йому галуззю державного управління, видає у межах своєї компетенції відповідні правові акти на підставі і на виконання дію­чих законів, а також постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України і перевіряє їх виконання

У оперативно – тактичних командуваннях Збройних Сил, інших військових формуваннях і на флоті керівництво військами, організаціями і установами здійснюється командуючими. Головним органом командуючого по управлінню військами є штаб ОТК, військового формування, флоту, через який командуючий і здійснює повсякденне керівництво підлеглими йому військами. На цьому рівні також організовують і здійснюють контроль відносно військових частин, з’єднань, інших організацій, їм підпорядкованим. В обов’язках кожного командира (начальника), що передбачені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України мають місце повноваження щодо проведення оглядів, перевірок наявності та стану, правильного використання озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, інших матеріальних засобів, що безпосередньо знаходяться у сфері їх відповідальності та підпорядкування. (Наприклад ст. 67,68,74,77,102,112,120 та інші)

Спеціалізований внутрішній контроль.

При здійсненні контролю в галузі фінансово-господарської діяльності командири частин використовують також внутрішні перевірочні комісії (ВПК), які утворюються для контролю служб постачання і перевірки фінансового господарства у військових частинах.

Спеціалізований внутрішній контроль охоплює, як правило, однорідні спеціальні питання діяльності військ, окремі функції в роботі військового апарату чи визначені питання у зв’язку з функціонуванням і повсякденним життям військових частин, військових організацій, установ, підприємств і закладів.

Мова йде про контроль постачальних органів, служб, і контроль що здійснюється органами і посадовими особами відомчого нагляду.

Контрольна діяльність постачальних органів і служб організовується відповідно до всіх видів постачання і забезпечення Збройних Сил практично кожною службою, що відає тим чи іншим видом забезпечення матеріальними чи грошовими засобами.

Оснащення військ озброєнням і технікою вимагає значних витрат грошових коштів. Цільове і економне їх витрачення здійснюється через фінансовий контроль у відповідності до Положення про фінансовий контроль тих чи інших військових формувань. Загальне керівництво організа­цією фінансового контролю покладено на відповідні центральні і нижчі органи військового управління, які організовують такий контроль у підлеглих військах, організаціях і установах. Безпосереднє керівництво здійснюється фінансовими органами.

Чи мале місце займає і контроль за господарською діяльністю в армії і на флоті, основним завданням якого є перевірка правильності і своєчасності виконання законодавства, інших правових норм з питань господарської і виробничої діяльності. Цей контроль охоплює всі служби матеріального і технічного забезпечення, виробничу діяльність підприємств, установ і інших організацій тих чи інших військових формувань. Відомчу контрольну діяльність при цьому проводять органи відомчого нагляду.

Принципової різниці між контрольними органами постачальних служб і тими, що віднесені до відомчого нагляду немає. Але в Збройних Силах України є установи, які здійснюють спеціалізований своєрідний контроль, дещо відмінний від розглянутого вище. Мова йдеться про ті органи відомчого контролю, які в своїй основі як би доповнюють нагляд з боку інспекцій надвідомчого державного контролю. До них можна віднести, наприклад, органи санітарного нагляду, протипожежного нагляду, військову інспекцію безпеки дорожнього руху, інспекцію держтехнагляду і т.п. Головною метою і основним їхнім призначенням є здійснення нагляду за дотриманням єдиних загальнообов’язкових правил всіма військовими частинами, організаціями, установами незалежно від їх належності до того чи іншого військового формування, до того чи іншого виду Збройних Сил чи роду військ або характеру діяльності.

Прокурорський нагляд є одним з найбільш важливих засобів забезпечення законності у Збройних Силах України. Сутність та призначення прокурорського нагляду зводиться до того, щоб слідкувати за належним підтриманням законності, забезпечити однакове застосування законів в державі. Загальний нагляд за точним виконанням законів в Збройних Силах та інших військових формуваннях здійснює Генеральний прокурор України і підпорядковані йому військові прокурори, кожен в межах своєї компетенції. Військова прокуратура в своїй діяльності сприяє вихованню посадових осіб Збройних Сил України, всіх військовослужбовців в дусі точного і неухильного виконання Конституції України, законів, військової присяги, військових статутів. Для здійснення наглядових функцій військові прокурори наділені відповідними повноваженнями.

У вирішенні завдань забезпечення законності в військовому управлінні важливе місце належить загальному нагляду військових прокуратур. Загальнонаглядові заходи по забезпеченню законності в Збройних Силах та інших військових формуваннях здійснюється у таких сферах:

- нагляд за відповідністю законам і військовим статутам правових актів, що видаються органами військового управління;

- нагляд за виконанням законів в Збройних Силах ,

- нагляд за законністю утримання заарештованих на гауптвахтах; Важливою сферою загальнонаглядової діяльності військових прокурорів є нагляд за виконанням законодавства про розгляд і розв’язання листів, скарг і заяв органами військового управління, командирами (начальниками) та іншими посадовими особами Збройних Сил України.

Для усунення правопорушень, причин і умов, що сприяли їм, виявлених в діяльності органів військового управління, командирів (начальників), військовослужбовців і інших осіб, військові прокурори в залежності від конкретних підстав і умов приймають заходи по притягненню винних до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної чи кримінальної відповідальності. Про що виносять мотивовану постанову (ст.24 Закону України ”Про прокуратуру”).

Однією з основних форм прокурорського реагування на виявлені незаконні акти органів військового управління є принесення протесту (ст.21 Закону “Про прокуратуру“), в якому військовий прокурор ставить питання про відміну акту чи приведенню його у відповідність до закону, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора призупиняє дію спростованого акту і підлягає обов’язковому розгляду відповідними органами чи посадовою особою в десятиденний строк після його надходження.

З метою усунення порушень закону, причин та умов що йому сприяють прокурором може виноситись командиром (начальником) військових частин установ подання (ст. 23 Закону “Про прокуратуру”).

Військовий прокурор має право вносити письмові приписи про усунення порушення закону органу чи посадовій особі у випадках, коли порушення закону носить очевидний характер і може спричинити істотну шкоду, якщо не буде негайно усунено. При цьому письмовий припис підлягає негайному виконанню, про що командир (начальник) військової частини (установи) повинен повідомити відповідно військового прокурора. (ст. 22. Закону України “Про прокуратуру”. Ефективність прокурорського нагляду підвищується, якщо ця діяльність проводиться у взаємодії з іншими засобами забезпечення законності.

Отже ми розглянули основні напрямки прокурорського нагляду за дотриманням законності у Збройних Силах та інших військових формуваннях, познайомились з чотирма формами прокурорського реагування на її порушення.

Поиск по сайту: