Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Виклад основного матеріалу



Розглядаючи специфіку національного виховання, слід підкреслити, що в жодній державі не існує виховання “взагалі”. Воно, маючи в своїй основі ідеали та ціннісні орієнтації конкретного етносу, його історичні, культурні та інші традиції й особливості, є національним за своєю сутністю й змістом.

ВПВ ми розглядаємо як складову частину ПВ, активний процес системного, комплексного і всебічного впливу вихователів, державних і громадських організацій на свідомість, підсвідомість і поведінку особистості військовослужбовця і на психологію військового колективу в процесі їх життєдіяльності з метою формування у воїна високих морально-політичних, громадянських, військово-професійних, соціально-психологічних, психічних і фізичних якостей, необхідних для успішного виконання у будь-яких умовах конституційного обов’язку щодо захисту народу України.

Відомо, що в основу виховання громадян, в тому числі ВПВ військовослужбовців, покладені моральні ідеали та ціннісні орієнтації, які домінують в українському суспільстві та його ЗС. Мораль як одна з найважливіших форм суспільної свідомості пронизує весь процес життєдіяльності суспільства, виступаючи регулятором людської поведінки в усіх сферах життєвої активності, а ціннісні орієнтації є одним із найважливіших утворень у свідомості й самосвідомості людини і зумовлюють низку її сутнісних характеристик, як особистості. На думку П.К. Ситника, “...нерозвиненість моралі гальмує цивілізаційний поступ, а деградація її неминуче призводить до розладу й загибелі суспільства” [11, с.135].

В українському педагогічному словнику ідеал (франц. і грець. – ідея, первообраз) тлумачиться як уявлення про найвищу досконалість, яка, як взірець, норма й найвища мета, визначає певний спосіб і характер дії людини [5]. Ідеали ВПВ особового складу тісно пов’язані з ідеологією та політикою держави, ідеалами національного, громадянського, патріотичного виховання народу України і військовослужбовців ЗС (загальний компонент ідеалу, який стосується всіх громадян), а також метою військового виховання та соціальними вимогами держави до поведінки військовослужбовців (специфічний компонент ідеалу, який має відношення лише до воїнів).

Як вже йшлося вище, серед вітчизняних вчених на сьогодні відсутнє єдине бачення виховного ідеалу українських громадян та ідеалу ВПВ військовослужбовців, зокрема, а в існуючих поглядах, на нашу думку, майже відсутній патріотичний компонент. Наприклад, в “Основах національного виховання” узагальненим ідеалом українця вважається “людина лагідна і щира, правдолюбна і доброзичлива, дотепна і жартівлива, талановита і працьовита, витривала тощо” [8, c.119]. І.П. Підласий під виховним ідеалом розуміє сукупність таких понять, як: Людина, Любов, Доброта, Справедливість, Пізнання Бога і себе, Воля, Здоров’я, Родина [9].

Очевидно, що запропоновані у цих твердженнях компоненти ідеалу, а також риси характеру і особистісні якості українського громадянина є дуже важливими і актуальними, проте їх недостатньо, щоб його вважати патріотом, який вболіває за свою Батьківщину та прагне практичними справами її зміцнювати. Так, у них необґрунтовано відсутня така ключова риса особистості громадянина, як патріотизм. Тому, визначаючи зміст виховного ідеалу військовослужбовця і його ВПВ зокрема, до понять, запропонованих І.П. Підласим, на нашу думку, доцільно додати такі: Батьківщина, Вітчизна, національна ідея, держава, ЗС України, громадянський та військовий обов’язок.

Специфічним компонентом ідеалу і мети ВПВ особового складу, як і військового виховання в цілому виступають соціальні вимоги держави до поведінки військовослужбовців, які містяться у Військовій присязі, статутах ЗС України та деяких інших нормативно-правових документах. За своїми сутністю та змістом ці вимоги є глибоко патріотичними [4, с.3]. Аналогічні вимоги містяться у інших положеннях статутів ЗС України: загальних обов’язках військовослужбовця, обов’язках посадових осіб від рядового (матроса) до командира полку включно та ін. [4, с.17-80].

Отже, ідеалом патріотично вихованого військовослужбовця ЗС України є воїн з науковим світоглядом, сформованою патріотичною свідомістю та самосвідомістю та стійкими, позитивно спрямованими і соціально значущими поглядами, почуттями, ставленнями і нормами поведінки, який глибоко усвідомлює соціальні вимоги держави, які містяться у Конституції України, Військовій присязі й статутах ЗС України, переконаний у необхідності їх безумовного дотримання і всебічно готовий до цього, сумлінно виконує військовий обов’язок, прагне практичними справами зміцнювати ЗС, Українську державу та суспільство в цілому і готовий стати на їх захист.

Аналіз наукових праць свідчить про пріоритетність високої моральності, духовності та патріотизму у життєдіяльності українського народу з давніх часів. Як стверджують фахівці, “...національна система виховання реалізує моральні цінності (людяність, доброту, милосердя, співпереживання) як найвищі духовні надбання рідного та інших народів. Народна виховна мудрість стверджує, що у всіх справах і вчинках найголовнішими є моральний аспект, критерій [8, с.112].

Необґрунтованими можна вважати підходи деяких державних, політичних та інших діячів, а також окремих представників науки щодо витіснення із вжитку поняття “національні цінності” або його підміну лише терміном “загальнолюдські цінності”. З опорою лише на загальнолюдські цінності не можна сформувати патріотичну свідомість громадянина конкретної країни, представника певного етносу, оскільки в її основу покладені саме національні цінності та відповідні ціннісні орієнтації. До того ж, очевидним є те, що національні цінності українського народу як унікального високоморального етносу повністю охоплюють і інтегрують в собі всі традиційні загальнолюдські цінності, надають їм національного забарвлення і не суперечать жодній із них. Цілком слушною у цьому плані можна вважати думку, що “…національне і загальнолюдське – не альтернативні…, а взаємопроникаючі аспекти виховання як суспільного явища. Загальнолюдське – це не наднаціональне і не поза національне. Загальнолюдський зміст завжди має конкретне національне втілення, відображення в системах виховання різних народів” [8 с. 120]. У зв’язку з вищесказаним, термін “національні і загальнолюдські цінності” ми вважаємо найбільш оптимальним.

Важливе значення ціннісних орієнтацій у вихованні українських військовослужбовців і всіх громадян нашої держави вдало ілюструється твердженням О.І. Вишневського, що між “системою вартостей і стратегією виховання існує взаємна залежність”, але “...в цьому симбіозі вже ж переважає система вартостей, бо вона йде від самого життя народу, його історичного досвіду, …віри, потреб і прагнень самореалізацій тощо” [3, с.35]. Розвиток патріотично спрямованої гуманної та відповідальної особистості безпосередньо пов’язаний із системою її духовних цінностей, котрі, як слушно наголошує І.Д. Бех, протистоять утилітарно-прагматичним цінностям. Адже “…духовність так чи інакше передбачає вихід за межі егоїстичних інтересів, особистої користі.., а цілі й наміри духовної зрілості особистості вкорінені в системі надіндивідуальних цінностей, завдяки чому вони виконують функцію вищого критерію орієнтування в світі й опори для особистісного самовираження” [1, c.8]. Вчений зауважує, що така особистість активно використовує їх для розв’язання не побутових, а, насамперед, смисложиттєвих проблем.

На нашу думку, специфіка військово-професійної діяльності зумовлює існування у свідомості військовослужбовців ЗС України двох тісно пов’язаних підсистем ідеалів і цінностей. Це, по-перше, таких, які мають загальнонаціональний та загальнолюдський характер. По-друге, тих, що зумовлені соціальним статусом військової служби як особливого виду державної служби, національно-історичними та бойовими традиціями українського народу та його ЗС, військовими ритуалами і символами, особливостями військово-професійної діяльності конкретних видів (родів) військ (сил).

Перша підсистема цінностей є єдиною по відношенню до всіх громадян України і базовою щодо ПВ військовослужбовців ЗС. Вона включає в себе кращі національні та загальнолюдські цінності, про які ми говорили вище. При цьому у ПВ і ВПВ військовослужбовців безальтернативною є пріоритетність національних цінностей, оскільки останні включають у себе “...усі компоненти українського народу, як і його матеріальної культури” і є “...серцевиною освіти і виховання” [8]. Цікавими в цьому плані є твердження Б.С. Кобзаря, який справедливо наголошував, що “…коли духовні цінності рідного народу забувають, штучно звужують національна система виховання розпадається. У суспільстві з’являються духовні безбатченки” [6, с.53].

Зазначимо, що на сьогодні відсутнє єдине тлумачення сутності та змісту духовних цінностей українського народу вітчизняними вченими. Цілком правомірно критикуючи прагматичну (антропоцентричну) стратегію виховання, поширену насамперед у США і частково в деяких державах Європи, О.І. Вишневський робить справедливий висновок про неприйнятність подібних “еталонів“ та “зразків“ для національної системи виховання. Адже людина розглядається при цьому як “вінець” сліпої, ніким не керованої еволюції, а антропоцентризм породжує образ супермена, який все може і якому все дозволено [3, с.38]. Подібні критичні зауваження щодо недопустимості гіперболізації індивідуальної свободи й приватних інтересів громадян висловлювали ще І. Фіхте на початку ХІХ ст., який характеризував суспільство з ліберальним способом життя як “епоху пустої свободи”, позбавленого глибинних духовних засад, а у 1929 р. – Х. Ортега-і-Гасет, який констатував, що індивідуалізм, надмірна свобода деморалізують суспільство, спустошують людей, руйнують їх особистісні начала [10, с.57]. Отже, система ВПВ особового складу, як національного і громадянського виховання наших співвітчизників, має бути побудована на основі історичних, культурних та етнічних цінностей українського народу.

Основоположною цінністю українських громадян, на нашу думку, є національна ідею, що має бути покладена в основу ПВ і ВПВ військовослужбовців. За свою сутністю вона є одвічною мрією громадян України мати свою самостійну, незалежну соборну державу й щасливе, процвітаюче і демократичне суспільство та зберегти себе як націю зі своєю характерною культурою, освітою, системою виховання, духовністю. У її структурі обов’язково має бути не лише емоційно-почуттєвий, естетичний, але й мотиваційний та діяльнісний компоненти, які б забезпечували відповідне включення громадян, у тому військовослужбовців ЗС, у патріотичну діяльність.

Національна ідея становить основу таких патріотичних цінностей військовослужбовців, як національна гордість, любов до України та її ЗС, прагнення до усвідомленої патріотичної діяльності задля них. Важлива роль патріотичного компоненту у цінностях українських громадян, у тому числі, військовослужбовців ЗС, влучно ілюструється словами Н.І. Косарєвої, яка наголошує, що “...заможну, духовно і матеріально багату, процвітаючу Українську державу збудують лише її палкі патріоти, об’єднані національною ідеєю – ідеєю незалежності і державності” [7, с.38].

Маючи надзвичайно велике значення для виховання громадян України та стабільного розвитку суспільства в цілому, національна ідея не є якимось “допоміжним”, “бажаним” атрибутом їх світогляду, а виступає найважливішим чинником, від якого безпосередньо залежить рівень їх свідомості, самосвідомості та позитивно спрямованої соціальної активності. Від цього, в свою чергу, залежить рівень національної (зокрема, воєнної) безпеки нашої держави, а також морально-психологічний стан особового складу ЗС України. Тому та обставина, що у нашому суспільстві “...формування національної ідеї до адекватного ступеня ще не відбулося...”. О.І. Уткіним справедливо вважається “загрозою фундаментального характеру національній безпеці держави” [12, с.32].

Духовні цінності військовослужбовців, як і громадян України в цілому, які мають безпосереднє відношення до ВПВ, можна класифікувати за підходом, запропонованим М.Й. Боришевським [2] із внесенням необхідних доповнень, виділяючи серед них вісім груп і розкриваючи найбільш суттєві. Це:

1. Моральні (доброта, справедливість, толерантність, щирість, взаємоповага, власна гідність, відповідальність, принциповість та активна протидія, непримиренне ставлення до протилежних явищ; стосовно воїнів, на нашу думку, до цієї групи слід також віднести такі цінності, як взаємодопомога та взаємовиручка).

2. Громадянські (патріотизм, вболівання за долю Батьківщини, потреба віддавати всі свої сили служінню співвітчизникам тощо; стосовно військовослужбовців іншими такими якостями, на нашу думку, є переконаність у необхідності дотримання державних інтересів, вірність громадянському і військовому обов’язку, громадянська дисциплінованість і готовність захищати Батьківщину, повага до державної мови).

3. Військово-професійні або діяльнісні. Головною з них, на нашу думку, є почуття військового обов’язку як найвища моральна і патріотична цінність військовослужбовців. Вона виступає своєрідною квінтесенцією таких базових для воїнів цінностей, як: свідоме ставлення до виконання конституційного обов’язку щодо захисту України; вивчення, збереження та помноження патріотичних і бойових традицій українського народу та його ЗС, традицій свого виду (роду) військ (сил), об’єднання, з’єднання і військової частини, військових ритуалів та символів; творче ставлення до військової справи, вивчення, оволодіння та збереження бойової техніки та зброї; прагнення постійно вдосконалювати свої військово-професійні знання, навички та вміння; поважне ставлення до командирів (начальників) і товаришів по службі, намагання зміцнювати духовну єдність військових колективів.

4. Світоглядні (національна ідея, ідеали та цінності українського народу тощо).

5. Інтелектуальні (здатність мислити критично і самокритично, спроможність плекати власні об’єктивні оцінки, погляди на різні життєві явища, на саму людину, сенс її життя – як запоруку здатності до самостійного вибору).

6. Естетичні (розвиненість естетичних смаків, уміння відрізняти справжню благородну красу від дешевих імітацій, вульгарності, відчуття прекрасного).

7. Екологічні (глибоке усвідомлення неоціненного значення навколишнього природного середовища у життєдіяльності будь-якої людини і суспільства у цілому, бережливе ставлення до природи, розвинена потреба захищати її від нерозумних і небезпечних впливів).

8. Валеологічні (серйозне, відповідальне ставлення до свого фізичного та психічного здоров’я, здатність (у разі необхідності) до значного фізичного й духовного самовдосконалення).

Отже, ідеал та цінності ВПВ особового складу ЗС України є надзвичайно значущими педагогічними категоріями, які визначають спрямованість і зміст цього напряму виховання та акумулюють в собі духовні пріоритети нашого народу.

Висновки.

1. У складних сучасних умовах розвитку українського суспільства, держави та ЗС, в умовах культурної та духовної експансії з боку окремих країн світу, особливе значення набуває проблема відродження духовної сфери нашого народу, чіткого визначення світоглядних засад їх життєдіяльності. Поняття “Ідеал ВПВ” та “цінності ВПВ” військовослужбовців є основоположними концептуальними категоріями, які дозволяють адекватно визначити мету, завдання та зміст цього напряму воїнів.

2. В основу ідеалу та цінностей ВПВ особового складу ЗС покладений менталітет українського народу, його кращі традиції та звичаї, а також військові традиції ЗС. Їх знання дозволяє військовим педагогам педагогічно грамотно будувати виховний процес.

3. В умовах ЗС України одним із важливих завдань командирів (начальників) виступає роз’яснення воїнам сутності та змісту ідеалів і цінностей нашого народу, що сприяє вихованню в них любові до Батьківщини та її ЗС, ефективній військово-професійній діяльності.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.