На першому етапі оцінки необхідно чітко визначитися, що саме є предметом оцінки – один об’єкт чи група об’єктів. Оскільки об’єктом оцінки є не сам результат інтелектуальної діяльності, а право на цей результат, то необхідно встановити, чи існує право і кому воно належить. Якщо право власності відсутнє через закінчення юридичного чи фізичного терміну дії, то не має і предмету оцінки.
Оцінка вартості права на об’єкти інтелектуальної власності відповідно до Міжнародних стандартів оцінки здійснюється з метою визначення:
– визначення оподатковуваної бази майна фірми;
– визначення вартості інтелектуальної (промислової) власності, яка вноситься до статутного фонду підприємства;
– визначення вартості предмета ліцензійного договору при передачі прав на об’єкт інтелектуальної власності;
– розміру компенсації, яку необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правовласнику інтелектуальної власності за порушення його виключних (майнових) прав тощо.
Необхідність оцінки вартості прав на ОІВ виникає також при постановці ОІВ на бухгалтерський облік, при визначенні ціни ліцензії, при страхуванні і передачі інтелектуальної власності у заставу з метою отримання прибутку, при банкрутстві підприємства в процесі його ліквідації для задоволення позик кредиторів та в інших випадках.
Вибір мети оцінки у подальшому впливає на вибір підходу, методу і методики оцінки для оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності.
Під базою оцінки розуміють вид вартості, який визначається у конкретній ситуації в залежності від цілі оцінки і характеристики права на об’єкт оцінюваної інтелектуальної власності. За Національним стандартом України № 1 «Основні положення оцінки майна та немайнових прав» під базою оцінки розуміють комплекс методичних підходів, методів, оціночних процедур, які відповідають даному виду вартості майна.
Основні види вартості, які використовуються при оцінці об’єктів інтелектуальної власності:
– ліквідаційна вартість – вартість, яка може бути отримана за умови продажу об’єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості;
– вартість заміщення – визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об’єкта, подібного до об’єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною;
– вартість відтворення – визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об’єкта, який є ідентичним об’єкту оцінки;
– залишкова вартість заміщення (відтворення) – вартість заміщення (відтворення) об’єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна – з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав, пов’язаних із земельною ділянкою);
– вартість ліквідації – вартість, яку очікується отримати за об’єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій;
– спеціальна вартість – сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої заінтересованості потенційного покупця (користувача) в об’єкті оцінки;
– інвестиційна вартість – вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об’єкт оцінки;
– вартість у використанні – вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об’єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню;
– оціночна вартість – вартість, яка визначається за встановленими алгоритмом та складом вихідних даних.
Вибір методу до оцінки відбувається залежно від конкретного поєднання об’єкта оцінки, мети оцінки і обраного до оцінки виду вартості. Під підходом до оцінки вартості розуміютьзагальний спосіб визначення вартості, в рамках якого використовується один чи більше методів оцінки. Національним стандартом України № 1 «Основні положення оцінки майна та немайнових прав» виділені 3 підходи до оцінки (рис. 11). Ці підходи співпадають з підходами, які рекомендовані міжнародними стандартами оцінки МСО1-МСО4, МСО-2000.
Рис. 11. Підходи до оцінки вартості
Порівняльна характеристика підходів до оцінки інтелектуальної власності представлена у табл. 1.
Таблиця 1
Порівняльна характеристика підходів до оцінки інтелектуальної власності
Назва підходу
Визначення вартості ОІВ
Переваги
Недоліки
Застосування підходу
Витратний
Визначається витратами на створення еквівалентного за призначенням й корисністю ОІВ
Придатний для ОІВ будь-якого типу, а також при відсутності інформації про факти купівлі-продажу схожих за призначенням й корисністю ОІВ
Потребує великого обсягу експертних оцінок. Не може бути використаний для оцінки вартості таких ОІВ, як знак для товарів і послуг, зазначення місця походження товару тощо
Застосовується завжди як додатковий засіб для коректування даних, що одержуються будь-якими іншими способами, а також у випадках, коли неможливо визначити вартість ОІВ іншим чином
Ринковий
Визначається за найбільш вірогідною ціною на відповідному сегменті ринку схожого за призначенням й корисністю ОІВ
Найбільш адекватний, якщо є інформація про факти купівлі-продажу схожих за призначенням й корисністю ОІВ
Може бути застосований для оцінки вартості масових ОІВ, щодо яких є різноманітна ринкова статистика
Застосовується завжди, якщо достатньо інформації про факти купівлі-продажу схожих за призначенням й корисністю ОІВ
Прибутковий
Визначається прибутком від використання ОІВ
Може бути застосований для будь-яких ОІВ, що приноситимуть прибуток
Передбачає широке використання прогнозних даних, які можуть бути отримані лише експертним шляхом
Застосовується завжди, якщо можна одержати дані про прибутки від використання ОІВ
Під методом оцінки розуміють спосіб визначення вартості об’єкта оцінки, послідовність оціночних процедур, які дають можливість реалізувати конкретний підхід до оцінки. У рамках кожного підходу існує кілька методів, що дозволяють розрахувати вартість права на ОІВ у грошових одиницях. Між підходами до оцінки прав на ОІВ і методами оцінки існує зв’язок, який поданий у табл. 2.