Суб’єкти ліцензійних угод

Ліцензіар - фізична або юридична особа, що є власником охоронного документа й володіє виключним правом на об'єкт інтелектуальної власності, що при оформленні ліцензійного договору виступає як сторона, що передає іншій стороні (ліцензіатові) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності, що охороняється.

Ліцензіат, у свою чергу, зобов'язується сплачувати певні суми ліцензіарові (ліцензійні платежі) й (або) виконувати певні дії, зазначені в договорі.

Говорячи про ліцензійні платежі, варто мати на увазі, що вони можуть приймати різноманітні форми. Наприклад, грошову або товарну, коли оплата ліцензії провадиться продукцією, виробленою по ліцензії. Можлива також ситуація, коли оплата проводиться акціями ліцензіата. У цьому випадку ліцензіар стає співвласником компанії ліцензіата й т.д.

Розглянемо ті види ліцензійних платежів, використання яких набуло найбільшого поширення при оформленні ліцензійних договорів.

Ліцензійний платіж - плата за надання прав на використання об’єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать паушальний платіж, роялті та комбінований платіж.

Паушальний платіж - одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інтелектуальної власності.

Однією з основних переваг при виборі паушальної форми платежу для ліцензіара є:

· одержання в короткий період часу досить великої суми, величина якої заздалегідь визначається й фіксується сторонами в ліцензійному договорі;

· відсутність ризику неможливості комерційного використання переданої на ліцензійній основі інтелектуальній власності, яка може бути пов'язана, наприклад, із затримками, зривами або негативними результатами при запуску виробництва або експлуатації, з невдало сформованою кон'юнктурою ринку, особливо при освоєнні конкурентами більше досконалих технологій, з неможливістю досягти гарантованих ліцензіаром показників, тощо;

· відсутність необхідності в здійсненні контролю за діяльністю ліцензіата.

Незважаючи на очевидні переваги, одержувані ліцензіаром від використання паушального платежу, він не завжди прийнятний для нього, насамперед тому, що величина паушального платежу практично завжди менше величини сумарних роялті. Однак дана обставина не завжди є негативною, тому що одержавши в короткий період і більш ранній період часу досить велику суму він може покласти неї в банк або вкласти в яку-небудь справу, і відповідно дістати додатковий прибуток або відсоток по вкладах.

Роялті - ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інтелектуальної власності. При визначенні розмірів роялті береться до уваги певний показник господарської діяльності, який називається базою роялті.

Однією з основних переваг роялті є можливість вибору сторонами ліцензійного договору прийнятних для них ставок роялті й бази для їхнього розрахунку. Порядок визначення розміру платежів та фактори, що приймаються до уваги, описані нижче. Багато в чому вони залежать від умов конкретної угоди. Однак варто взяти до уваги, що більша частина компаній-ліцензіарів при ліцензуванні технологій виходить з простого аналізу прибутку, що може одержати ліцензіат. При цьому не завжди приймаються в розрахунок особливості ринку, для якого можуть бути характерні супроводжуючі продажі (продажі, які перебувають поза технічною нішею, наданої ліцензією, або так звані супутні продажі).

У ряді випадків ліцензія на передачу технології й прав є першим і необхідним кроком, який потрібно зробити, щоб вийти на ринок. Далі, при правильно розробленій патентній і ліцензійній стратегії, що є складовою частиною економічної політики організації, відбудеться передача удосконалень, надання технічної допомоги, поставка комплектуючих, матеріалів, устаткування й т.д.

Комбінований платіж - ліцензійний платіж, що включає роялті та паушальний платіж. Як правило, даний платіж дозволяє найбільш повно врахувати інтереси сторін при оформленні ліцензійного договору.

Визначення розмірів платежів є одним з найбільш складних моментів і залежить від цілого ряду факторів:

· економічної й технічної цінності об'єкта інтелектуальної власності;

· часу й капіталовкладень, необхідних для освоєння ліцензії й організації виробництва продукції за нею;

· території, на яку поширюється дія ліцензійного договору;

· обсягу прав, переданих ліцензіатові;

· обсягу технічної документації й надаваної підтримки;

· терміну дії договору;

· залежності ліцензіата в сировині, напівфабрикатах, комплектуючих і т.д. ;

· інших факторів.

Загальноприйнятою є практика розрахунку суми роялті у вигляді добутку процентної ставки на базу. Як база можуть бути прийняті:

· продажна ціна продукції, виготовленої за ліцензією;

· поточні витрати виробництва продукції за ліцензією;

· прибуток або інша вигода, отримана в результаті використання ліцензії;

· обсяг виробництва за ліцензією.

При визначенні суми роялті по прибутку ліцензіата процентна ставка роялті може становити від 10 до 50% і залежить від багатьох факторів.

Якщо переданий об'єкт ще не готовий до промислового або комерційного використання, а основну цінність становлять передані за ліцензійною згодою права, то процентна ставка може складає орієнтовно 20%.

Якщо передається налагоджене виробництво або освоєна технологія, - то розмір роялті може становити 35-50% при виключній ліцензії, і від 20 до 30% - при невинятковій.

Можливе також застосовування рухомої сітки в залежності від обсягу продажів : 10 одиниць - 25%, 100 одиниць - 20% і т.д. або диференціація в часі (на строк освоєння й поставлення на виробництво) для стимуляції ліцензіата до нарощування обсягу виробництва й відповідно одержання більших платежів.

У практиці міжнародної торгівлі ліцензіями розмір роялті звичайно визначають не розрахунковим шляхом, а емпірично - шляхом установлених у світовій практиці для різних галузей промисловості усереднених розмірів роялті - так званих "стандартних" ставок роялті.

Наприклад, відомі "стандартні" ставки роялті для електронної промисловості 4 - 10%, електротехнічної промисловості 1 - 5 %, фармацевтичної промисловості 2 - 7%, літакобудування 6 - 10%, автомобільної промисловості 1 - 3%, верстатобудівної промисловості - 4,5 - 7,5%, виробництв споживчих товарів тривалого користування – близько 5%, виробництв споживчих товарів з малим строком використання 0,2 - 1,5 %.

На практиці крім розглянутих вище видів ліцензійних платежів, використовується також ряд так званих супутніх платежів, які можуть мати суттєвий розмір у порівнянні з основними ліцензійними платежами. Зазвичай до них відносять наступні види платежів:

• оплата інженерно-консультаційних (інжинірингових) послуг. Ліцензіар, передаючи технологію, у ряді випадків пропонує ліцензіатові інженерно-консультаційні слуги. Якщо ліцензіат має кадри відповідної кваліфікації, то вказані послуги можуть бути не затребувані. Однак якщо ліцензіат у технічному відношенні знаходиться на значно нижчому рівні в порівнянні з ліцензіаром, поряд зі специфічними інженерними послугами він має потребу в наданні всієї технічної інформації, необхідної для виробництва, включаючи інформацію, відкриту для широкого кола осіб. Як правило дані послуги надаються не тільки ліцензіаром, але й відповідними інжиніринговими компаніями. Система оплати в такому випадку залежать в основному від рівня кваліфікації експертів;
• оплата технічної допомоги. Іноді, особливо коли ліцензіат не має необхідних технічних знань в області технології, що ліцензується, йому необхідно одержати від ліцензіара допомогу в застосуванні технологій. Дана допомога класифікується вже не як передача інформації або налагодження технології, що є функцією інжинірингових послуг, а як надання допомоги в найбільш ефективному використанні технології. Зазвичай надання такої допомоги не може бути доручено іншій компанії й залишається обов'язком ліцензіара. Порядок визначення розміру винагороди загалом такий же, як і за інженерно-консультаційні послуги;
• оплата консультантів. При ліцензуванні технології ліцензіатові можуть знадобитися послуги консультантів не тільки в області технології, що передається, а й в області фінансів, права, маркетингу й т. п. Залежно від умов ліцензійного договору їхній гонорар може покриватися однієї або іншою стороною, або на пайових початках обома сторонами.

Класифікація ліцензій

Чинне законодавство України передбачає кілька видів ліцензій. Деякі види вироблені міжнародною правовою практикою. Розглянемо найбільш використовувані з них:

· повна;

· виняткова;

· невиняткова;

· одинична;

· відкрита;

· інші.

Повна ліцензія - всі майнові права на об'єкт інтелектуальної власності, що випливають із охоронного документа, переходять до ліцензіата на термін дії договору. Тобто ліцензіар стає номінальним власником охоронного документа на термін дії договору. По закінченні терміну дії договору майнові права ліцензіара відновлюються в повному обсязі. Можлива передача прав об'єкта інтелектуальної власності на весь термін дії охоронного документа.

Виключна ліцензія - ліцензіар надає право на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіатові на певній території на певний строк з певним обсягом прав у певній галузі. При цьому на цій же території ліцензіар позбавляє себе даних прав, не може сам використати даний об'єкт інтелектуальної власності у межах ліцензії і не може передавати дану ліцензію іншому ліцензіатові.

При виключній ліцензії ліцензіат одержує право на висновок субліцензійного договору.

Субліцензійний договір - договір про передачу ліцензіатом прав на використання об'єкта інтелектуальної власності третій особі (субліцензіату). При цьому ліцензіат несе відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата. Обсяг прав, переданих за субліцензійним договором, не може перевищувати обсяг прав, отриманих ліцензіатом за ліцензійним договором.

Невиняткова ліцензія - ліцензіар передає ліцензіатові право використання об'єкта інтелектуальної власності, зберігаючи за собою право на використання цього об'єкта й право видачі ліцензій іншим ліцензіатам на тій самій території.

Одинична ліцензія - видається одному ліцензіатові й виключає можливість видачі ліцензіаром ліцензій іншим суб'єктам на використання об'єкта інтелектуальної власності у сфері, обмеженій цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром зазначеного об'єкта у даній сфері.

Існує також поняття відкритої ліцензії - власник об'єкта інтелектуальної власності (крім патентів на секретні об'єкти) має право подати для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності, що охороняється. При цьому в законодавстві передбачені пільги для суб'єктів відкритої ліцензії - збір за підтримку патенту зменшується на 50 %, починаючи з наступного року після опублікування заяви.

Чинне законодавство України містить приписання, відповідно до якого у випадку невикористання об'єкта промислової власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи з дати публікації відомостей про видачу охоронного документа або з дати, коли використання об'єкта промислової власності було припинено, на цей об'єкт може бути видана так названа примусова ліцензія.

Будь-яка особа, що побажала й виявила готовність використати даний об'єкт, може звернутися в суд із заявою про надання такого дозволу (примусової ліцензії) за таких умов: 1) із власником охоронного документа не вдалося досягти домовленості про висновок ліцензійної угоди; 2) власник охоронного документа не змогла довести, що факт невикористання об'єкта обумовлений поважними причинами; 3) примусова ліцензія надається на умовах невиняткової ліцензії.

Обов'язкова ліцензія - дозвіл на використання об'єкта промислової власності, що видається без згоди патентовласника за рішенням уряду в інтересах оборони й національної безпеки країни.

У законодавстві України про промислову власність указується ще одна ліцензія - так названа залежна. Її суть полягає в тім, що за певних умов власник одного патенту може просити дозволу використати об'єкт промислової власності, патент на який належить іншій особі.

На практиці часто зустрічаються деякі види ліцензійних договорів, які за своїм змістом, формою й іншими показникам відрізняються від основних видів ліцензій. Виникнення таких ліцензій обумовлюється насамперед бажанням сторін урегулювати свої відносини якнайшвидше та якнайдоступніше, відповідно до своєї мети, застосовуючи при цьому світовий досвід у певній ситуації, за допомогою сучасних технологій і не вступаючи при цьому в безпосередній контакт один з одним. До вказаних видів ліцензій відносяться в основному ті ліцензії, які виникають при використанні програмного забезпечення (free ware, ad ware та ін.).

Поиск по сайту: