Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Перші друковані часописи в Західній Україні. Альманах «Русалка Дністрова»



ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

Перші друковані часописи в Західній Україні. Альманах «Русалка Дністрова».

Перший журнал сатири і гумору “Харковский Демокрит”.

Зоря Галицька” – преший український політичний часопис.

Літературно-науковий вісник.

Діло” як орган народовської партії.

Характеристика проблематики дитячої та молодіжної преси.

Загальна характеристика тематики професійної преси.

Українська журналістика в період першої світової війни.

Жіноча преса.

Стан української журналістики у міжвоєнний період.

Преса студентства міжвоєнної доби

Більшовицька преса.

Українська преса часів німецької окупації України.

Тоталітарна преса (1945-1990 р.р.).

Становлення та розвиток радіо і телебачення в Україні.

Стан сучасної української журналістики.

 

Перші друковані часописи в Західній Україні. Альманах «Русалка Дністрова».

 

Українська журналістика в Галичині, Буковині та Закарпатті виникла значно пізніше, ніж на Східній Україні. Це було зумовлено складною суспільно-політичною обстановкою, що історично склалася на західних землях України. Потрапивши після так званого першого поділу Польщі (1772) під владу Ав­стрії, а потім — Австро-Угорщини, Галичина стала об'єк­том колоніального визиску і денаціоналізації місцевого українського населення. На Буковині господарювали ру­мунські барони. Закарпаття опинилося в руках угорських магнатів.

Уся система австрійського державного управління була спрямована на підтримку панівних класів і розпалюван­ня міжнаціональної ворожнечі. О. Герцен назвав багатона­ціональну австрійську імперію «залізним обручем, набитим на кілька народів», «бастілією народів, готових кинутися вперед». Суть «австрійської цивілізації.., — писав він, — полягає в постійному пригніченні всього народного і в онімечуванні» . Австрійська імперія не має ніякого май­бутнього, а тому «загибель Австрії — єдина умова життя народів, скованих нею докупи» .

В силу цих історичних суспільно-політичних умов наці­онально-культурне життя на західноукраїнських землях ледь животіло. На перешкоді сприймання місцевими куль­турними діячами здобутків східноукраїнської літератури, науки, мистецтва, що на той час досягли високого рівня розвитку, стояли такі чинники, як засилля реакційної, ре­лігійно-клерикальної ідеології в літературі, урядова забо­рона поширювати українські книги в Галичині. Характе­ризуючи історію так званого культурного «відродження» Галичини за ЗО років (від 1848 до кінця 70-х років), І. Франко вказав ще й на таку причину духовного застою у цей період, як згубний вплив духовенства на літературу, відсутність освіченої світської інтелігенції. Все це при­звело до помітного культурного відставання західноукра­їнських земель від Східної України.

Подією історичної ваги, що розбурхала національні почуття західних українців і пробудила їх до активної суспільної і літературно-наукової діяльності, було польсь­ке антифеодальне повстання 1830—1831 рр. Засновуються таємні товариства, ведеться широка пропагандистська ро­бота серед польського люду, множиться пропагандистська література, яка доходить і до українського читача.

Пройнята ідеями демократизму, передова українська молодь прагнула до вивчення життя народу, його куль­тури, побуту. Посиленню інтересу до народного життя знач­ною мірою сприяла діяльність польських таємних органі­зацій, що існували після придушення повстання. У 1832 р. в Перемишлі діяв нелегальний польсько-український гур­ток «Товариство вчених», у Львівському університеті — «Товариство академічне», тісно зв'язане з польською орга­нізацією «Союз друзів народу». З 1836 р. у Львові знахо­дився керівний центр однієї з найбільших таємних органі­зацій — «Співдружність польського народу», серед, членів якої було багато українців. У 1837 р. активну діяльність на землях Галичини розгорнув таємний «Союз вільних галичан».

Під впливом революційно-визвольних ідей польсько-ук­раїнських нелегальних гуртків, з одного боку, а з друго­го — під впливом ідей народності і демократизму, що дохо­дили на західні землі через художні твори, мовознавчі і фольклористичні праці східноукраїнських літераторів і вчених з кількох галицьких, буковинських і закарпатських друка­рень лише дві мали церковно-сяов'янський шрифт, тому й ви­дання книг так званою «руською» мовою в порівняні з поль­ськими, німецькими латинськими з'являлися рідко і в мізер­ній кількості. З 1796 по 1814 р. в Галичині «руською» мовою було видано лише чотири книги, а на Закарпатті і Буковині — по одній. Спроба видавати «руські» «Вісті» в кінці XVIII ст. не зустріла схвалення австрійської цензури.

Певну роль в культурному житті Галичини відіграли лише окремі польські періодичні видання, навколо яких спілкува­лася і українська світська інтелігенція. Серед таких видань пе­редусім треба назвати белетристичний додаток до газети «Газета львовська» (1811) жур­нал «Талісман» (1830). В обох цих журналах поряд з творами А. Міцкєвича та інших прогресивних польських письменників друкувалися й українські народні пісні, історичні та географіч­ні розвідки про Галичину. Було опубліковано і «Слово о полку Ігоревім».

Початки журнально-видавничої справи українською мовою в Галичині «Руської трійці» зв'язані з діяльністю просвітитель­ського гуртка львівської молоді «Руська трійця» та його основоположника Маркіяна Шашкевича. У 1833 р. члени цього гуртка — семіна­ристи — уклали перший на галицьких землях рукописний збірник українською мовою «Син Русі». Прагнення до лі­тературної творчості народною мовою, до вияву патрі­отичних почуттів вилились у цілому ряді оригінальних віршів, вміщених у збірнику, правда, ще без будь-якої си­стеми. Хоч тоді гуртківці вже захоплювались збиранням на­родної творчості, але до збірника не включили жодного запису з народних уст. Це пояснюється прагненням гуртківців дати гідну відповідь В. Залеському, який у перед­мові до збірки «Польські і руські пісні галицького люду» заперечив існування української мови і літератури та закликав українців-галичан включитися в польський лі­тературний процес. Так почалася ідейна боротьба демо­кратичної української молоді Галичини проти шовіні­стичної польсько-шляхетської пропаганди.

Члени «Руської трійці» усвідомлювали необхідність за всяку ціну видати українську книгу, розпочати пері­одичний або неперіодичний орган. І наприкінці 1836 р. у Будапешті таке видання з'явилося, але нелегально. Це бу­ла знаменита «Русалка Дністровая».

Альманах «Русалка Дністровая» упорядкований з ма­теріалів, що входили до забороненого духовною й урядо­вою цензурою рукописного збірника «Зоря», а також тво­рів, написаних членами «Трійці» пізніше. Готуючи новий рукопис до друку, видавці змушені були врахувати полі­тичні звинувачення львівських цензорів, особливо закиди в проросійських симпатіях М. Шашкевича. Тому з нового альманаху вилучено матеріали про Б. Хмельницького і визвольний рух українського народу проти польської шлях­ти, а також сатиричний твір «Супліка, або Замисел на попа».

Незважаючи на це, на загальному спрямуванні підготов­леного до видання рукопису яскраво відбились програмні настанови гуртка «Руська трійця» — ідеї народності, гли­бокого демократизму, соціального протесту, всеслов'янської єдності і передусім — ідея єднання зі Східною Україною.

Незважаючи на досить значний, як на ті часи, тираж (1000 примірників), «Русалка Дністровая» з дня свого на­родження стала рідкісною книгою. Справа в тому, що на її тираж одразу ж був накладений арешт. Однак певна кількість примірників (близько 200) все ж дійшла до чи­тачів, яким видавці завчасно встигли надіслати альманах.

Віденська поліція, одержавши друковані примірники «Русалки Дністрової», видані в Угорщині, не менше 800 прим., перш ніж дати дозвіл на поширення книги в Галичині, зажадала від львівської цензури пояснень і цен­зорського висновку. Альманах потрапив до рук «спеціаліс­та» з української літератури Венедикта Левицького, який виніс вирок «Зорі». Той написав офіційну рецензію, яка хоч і не збереглася, але про її зміст можна судити з відгуку Копітара.

На думку Копітара, львівський цензор Венедикт Левицький у своїх зауваженнях на «Русалку Дністровую» вийшов за межі звичайних цензорських вимог, вбачаючи крамолу навіть там, де її нема. Так, серед зразків поетич­ної творчості він знайшов «аморальні» пісні, особливо йо­му не подобалось наслідування сербської народної пісні, що починалася словами «Ой дівчино, ой Милена!» (це був вірш «Знатель» Шашкевича). Не до смаку йому припала Д народна пісня (під номером 17), в якій розповідалося про молоду жінку Теклю, яка вбила нелюбого їй чолові­ка — поповича Андруся.

Після заборони «Русалки Дністрової» над її упорядни­ками й авторами було вчинене справжнє слідство, яке вів особисто Венедикт Левицький. Воно тривало протягом 13—15 червня 1836 р.

Так львівська духовна цензура на пару з віденською поліцією розправилась з першим проблиском народної лі­тератури і журналістики в Галичині. Мало того. Навколо «Руської трійці» та її видання уряд намагався створити негативну громадську думку. Псевдописьменник Иосиф Левицький договорився до похвали урядові за придушення народолюбних виступів гуртківців і заборону «Русалки Дністрової» .

«Русал'ка Дністровая» — зразок високоорганізованого, добре продуманого

щодо упорядкування матеріалу видання, де передбачені відповідні те­матичні розділи та представлені літературно-фольклорні, наукові, журналістські і критико-бібліографічні жанри. З цього боку видавці виявили свою видавничо-журналіст­ську зрілість.

Альманах приваблює читача титульною сторінкою, оформленою з художньо-поліграфічним смаком. Весь зміст книги чітко систематизований: вона складається з редакційної передмови («Переслів'я»), чотирьох розділів з внутрішньою тематично-жанровою організацією — «Пісні народні» (з епіграфом Коллара і вступною фольклористич­ною статтею І. Вагилевича), «Складання» (з епіграфом «Як вмію, так пію»), «Переводи» і «Старина» (з передмо­вою Руслана Шашкевича). В кінці — бібліографія (рецен­зія М. Шашкевича на «Рускоє весілє» Й. Лозипського).

Редакційна передмова має проблемно-інформаційний характер. В ній викладаються погляди на історію західно­української культури порівняно з культурою Східної Укра­їни та інших слов'янських народів, принципи мови та правопису, подається бібліографічний реєстр найважли­віших праць українських і галицьких письменників, фольк­лористів, мовознавців, висловлена подяка тим, хто сприяв. появі цього видання.

Розділ «Пісні народні» (найбільший за обсягом) почи­нається науковою фольклористичною розвідкою І. Ваги­левича «Передговор к народним руским пісням». Це істо­ричний нарис про походження українського народу, про стародавню Русь, боротьбу з татарами, про те, як ця іс­торія відобразилась у народних думах та історичних піснях.

Фольклорний матеріал розділу викладено у двох части­нах: І. Думи і думки. II. Обрядові пісні. Низку історичних пісень про боротьбу з татарами та пісні про Морозенка,. Івана Кановченка, Олексу Довбуша взято зі збірника М. Максимовича, виданого в Москві у 1827 р. Ряд текстів лірично-епічних пісень записано в Галичині. Всього перша частина налічує 21 текст. Обрядова лірика представлена. колядками, гагілками, ладнанням (весільними піс­нями).

Другий розділ («Складання») становлять оригінальні твори: ліричні поезії Маркіяна Шашкевича («Згадка», «Пііюня», «Роспука», «Веснівка», «Туга за милою». У третьому розділі («Переводи») зібрано переклади із сербської народнопісенної та чеської епічної творчості (з. поетичної пам'ятки «Краледворський рукопис»).

Розділ «Старина» укомплектований історико-докумен­тальним, фольклорним і бібліографічним матеріалом.

Бібліографічно-критична частина альманаху представ­лена рецензією (без підпису) на видану в Перемишлі етно­графічну працю Й. Лозинського «Рускоє весілє». Представлені в ньому літературні, науко­ві і журналістські жанри в своїй сукупності, як з тема­тично-проблемного, так і з мовно-правописного боку, неза­перечне доводили високий розвиток та можливості україн­ської демократичної культури.

Після «Русалки Дністрової» наступив помітний спад у журнально-видавничій справі на західноукраїнських зем­лях. За період першого п'ятиріччя (1841—1845) з'явилося близько ЗО видань, але це були переважно передруки цер­ковно-богослужебних книг або граматик словеноруської мови. У 1843 р. Я. Головацький задумав передрукувати повість Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся», але цензор ук­раїнських книг Венедикт Левицький цього не допустив. «Маруся» вийшла в Галичині тільки у 1849 р., коли тим­часово була скасована цензура.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.